Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №523/8378/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/8378/25

Провадження №2/523/1747/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої – судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судового засідання: Павлова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса цивільну справу № 523/8378/25 за позовом представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,–

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що позивач є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування від 15.03.2024 року.

У вказаному житловому приміщенні з травня 2024 року одноособово та без будь-яких правових підстав мешкає виключно відповідач ОСОБА_3 , який вважав себе цивільним чоловіком померлої матері позивача ( ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Позивач у вказаній квартирі не проживає через чинення відповідачем перешкод та створення антисанітарних умов. Попри те, що фактичним та єдиним споживачем житлово-комунальних послуг у квартирі є відповідач, рахунки за спожиті послуги за період з квітня 2024 року по квітень 2025 року вимушено оплатила позивач як власник майна на загальну суму 9258,01 грн.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість добровільно, просить суд задовольнити позов та винести рішення, яким:

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 9258,01 грн. в якості компенсації за понесені витрати на оплату комунальних послуг;

- зобов`язати ОСОБА_3 здійснювати оплату усіх комунальних послуг, що надаються у квартиру АДРЕСА_1 до моменту виселення з неї.

Суд констатує, що в ході розгляду справи представником позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 було уточнено позовні вимоги. Так, в уточненій позовній заяві від 23.10.2025 року, представник позивача вказує на те, що розгляд справи триває, відповідач продовжує безпідставно проживати в квартирі та споживати житлово-комунальні послуги, не здійснюючи їх оплату, у зв`язку з чим позивач понесла додаткові витрати на оплату комунальних рахунків за період з січня 2025 року по вересень 2025 року. У зв`язку з чим, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким:

-стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 12231, 36 грн. в якості компенсації за понесені витрати на оплату комунальних послуг;

-зобов`язати ОСОБА_3 здійснювати оплату усіх комунальних послуг, що надаються у квартиру АДРЕСА_1 до моменту виселення з неї.

Суд констатує, що відповідачем було подано відповідь до позовної заяви про стягнення коштів, яка за своєю юридичною природою є відзивом на позовну заяву та додаткові пояснення, в яких просить суд відмовити в задоволенні даного позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення щодо поданого позову відповідач вказує на те, що проживає у спірній квартирі з березня 1995 року, куди вселився за життя матері позивача ОСОБА_4 , з якою вони понад 29 років проживали однією сім`єю як чоловік та дружина, вели спільне господарство та за власні кошти відповідача повністю укомплектували квартиру меблями й побутовою технікою.

Також відповідач вказав, що 15 липня 2024 року позивач несанкціоновано та протиправно відключила квартиру від електропостачання, чим порушила його конституційні права, передбачені ст. 24 Конституції України, та вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з чим він звернувся із заявою до ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області (внесено до ЄРДР за №12024164490000372 від 10.08.2024 року за результатами оскарження бездіяльності поліції в судовому порядку). Через відсутність світла, гарячої води та умов для гігієни у відповідача з жовтня 2024 року різко погіршився стан здоров`я (загострення хронічної хвороби та падіння зору), що підтверджується медичними документами КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр».

З цієї причини, за порадою лікарів, з середини жовтня 2024 року він був змушений відмовитися від фактичного постійного проживання в квартирі, проживав деінде, де є умови, а до спірного житла приходив лише зрідка (подекуди) задля догляду за речами, квітами та комунікаціями. Додатково відповідач зауважив, що він є пенсіонером із пенсією, нижчою за прожитковий рівень, протягом 2020–2025 років за можливості частково самостійно оплачував комунальні послуги «по звичці», а наявність пільг (субсидій) у померлої ОСОБА_4 за життя зумовлювала специфіку оплати рахунків. Окремо вказав, що наразі у судовому порядку (справа № 947/36024/24, яка перебуває на стадії проведення судово-психіатричної експертизи) ним оспорюється договір дарування цієї квартири та заявляються вимоги про визнання права власності на її частку в порядку спадкування.

Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 09.06.2025 року було постановлено проводити розгляд справи у спрощеному провадженні із повідомлення та участю сторін.

Представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Однак, подала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та просить суд проводити розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Відповідач ОСОБА_3 у попередньому судовому засіданні проти позову заперечив в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у його задоволенні.

В останнє судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи. Однак, подав до суду клопотання про перенесення судового засідання по справі, в якому вказує на те, що у зв`язку із загостренням хвороби та обстеження, останній не має змоги бути присутнім у судовому засіданні, на підтвердження чого додав до вказаного клопотання Консультативний висновок спеціаліста від 24.01.2025 року.

