Вирок від 21 червня 2026 р. у справі №466/9136/25 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/9136/25

Провадження № 1-кп/466/433/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді ОСОБА_1

секретаря с/з ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченої ОСОБА_5

потерпілого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження №12025141380000998 від 30.08.2025 року про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Киселівка, Катеринопільського району Черкаської області, українки, громадянки України, із середньою освітою, офіційно непрацюючої, одруженої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України

в с т а н о в и в:

обвинувачена ОСОБА_5 30.08.2025, близько 03 год. 30 хв., керуючи технічно справним транспортним засобом, марки «Jeep Compass», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним по вул. Незалежності міста Львів - Брюховичі у напрямку до села Бірки, Яворівського району Львівської області при проїзді регульованого залізничного переїзду, що знаходиться поблизу будинку №10, що по вул. Незалежності міста Львів - Брюховичі, грубо порушила вимоги чинних Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами та доповненнями, а саме: п. 1.3 учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими; п. 1.5. дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров?ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 1.10 в частині значення термінів «безпечна швидкість» - швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах; «дорожня обстановка» - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом; «залізничний переїзд» - перехрещення дороги із залізничними коліями на одному рівні; «небезпека для руху» - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися, окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку; п. 2.1 «а» - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; п. 2.9 «а» - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; п.8.7.3 «е» сигнали світлофора мають такі значення - червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоні миготливі сигнали забороняють рух; п. 8.7.6 на залізничних переїздах одночасно із заборонним сигналом світлофора може бути ввімкнено звуковий сигнал, який додатково інформує учасників дорожнього руху про заборону руху через переїзд; п. 12.1 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п. 12.3 у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди; п. 20.2 під`їжджаючи до переїзду, а також починаючи рух після зупинки перед ним, водій зобов`язаний керуватися вказівками та сигналами чергового по переїзду, положенням шлагбаума, світловою та звуковою сигналізацією, дорожніми знаками та дорожньою розміткою, а також переконатися в тому, що не наближається поїзд (локомотив, дрезина); п. 20.3 для пропуску поїзда, що наближається, і в інших випадках, коли рух через залізничний переїзд заборонено, водій повинен зупинитися перед дорожньою розміткою, п. 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», шлагбаумом чи світлофором так, щоб бачити сигнали, а якщо засоби організації дорожнього руху відсутні - не ближче 10 м до найближчої рейки; п. 20.5 «б» рух через переїзд забороняється, якщо шлагбаум опущений або почав опускатися; «в» рух через переїзд забороняється, якщо увімкнено заборонний сигнал світлофора чи звуковий сигнал незалежно від наявності та положення шлагбаума; вимоги дорожньої розмітки п. 1.12 «стоп-лінія» - позначає місце, де водій повинен зупинитися за наявності знака 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» або за сигналу світлофора чи регулювальника, що забороняє рух, які виразились в тому, що вона не маючи посвідчення водія та перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, згідно висновку судово-медичної експертизи №2419/2025-т від 11.09.2025 в крові, сечі ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт в кількості - 0,43 % (проміле), при наближенні до регульованого залізничного переїзду, який розташований поблизу будинку №10, що по вул. Незалежності міста Львів - Брюховичі, проявила неуважність та не належне спостереження за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагувала на її зміну, маючи об`єктивну можливість виявити, опущений перед залізничним переїздом шлагбаум та увімкнений червоний заборонний для проїзду сигнал світлофора, не переконалась, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху, з цього моменту не вжила заходів до зменшення швидкості, аж до повної зупинки керованого нею транспортного засобу, продовжила рух в результаті чого, без причин технічного характеру та перешкод здійснила наїзд на нерухому перешкоду у вигляді опущеного шлагбаума та конструкції світлофорного об`єкта. Після цього наїзду, транспортний засіб, марки «Jeep Compass», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керування ОСОБА_5 продовжила рух через залізничний переїзд, без причин технічного характеру здійснив виїзд на праве по ходу руху узбіччя, де відбувся наїзд на нерухому перешкоду у вигляді дерева.

