Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №504/2726/26 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/2726/26

Провадження №2-о/504/254/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

присяжних – Попілевич М.Ф. , Котвіцького В.М.,

секретаря– Ориник М.В.,

прокурора - Мосур О.А.,

лікаря – ОСОБА_1 ,

хворої – ОСОБА_2 ,

адвоката- Капля Т.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, заяву ОСОБА_3 - заступника медичного директора зі стаціонарної та експертної роботи КНП "ООМЦПЗ" ООР № 3 (с. Олександрівка) про надання дозволу на примусову госпіталізацію до закладу лікування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року заявник звернувся до суду із вказаною заявою про госпіталізацію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до психіатричного закладу КНП "ООМЦПЗ" ООР № 3 (с. Олександрівка).

В мотивування заявлених вимог заявник вказує, що 16.06.2026 року ОСОБА_2 була доставлена до КНП "ООМЦПЗ" ООР № 3 (с. Олександрівка) у зв`язку з загостренням захворювання.

Згідно висновку комісії лікарів – психіатрів КНП "ООМЦПЗ" ООР № 3 від 16.06.2026 року, ОСОБА_2 страждає на психічне захворювання – органічний маячний (шизофреноподібний) розлад, внаслідок чого вона становить небезпеку як для себе, так і для оточуючих.

У судовому засіданні представник лікарського закладу підтримав заяву, просив її задовольнити в повному обсязі з мотивів необхідності госпіталізації ОСОБА_2 до психіатричного закладу у примусовому порядку на строк до трьох тижнів.

В судовому засіданні хвора ОСОБА_2 підтвердила викладені у клопотанні лікаря обставини, пояснила що приймала протягом декількох днів запропоноване лікування лікарями, та вважала доцільним продовжити своє лікування, оскільки дійсно має певне психічне захворювання вже протягом багатьох років.

ОСОБА_2 пояснила, що має конфлікт у сім`ї на фоні складних відносин із мамою, яка проживає разом із нею та чоловіком ОСОБА_2 в одній квартирі.

ОСОБА_2 пояснила, що не що давно раптово померла її новонароджена дитина, причину смерті вона пояснити не змогла.

Адвокат Капля Т.А. в цілому погодилась із своєю підзахисною ОСОБА_2 , вважала також, що потрібен певний час для лікування ОСОБА_2 в умовах стаціонару.

Прокурор в судовому засіданні також повністю погодився з думкою представника лікарського закладу, не заперечував щодо задоволення вказаної заяви.

Заслухавши думку, доводи та пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи оцінивши зібрані по справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви лікаря виходячи з наступного:

У відповідності до положень ст. 5 S: 1 ((е) законне взяття під варту душевнохворих) Європейської Конвенції захисту прав людини та основних свобод, кожний має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути позбавлений свободи не інакше ніж у випадках і в порядку, встановленому законом.

У відповідності до положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально – правовими обмеженнями.

Нормою ст. 7 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлюються підстави діагностики психічного розладу та лікування особи, яка страждає на психічний розлад. Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду особи, крім випадків проведення судово – психіатричної експертизи посмертно.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем – психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутись родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь – яку медичну спеціальність, інші особи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про психіатричну допомогу» перебування особи в психіатричному закладі в примусовому порядку може здійснюватися лише протягом часу наявності підстав, за якими було проведено госпіталізацію.

Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації.

У разі необхідності продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців представник психіатричного закладу повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження такої госпіталізації.

До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження такої госпіталізації.

В подальшому продовження госпіталізації особи в психіатричному закладі проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

Судом встановлено, що згідно висновку комісії лікарів – психіатрів ОСОБА_2 страждає на психічне захворювання, внаслідок чого вона становить небезпеку як для себе, так і для оточуючих.

Суд вважає, що термін «Душевнохворий» не має чіткого визначення, оскільки психіатрія це сфера, яка включає в себе і медичні і соціальні фактори.

Однак, цей термін не може бути використаний таким чином, щоб дозволити госпіталізувати особу в недобровільному порядку тільки тому, що її уявлення та поведінка відхиляються від загальноприйнятих норм.

Аналогічну позицію висловив Європейський Суд з прав людини в справі Winterwerpv. The Netherlands, від 24 жовтня 1979, SeriesAno. 33, S:37.

Високий Суд висловив думку, для того щоб були дотримані вимоги законності позбавлення свободи в сенсі ст. 5 S: 1 (е) Конвенції, повинні бути дотримані три основних принципи:

По-перше, госпіталізована особа має бути визнана з точки зору об`єктивних медичних показників такою, що страждає на психічне захворювання, за виключенням невідкладної психіатричної допомоги.

По-друге, захворювання має бути такого ступеню, щоб вимагати недобровільної госпіталізації.

По-третє, захворювання повинно продовжуватись на протязі періоду госпіталізації.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що ОСОБА_2 має документально закріплену історію психічної проблеми перед госпіталізацією тривалістю 9 років.

Ба більше, сама хвора підтвердила, що має психічні розлади.

Суд враховує, що комісія лікарів-психіатрів, яка оглядала ОСОБА_2 надала свою медичну оцінку психічного стану останньої перед госпіталізацією.

