Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №571/1833/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року

м. Рівне

Справа № 571/1833/25

Провадження № 22-ц/4815/556/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,

секретар судового засідання: Хлуд І.П.,

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тележинського Олега Сергійовича на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до Рокитнівської селищної ради про визнання права власності за набувальною давністю,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рокитнівської селищної ради про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок та надвірні будівлі та споруди в АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала в будинку АДРЕСА_1 , до якого входять такі приміщення: літера «А-1» житловий будинок загальною площею 59,7 кв. м., та надвірні будівлі і споруди: «В» - літня кухня, «Д» - погріб, «Є» - сарай, «Ж» - сарай, «Г» - вбиральня, «№1, №2» огорожа, «З» - колодязь. Вказаний будинок належав ОСОБА_3 на праві власності.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, будь яких спадкоємі не залишилось, заповіт також відсутній, тому зазначений будинок на даний час не має власника.

Відповідно до клопотання Рокитнівської селищної ради з грудня 2012 року до дня смерті ОСОБА_3 він доглядав її та надав допомогу. Після смерті ОСОБА_3 він здійснював догляд за будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , сам та його рідні проживали без реєстрації в тому будинку, обробляв сад і огород, проводив ремонт будинку, сплачував та сплачує комунальні послуги – електроенергію, тобто добросовісно та відкрито володіє цим майном більше десяти років.

Те, що з травня 2015 року він відкрито та добросовістно володіє нерухомим майном підтверджується довідками Рокитнівської селищної ради від 11.06.2025 року за №07-20/553, накладною № 75 від 18.05.2017 року, також рахунками РОЕК та квитанціями про сплату.

Крім того, ці обставини підтверджують свідки.

Посилаючись на норми статтей 16,328, 344 ЦК України, правові позиції, викладені у Постанові Пленуму ВСС України від 07.02.2014 №5 та постановах Верховного Суду, просить визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2025 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тележинський О.С., оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 344 ЦК України та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для набуття права власності за набувальною давністю. Вважає, що після смерті власниці будинку та за відсутності спадкоємців позивач добросовісно заволодів спірним майном, відкрито, безперервно та як власник володіє ним понад десять років, здійснює його утримання, ремонт, обробляє земельну ділянку та сплачує комунальні платежі.

Апелянт стверджує, що на момент заволодіння будинком не існувало інших осіб, які б претендували на нього, а тому висновок суду про відсутність добросовісності володіння є безпідставним. На його думку, у справі доведено наявність усіх передбачених законом умов для набуття права власності за набувальною давністю.

Посилаючись на положення статті 344 ЦК України та правові висновки Верховного Суду щодо застосування інституту набувальної давності, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшов.

Рокитнівська селищна рада надіслала клопотання про розгляд справи без участі відповідача.

Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Вежиця Рокитнівського району Рівненської області. Місце проживання зареєстроване в АДРЕСА_2 з 02 червня 1988 року (а.с.4-6).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в селі Греково-Олександрівка Тельманівського району Донецької області. Місце проживання її зареєстроване в АДРЕСА_1 з 23 вересня 1985 року (а.с.8).

28 грудня 2012 року Рокитнівська селищна рада, в особі секретаря ради В. Грущак, звернулася з клопотанням до голови благодійної організації «Будинок милосердя Рокитнівщини» ОСОБА_1 згідно якого просили, взяти тимчасово під свою опіку жительку селища ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1 , так як проживає одна та потребує постійно допомоги в повсякденному житті та побуті (а.с.14).

Відповідно до витягу з наказу голови БО «Будинок милосердя Рокитнівщини» В.Кузьмич №108 від 28.12.2021, ОСОБА_3 , 1931 р.н., у зв`язку з складними сімейними обставинами, прийнято під опіку на тимчасове місце перебування БО «Будинок милосердя Рокитнівщини» (а.с.11).

Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 29.05.2015, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Орлівка Сарненського району Рівненської області (а.с.9).