В результаті порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_5 , пасажир транспортного засобу, марки «Jeep Compass», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_6 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритого уламкового перелому правої стегнової кістки зі зміщенням кісткових фрагментів, які згідно висновку судово-медичного експерта №314/25 від 18.09.2025 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по ознаці довготривалого розладу здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинила порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України.

18.06.2026 сторона захисту надала суду письмову угоду про примирення, укладену 18.06.2026р. між потерпілим ОСОБА_6 та обвинуваченою ОСОБА_5 . Виходячи із змісту даної угоди, обвинувачена визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, погодилася на призначення узгодженого покарання, отримала роз`яснення наслідків укладення та затвердження угоди, що передбачені ст. 473 КПК України, та наслідків невиконання угоди. Згідно угоди сторони погодилися на призначення обвинуваченій ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді пробаційного нагляду строком на 1 рік з покладенням наступних обов`язків, передбачених ст. 59-1 КК України: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, а також додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на два роки.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 підтримавши угоду про примирення, повністю та беззастережно визнала свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України в обсязі обвинувачення, та пояснила, що вона розуміє права, надані їй законом, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення, щодо якого вона визнає себе винуватою, вид покарання, який буде застосовано у разі затвердження угоди судом, відтак просить затвердити угоду про примирення. Обвинувачена до вчиненого ставиться критично, шкодує та щиро розкаюється, запевняє, що більше такого не повторить. Пояснила, що повністю відшкодувала матеріальну та моральну шкоду, завдану потерпілому, а також витрати на лікування.

Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав укладену між потерпілим ОСОБА_6 та обвинуваченою ОСОБА_5 угоду про примирення від 18 червня 2026 року, просить таку затвердити. Пояснив, що його підзахисна свою вину у вчинені кримінального правопорушення визнає, угоду про примирення уклала добровільно, вказав, що не має зауважень до правильності кваліфікації дій обвинуваченої, а також узгоджених сторонами угоди виду та міри покарання. Перешкод для затвердження такої угоди не вбачає, зазначаючи про наявність фактичних та правових підстав для затвердження угоди про примирення між обвинуваченим та потерпілими.

Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав угоду про примирення із обвинуваченою, просив її затвердити та пояснив, що укладення угоди є добровільним, на нього не чинився будь-який тиск чи примус при її підписанні. Зазначив, що будь-яких претензій майнового чи немайнового характеру до обвинуваченої не має.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти затвердження угоди про примирення між обвинуваченою та потерпілим від 18.06.2026р. обґрунтовуючи це тим, що узгоджене сторонами покарання виходить за межі санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України, є занадто м`яким та не відповідає інтересам суспільства. Просить у затвердженні угоди відмовити.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для затвердження угоди про примирення між потерпілими та обвинуваченим суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.

Згідно з ч. 3 ст. 469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.

Відповідно до ч. 5 ст. 469 КПК України укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України, у вчиненні якого обвинувачена ОСОБА_5 визнала себе винуватою, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, що вказує на можливість укладення угоди про примирення у кримінальних провадженнях такої категорії.

Вказане узгоджується з правовими висновками, сформованими Верховним Судом у постанові від 26.06.2025 р. по справі № 675/1502/24, відповідно до яких укладання угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим у кримінальних провадженнях щодо двооб`єктних кримінальних правопорушень, зокрема, стосовно злочину, передбаченого статтею 286-1 КК України, допускається, адже частина 3 статті 469 КПК України містить чіткі та недвозначні формулювання щодо кола кримінальних проваджень, у яких може бути укладена угода про примирення між потерпілим та обвинуваченим і встановлює лише одне обмеження, згідно з яким у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, укладення угоди про примирення не допускається.

Судом встановлено та будь-ким з учасників кримінального провадження не заперечується факт вчинення ОСОБА_5 нетяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України при обставинах, вказаних в обвинувальному акті.

Судом встановлено, що укладення угоди про примирення від 18.06.2026 р. між обвинуваченою та потерпілим, є добровільним; зміст угоди відповідає вимогам КПК України.

Судом роз`яснено в судовому засіданні та з`ясовано, що обвинувачена ОСОБА_5 розуміє права, визначені пунктом 1 частини 5 статті 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом.

