Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №307/716/21 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/716/21

Провадження № 2/307/218/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарях Ком`яті Н.А., Рішко О.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, де третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору відділ у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, де третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору відділ у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю. В позовній заяві зазначив, що при зверненні до Тячівського районного суду Закарпатської області у квітні 2013 року ОСОБА_2 пред`явив державний акт на право приватної власності на землю ІУ-ЗК №039300 на земельну ділянку, площею 0,475 га, яка розташована на території Солотвинської об`єднаної територіальної громади по вул. Туряниці, Добролюбова в с-ще Солотвино Тячівського району Закарпатської області, знаючи про те, що даний державний акт є підписаний не уповноваженою на те особою, тобто він є недійсним. Позивач вказує, що на розгляді у Тячівському районному суді Закарпатської області перебуває обвинувальний акт по кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12018070160001377 (судова справа №307/94/19) від 14.11.2018 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. При формулюванні обвинувачення в обвинувальному акті вказано, що ОСОБА_3 , будучи обраним головою Солотвинської селищної ради Тячівського району 28 березня 2006 року умисно здійснив підробку іншого офіційного документа, достовірно знаючи, що він 11 березня 1999 року не перебував головою Солотвинської селищної ради та не мав повноважень на підписання державних актів на право приватної власності на землю, підписав Державний акт на право власності на землю серії ІУ-ЗК №039300, виданого на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,475 га, чим надав йому право на володіння, користування та розпорядження нею. В матеріалах цивільної справи №307/3365/18 наявний висновок експерта №4/199 від 09 серпня 2016 року, виготовлений по матеріалам вищевказаного кримінального провадження, яким стверджується факт підроблення Державного акту на право власності на землю серії ІУ-ЗК №039300, виданого на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,475 га. ОСОБА_3 , зловживаючи своїм службовим становищем, позаяк був обраним Солотвинським селищним головою тільки в 2006 році, підписав за 11 березня 1999 року Державний акт на право власності на землю серії ІУ-ЗК№039300, виданого на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,475 га, чим надав йому право на володіння, користування та розпорядження нею та в подальшому виготовити технічну документацію, а також присвоїти даним земельним ділянкам кадастрові номери, що порушило право користуватись та розпоряджатись землею та розміщених на них будівлях, які належать позивачу ОСОБА_1 . Виходячи з вищевикладеного випливає, що відповідач ОСОБА_2 володіє вищевказаними земельними ділянками на підставі підробленого державного акта.

Просить суд визнати недійсним та скасувати державний акт ІУ-ЗК №039300 від 11 березня 1999 року, виданий ОСОБА_2 , який зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів про право власності на землю за №42а, що посвідчує право власності на земельну ділянку, площею 0,475 га наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

