Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №496/6007/25 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/6007/25

Провадження № 2/496/1342/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Пендюри Л.О.

за участю секретаря – Сурженко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,

УСТАНОВИВ:

Адвокат Зозулянський Д.О., який діє від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 , звернувся до суду через підсистему «Електронний суд» із позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір дарування від 08.02.2023 року, за яким ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , подарувала земельну ділянку, площею 0,0913 га, кадастровий номер 5121084200:04:001:0105, та пункт технічного обслуговування автомототехніки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_3 .

Свої вимоги мотивує тим, що позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0913 га, кадастровий номер 5121084200:04:001:0105, та пункту технічного обслуговування автомототехніки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом позивачка ОСОБА_1 дізналась, що від її імені було оформлено довіреність від 16.01.2023 року, яка посвідчена другим секретарем з консульських питань Посольства України в Республіці Словенія, на підставі якої було укладено договір дарування від 08.02.2023 року за яким ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , подарувала вказану земельну ділянку та пункт технічного обслуговування автомототехніки ОСОБА_3 . Проте, позивачка ОСОБА_1 зазначену довіреність не підписувала та взагалі не була у той період у Республіці Словенія. Позивачка ОСОБА_1 вважає зазначену довіреність та договір дарування недійсними та зауважує, вона є багатолітньою матір`ю, а відповідачка ОСОБА_3 скористалась її безпорадним станом, коли вона була вагітна.

В свою чергу, 10.11.2025 року від представника відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_4 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частині визнання договору дарування недійсним, при цьому зазначає наступне. Вказане у позові майно, а саме пункт технічного обслуговування автомототехніки, розташований за адресою: АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,0913 га кадастровий номер 5121084200:04:001:0105, було придбано батьком позивачки у 2012 році за власні кошти. На той момент батьки позивачки спільно прийняли рішення оформити право власності на доньку, оскільки мали до неї довіру і розглядали це, як сімейну передачу майна в майбутньому. Коли позивачка набула право власності на цей об`єкт, їй було 22 роки, вона була студенткою і не мала власних доходів, які б дозволили їй самостійно придбати такий об`єкт. Таким чином, СТО фактично залишалося майном батька, яким він користувався, працював там сам та разом із своїми друзями, утримував і вкладав власні кошти. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році батьки позивачки переїхали за кордон, де наразі і мешкають на постійній основі, у зв`язку з чим СТО з того моменту припинило роботу та залишалось без використання. На початку 2023 року позивачка разом із дітьми приїхала до батьків у Туреччину. Як вона сама неодноразово говорила, між нею та чоловіком виникла серйозна сімейна сварка, і вона розглядає можливості розірвання шлюбу, тому деякий час вона пробудить разом з дітьми у батьків. Під час перебування у батьків позивачка зазначала, що не хоче, щоб її чоловік мав будь-які можливості претендувати на СТО, адже він, за її словами, виявляв інтерес до цього майна та неодноразово спонукав її звернутись до батька з проханням допомогти фінансово у відновлені роботи СТО. З огляду на це, позивачка повідомила, що має намір переоформити СТО та земельну ділянку, на якій воно розташовано, на свою матір - ОСОБА_3 , аби в подальшому, у разі розлучення, чоловік не міг пред`явити жодних майнових претензій. Батьки, зі свого боку, підтримали це рішення, сприйнявши його, як логічний крок задля збереження сімейного майна, адже не знали юридичних тонкощів і не розуміли, що майно придбане до шлюбу, не є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки позивачка разом з дітьми перебувала за кордоном і, як сама неодноразово говорила, не мала наміру повертатися найближчим часом до України, постало питання оформлення довіреності на особу, яка б могла діяти від її імені та в її інтересах під час нотаріального переоформлення майна. Після обговорення вирішили, що довіреність буде оформлено на ОСОБА_2 , близьку подругу родини та куму, до якої в усіх сторін була повна довіра. Позивачка запевнила, що всі документи оформить самостійно й після цього передасть їх своїй матері для подальших дій. Після отримання довіреності та оригіналів документів на СТО, ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса з питанням про час оформлення договору дарування. Нотаріус перевірила всі документи, після чого узгодила день і час оформлення. Про те, що необхідно буде їхати до нотаріуса ОСОБА_2 дізналась за день до підписання договору дарування. Де та яким чином оформлювалась ця довіреність відповідачці ОСОБА_3 невідомо, проте у визначений час ОСОБА_3 та ОСОБА_2 приїхали до нотаріуса, де оформили договір дарування. Під час укладання договору дарування жодних сумнівів у справжності довіреності у нотаріуса не виникло, усі документи були перевірені, а правочин посвідчено відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином, договір дарування було укладено у повній відповідності до волі позивачки, яка заздалегідь ініціювала це питання, самостійно організувала оформлення довіреності та передала документи для нотаріального вчинення угоди. У 2024 році в якійсь із розмови з батьками, позивачка сказала, що тоді, у 2023 році, у неї був «важкий емоційний періоді, оскілки були погані стосунки з чоловіком, а зараз в них все налагодилось і вона бажає переоформити майно на себе. Батьки сприйняли ці слова з розумінням, зазначили, що немає ніяких проблем, вони готові в будь-який час під`їхати до нотаріуса для переоформлення, та запропонували, аби усе було юридично правильно і надалі не розцінювалось як спільне майно подружжя – зробити договір дарування. Проте після цієї розмови позивачка раптово відмовилась зустрічатися та перестала ініціювати будь-які подальші дії чи розмови щодо переоформлення. У подальшому вона не виявляла жодної зацікавленості у майні, не приїжджала, не зверталась до нотаріуса, не обговорювала це питання навіть у телефонних розмовах. Протягом, приблизно року, спірна земельна ділянка та пункт технічного обслуговування залишалися без використання. Ніхто не вів там господарську діяльність, не здавав там приміщення в оренду, не отримував доходів і фактично не розпоряджався цим майном. В зв`язку з чим, відповідачка разом з чоловіком вважали, що ситуація врегульована, жодних суперечок та непорозумінь між сторонами немає, а воля позивачки залишається такою ж, якою була у 2023 році, коли вона сама ініціювала переоформлення. Тому новина про наявність судової справи у Біляївському районному суді Одеської області стала для відповідачки цілковитою несподіванкою. Жодних претензій чи навіть натяків на їх існування від позивачки не надходило, увесь цей час зв`язок між родинами підтримувався, стосунки залишалися доброзичливими. З чим саме пов`язані такі раптові дії позивачки, відповідачці не відомо, адже ініціатором усієї процедури дарування була саме позивачка, довіреність було оформлено особисто нею, і всі дії здійснювалися виключно на підставі її волевиявлення. Більш того, відповідачка та її чоловік ніколи не заперечували можливості переоформлення майна назад, завжди були відкриті до спілкування, жодним чином не перешкоджали позивачці у її бажані здійснити переоформлення, і готові були допомогти їй у будь-який момент. Можливо, підставою для зміни позиції позивачки стало те, що вона відновила стосунки з чоловіком, який, за наявною інформацією, продовжує проявляти інтерес до спірного майна. Втім, ці обставини залишаються лише припущеннями, і жодних офіційних пояснень від позивачки з цього приводу відповідачка не отримувала.