Судом роз`яснено та встановлено, що потерпілий ОСОБА_6 розуміє наслідки затвердження угоди про примирення, визначені пунктом 2 частини 1 статті 473 КПК України.

З`ясовано, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Перевіривши угоду на відповідність вимогам КПК України та КК України, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для відмови в затвердженні угоди, передбачених ч. 6, 7 ст. 474 КПК України. Суд вважає, що угода про примирення відповідає вимогам передбаченим ст. 471, 473, 474 КПК України.

Угодою про примирення закріплено обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 , а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю вказаного кримінального правопорушення, добровільне повне відшкодування потерпілому шкоди.

З характеристики від 21.03.2026р. на працівника ФОП ОСОБА_7 - ОСОБА_5 вбачається, що з 27.06.2018 по 21.02.2022 обвинувачена працювала на посаді продавця, за час роботи проявила себе як висококваліфікований фахівець, дисциплінований працівник та відповідальна особистість.

З пояснень потерпілого судом встановлено відсутність у нього будь-яких претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченої внаслідок заподіяних йому тілесних ушкоджень, в результаті скоєної обвинуваченою дорожньо-транспортної пригоди.

Обвинувачена та потерпілий в судовому засіданні підтвердили вид та міру покарання ОСОБА_5 , що узгоджені ними в угоді про примирення, а саме - ч. 1 ст. 286-1 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України щодо переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 статті 286-1 КК України, у вигляді пробаційного нагляду строком на 1 рік з покладенням наступних обов`язків, передбачених ст. 59-1 КК України: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, а також додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на два роки.

Сторона захисту просила суд взяти до уваги форму вини обвинуваченої, а саме, що скоєний нею злочин є необережним; ступінь тяжкості вчиненого діяння та наслідки його вчинення - тілесні ушкодження середньої тяжкості; дані про його особу, позитивні характеристики, відсутність судимостей та те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності; обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують; ставлення обвинуваченої до скоєного, визнання нею своєї провини, осуд своєї поведінки, щирий жаль з приводу спричиненого ДТП та заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, цілковите розуміння негативних наслідків скоєного, та добровільне повне відшкодування моральної і матеріальної шкоди потерпілому.

Заслухавши думку прокурора, обвинуваченої, захисника, потерпілого, вивчивши обвинувальний акт та інші матеріали судового провадження, що наявні у розпорядженні суду, дослідивши та перевіривши на відповідність вимогам закону угоду про примирення від 18.06.2026р., суд приходить до висновку, що угода укладена сторонами добровільно, тобто не є результатом застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, умови угоди відповідають вимогам КПК України та КК України, в тому числі узгоджене сторонами угоди покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України відповідає вимогам закону про кримінальну відповідальність.

Водночас, суд не погоджується з доводами прокурора щодо неможливості затвердження угоди про примирення між обвинуваченим та потерпілими з огляду на наступне.

КПК України передбачає два види угод: угода про примирення та угода про визнання винуватості. Перша з них може бути укладена між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, друга - між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим. В обох випадках зміст угоди має містити узгоджене покарання та згоду сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.

Правила призначення покарання встановлені КК України. Відповідно до ч. 5 ст. 65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди. Отже, закон дозволяє зазначеним вище суб`єктам кримінального провадження самостійно визначити вид покарання, яке понесе винна особа.

Суд, при ухваленні вироку на підставі угоди та призначенні покарання, зобов`язаний перевірити угоду на відповідність вимогам кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність. За таких обставин сторони угоди, визначаючи покарання, зобов`язані дотримуватись положень розділу ХІ «Призначення покарання» Загальної частини КК України.

Так, згідно із ч.1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, мотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. ст. 403, 405, 407, 408, 409 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, в тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 року ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму ВССУ № 13 від 11.12.2015 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» сторони мають право узгоджувати покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (п.3 ч.1 ст. 65 КК України). За наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного сторони угоди з огляду на положення статей 65, 75 КК України мають право, використовуючи положення ст. 69 КК України, узгоджувати: основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України; або інше основне покарання, більш м`який його вид, не зазначений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин; або не визначати додаткове покарання, передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України як обов`язкове, за винятком випадків, встановлених ч. 2 ст. 69 КК України.

