Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №556/3546/24 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року

м. Рівне

Справа № 556/3546/24

Провадження № 22-ц/4815/395/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника позивача ПАТ «Страхова компанія «ЄВРОІНС Україна» - Бутенко Марії Олегівни на рішення Вараського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» (надалі – ПрАТ «СК «Євроінс Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 14228,89грн. як 50 % суми сплаченого страхового відшкодування за страховим випадком, а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, 06 лютого 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «TOYOTA», державний номерний знак НОМЕР_1 , та транспортного засобу «БОГДАН 211120», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а постановою суду відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Позивач вказував, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «БОГДАН 211120» була застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» за полісом № АО862984, укладеним із застосуванням пільги, передбаченої п. 13.2 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Власником транспортного засобу була ОСОБА_2 , тоді як у момент ДТП ним керував відповідач, що на думку позивача, свідчить про порушення умов надання пільги.

Також позивач зазначав, що після звернення потерпілої особи та складення страхового акта ним було виплачено страхове відшкодування у розмірі 28 457,78 грн. Посилаючись на положення статті 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач вважав, що відповідач як особа, відповідальна за шкоду, зобов`язаний компенсувати страховикові 50 % виплаченого страхового відшкодування, що становить 14 228,89 грн.

Рішенням Вараського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де покликається про його незаконність і необґрунтованість, які полягали в невідповідності викладених у ньому висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що згідно з п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції на момент ДТП), пільга у розмірі 50% страхового платежу надається виключно за умови, що транспортний засіб належить пільговику на праві власності. Судом першої інстанції встановлено, що власником автомобіля «Богдан 211120» є інша особа ( ОСОБА_2 ), а Відповідач має лише право користування, що виключає право на пільгу.

Позивач зазначає, що при укладенні договору Відповідач ввів страхову компанію в оману щодо приналежності йому транспортного засобу на праві власності з метою отримання особистої вигоди у вигляді зменшеного страхового платежу.

Вважає хибним висновок суду першої інстанції щодо наявності у Відповідача «легітимних очікувань» та застосування поняття суброгації. Апелянт підкреслює, що позовні вимоги ґрунтуються саме на праві регресу (ст. 1191 ЦК України та ст. 38-1.1. Закону), оскільки страховик виконав обов`язок з відшкодування шкоди, завданої іншою особою.

Заперечує висновки суду про порушення ним обов`язку щодо встановлення розміру платежу. Апелянт вказує, що цивільне законодавство передбачає відповідальність за наявності вини, а випадки відповідальності без вини є винятковими та не стосуються обов`язків страхувальників у даних правовідносинах.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти наведених у ній доводів.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при укладенні договору відповідач надав страховику всі необхідні документи (посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію ТЗ, пенсійне посвідчення). Поліс заповнювався представником страхової компанії, якому було достовірно відомо про те, що Відповідач не є власником автомобіля, а лише має право на керування ним. Відповідач діяв добросовісно, будучи постійним клієнтом компанії з 2013 року, та не мав наміру вводити страховика в оману.

Відповідач зазначає, що згідно зі ст. 7 та ст. 17.1 Закону № 1961-IV, саме на страховика покладено обов`язок правильно розраховувати страховий платіж та укладати договори у відповідності до вимог закону. Страховик, маючи доступ до документів та реєстрів, самостійно запропонував Відповідачу пільгові умови (знижку 50%), чим фактично порушив імперативні норми закону щодо підстав надання такої пільги (п. 13.2 ст. 13 Закону).

Відповідач стверджує, що дії страховика щодо пропонування завідомо незаконної пільги з наступним пред`явленням регресної вимоги є "нечесною підприємницькою практикою" у розумінні ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Це ввело Відповідача як представника вразливої групи (пенсіонера) в оману та поставило його у заздалегідь програшне становище.

На думку Відповідача, у нього виникли обґрунтовані сподівання на те, що укладений договір страхування є чинним, а його відповідальність — належним чином забезпеченою. Можливість застосування регресу за п. 38-1.1 Закону виникла виключно з вини самого страховика ще на стадії укладення договору, що не може бути підставою для стягнення коштів зі споживача.

Відповідач зазначає, що зауваження апелянта щодо помилкового застосування судом першої інстанції терміну «суброгація» не відповідають дійсності, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається застосування судом цієї правової конструкції.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім доказам, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до суб`єктивної переоцінки обставин, які вже були предметом дослідження.

На підставі викладеного, Відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 лютого 2020 року о 16:40 год. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом - автомобілем марки «Богдан 211120», н.з. НОМЕР_2 , по вул.Станційна в м.Вараш Рівненської області, перед зміною напрямку руху, а саме: при виїзді на головну дорогу, не переконався у безпечності маневру та створив перешкоду іншому учаснику дорожнього руху – автомобілю марки «Toyota Land Cruiser Prado», н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , в результаті чого відбулось зіткнення автомобілів, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Такими діями ОСОБА_1 допустив порушення п.10.1 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 березня 2020 року у справі № 565/160/20 (провадження № 3/565/325/20), яка набрала законної сили 21.03.2020, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу.

Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої вона ухвалена, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди (06.02.2020), цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Богдан 211120», н.з. НОМЕР_2 , була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна», що вбачається з Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/0862984 від 22.04.2019, укладеного ОСОБА_1 , згідно з умовами якого ліміт страхової відповідальності за заподіяну майну шкоду становить 200000,00 грн., та який станом на 06 лютого 2020 року був чинним.

