Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №502/2434/25 — Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/2434/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Нанєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду із позовом, у якому просили визнати за ними право власності по 1/2 кожному на квартиру АДРЕСА_1 та по 1/4 кожному на житловий будинок АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті їхньої матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В позові посилаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , належне їй на праві власності в розмірі 1/3 частки, а також батькам спадкодавиці, які померли, по 1/3 кожному, та на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 . Зазначили, що спадщину після смерті матері прийняли, проте їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та роз`яснено про необхідність вирішення питання в судовому порядку.

Позивачі в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій вказали, що позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 та свідоцтвами про народження сторін.

Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житло № НОМЕР_2 від 04.04.1996, ОСОБА_6 належала на праві власності 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 .

Інша частка по 1/3 вказаної квартири належала ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 ), та ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_4 ).

Відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 09.08.2002, зареєстрованого в реєстрі за №3258, ОСОБА_8 належало на праві власності 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_2 .

З листа приватного нотаріуса Гіренка М.М. Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області №647/02-14 від 03.11.2025 вбачається, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 звернулися до нотаріуса із заявами про видачу їм свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавиці – матері ОСОБА_5 . Проте, цим листом нотаріусом їм було роз`яснено, що видати їм свідоцтва про право на спадщину за законом є неможливим, оскільки позивачі звернулися з вимогою видати їм такі свідоцтва на майно померлої по 1/2 частки кожному, а спадкоємцями які прийняли спадщину є вони та ОСОБА_4 – відповідач по справі.

Обґрунтування, відповідно до якого суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч.1 ст. 1218 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.1,2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. (ч.3-5 ст. 1268 та ч.1 ст. 1269 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1273-1275 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 названого Кодексу, подавши нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідну заяву.

Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» зазначив, що вирішуючи питання про те, чи підлягають розгляду судом справи про право на спадкування без попереднього звернення особи до нотаріальної контори для оформлення права на спадщину та відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, судам потрібно враховувати наступне.

Главою 86 ЦК, а також спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про нотаріат", підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. Це знайшло також підтвердження у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику в справах про спадкування" (далі - ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7).

Таким чином, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

З матеріалів справи встановлено, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є її діти – ОСОБА_1 , ОСОБА_3 – позивачі, та ОСОБА_4 – відповідач.

Відповідно до листа приватного нотаріуса Гіренка М.М. Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області №647/02-14 від 03.11.2025 є такими, що спадщину прийняли, тобто мають право на спадщину, належну спадкодавиці, в розмір по 1/3 кожний.

Проте, з незрозумілих причин, а саме відсутності належних доказів, зокрема матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , з яких би вбачалося право позивачів на спадщину саме у розмірі по 1/2 частки майна належного спадкодавцю, останні звернулися з такими заявами спочатку до нотаріуса, який пояснив про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у такому розмірі, після чого з такими вимогами звернулися до суду.

Слід зауважити, що нотаріусом зазначено лише про неможливість видачі позивачам свідоцтва про право на спадщину за законом саме по 1/2 частині майна у спадщині, оскільки є третій спадкоємець, який прийняв спадщину, отже жодних порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду, нотаріусом порушено не було, що у свою чергу дає підстави вважати про наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину належних та відповідних частках, та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом.

Водночас, за вказаних підстав, у судовому порядку також неможливе визнання за позивачами права власності саме по 1/2 частки кожному в порядку спадкування, оскільки вказана вимога порушує право відповідача на належну йому частку у спадщині.

Також, як вже зазначалося вище, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити належність померлій ОСОБА_5 всієї квартири (відповідно до свідоцтва має право власності на 1/3 часку), зокрема прийняття нею спадщини після смерті її батьків - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_2 , належного ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина перша статті 76 ЦПК України встановлює, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 23.06.2026.

Суддя О.В. Березніков