Оцінюючи поважність наведених відповідачам причин неявки, суд вважає їх необґрунтованими, а доданий доказ неналежним, з огляду на те, що наданий Консультативний висновок спеціаліста датований 24 січня 2025 року, тобто виданий майже за півтора року до дня судового засідання (05 червня 2026 року). Зазначений документ відображає стан здоров`я відповідача в минулому періоді та не містить жодних відомостей про наявність у ОСОБА_3 станом на 05 червня 2026 року гострих захворювань, перебування його на стаціонарному лікуванні або інших медичних протипоказань, які б об`єктивно унеможливлювали його явку до суду чи участь у судовому засіданні в цей конкретний день.

Окрім того, суд враховує, що відповідач скористався своїми процесуальними правами, подавши до суду деталізований відзив (відповідь) на позовну заяву та додаткові пояснення, у яких повністю та всебічно виклав заперечення проти позову, а тому правова позиція сторони відповідача є чітко зрозумілою та дослідженою судом.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Судом встановлено, що квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на праві приватної спільної часткової власності належала ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (по 1/2 частці), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Витягу про державну реєстрацію прав № 32407090 від 09.12.2011 року.

Так, 15.07.2015 року між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб за актовим записом № 929. В результаті укладення шлюбу ОСОБА_5 змінила дошлюбне прізвище на ОСОБА_2 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 15.07.2015 року.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Договору дарування посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Омаровою В.С. та зареєстровано в реєстрі за № 5238 від 15.03.2024 року, ОСОБА_4 передала безоплатно (подарувала) у власність, а ОСОБА_2 прийняла в дарунок 1/2 (одну другу) частку квартири під АДРЕСА_1 .

Таким чином, з 15 березня 2024 року позивач ОСОБА_2 є єдиним, повноважним та одноосібним власником всього об`єкта нерухомого майна — квартири АДРЕСА_1 .

Матір позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 02.05.2024 року.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що із травня 2024 року по теперішній час у квартирі АДРЕСА_3 фактично проживає лише відповідач ОСОБА_3 . Будь-яких договорів (оренди, найму, безоплатного користування тощо) щодо користування вказаним житлом між позивачем (власником) та відповідачем не укладалося.

Посилання відповідача на те, що із середини жовтня 2024 року він фактично не проживав у квартирі безперервно, а лише «подекуди приходив» через відключення світла та стан здоров`я, не звільняє його від обов`язку компенсувати витрати на утримання житла та базові послуги. Суд зазначає, що відповідач сам підтвердив у поданих документах, що він зберіг за собою повний доступ до квартири, утримує там свої особисті речі, меблі, замінював замки на вхідних дверях та здійснював догляд за приміщенням і комунікаціями (зокрема, міняв сантехнічний клапан).

Жодних доказів повного звільнення квартири, повернення ключів власнику чи офіційного проживання за іншою адресою на законних підставах (наприклад, договору оренди іншого житла) відповідачем надано не було. Сам факт наявності конфлікту з позивачем та тимчасове перебування «деінде» не скасовує того обставини, що спірна квартира залишалась у фактичному користуванні (володінні) відповідача, а речі позивача там відсутні.

Аргументи відповідача про те, що він проживав у квартирі майже 30 років як член сім`ї померлої, вкладав власні кошти у придбання майна, техніки та має скрутний майновий стан (похилий вік, низький розмір пенсії), також не спростовують вимог позову.

Крім того, при вирішенні даного спору суд враховує рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2026 року у справі № 521/11881/24, ухваленому за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаним судовим рішенням від 09.02.2026 року, яке постановлено у спорі між тими самими сторонами, було повністю задоволено позов ОСОБА_2 та зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод власнику у користуванні майном й виселено його з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

При ухваленні зазначеного рішення судом було чітко встановлено, що єдиним одноосібним власником вказаного житла є позивач, натомість відповідач ОСОБА_3 після смерті матері позивача проживав у квартирі без будь-яких правових підстав (титулу), без дозволу нового власника, укладених договорів найму чи оренди, чим грубо порушував права позивача як власника майна.

Встановлені рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 09.02.2026 року факти мають преюдиційне значення для даної справи та повністю спростовують правову позицію відповідача ОСОБА_3 , викладену в його відзиві та додаткових поясненнях. Зокрема, факт примусового виселення відповідача у лютому 2026 року спростовує його твердження про те, що він нібито добровільно перестав користуватися та проживати у спірній квартирі ще з жовтня 2024 року через стан здоров`я чи відключення світла.