У письмових поясненнях представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Колотуха І.О., зазначив, що ухвалою Закарпатського апеляційного суду залишено без змін ухвалу Тячівського районного суду від 09 лютого 2024 року по справі №307/94/19, якою звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 358 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. В обвинувальному акті йдеться про те, що ОСОБА_3 , працюючи на посаді голови селищної ради з 2006 року, здійснив підробку іншого офіційного документу, а саме: державного акту на право власності на земельну ділянку серії IV-ЗК №039300 від 11 березня 1999 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 . Фабула обвинувачення ґрунтується на тезі, що ОСОБА_3 , працюючи селищним головою, починаючи з 2006 року, підписав державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий у 1999 році, чим здійснив підробку документа – державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім.»я ОСОБА_2 . Однак, вироку по кримінальній справі не має, суд не досліджував по кримінальній справі дані обставини, а обмежився переписуванням тез з обвинувального акту, оскільки провадження закрилось по строкам давності за клопотанням обвинуваченого, який не визнав свою вину, а тільки через значний час розгляду кримінальної справи вирішив закрити його по строках давності, не будучи достеменно обізнаний про такі наслідки. Представник вказує, що в ухвалі суду про закриття кримінального провадження по строках давності не вказано, що акт ОСОБА_2 є недійсним, і взагалі є абсурдиним твердження про підробку акту шляхом підписання його головою селищної ради, виданого на підставі законного рішення сесії та технічної документації, межі ділянок в якій погоджені і позивачем ОСОБА_1 . Рішення сесії приймалося 23 грудня 1997 року про передачу землі ОСОБА_2 , який по суті успадкував цю землю від своєї матері, про що є відомості в матеріалах справи. Акт заповнений 11 березня 1999 року. Враховуючи, що ОСОБА_2 до 2002 року перебував на заробітках в Іспанії і отримав такий державний акт по поверненню додому, поза розумним сумнівом є факт, що такий акт ОСОБА_3 підписав у період часу після 01 листопада 2000 року, коли приступив до виконання обов`язків голови виконавчого комітету Інформація з судово-технічної експертизи №4/145 від 11 липня 2016 року., в кримінальній справі, на яку посилається представник відповідача ОСОБА_1 про те, що відтиск печатки на акті відповідає зразку 2002 року, друкований текст заповнювався різними друкарськими машинками, а печатка зразка 2002 року поставлена після заповнення тексту друкарською машинкою, якраз і підтверджує тезу, що спочатку державний акт був виготовлений та надрукований 11 березня 1999 року і лежав у селищній раді до 2002 року, поки ОСОБА_2 не повернувся з Іспанії. Після того в Акт надрукували прізвище заступника селищного голови, ОСОБА_3 , який виконував обов`язки голови виконкому та мав право підписувати такий акт, що ймовірно і зробив у той період. Як вбачається з технічних матеріалів по виготовленню державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_2 , виготовленої земельно-кадастровим бюро при Тячівському відділі земельних ресурсів, така розроблялась в лютому 1999 року на підставі рішення №126 виконкому Солотвинської селищної ради від 23 грудня 1997 року. Відповідно дата виготовлення акту була надрукована Тячівським відділом земельних ресурсів 11 березня 1999 року. Виготовлення бланку акту та його заповнення проводилось спеціалістами земельно-кадастрового бюро при Тячівському відділі земельних ресурсів, про що може підтвердити ОСОБА_4 як колишній землевпорядник Солотвинської селищної ради та за сумісництвом заступник начальника Тячівського відділу земельних ресурсів у 1999 році. Технічна документація підписувалась в лютому 1999 року як землевпорядником ОСОБА_4 , так і тодішнім головою ОСОБА_5 . Слідством не встановлено, коли саме обвинувачений підписав державний акт на право приватної власності на землю. Також не приділено уваги чи мав обвинувачений доступ до печатки, хто міг поставити відбиток печатки на акті, та чи були ці дії виключними повноваженнями селищного голови.Скасовуючи державний акт на паво власності на земельну ділянку позивача ОСОБА_1 та залишаючи дійсним державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , колегія суддів апеляційного суду Закарпатської області у останньому абзаці на 18 аркуші рішення від 27 листопада 2015 року, яке залишено без змін ухвалою ВСС України від 21 квітня 2016 року, вказала, що оскільки державний акт на землю ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним та скасуванню, тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення і державного акту на право власності на землю ОСОБА_2 . Відповідно і в даній ситуації, у ОСОБА_1 державний акт на землю не відновиться і в нього як не було, так і не має права на землю, яке б міг захистити суд, а тому ОСОБА_1 не має підстав подавати даний позов, оскільки його права не порушені, в силу їх відсутності, Державним актом ОСОБА_2 не порушуються права позивача ОСОБА_1 , та його скасування не призведе до відновлення прав позивача. Просить суд у задоволенні позову відмовити.

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Мелай М.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просять позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Колотуха І.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили в їх задоволенні відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору відділ у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи в їх відсутності, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних в справі доказів

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній цивільній справі.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 грудня 2021 року, залишеної без змін ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року, провадження у даній цивільній справі було зупинено до закінчення розгляду кримінального провадження (справа №307/94/19), відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070160001377 про обвинувачення ОСОБА_3 за ст. 358 ч.1 КК України.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 грудня 2025 року провадження в даній цивільній справі відновлено та призначено її до судового розгляду.

В судовому зсіданні встановлено, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 вересня 2015 року у цивільній справі №307/1619/13-ц в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Солотвинської селищної ради, виконкому Солотвинської селищної ради, ОСОБА_6 . ОСОБА_7 , реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області, управління Держгеокадастру у Тячівському районі про скасування рішення та державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Солотвинської селищної ради, виконкому Солотвинської селищної ради, Управління Держгеокадастру у Тячівському районі Закарпатської області про скасування рішення та державного акта на право власності на землю задоволено частково, визнано недійсним та скасовано рішення виконкому Солотвинської селищної ради №126 від 23 грудня 1997 року, в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,475 га в смт. Солотвино для ведення особистого підсобного господарства, згідно плану, визнано недійсним та скасовано державний акт ІV-ЗК №039300 від 11 березня 1999 року, виданий ОСОБА_2 , зареєстрований в книзі реєстрації актів про право власності на землю №42а, що посвідчує право власності на земельну ділянку, площею 0,475 га. наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_2 (Т.1 а.с.49-65).