Позивачка ОСОБА_1 до судового засідання не з`явилась, а від її представника ОСОБА_5 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява, в якій він просить суд розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до судового засідання не з`явились, а від її представника ОСОБА_4 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява, в якій він просить суд розглянути справу за його відсутності та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання договору дарування недійсним. Окрім того зазначив, що сторона відповідача визнає позовні вимоги в частині прохальної частини позову, однак заперечує проти викладених позивачкою обставин та мотивів, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, оскільки вони не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та реальному перебігу взаємовідносин між сторонами.

Приймаючи до уваги заяви представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні установлено, що позивачці ОСОБА_1 належав пункт технічного обслуговування автомототехніки та земельна ділянка, площею 0,0913 га, кадастровий номер 5121084200:04:001:0105, надана для будівництва та експлуатації пункту технічного обслуговування автомототехніки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана обставина сторонами не оспорюється, а тому доказуванню не підлягає.

16.01.2023 року другим секретарем з консульських питань Посольства України в Республіці Словенія Тершовчиним Р.Т. посвідчено довіреність за якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником з питань дарування гр. ОСОБА_3 належних їй вказаного вище пункту технічного обслуговування автомототехніки та земельної ділянки, з правом представляти її інтереси перед будь-якими фізичними та юридичними особами, у органах державної влади (органах виконавчої влади та місцевого самоврядування), їх структурних підрозділах, та підпорядкованих ним органах і організаціях, в установах, підприємствах і організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності) та ін. Довіреність зареєстровано в реєстрі за № 55/48.

Як вбачається з витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 49224053 від 25.01.2023 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В. 25.01.2023 року до Єдиного реєстру внесено реєстраційний запис за номером 54803152 про посвідчення 16.01.2023 року другим секретарем з консульських питань Посольства України в Республіці Словенія Тершовчиним Р.Т. довіреності, номер у реєстрі нотаріальних дій: 55/48, за якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 подарувати земельну ділянку ОСОБА_3 , дата довіреності помилково вказана 16.01.2026 року.

Зі слів представника позивачки, на підставі зазначеної довіреності було укладено договір дарування від 08.02.2023 року за яким ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , подарувала земельну ділянку, площею 0,0913 га, кадастровий номер 5121084200:04:001:0105, та пункт технічного обслуговування автомототехніки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_3 . Водночас, відповідний договір дарування в матеріалах справи відсутній, що унеможливлює перевірити його зміст.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 322243151 від 08.02.2023 року відповідачці ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єлькіною М.О. 08.02.2023 року, належить земельна ділянка, площею 0,0913 га, кадастровий номер 5121084200:04:001:0105, цільове призначення якої – НОМЕР_1 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; категорія земель – землі житлової та громадської забудови.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги представник позивачки вказує, що ОСОБА_1 не підписувала довіреність, посвідчену 16.01.2023 року другим секретарем з консульських питань Посольства України в Республіці Словенія Тершовчиним Р.Т. та у той період в Республіці Словенія взагалі не була. ОСОБА_3 скористалась безпорадним станом ОСОБА_6 , яка на той час була вагітна.