Факт того, що позивач позбавлена можливості користуватися своєю власністю, також підтверджується матеріалами звернення до правоохоронних органів від 15.07.2024 р. (талон-повідомлення ЄО № 18384, протокол прийняття заяви), а також наявністю судового спору про усунення перешкод у користуванні майном та виселення (справа № 521/11881/24).

Позивачем надано суду платіжні інструкції за період з квітня 2024 року по вересень 2025 року на загальну суму 12 231,36 грн, які підтверджують оплату нею послуг з водопостачання, теплопостачання, електроенергії, газопостачання та обслуговування домофону. Оплата квитанцій за квітень та травень 2024 року, де платником вказано ОСОБА_4 , здійснена позивачем після смерті останньої (20.05.2024 та 11.06.2024 відповідно), що підтверджує понесення цих витрат саме ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 319, 321 Цивільного кодексу України (ЦК України), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

За положенням ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

На день розгляду справи єдиним законним та зареєстрованим власником квартири є ОСОБА_2 . Наявність судового спору у справі № 947/36024/24 за позовом ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на частку в порядку спадкування не зупиняє дію права власності позивача. Відповідно до принципу правової визначеності, право власності вважається правомірним, поки протилежне не буде встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили. До моменту ухвалення такого рішення відповідач не має законних титульних прав на користування квартирою без згоди власника, а отже, збереження ним коштів на оплату комунальних послуг за рахунок позивача є безпідставним в розумінні ст. 1212 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно висновків, які викладені у постанові Верховного Суду України Верховного суду України від 02.07.2014 № 6- 91цс14, за змістом частини першої ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надані відповідачем квитанції про часткову оплату комунальних послуг за минулі роки (2020–2023 рр.) не охоплюють спірний період (квітень 2024 – вересень 2025 року), а поодинокі платежі за 2024–2025 роки були враховані позивачем або не перекривають суму заявленого та підтвердженого позивачем боргу.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не виконав належним чином обов`язку щодо оплати за надані послуги з водопостачання, електропостачання та інші комунальні послуги, одноособово проживаючи у квартирі АДРЕСА_3 та користуючись усіма благами комунальних послуг, не ніс витрат на їх оплату в повному обсязі. Оскільки ці послуги за період із квітня 2024 року по вересень 2025 року у загальному розмірі 12231,36 грн. були оплачені позивачем (власником), яка в квартирі не проживає, відповідач безпідставно зберіг свої власні кошти за рахунок коштів позивача, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком та платіжними інструкціями.

Суд погоджується із наданим позивачем розрахунком, оскільки такий було проведено відповідно до пред`явлених до оплати рахунків комунальних служб та платіжних документів, що не викликає сумніву щодо правомірності нарахування зазначених у ньому сум.

Вказаний розрахунок заборгованості відповідачем спростовано не було.

За відсутності доказів, які б спростовували подані позивачем розрахунки заборгованості, суд не має підстав піддавати їх сумніву.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання ОСОБА_3 здійснювати оплату усіх комунальних послуг до моменту виселення, суд приходить до висновку про відмову у її задоволенні.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України суд захищає лише порушене право.

Вимога про зобов`язання вчиняти оплату на майбутнє направлена на захист прав, які ще не були порушені (можливі майбутні прострочення), та не є ефективним способом захисту в розумінні закону, оскільки позивач не надала доказів порушення її прав на майбутній період та не позбавлена права у майбутньому знову стягнути фактично понесені витрати в порядку ст. 1212 ЦК України.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно приписів ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для часткового задоволення позовних вимог та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, під час звернення до суду позивачем ОСОБА_2 було сплачено судовий збір за дві позовні вимоги (одну вимогу майнового характеру та одну вимогу немайнового характеру) у загальному розмірі 2422,40 грн, тобто по 1211,20 грн за кожну заявлену вимогу, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Враховуючи, що за результатами судового розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог.

Оскільки майнова вимога позивача, за яку було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, задоволена судом у повному обсязі, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 273, 279 ЦПК України, ст. 1212 ЦК України, ст.ст. 1, 5, 9, 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суд, –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 12231 /дванадцять тисяч двісті тридцять одна/ грн. 36 коп. в якості компенсації за понесені витрати на оплату комунальних послуг.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ грн. 20 коп.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У зв`язку з періодичним вимкненням електроенергії в приміщенні Пересипського районного суду м. Одеси, повний текст рішення суду складено 19 червня 2026 року.

Суддя Пересипського

районного суду м. Одеси: І.О. Кремер