Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №683/998/26 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/998/26

1-кп/683/231/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м.Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої – судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Старокостянтинові обвинувальний акт в кримінальному провадженні №12025243100000107, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 березня 2026 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Решнівка, Старокостянтинівської ОТГ, Хмельницької області, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , з вищою освітою, одруженої, що має на утриманні двох малолітніх дітей, не працює, депутатом не обиралась, не має судимостей,

за ч.4 ст. 185, ч.1 ст.209 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 будучи обізнаною у тому, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено та діє воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжено, востаннє, Указом Президента України від 12.01.2026 № 40/2026 «Про введення воєнного стану в Україні» із 03 лютого 2026 року строком на 90 діб, близько 13 години 05 хвилини 18 березня 2026 року, розпиваючи алкогольні напої в будинку АДРЕСА_2 за місцем проживання ОСОБА_5 , реалізовуючи свій злочинний намір, спрямований на викрадення чужого майна, з метою особистого збагачення, переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, шляхом вільного доступу, із скляної банки, яка знаходилася під подушкою, викрала 1800 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ еквівалентно 79109,46 гривень, заподіявши ОСОБА_5 матеріальної шкоди на вказану суму, частину яких в подальшому витратила на придбання автомобіля.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненими в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст.185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 вину у скоєнні крадіжки грошових коштів визнала в повному обсязі та показала, що близько 13 години 18 березня 2026 року під час вживання алкогольних напоїв в будинку своєї знайомої ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 у кімнаті під подушкою виявила скляну банку з грошовими коштами та скориставшись тим, що за нею ніхто не спостерігає, викрала гроші в сумі 1800 доларів США, з яких 1100 доларів США витратила на придбання автомобіля марки «ЗАЗ», моделі «TF69YO», д.н.з НОМЕР_1 у ОСОБА_6 .

Потерпіла ОСОБА_5 , яка належним чином повідомлено про час та місце розгляду кримінального провадження до суду не з`явилась, подала заяву, у якій просила розгляд справи проводити у її відсутності. Цивільний позов подавати не бажає, оскільки завдана шкода їй відшкодована, у зв`язку із чим претензій до обвинуваченої не має та просила її суворо не карати.

Установлені судом обставини підтверджуються наступними, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, доказами:

- відомостями протоколу прийняття заяви ОСОБА_5 від 18 березня 2026 року про кримінальне правопорушення та іншу події, відповідно до якої у період часу з 10 по 14 години 18 березня 2026 року невідома особа шляхом вільного доступу зі спальної кімнати будинку АДРЕСА_3 викрала грошові кошти, які знаходились у скляній банці в сумі 1800 доларів СЩА купюрами по 100 доларів США;

-відомостями протоколу огляду місця події від 18 березня 2026 року, з фото таблицями до нього, в якому зафіксовано загальний вигляд житлових кімнат будинку АДРЕСА_2 , в одній з кімнат на ліжку виявлено 8 купюр банкнотами по 100 доларів США серія та номер АF 54283599 G, РF 54283598 G, QF 80055541 A, QF 80055542 A, QF 80055543 A, QF 80055544 A, QF 80055545 A, QF 80055549 A. З правого боку від цього ряду купюр виявлено скляну банку об`ємом 1 л, в якій розташовані купюри банкнотами 100 доларів в кількості 13 штук серія та номер QF 00942478А, LB46082349L, QF 02435302 В, LK84826280 С, LB27533768 Н, LB27533767 Н, DE89633237С, РL09173259Q, РН 98033741В, РВ 60292313 G, QК67820671В, РF34567297 К, QІ 05126270 А;

- свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14 лютого 2006 року, відповідно до якого ОСОБА_5 належить житловий будинок по АДРЕСА_2 ;

- заявою ОСОБА_5 , відповідно до якої остання зазначила, що цивільний позов подавати не бажає, оскільки завдана шкода їй повністю відшкодована;