Таким чином, враховуючи, що у даному випадку наявні кілька передбачених статтею 66 КК України обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, якими є щире каяття (що виявилося у критичному ставленні до вчиненого злочину та готовності нести кримінальну відповідальність), активне сприяння розкриттю вказаного кримінального правопорушення, усунення нею спричиненої матеріальної та моральної шкоди потерпілому, який підтвердив цю обставину в судовому засіданні, а також з огляду на відсутність обставин, передбачених статтею 67 КК України, які обтяжують покарання, з урахуванням особи обвинуваченого, яка раніше не судима, на обліку в психіатричному чи наркологічному кабінетах не перебуває, позитивно характеризується за місцем праці, суд вважає можливим перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті 1 статті 286-1 Кримінального кодексу України, та призначити основне покарання у виді пробаційного нагляду.

З дотриманням положень частин 1, 2 статті 53 КК України, зважаючи на вказані вище обставини справи та відомості про особу обвинуваченої, суд вважає за можливе призначити узгоджене сторонами угоди про примирення основне покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік та призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що узгоджено умовами угоди про примирення.

Приймаючи рішення про затвердження угоди про примирення від 18.06.2026р., суд враховує і практику Верховного Суду.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 31.03.2016 року (справа №5-27кс16), примирення є комплексним міжгалузевим інститутом кримінального та кримінального процесуального законодавства, спрямованим на задоволення/відновлення прав потерпілого та заохочення позитивної посткримінальної поведінки суб`єкта злочину. На забезпечення дієвості правових механізмів інституту примирення, його цілей і мети впливають складні зв`язки між принципами публічності і диспозитивності. Як зазначено в цьому рішенні, суд надає особливого значення існуванню в інституті примирення конкуренції принципів публічності і диспозитивності, яка визначає пріоритети публічного і приватного інтересів та їх взаємозв`язок, і вважає, що для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія інтерес.

Під час примирення сторін у кримінальному судочинстві кожна зі сторін кримінально-правового конфлікту переслідує свої інтереси. Для потерпілого це відновлення порушених прав шляхом відшкодування заподіяної злочином шкоди, для захисту якої він у кримінальному процесі наділений відповідними правами. Для обвинуваченого (підозрюваного) це уникнення кримінальної відповідальності або призначення мінімального покарання. Держава, у свою чергу, будучи носієм публічного інтересу, регулює суспільні відносини, які є предметом кримінального процесуального права. І під час вирішення кримінально-правових конфліктів Європейський суд з прав людини зобов`язує національні суди дотримуватись балансу між приватними і публічними інтересами.

Угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу, адже сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують норму права про примирення щодо конкретного (їх) випадку, чим задовольняють свої інтереси, а в результаті і суспільні (публічні) інтереси.

Тобто, існує така група суспільних відносин, охоронюваних кримінальним правом, у яких приватні інтереси їх учасників можуть переважати над суспільними (публічними) інтересами настільки, що волевиявлення потерпілого може мати вирішальне значення для кримінальної відповідальності винної особи. Без наявності приватних інтересів і вираження волевиявлення до їх реалізації ніякі публічні інтереси не можуть бути досягнуті.

Тому, щодо наданої суду угоди про примирення, суд керується не тільки формальними вимогами норм статей 468, 469, 474 КПК України щодо видів угод про примирення і класифікації злочинів, щодо яких такі угоди можуть укладатися, а й чітко дотримується їх засадничих принципів. Для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія «інтерес».

Подібна правова позиція стосовно суспільного інтересу викладена в ухвалі Верховного Суду від 19.06.2025 року у справі № 357/13234/24, а також постанові від 10.04.2025 р. по справі № 756/2340/23, в межах яких затверджено угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.

У зв`язку з вказаним, суд вважає, що зміст угоди про примирення від 18.06.2026р., укладеної між обвинуваченою ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_6 , жодним чином не суперечить інтересам суспільства, у ній повною мірою забезпечено баланс інтересів сторін угоди про примирення для цілей норм ч. 3 ст. 469, п. 7 ст. 474 КПК України. Обґрунтованих підстав, обмежувати дію принципу диспозитивності у даному кримінальному провадженні суд не встановив.