Наказом №189 від 28.05.2015 голови БО «Будинок милосердя Рокитнівщини» ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , 1931 р.н., знято з обліку підопічних БО «Будинок милосердя Рокитнівщини» у зв`язку зі смертю (а.с.12).

Згідно довідки №30 від 19.06.2025, виданої директором БО «Будинок милосердя Рокитнівщини» ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , 1931 р.н. на клопотання Рокитнівської селищної ради від 28.12.2012 №1163 перебувала у будинку милосердя благодійної організації «Будинок милосердя Рокитнівщини» з 28.12.2012. За період її перебування в закладі, ОСОБА_1 на постійній основі здійснював догляд за її житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та прилеглою до будинку територією, а також власним транспортом неодноразово супроводжував ОСОБА_3 на лікування до медичних закладів (а.с.13).

З довідки Рокитнівської селищної ради №07-20/553 від 11.06.2025 виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вбачається, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , була зареєстрована та місцем проживання по АДРЕСА_1 . За даною адресою вона проживала одна.

Відповідно до клопотання від 28.12.2012 №1163, виданого Рокитнівською селищною радою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , надавалась постійна допомога в повсякденному житті та побуті головою благодійної організації «Будинок милосердя Рокитнівщини» ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_5 здійснював догляд за будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 (а.с.15).

23 травня 2012 року виготовлено технічний паспорт на садибний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та 16.07.2012 зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, довідкою-характеристикою, як додаток до витягу (а.с.16,17, 18-21).

Згідно рахунків за електроенергію, виданих ТОВ «РОЕК» за грудень 2022 року, квітень 2024 року, січень та квітень 2025 року, по житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 проведено нарахування за спожиту електроенергію.

З квитанції АТ «Ощадбанк» та фіскальних чеків Укрпошти, 12 січня 2023 року, 21 травня 2024, 21 лютого 2025 року, 23 квітня 2025 року та 21 травня вбачається оплата коштів в сумі 1875,00 грн.823,00 грн, 100,00 грн,100,00 грн та 933,00 грн. ОСОБА_6 , призначення платежу – РОЕК, Рокитнівський район (а.с.23-26).

Позивач стверджує, що указані оплати за спожиту енергію здійснював він, а платником зазначав власника будинку ОСОБА_3 , інакше РЕМ не прийняло б платежі.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), але не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду у цій справі наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених вище висновків, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22), від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23) та від 27 березня 2024 року у справі № 462/2756/18 (провадження № 61-15779св20).

Як вбачається з доводів позову та матеріалів справи, позивач розпочав користування спірним будинком за волею та з відома його власника ОСОБА_3 , здійснюючи догляд за нею та належним їй майном. Отже, володіння позивача виникло на правовій підставі та не було безтитульним.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач із самого початку знав про належність спірного будинку ОСОБА_3 та здійснював догляд за ним саме як за майном конкретного власника. За таких обставин він не міг добросовісно помилятися щодо наявності у нього підстав для набуття права власності на спірне майно, оскільки усвідомлював, що будинок належить іншій особі.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду добросовісність володіння повинна існувати саме на момент заволодіння майном. Позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка розпочала володіти майном за волею власника та знала, хто є його власником.

Доводи апеляційної скарги про те, що після смерті ОСОБА_3 позивач відкрито та безперервно володів будинком понад десять років, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки самі по собі не свідчать про наявність усіх передбачених статтею 344 ЦК України умов для набуття права власності за набувальною давністю.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, нерухоме майно може бути набуте за набувальною давністю, зокрема у випадках, коли воно не має власника, власник невідомий або відмовився від права власності. У даному ж випадку на момент заволодіння майном його власник був відомий позивачу та від права власності не відмовлявся.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених статтею 344 ЦК України підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки її доводи не спростовують правильних висновків суду по суті спору.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Тележинського Олега Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 червня 2026 року.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.