- заявою ОСОБА_4 та відомостями протоколу огляду з фото таблицями до нього від 18 березня 2026 року, відповідно до яких ОСОБА_4 у присутності понятих добровільно видала працівникам поліції 700 доларів США, які вона викрала у ОСОБА_5 , а саме: РВ 46497954 N, РВ 46497771 N, LD 94801507 D, QF 02435303 В, QF 02435304 В, QF 02435305 В, ML 36621395 С;які поміщено до сейф-пакету № RIC 2203670;

-заявою ОСОБА_6 від 18 березня 2026 рокута відомостями протоколу огляду з фото таблицями до нього від 18 березня 2026 року, відповідно до яких ОСОБА_6 у присутності понятих добровільно видав працівникам поліції 1100 доларів США, які отримав від ОСОБА_4 за продаж автомобіля«ДЕО» в кількості 11 купюр, а саме: PF 54283596 G, QF 80055546 A, QF 80055547 A, QF 02435495 В, QJ 20476392 А, РВ 70666076 Е, QJ 20476394 A, QF 02435498 В, PF 54283600 G, QJ 20476386 A, QE 24604457 А, які оглянуто та поміщено до сейф-пакету № RIC 2203669;

- заявою ОСОБА_5 від 23 березня 2026 року, відповідно до якої остання отримала на відповідальне зберігання 1800 доларів США;

- заявою ОСОБА_4 від 18 березня 2026 року, відповідно до якої остання добровільно видала працівникам поліції автомобіль «Део Ланос», д.н.з НОМЕР_1 ;

- протоколом огляду місця події від 18 березня 2026 року з фото таблицями до нього, на якому зафіксовано автомобіль «Део Ланос», д.н.з НОМЕР_1 синього кольору на автодорозі, що поблизу будинку АДРЕСА_4 , а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, виданого на ім`я ОСОБА_7 ;

- заявою ОСОБА_6 від 26 березня 2026 року, відповідно до якого останній отримав на відповідальне зберігання автомобіль Део Ланос», д.н.з НОМЕР_1 ;

- довідкою Національного ланку України, відповідно до якого офіційний курс гривні щодо долара США станом на 18 березня 2026 року становив 43,947 грн.

Наведені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки вчинення кримінального правопорушення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Таким чином дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Крім того, ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що вона, усвідомлюючи, що набуте нею майно: грошові кошти у сумі 1800 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ еквівалентно 79109,46 гривень, викрадені нею 18 березня 2026 року з будинку АДРЕСА_2 , належного ОСОБА_5 одержані злочинним шляхом, діючи з прямим умислом та метою надання правомірного вигляду отриманим коштам, вчинила двосторонній правочин, а саме уклала усний договір купівлі-продажу автомобіля марки «ЗАЗ», моделі «TF69YO», д.н.з НОМЕР_1 із ОСОБА_6 . Указаний автомобіль ОСОБА_6 , після отримання від ОСОБА_4 1100 доларів СІПА, що згідно з офіційним курсом НБУ еквівалентно 48344,67 гривень, на виконання договору, передав останній на вул. Центральній в с. Красносілка, Старокостянтинівської ОТГ, Хмельницької області.

Вчинивши цей правочин, ОСОБА_4 легалізувала грошові кошти в розмірі 1100 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ еквівалентно 48344,67 гривень, які остання одержала злочинним шляхом.

Тобто, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, а саме у легалізації (відмиванні) майна, одержаних злочинним шляхом, а саме розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення вчинення правочину з таким майном, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала що таке майно повністю одержано злочинним шляхом.

На підтвердження винуватості обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.209 КК України, прокурор посилається на ті ж докази, що й на підтвердження вини обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.209 КК України визнала та пояснила, що дійсно 18 березня 2026 року викрала належні ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 1800 доларів США, частину яких 1100 доларів США того ж дня передала ОСОБА_6 для придбання автомобіля марки «ЗАЗ», моделі «TF69YO», д.н.з НОМЕР_1 , а решту коштів того ж дня у неї були вилучені працівниками поліції. При цьому зазначила, що вона давно планувала придбати автомобіль у ОСОБА_6 , лише очікувала на кошти, які мала отримати у травні 2026 року. Викравши кошти у ОСОБА_5 вона одразу зателефонувала ОСОБА_6 та домовилась про придбання автомобіля та того ж дня близько 14 години 18 березня 2026 року передала йому 1100 доларів США, договір купівлі-продаж автомобіля якого вони домовились оформити згодом. Вона має посвідчення на право керування транспортним засобом.