Крім того, суд не бере до уваги заперечення прокурора проти затвердження угоди про примирення, оскільки він не є стороною даної угоди та не може перешкоджати укладенню та поданню сторонами угоди про примирення, оскільки згідно з ч. 7 ст. 469 КПК України слідчий, прокурор зобов`язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз`яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення.

З огляду на вказане, призначаючи вид та міру покарання обвинуваченій ОСОБА_5 , суд враховує наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме щире розкаяння обвинуваченої у вчиненому злочині, активне сприяння розкриттю вказаного кримінального правопорушення, примирення з потерпілим та добровільне відшкодування йому шкоди, суд приходить до висновку, що при призначенні обвинуваченій ОСОБА_5 покарання, слід перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 статті 286-1 (санкції частини статті) Особливої частини КК України за це кримінальне правопорушення, тобто при призначенні покарання застосувати ч. 1 ст. 69 КК України, а саме призначити обвинуваченій ОСОБА_5 покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік з покладенням наступних обов`язків, передбачених ст. 59-1 КК України: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, а також додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на два роки, як про це сторонами узгоджено в угоді про примирення, що відповідає вимогам ст. ст. 65-67 КК України і не виходить за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 58 КК України.

Таким чином, оскільки підстав, передбачених ч.7 ст.474 КПК України, для відмови у затвердженні угоди про примирення судом не встановлено, то така підлягає затвердженню судом.

Відповідно до ч. 2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З обвинуваченої слід стягнути в дохід держави 4457,00грн. витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21211-ІТ від 15.09.2025, 6685,50грн. витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21215-ІТ від 16.09.2025, 4457,00грн. витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21212-ІТ від 25.09.2025, а всього 15599,50грн. (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень п`ятдесят копійок).

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Речові докази по справі, а саме: автомобіль марки «Jeep Compas» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 належить ОСОБА_8 та який знаходиться за адресою: ТзОВ «Транс Компані», а/д східний під`їзд до м. Львова 0км.+550м.- слід повернути власнику.

Крім того, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Львова від 01.09.2025 року (справа №466/8128/25) арешт на речовий доказ, а саме автомобіль марки «Jeep Compas» реєстраційний номер НОМЕР_1 в цілому (на його комплектуючі деталі, вузли, агрегати та інше обладнання), який згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 належить ОСОБА_8 , у даному кримінальному провадженні необхідно скасувати після вступу вироку в законну силу.

Керуючись ст. ст. 370, 373, 374, 472, 474, 475 КПК України, суд

ухвалив:

затвердити угоду про примирення між потерпілим ОСОБА_6 та обвинуваченою ОСОБА_5 , укладену 18.06.2026 року у кримінальному провадженні №12025141380000998 від 30.08.2025 року про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.

Визнати ОСОБА_5 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити їй покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

У відповідності до ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави 4457,00грн. витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21211-ІТ від 15.09.2025, 6685,50грн. витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21215-ІТ від 16.09.2025, 4457,00грн. витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/114-25/21212-ІТ від 25.09.2025, а всього 15599,50грн. (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень п`ятдесят копійок).

Речові докази по справі, а саме: автомобіль марки «Jeep Compas» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 належить ОСОБА_8 та який знаходиться за адресою: ТзОВ «Транс Компані», а/д східний під`їзд до м. Львова 0км.+550м.- повернути власнику.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Львова від 01.09.2025 року (справа №466/8128/25) на речовий доказ, а саме автомобіль марки «Jeep Compas» реєстраційний номер НОМЕР_1 в цілому (на його комплектуючі деталі, вузли, агрегати та інше обладнання), який згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 належить ОСОБА_8 , у даному кримінальному провадженні, після вступу вироку в законну силу – скасувати.

Строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту ОСОБА_5 - закінчився.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Львова.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги встановленого ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 статті 349 КПК України.

Вирок виготовлено в одному примірнику в нарадчій кімнаті.

Суддя ОСОБА_1