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 27 листопада 2015 року в цивільній справі №307/1619/13-ц, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 11 квітня 2016 року, скасовано рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 вересня 2015 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано недійсним і скасовано: державний акт на право приватної на землю серії 111-ЗК №010395 від 03 березня 1998 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,19 га по АДРЕСА_3 ; визнано недійсним і скасовано рішення №503 17 сесії 6 скликання Солотвнської селищної ради від 08 серпня 2013 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_7 для ведення особистого селянського господарства» щодо відводу земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_7 у АДРЕСА_3 (кадастровий номер: 2124455900:02:003:0956) для ведення селянського господарства площею 0,1067 га; визнано недійним та скасовано свідоцтво про право власності, видане реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області 12 вересня 2013 року ОСОБА_7 серії НОМЕР_1 , індексний номер 9313652, на нерухоме майно – земельні ділянку АДРЕСА_3 , кадастровий номер 2124455900:02:003:0956, для ведення селянського господарства, площею 0,1067 га.; стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4248,30 гривень; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Солотвинської селищної ради, виконавчого комітету Солотвинської селищної ради, Управління Держгеокадастру у Тячівському районі Закарпатської області про визнання недійсним та скасування рішення і державного акта на право власності на землю було відмовлено (Т.1 а.с.26-48).

З висновку експерта Закарпатського науково – дослідного експертно-криміналістичного центру №4/199 від 09 серпня 2016 року вбачається, що державні акти на право приватної власності на землю серії IV-ЗК №039300 від 11.03.1999 року та серії ІІІ-ЗК №010395 від 03.03.1998 року виготовлені типографським способом в умовах поліграфічного підприємства, способами плоского та високого друків; внесення яких-небудь змін в первинний зміст наданих на дослідження державних актах не виявлено; друковані тексти у графах досліджуваних державних актів виконані за допомогою друкарських машинок; графи наданих державних актів заповнені однаковим способом за допомогою друкарських машинок, однак різними друкарськими машинками за моделлю (тип, марка); у двох державних актах серії IV-ЗК №039300 від 11.03.1999 року та серії ІІІ-ЗК №010395 від 03.03.1998 року спочатку був виконаний друкований текст, а потім нанесені відбитки круглих гербових печаток; підпис від імені «В.В.Борка» у держаному акті серії IV-ЗК №039300 від 11.03.1999 року виконаний після виконання друкованих текстів, питання щодо послідовності виконання підпису від імені « ОСОБА_3 » у цьому ж державному акті не вирішувалось, у зв`язку з слабким відображенням ділянки перетину фрагменту підпису та друкованих текстів; у держаному акті серії ІІІ-ЗК №010395 від 03.03.1998 року спочатку був виконаний друкований текст, потім нанесений відбиток круглої гербової печатки, а потім виконані рукописні написи «03 березня 8» та підпис від імені «Й.Я. Томаш», питання щодо послідовності виконання підпису від імені « ОСОБА_8 » у цьому ж державному акті не вирішувалось, у зв`язку з слабким відображенням ділянки перетину фрагменту підпису та друкованих текстів; підписи осіб у досліджуваних державних актах виконані кульковими ручками (Т.1 а.с.93-109).

Згідно заяви №б/н ОСОБА_2 просив Солотвинську селищну раду передати йому безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,475 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_2 (Т.2 а.с.66).

З довідки виконкому Солотивинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, виданої ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_1 вбачається, що згідно земельно-обліковими документами ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 0,475 га, в тому числі: по АДРЕСА_1 – 0,34 га та по АДРЕСА_4 га. з 1978 року та 1992 року (Т.2 а.с.67).

Згідно абрису земельної ділянки, наданої у приватну власність ОСОБА_2 , складеної землевпорядником ОСОБА_4 , опис меж: від А до Б - земельна ділянка в користуванні ОСОБА_1 , від Б до В - земельна ділянка у користуванні ОСОБА_9 , від В до Г - земельна ділянка у користуванні ОСОБА_10 , від Г до Д - земельна ділянка у користуванні ОСОБА_11 , від Д до Е - земельна ділянка у користуванні ОСОБА_12 , від Е до Ж - земельна ділянка у користуванні Солотивнської селищної ради (Т.2 а.с.68).