Зазначені обставини підтвердив допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який зазначив, що ОСОБА_4 раніше повідомляла йому про намір придбати в нього автомобіль, гроші на який мала отримати у травні 2026 року, однак 18 березня 2026 року зателефонувала йому та запитала чи він ще продає автомобіль і вони домовились про зустріч того ж дня на зупинці в с.Сахнівці, на якій остання передала йому 1100 доларів США, а він передав їй автомобіль «ЗАЗ», моделі «TF69YO», д.н.з НОМЕР_1 . За кілька годин йому зателефонували працівники поліції і повідомили, що вказані гроші ОСОБА_4 викрала та вилучили їх.

Однак, незважаючи на визнання вини обвинуваченою, суд не погоджується з обвинуваченням за ч.1 ст.209 КК України з наступних підстав.

Пунктами 1, 2 ч.1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Дотримуючись вимог ст. 370 КПК України, суд наголошує, що судове рішення повинно бути ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені дослідженими під час розгляду доказами, з наведенням належних і достатніх мотивів його ухвалення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, в основу яких покладено принцип презумпції невинуватості, особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законом, і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд, враховуючи правові позиції Верховного Суду, викладені зокрема, у справах №712/13361/15 та № 688/788/15-к, зазначає, що стандарт доведення "поза розумним сумнівом" вимагає, щоб сукупність встановлених обставин виключала будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що інкримінований злочин був вчинений саме обвинуваченим.

Цей стандарт передбачає, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 року, до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, належать будь-які дії, пов`язані із вчиненням фінансової операції чи правочину з активами, одержаними внаслідок вчинення злочину, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких активів чи володіння ними, прав на такі активи, джерел їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуттям, володінням або використанням активів, одержаних внаслідок вчинення злочину.

Диспозицією ч.1 ст.209 КК України передбачено, що легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, є вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Відповідно до п. п. 2, 5, 12, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 15.04.2015 №5, кримінальна відповідальність за ч.1 ст.209 КК настає в разі вчинення хоча б однієї з таких дій, що передували легалізації (відмиванню) доходів: 1) фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення предикатного діяння чи укладення угоди щодо них; 2) дій, спрямованих на приховання чи маскування: а) незаконного походження таких коштів або іншого майна; б) володіння ними; в) прав на такі кошти або майно; г) джерела їх походження; д) місцезнаходження; е) переміщення; 3) набуття, володіння або використання таких коштів чи іншого майна.

Відповідальність за зазначені дії настає лише в разі, коли кошти або інше майно, що є предметом легалізації, були одержані внаслідок вчинення предикатного діяння (передбаченого п. 1 примітки до ст. 209 КК, яке передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом) і ці дії були вчинені умисно з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню такими коштами або майном, їх набуттю чи для приховання джерел їх походження.

Під діями, спрямованими на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, чи володіння ними, а так само прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, слід розуміти будь-які дії особи, за допомогою яких маскується чи приховується факт одержання таких коштів або іншого майна, що передував легалізації (відмиванню) цих доходів, вчинені як особою, котра одержала ці кошти або майно таким шляхом, так і будь-якою іншою особою.

Такі дії можуть бути спрямовані на: зміну правового статусу коштів або іншого майна шляхом підроблення документів, що засвідчують право власності; отримання фіктивних документів на придбання майна; вчинення цивільно-правових угод (удавана купівля у комісійному магазині, ломбарді тощо); оформлення права власності на підставних осіб; укладення фіктивних угод про надання кредитів або різноманітних послуг - юридичних, аудиторських та ін.; внесення коштів на банківські рахунки юридичних і фізичних осіб, у тому числі в офшорних зонах; переміщення коштів з одного рахунку на інший - за умови, що всі зазначені дії не були способом вчинення предикатного діяння.

