Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №675/604/26 — Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/604/26

Провадження № 2/675/754/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2026 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого судді Пашкевича Р. В.,

за участю: секретаря судового засідання Гедзенюк В. В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Дацишиної М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в м. Ізяславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізяславської міської ради Хмельницької області, про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями,

в с т а н о в и в:

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області про визнання в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина. Спадкове майно складається з житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до Ізяславської державної нотаріальної контори із заявою про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 та оформлення спадкових прав.

Однак нотаріусом було повідомлено про відсутність можливості оформлення спадкових прав у зв`язку з тим, що згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Ізяславської районної Ради народних депутатів 18.02.1988 року, житловий будинок належить колгоспному двору, головою якого являвся ОСОБА_2 . Вказує, що державним нотаріусом фактично відмовлено ОСОБА_1 в оформленні спадщини на вищезазначене будинковолодіння через відсутність на нього належного правовстановлюючого документа.

Отже, враховуючи, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належав до майна колгоспного двору, головою якого за життя був ОСОБА_2 , а позивач є спадкоємцем за заповітом після його смерті, однак не може оформити свої спадкові права, оскільки правовстановлюючі документи на нього відсутні. Тому, просить суд визнати за ним право власності на вказане спадкове майно в порядку спадкування.

Позивач та представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, однак представником подано письмову заяву про розгляд справи без її участі з посиланням на відсутність заперечень щодо задоволення заявлених позовних вимог.

Вислухавши доводи сторони позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис №24, виданого 10.10.1976 року, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено в графі батько – ОСОБА_3 , в графі мати – ОСОБА_4 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 25.04.2014 року виконавчим комітетом Радошівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис за №14.

За життя, 12.02.2002 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Радошівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області Кучеруком М. С. за №43, за яким заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б воно наскладалось і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і, на що за законом він матиме право, ОСОБА_1 .

Із виписки Радошівського старостинського округу Шепетівського району Хмельницької області №283/10.9-11 від 25.12.2025 року та довідки виконавчого комітету Ізяславської міської ради Шепетівського району №278/10.9-11 від 22.12.2025 року, встановлено, що згідно записів погосподарської книги №1-4 по с. Радошівка за 1991 – 1995 роки, ст. 21, в домогосподарстві з особовим рахунком № НОМЕР_3 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 15.04.1991 року був зареєстрований головою та єдиним його членом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На день смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за даною адресою зареєстровані: ОСОБА_1 – внук, ОСОБА_5 – дружина внука, ОСОБА_6 – правнук.

Згідно відомостей, що містить спадкова справа за №164/2015 р., копія якої надана завідувачем Ізяславської державної нотаріальної контори з супровідним листом №402/01-16 від 28.04.2026 року, вбачається, зокрема, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, звернувся до Ізяславської державної нотаріальної контори з заявою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Згідно повідомлення (відповіді) на звернення ОСОБА_1 №1422/02-14 від 20.12.2025 року нотаріусом було повідомлено про відсутність можливості оформлення спадкових прав на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Відмова нотаріуса була обумовлена приписами ч. 1 ст. 120, ч. 2 ст. 123 ЦК Української РСР (в редакції від 18.07.1963), та тим, що згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Ізяславської районної Ради народних депутатів 18.02.1988 року, житловий будинок, належить колгоспному двору, головою якого являвся ОСОБА_2 , а тому рекомендовано останньому звернутись до суду із заявою про визнання права власності на вказаний будинок.

Ухвалюючи рішення по суті заявлених позовних вимог суд враховує наступне.

Згідно ст. 120 ЦК УРСР колгоспний двір це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності..

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985, №105 «Про порядок державного обліку житлового фонду» і відповідно до чинного на той час порядку обліку господарств колгоспних дворів, все майно колгоспного двору обліковувалось за головою колгоспного двору.

Статтею 120 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) було передбачено, що колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

За положеннями ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 №20, до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; б) розмір частки члена двору визначається виходячи із рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР 1963 року передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі № 6-350цс15.

Як вбачається з свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Ізяславської районної Ради народних депутатів 18.02.1988 року, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого являвся ОСОБА_2 , що підтверджується також дослідженою судом випискою Радошівського старостинського округу Шепетівського району Хмельницької області №283/10.9-11 від 25.12.2025 року

Зважаючи на те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 згідно записів у погосподарській книзі Радошівського старостинського округу Шепетівського району Хмельницької області належав до суспільної групи - колгоспний двір і станом на 15.04.1991 членом цього колгоспного двору був ОСОБА_2 , тому зазначений житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами є власністю останнього.

Отже, з урахуванням вище встановлених обставин, прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , позивач має право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Як передбачено ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом МЮУ № 296/5 від 22.02.2012, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна.

У зв`язку із відсутністю належного правовстановлюючого документу на вказаний будинок на ім`я спадкодавця, позивачу було відмовлено у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , що відображено у відповіді нотаріуса №1422/02-14 від 20.12.2025 року.

Суд вважає, що в даному випадку наявність вказаної відмови у вчиненні нотаріальної дії, що винесена державним нотаріусом доведено неможливість позасудового оформлення права на спадщину на вказаний будинок через відсутність у спадкоємця на об`єкт спадкування правовстановлюючих документів.

За приписами ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як визначає ч. 1 ст. 1223 ЦК УКраїни право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

З огляду на зазначене вбачається, що обставини, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог щодо визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 знайшли своє підтвердження письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, є достовірними та обґрунтованими, сумніву в суду не викликають, а тому, суд доходить висновку про обґрунтованість цих позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Керуючись статтями 392, 1216, 1217, 1218, 1223, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст.ст. 2-13, 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Визнати право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Ізяславська міська рада Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04060720, адреса: вул. Незалежності, 43, м. Ізяслав, Хмельницька область.

Повний текст рішення складено 23 червня 2026 року.

Суддя: Р. В. Пашкевич