Згідно абрису земельної ділянки, наданої у приватну власність ОСОБА_2 , складеної землевпорядником ОСОБА_4 , опис меж: від А до Б - земельна ділянка в користуванні ОСОБА_2 , від Б до В - земельна ділянка у користуванні ОСОБА_13 , від В до Г - земельна ділянка у користуванні Солотивинської селищної ради, від Г до Д - земельна ділянка у користуванні ОСОБА_1 , від Е до Ж - земельна ділянка у користуванні ОСОБА_14 , від Ж до Г – прикордонна смуга, від Г до Д - земельна ділянка у користуванні ОСОБА_15 (Т.2 а.с.69).

Згідно плану земельних ділянок, переданих у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_16 для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , загальною площею 0,475 га, встановлено межі вказаних земельних ділянок (Т.2 а.с.70).

Відповідно до витягу з рішення виконкому Солотвинської селищної ради 22 скликання від 23 грудня 1997 року №126 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» вирішено надати у приватну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_16 земельну ділянку, площею 0,475 га для ведення особистого підсобного господарства згідно плавну (Т.2 а.с.71).

Згідно акту погодження меж земельної ділянки переданої у приватну власність ОСОБА_2 , планів меж земельної ділянки, погоджені межі земельної ділянки з суміжними землекористувачами ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , та ОСОБА_14 (Т.2 а.с.72-75)

Згідно розпорядження Солотвинського селищного голови Тячівського району Закарпатської області №20 від 25.10.2000 року ОСОБА_3 призначено на посаду заступника голови Солотвинської селищної ради з питань діяльності виконавчих органів ради з 01 листопада 2000 року з двох місячним випробувальним строком та послідуючим затвердженням членом виконкому на черговій сесії селищної ради (Т.2 а.с.83).

Згідно рішення Солотвинської селищної ради Тячівського району №272 від 14 січня 2002 року з 16 січня 2002 року обов`язки селищного голови, які стосуються виконавчої роботи ради покладено на заступника селищного голови з питань виконавчої діяльності ради ОСОБА_3 і до закінчення повноважень селищної ради третього скликання (Т.2 а.с.119).

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10 червня 1982 року, виданої на ім`я ОСОБА_3 , встановлено що 01 листопада 2000 року ОСОБА_3 призначений на посаду заступника голови Солотвинської селищної ради з двох місячним випробувальним терміном, на підставі розпорядження №20; 01 січня 2001 року ОСОБА_3 призначений на посаду заступника голови Солотвинської селищної ради на підставі розпорядження №26 від 25 грудня 2000 року; 07 квітня 2006 року ОСОБА_3 обраний головою Солотвинської селищної ради по підсумкам виборців депутатів селищної ради та селищного голови, на підставі рішення №1 від 07 квітня 2006 року (Т.2 а.с.128-140).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 22 січня 2025 року залишено без змін ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2024 року про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.358 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України (Т.2 а.с.51-56).