Використання коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, - це таке їх використання чи розпорядження ними, яке може бути й не пов`язане зі вчиненням фінансової операції чи укладенням угоди щодо них, оскільки такі дії названі в диспозиції ч. 1 ст. 209 КК як самостійні способи вчинення злочину. Зазначені кошти чи майно можуть бути використані, зокрема, при здійсненні господарської діяльності, в тому числі підприємницької.

Отже, суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.209 КК України, характеризується наявністю прямого умислу, тобто особа усвідомлює, що легалізує кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом, і бажає їх легалізувати, приховавши справжнє джерело їх походження та видавши отримані злочинним шляхом доходи за легальні (законні). Зазначене зумовлює і мету вчинення злочину - ввести неправомірно отримані кошти та майно в легальний сектор економіки.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом від 15 квітня 2005 року №5 відповідальність за легалізацію настає лише у разі, якщо дії особи були вчинені умисно з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню такими коштами або майном, їх набуттю чи для приховання джерел їх походження.

Однак, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, які б вказували на предикатне діяння (передбачене п.1 примітки до ст. 209 КК), яке передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, існування якого є необхідним для кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч.1 ст. 209 КК України.

При цьому, відсутній об`єкт кримінального правопорушення, яким являються саме суспільні відносини у сфері здійснення господарської діяльності.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину є мета легалізації - надання правомірного вигляду володінню, користуванню чи розпорядженню предметами, зазначеними у ст.209 КК, або приховання чи маскування їх злочинного походження, володіння ними, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення або прав на них.

Відповідно до висновку колегія суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 17 березня 2005р за касаційним поданням прокурора використання коштів, здобутих злочинним шляхом, для задоволення особистих потреб саме по собі не утворює складу злочину, передбаченого ст. 209 КК.

Відсутні також будь-які докази, які б свідчили, що обвинувачена ОСОБА_4 мала на меті та діяла з умислом саме легалізувати викрадені кошти (майно) шляхом вчинення правочину (придбання майна), надати правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню такими коштами (майном) та ввести неправомірно отримані кошти в легальний сектор економіки. Натомість із показів обвинуваченої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_6 чітко вбачається, що вона раніше мала намір придбати автомобіль за кошти, які мала отримати при народженні дитини, однак скориставшись відсутністю стороннього нагляду власника, викрала лише частину коштів,, які виявила у ОСОБА_5 , та які того ж дня витратила на власні потреби, зокрема, на придбання автомобіля. Тому такі дії обвинуваченої охоплюються об`єктивною стороною кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

Принцип презумпції невинуватості, як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (справи «Барбера, Мессеге і Джабардо проти Іспанії», «Яременко проти України»), вимагає, щоб обов`язок доказування лежав на стороні обвинувачення. Будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. Доведення винуватості має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, які є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими між собою.

Суд зазначає, що для визнання винуватості доведеною недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише «більш вірогідною» за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів. Наявність обставин, яким сторона обвинувачення не може надати розумного пояснення або які вказують на можливість іншої (незлочинної) версії події, є підставою для висновку про недоведеність вини.

Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення; 2) воно вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови повного доведення винуватості особи. Оскільки сторона обвинувачення, пред`являючи обвинувачення, самостійно визначає межі доказування, саме на неї покладається тягар спростування доводів захисту щодо відсутності складу злочину.

Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Отже, суд приходить до висновку, що в діях обвинуваченої відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.209 КК України, тому відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, обвинувачена підлягає виправданню у зв`язку з відсутністю в її діяннях складу вказаного кримінального правопорушення.

Обвинувачена на момент вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності на той час не страждала, не страждає на такі і в теперішній час. Тому суд визнає її осудною та відповідальною за скоєне.