Комісією враховано, що ОСОБА_2 хворіє на психічне захворювання на протязі 9 років.

Неодноразово проходила лікування у ОПЛ-2.

Попередня госпіталізація до ОПЛ-2 була з 03.04.2022 року по 11.05.2022 року з діагнозом «органічний маячний (шизофреноподібний) розлад». Виписана у задовільному стані.

Після виписки підтримуючу терапію деякій час приймала, а потім перестала приймати.

Внаслідок чого психічний стан поступово погіршувався.

На час огляду психічний статус ОСОБА_2 дозволив комісії лікарів – психіатрів дійти до висновку, що хвора підозріла, збуджена, конфліктна, висловлює маячні ідеї, мислення паралогічне, протестуозна, критика відсутня, увага залучається з трудом, нестійка, місця не тримається.

В судовому засіданні так само деякі аспекти поведінки ОСОБА_2 стверджено вказували на деякі психічні розлади у її поведінці, зокрема суд звертає увагу на те, що смерті дитини хвора надала перевагу необхідності отримати водійські права.

Тобто ОСОБА_2 не сприймає адекватно ситуацію смерті своєї дитини, яка померла лише декілька днів тому.

В теперішній час причина смерті дитини не ясна.

Суд приходить до висновку, що в сенсі положень ч.ч. 1, 4 ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» такі дії комісії лікарів – психіатрів є правомірними, і засновані на законі.

Висновок комісії лікарів-психіатрів містить певні посилання, які, у сукупності з іншими встановленими обставинами справи, дають суду підстави вважати, що у ОСОБА_2 наявне психічне захворювання, і у суду не має сумнівів в правильності висновків комісії лікарів - психіатрів, в зв`язку із чим суд вважає, що стан здоров`я ОСОБА_2 може вимагати невідкладної психіатричної допомоги.

Таким чином, у суду не має сумнівів у подоланні презумпції психічного здоров`я, яка гарантована ОСОБА_2 положенням статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», оскільки наявність розладу її психічного здоров`я повністю встановлена і доведена належними та допустимими доказами, які зібрані по справі.

Відповідно до ст. 346 ЦПК України суд залежно від встановлених обставин ухвалює рішення про задоволення заяви про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу, або відмовляє в її задоволенні.

У Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Принципи захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги» від 18 лютого 1992 року № 46/119 визначено, що примусова госпіталізація чи затримання пацієнтів спочатку має відбуватись на короткий строк, встановлений національним законодавством, для обстеження і попереднього лікування до розгляду такої госпіталізації чи затримання контрольним органом, яким має бути суд чи інший незалежний та безсторонній орган (принципи 16,17).

Парламентська Асамблея Ради Європи у Рекомендаціях з психіатрії та прав людини від 01 січня 1994 року № 1235 передбачила, що рішення про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу має ухвалюватися суддею з встановленням часових меж такої госпіталізації (пункт 7).

Визначаючи часову межу госпіталізації ОСОБА_2 суд виходить з того, що в судовому засіданні лікар довів, що термін лікування даного пацієнта, з урахуванням обставин та ступеня його захворювання, має бути до 06.07.2026 року і саме такий термін лікування призведе до покращення психічного стану здоров`я хворої.

Однак, слід роз`яснити, що в силу ч. 3 ст. 18 Закону України «Про психіатричну допомогу» виписка особи, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, здійснюється за рішенням комісії лікарів-психіатрів (тобто це рішення може бути прийнято у будь-який проміжок часу встановленої часової межі госпіталізації особи), або за рішенням суду про відмову в продовженні такої госпіталізації.

Крім того, клопотання про припинення госпіталізації в примусовому порядку можуть направлятись до суду особою, яку було госпіталізовано в примусовому порядку, або її законним представником через кожні три місяці з часу ухвалення судом рішення про продовження такої госпіталізації.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, ч. 2 ст. 28, ст. 55 Конституції України, ст.ст. 3, 4, 7, 11, 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», ст.ст. 4-13, 76-89, 258-273, 293, 294, 342, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_3 - заступника медичного директора зі стаціонарної та експертної роботи КНП "ООМЦПЗ" ООР № 3 (с. Олександрівка) про надання дозволу на примусову госпіталізацію до закладу лікування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.

Госпіталізувати у примусовому порядку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до психіатричного закладу КНП "ООМЦПЗ" ООР № 3 (с. Олександрівка) у примусовому порядку, встановивши граничний термін лікування до 06 липня 2026 року включно.

Роз`яснити, що в силу ч. 3 ст. 18 Закону України «Про психіатричну допомогу» виписка особи, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, здійснюється за рішенням комісії лікарів-психіатрів (тобто це рішення може бути прийнято у будь-який проміжок часу встановленої часової межі госпіталізації особи), або за рішенням суду про відмову в продовженні такої госпіталізації.

Крім того, клопотання про припинення госпіталізації в примусовому порядку можуть направлятись до суду особою, яку було госпіталізовано в примусовому порядку, або її законним представником через кожні три місяці з часу ухвалення судом рішення про продовження такої госпіталізації.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня оголошення судового рішення.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя В. К. Барвенко

Присяжні Попілевич М.Ф.

Котвіцький В.М.