Зі змісту дослідженого судом у копії Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/0862984 від 22.04.2019, укладеного ОСОБА_1 з ПрАТ «СК «Євроінс Україна», вбачається, що до визначеного розміру страхового платежу застосовано пільгу у розмірі 50 %. Вказаний поліс містить також посилання на документ, який підтверджує право на пільгу: пенсійне посвідчення ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , видане 19.09.2007. Будь-яких відомостей про власника застрахованого транспортного засобу досліджений судом поліс не містить, дані про автомобіль обмежуються зазначенням його марки, моделі, року випуску, типу, номерного знаку та VIN-коду.

Виконуючи взяті на себе зобов`язання за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/0862984 від 22.04.2019, на підставі страхового акту № 28604/20 від 21.04.2020, ПрАТ «СК «Євроінс Україна» платіжним дорученням № 2251 від 29.04.2020 здійснило виплату власнику транспортного засобу марки «Toyota Land Cruiser Prado», н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 страхове відшкодування за пошкодження вказаного транспортного засобу під час ДТП з вини ОСОБА_1 , у розмірі 28457,78 грн.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закон від 01.07.2004 № 1961-IV)обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закон від 01.07.2004 № 1961-IV)визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п.13.2 ст.13 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV, розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України – учасник війни, особа з інвалідністю ІІ групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до І або ІІ категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

Відповідно до п.38-1.1 ст.38-1 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV, у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Аналізуючи положення п. 13.2 ст. 13 Закону № 1961-IV, суд зазначає, що законодавець встановив чітку умову для застосування пільги: поєднання певного соціального статусу особи (пенсіонер) та наявності у неї права власності на транспортний засіб. У даній справі встановлено, що Відповідач, уклавши договір страхування на пільгових умовах, фактично забезпечив транспортний засіб, який йому на праві власності не належав.

Водночас п. 38-1.1 ст. 38-1 Закону № 1961-IV передбачає, що підставою для виникнення у страховика права на отримання 50% компенсації є сам факт виплати відшкодування за договором, що був укладений з порушенням умов пільги.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок компенсації покладається на винну особу як санкція за невідповідність фактичних обставин володіння ТЗ умовам, за яких була надана знижка.

Разом з тим, суд враховує, що Відповідач особисто керував автомобілем та страхував саме свою цивільно-правову відповідальність. Оскільки об`єктом страхування за законом про ОСЦПВ є майнові інтереси, пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої життю, здоров`ю або майну третіх осіб (ст.ст. 3, 6 Закону № 1961-IV), то формальна відсутність титулу власника у страхувальника-пільговика при фактичному наданні йому страховиком поліса зі знижкою створює ситуацію, де право на регрес має оцінюватися через призму добросовісності обох сторін договору.

Згідно ст.7 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV, розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до п.7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень п.13.2 ст.13 цього Закону. Страховику забороняється встановлювати або пропонувати встановити розмір страхового платежу, розрахований в інший спосіб.

Згідно п.17.1 ст.17 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV, страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.

Відповідно до п.п.2.1, 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 Положення про особливості укладання договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 27.10.2011 № 673, при укладанні внутрішнього договору страхування страховик зобов`язаний самостійно встановлювати індивідуальний розмір страхового платежу шляхом добутку базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів; посвідчувати факт укладання внутрішнього договору страхування шляхом надання поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зразок якого затверджено Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, у паперовій формі або шляхом надсилання візуальної форми страхового поліса з відображенням даних електронними засобами у формі, придатній для сприйняття його змісту людиною та відтворення на папері; заповнювати поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до порядку заповнення поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який встановлюється МТСБУ.

Зразок та технічний опис поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів затверджений Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 29.08.2011 № 558, і технічний опис не конкретизує перелік інформації про забезпечений транспортний засіб, зокрема, не вимагає зазначення у полісі відомостей про його власника.

Зважаючи на таке правове регулювання колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обов`язок щодо правильного визначення розміру страхового платежу та дотримання вимог закону при укладенні договору покладено саме на страховика.

Відповідно до ст. 7 та п. 17.1 ст. 17 Закону № 1961-IV, страховик самостійно встановлює розмір страхового платежу та зобов`язаний укладати договори виключно у відповідності до чинного законодавства. Аналіз Розпорядження Нацкомфінпослуг № 673 та № 558 дає підстави для висновку, що саме страховик наділений компетенцією та технічною можливістю заповнювати страховий поліс.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_1 як страхувальник надав професійному учаснику ринку всі необхідні документи, включаючи свідоцтво про реєстрацію ТЗ (а.с. 27), тому ризик неправильного застосування пільги за п. 13.2 ст. 13 Закону № 1961-IV у данному випадку несе позивач.

Суд першої інстанції вірно констатував, що встановлення некоректного розміру платежу через безпідставне надання пільги страховиком є порушенням обов`язків самого страховика. За умови відсутності доказів приховування страхувальником істотних відомостей або іншого введення в оману (обставини чого позивачем не доведені), поведінка відповідача визнається добросовісною.

За таких обставин, покладення на водія обов`язку щодо компенсації 50% виплаченого відшкодування на підставі ст. 38-1.1 Закону № 1961-IV за помилку, допущену страховиком при виконанні його професійних функцій, суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Страховик не може отримувати вигоду у вигляді регресної вимоги, посилаючись на власну недбалість при перевірці підстав для надання пільги, які були йому доступні під час підписання поліса.

Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ПАТ «Страхова компанія «ЄВРОІНС Україна» - Бутенко Марії Олегівнизалишити без задоволення.

Рішення Вараського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2025 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.