На підтвердження своїх доводів представник позивачки надав копію відповіді Другого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Словенія Тершовчина Р. № 61323/19-091-59990 від 02.05.2024 року на звернення ОСОБА_1 щодо надання інформації про посвідчення 16.01.2023 року довіреності у Посольстві України в Республіці Словенія, з якої вбачається, що проведеною перевіркою реєстру нотаріальних дій Посольства за період з 01.01.2023 року по 01.05.2024 року встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з проханням про вчинення нотаріальних дій чи отримання інших консульських послуг до установи не зверталась.

Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини першої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама собою на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним на підставі припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зробила такі правові висновки:

«Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.

Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

Правовий наслідок, передбачений частиною першою статті 220 ЦК України, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору у виді нікчемності такого правочину застосовується лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 ЦК України, зокрема щодо його форми, що включає в себе його підписання сторонами.

Факт нотаріального посвідчення такого правочину не свідчить про дотримання сторонами письмової форми правочину, невід`ємним реквізитом якої є підписи сторін, та не змінює правового наслідку неузгодження сторонами правочину його істотних умов у виді його неукладеності.

Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином».

Судом установлено, що довіреність від 16.01.2023 року, якою ОСОБА_2 уповноважено на представництво, нібито, інтересів ОСОБА_1 з питань дарування пункту технічного обслуговування автомототехніки та земельної ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1 позивачка не видавала та не підписувала, позаяк у цей період з проханням про вчинення нотаріальних дій чи отримання інших консульських послуг до установи не зверталась, що підтверджується копією відповіді Другого секретаря з консульських питань Посольства України в Республіці Словенія Тершовчина Р. № 61323/19-091-59990 від 02.05.2024 року.

Вказані обставини відповідачами не спростовано із посиланням на те, що де та яким чином оформлювалась довіреність їм невідомо.

Водночас, залишається незрозумілим, яким чином ОСОБА_3 скористалась безпорадним станом ОСОБА_6 , яка на той час була вагітна.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц вказано, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15 (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Особа, звертаючись із позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Враховуючи викладені вище обставини суд вважає, оскільки нотаріально посвідчена довіреність від 16.01.2023 року від імені ОСОБА_1 нею не підписувалась, то такий правочин є неукладеним. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Оскільки на підставі довіреності від 16.01.2023 року, яка є неукладеною, укладено договір дарування земельної ділянки від 08.02.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Єлькіною М.О., отже спірна земельна ділянка вибула з володіння позивачки за договором, який вона не укладала, та є неукладеним.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

За викладених обставин, суд вважає, що вимога позивачки про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 08.02.2023 року задоволенню не підлягає, оскільки є неналежною, так як не призведе до відновлення порушених прав позивачки.

Про оспорюваний договір дарування пункту технічного обслуговування автомототехніки від 08.02.2023 року, який представник позивачки просить визнати недійсним, суду взагалі нічого невідомо, адже будь-яких доказів його існування суду не надано.

Відчуження нерухомого майна за неукладеним договором потрібно розглядати як вибуття такого майна з володіння власника не з його волі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Беручи до уваги фактичні обставини цієї справи, суд вважає, що належним способом захисту прав позивачки, як власниці, зокрема, земельної ділянки, що є предметом неукладеного договору дарування від 08.02.2023 року є витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову. Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження №14-29цс23).

Відповідно до частини першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжної інструкції № 0.0.4096389080.1 від 27.12.2024 року, за подання позову позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1212 грн. Отже вказані судові витрати, у зв`язку з відмовою у позові, слід залишити за позивачкою.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 220, 237-239, 244, 638, 1000, 1003 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 267 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 19.06.2026 року.

Виготовлення рішення суду поза межами строків, встановлених частиною шостою статті 259 ЦПК України, обумовлено рядом причин, якими є, зокрема, надмірна завантаженість суддів Біляївського районного суду Одеської області, в тому числі судді Пендюри Л.О., в провадженні якого з початку 2026 року перебуває більш, ніж одна тисяча чотириста справ, недостатня кількість суддів (з 2016 року кількість суддів у Біляївському районному суді Одеської області зменшилася з 11 до 6 (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ, що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення судових рішень у строки, встановлені чинним законодавством. Крім того, на робочий процес суттєво впливають чисельні повітряні тривоги і необхідність перебування у цей момент суддів та працівників суду у безпечному місці, яким не є службовий кабінет.

Суддя Л.О. Пендюра