Зі змісту вказаної ухвали суду вбачається, що в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачувався в тому, що він був обраний на посаду Солотвинського селищного голови з 07.04.2006 за результатами виборів депутатів Солотвинської селищної ради та селищного голови, що відбулись 26.03.2006. У подальшому, ОСОБА_3 повторно обраний на посаду Солотвинського селищного голови 11.11.2010 та 05.11.2015 за результатами виборів депутатів Солотвинської селищної ради та селищного голови. ОСОБА_3 у приміщенні адміністративної будівлі Солотвинської селищної ради (смт Солотвино, вул. Харківська, 1, Тячівського району Закарпатської області, України), більш точне місце в ході досудового розслідування не встановлено, у період часу з 07.04.2006 по 29.11.2012, інший більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, здійснив підробку іншого офіційного документа, а саме державного акта на право власності на земельну ділянку серії IV-ЗК №039300 від 11.03.1999, виданого на ОСОБА_17 . Таким чином, ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді Солотвинського селищного голови лише з 07.04.2006, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх наслідки, достовірно знаючи, що він 11.03.1999 не був головою Солотвинської селищної ради народних депутатів та не мав повноважень на підписання державних актів на право приватної власності на землю, власноручно підписав державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЗК №039300 від 11.03.1999, форма якого затверджена постановою Верховної Ради України «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» (в редакції 1993 року), виданого на ОСОБА_2 , мешканця АДРЕСА_1 . на земельну ділянку загальною площею 0,475 га, тим згідно ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції 1993 року) та ст. 126 ЗК України (в редакції до 2012 року) надав право останньому на володіння, користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою. Згідно висновків комплексної судової земельно-технічної, оціночно-земельної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 01.11.2017 №6089-6094, розроблена технічна документація на земельну ділянку, що розташована на території Солотвинської селищної ради по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,475 га, яка не відповідає вимогам п.1.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 за № 28. Також, має місце порушення меж земельних ділянок АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 , зокрема накладення частини земельної ділянки АДРЕСА_1 , згідно державного акта серії IV-3К №039300 від 11.03.1999, на вищезазначені сусідні земельні ділянки. Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 18.03.2016 під №4/49, проведеної завідувачем сектору технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних видів досліджень Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_11 , підпис на «Державному акті на право приватної власності на землю», серії IV-3К №039300 від 11.03.1999 у графі «Голова Солотвинської селищної Ради народних депутатів» навпроти прізвища ОСОБА_3 , виконаний особисто ОСОБА_3 . Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів від 11.07.2016 за №4/145 відтиск печатки на «Державному акті на право приватної власності на землю» IV-3К №039300 від 11.03.1999, відповідає експериментальному відбитку печатки IV-3К №039300 від 11.03.1999, експериментальному відбитку печатки виконавчий комітет Солотвинської селищної Ради, що свідчить про накладення печатки нового зразка на цей державний акт вже після 2002 року. Згідно висновку судово-технічної експертизи документів від 09.08.2016 за №4/199 друкований текст у «Державному акті на право приватної власності на землю», серії IV-3К №039300 від 11.03.1999, виконаний різними друкарськими машинками за моделлю (тип, марка). Також, спочатку був виконаний друкований текст, а потім нанесені відбитки круглих гербових печаток, що також свідчить про накладення печатки нового зразка на цей державний акт вже після 2002 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а саме у підробленні іншого офіційного документа, який видається установою і який надає право, з метою використання його іншою особою.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , пояснив що 1 листопада 2000 його призначено заступником голови селищної ради та він працював на цій посаді до 07 квітня 2006 року, а з 07 квітня 2006 року був обраний головою селищної ради до 07 листопада 2020 року. З 14 січня 2002 року до 30 березня 2002 року виконував обов`язки сільського голови та мав право підписувати державні акти про право власності на землю. На запитання представника відповідача про те, що печатка на державному акті про право власності на землю взірця 1999 року, а сам акт виданий 2002 році, зазначає, що у справі про передачу земельної ділянки у приватну власність немає терміну подачі на підпис. В період його виконання обов`язків сільського голови він підписував державні акти про право власності на землю, але не пам`ятає точну їх кількість.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 як суміжний землекористувач просить визнати недійсним та скасувати державний акт ІУ-ЗК №039300 від 11 березня 1999 року, виданий відповідачу ОСОБА_2 , який зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів про право власності на землю за №42а, що посвідчує його право власності на земельну ділянку, площею 0,475 га наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , оскільки вважає державний акт підробленим та таким, що порушує його право користування та розпорядження належними йому суміжною земельною ділянкою та розміщеними на ній будівлями.

Таким чином спірні правовідносини стосуються захисту прав позивача на землю, які, на його думку, підлягають судовому захисту шляхом скасування державного акту ІУ-ЗК №039300 від 11 березня 1999 року, виданого відповідачу ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Так, за змістом ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України) та від добросовісного набувача (ст.388 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьому ст.346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Щодо визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Також суд враховує, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки.

З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

За такого правового регулювання визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту ІУ-ЗК №039300 від 11 березня 1999 року, виданого відповідачу ОСОБА_2 , не є ефективним способом захисту його прав, оскільки самі по собі не забезпечують відновлення права ОСОБА_1 на володіння чи користування належними йому суміжною земельною ділянкою та розміщеними на ній будівлями..

Аналогічного правового висновку за подібних фактичних обставин та схожого предмета позову дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), де спір також стосувався накладення однієї земельної ділянки на іншу, а позивач просив визнати недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державний акт на право власності.

При цьому, суд зазначає, що ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 не мають між собою договірних відносин стосовно спірної земельної ділянки, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин. Зазначене зумовлює використання відповідних способів захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (див. висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09 листопада 2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст.387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Враховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначеній категорії справ, а також обставини справи, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди у реалізації цих прав.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, де третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору відділ у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю слід відмовити.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 77-81, 209, 223, 263, 265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, де третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору відділ у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_2 , України, РНОКПП - НОМЕР_3 .

Відповідач – ОСОБА_2 , мешканець АДРЕСА_1 , України, РНОКПП - НОМЕР_4 .

Відповідач – Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, адреса: с-ще Солотвино, вул. Харківська, буд. 1, Тячівського району Закарпатської області.

Третя особа – відділ у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, адреса: м. Тячів, вул. Армійська, буд.2, Тячівського району Закарпатської області.

Головуючий В.І. Бобрушко