При призначенні покарання суд згідно зі ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують їй покарання.

Суд враховує, що ОСОБА_4 визнала свою вину, щиро розкаялась у вчиненому, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодувала заподіяну потерпілій шкоду, що пом`якшує їй покарання.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченій є вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

ОСОБА_4 раніш не судима, а обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двох малолітній дітей та перебуває у стані вагітності, її чоловік ОСОБА_9 проходить військову службу у ЗСУ з 2023 року.

Ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання, однієї обставини, що обтяжує покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкцій ч.4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі.

Разом з тим, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, який передбачає, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, а також для попередження вчинення нових злочинів самим обвинуваченим та іншими особами, беручи до уваги особу винної, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, її молодий вік, перебування у стані вагітності, наявність на її утриманні двох малолітніх дітей, яких вона виховує сама, оскільки чоловік ОСОБА_9 проходить військову службу у ЗСУ, наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої матеріальної шкоди, а також інші в сукупності обставини і їх поєднання, які пом`якшують покарання та знижують ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства, зокрема, думку потерпілої ОСОБА_5 , яка просила не призначити обвинуваченій покарання, пов`язане з реальним позбавленням волі, суд дійшов переконання, що ОСОБА_4 не є тією суспільно-небезпечною особою, яку слід ізолювати від суспільства.

Тому суд уважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції її від суспільства, а тому на підставі ст.75 КК України її слід звільнити від відбування покарання з випробовуванням із встановленням іспитового строку та покладанням на неї обов`язків відповідно до вимог ст.76 КК України.

На думку суду, саме таке покарання та звільнення від його відбування з випробуванням буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та запобігання вчинення ним нових злочинів.

У відповідності до статей 51 та 52 КК встановлено, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосовано до осіб, визнаних винними у вчинені злочинів, є конфіскація майна.

Відповідно до положень статті 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу.

Частиною четвертою статті 174 КК України визначено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Ураховуючи, що ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, санкція за яке не передбачає додаткового покарання у виді конфіскації майна, цивільний позов не заявлено у зв`язку із добровільним відшкодування завданої шкоди, а у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 209 КК України санкцією якого передбачено конфіскацію майна ОСОБА_4 виправдано, суд вважає за необхідне скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Старокостянтинівського районного суду від 27 березня 2026 року на земельну ділянку площею 2,4908 га із кадастровим номером 6824286900:001:0127, яка належить ОСОБА_4 .

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, обраний ухвалою слідчого судді Старокостянтинівського районного суду від 26 березня 2026 року, вичерпав свою дію 21 травня 2026 року та клопотання про його продовження прокурором не заявлялось.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374-376 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України та призначити їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Відповідно до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_4 визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.209 КК України та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдати її у зв`язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Старокостянтинівського районного суду від 27 березня 2026 року на земельну ділянку площею 2,4908 га із кадастровим номером 6824286900:001:0127, яка належить ОСОБА_4 скасувати.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Старокостянтинівського районного суду від 20 березня 2026 року на речові докази скасувати.

Речові докази:

- грошові кошти в сумі 700 доларів США, купюрами по 100 доларів в кількості 7 купюр, а саме: РВ 46497954 N, РВ 46497771 N, LD 94801507 D, QF 02435303 В, QF 02435304 В, QF 02435305 В, ML 36621395 С, які поміщено до сейф-пакету № RIC 2203670 та грошові кошти в сумі 1 100 доларів США, купюрами по 100 доларів в кількості 11 купюр, а саме: PF 54283596 G, QF 80055546 A, QF 80055547 A, QF 02435495 В, QJ 20476392 А, РВ 70666076 Е, QJ 20476394 A, QF 02435498 В, PF 54283600 G, QJ 20476386 A, QE 24604457 А, які передано на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_5 під розписку, залишити останній;

- автомобіль марки «ЗАЗ», моделі «TF69YO», д.н.з НОМЕР_1 , який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_6 – залишити останньому.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Строкостянтинівський районний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченій та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя