Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №718/281/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 718/281/26

Провадження №22-ц/822/960/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання – Паучек І. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 квітня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Масюк Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у лютому 2026 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 18 січня 2024 року вона звернулася до ГУ ПФУ в Чернівецькій області із заявою та пакетом необхідних документів про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту «д» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 та п. 5 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, як така, що працювала оператором машинного доїння.

Зазначала, що на дату 17.03.2024 її вік становить 54 роки 6 місяців, загальний страховий стаж зверх 30 років, пільговий стаж зверх 20 років, що підтверджується копією паспорта, розрахунком страхового стажу, трудовою книжкою та додатковими довідками, проте рішенням Головного управління ПФУ в Житомирській області від 03.06.2024 №2416700767742 їй було відмовлено у призначенні такої пенсії, мотивуючи відсутністю пільгового стажу 20 років, оскільки не зараховано до пільгового стажу період роботи з 01.10.2009 по 24.09.2020, в загальному обсязі 10 років 11 місяців 23 дні на посаді оператора машинного доїння, який підтверджено записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 20.03.1990 та довідками ТОВ «АТЗТ Мирне» №23/05-001/М та №23/05-02М від 23.05.2024.

Вказувала на те, що після набрання рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.10.2025 у справі №600/4631/24-а законної сили призначення і виплата їй пенсії не здійснена на даний час, тобто по сплину 16 місяців від її звернення, що призвело до заподіяння їй моральної шкоди у вигляді несвоєчасного призначення та виплати щомісячної пенсії за віком на пільгових умовах впродовж цілого року, за період з 17.03.2024 по даний час.

Завдана їй моральна шкода (втрата немайнового характеру) полягає в моральних та душевних стражданнях, психологічних навантаженнях, тривозі за подальшу долю, потребі у додаткових зусиллях для організації свого життя, порушенні нормальних життєвих зв`язків, зниженні авторитету серед рідних, родичів та друзів, негативних змінах у житті. Заподіяну моральну шкоду вона оцінює в розмірі 192 000 грн, виходячи з величини 24-кратного розміру мінімальної заробітної плати (8000 грн), яка діяла у спірний період.

Просила стягнути з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду в сумі 192 000 грн.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 квітня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасним призначенням пенсії позивачу завдано втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя.

Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушення її прав шляхом ухвалення судом рішення на користь позивача, не може компенсувати ОСОБА_1 її немайнових втрат, оскільки вона неодноразово зверталася до відповідача, до суду, змушена була докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів, та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

Наведене є достатнім доказом того, що позивачу було завдано моральної шкоди, про порушення звичного способу її життя.

Наголошено, що реалізація права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішенням чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень не може і не повинна бути інструментом збагачення такої особи за рахунок бюджетних коштів, а покликана виключно забезпечити компенсацію завданої моральної шкоди, у цьому випадку реальних душевних страждань.

На зазначене рішення суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити та задовольнити позов.

У відзиві Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Також на зазначене рішення суду першої інстанції відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішенням, яким відмовити в задоволенні позову.

Вказує, що позивач не надав суду доказів своїх моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Посилання Позивача на той факт, що «протиправні дії Відповідача, які на думку Позивача затягнули призначення і виплату пенсії на пільгових умовах, завдали моральних страждань протягом січня 2024 року – січня 2026 року» є безпідставними, адже не можуть вважатися достатніми доказами наявності моральної шкоди, адже не свідчать ні про втрати немайнового характеру, ні про моральні чи фізичні страждання.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає повністю, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 18.01.2024 року позивачка звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління ПФУ в Житомирській області від 03.06.2024 №2416700767742 позивачці було відмовлено у призначенні такої пенсії, мотивуючи відсутністю пільгового стажу 20 років.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.10.2025 року в справі №600/4631/24-а визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ в Житомирській області від 03.06.2024 №2416700767742 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.01.2024 про призначення пільгової пенсії з урахуванням висновків суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації право вимоги. Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року в справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частина перша та пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21).

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

У справі, яка переглядається, позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що йому завдано моральну шкоду неправомірною бездіяльністю відповідача, з підстав протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо призначення пенсії.

Факт протиправної бездіяльності відповідача встановлено судовим рішенням.

Так, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.10.2025 року в справі №600/4631/24-а визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ в Житомирській області від 03.06.2024 №2416700767742 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.01.2024 про призначення пільгової пенсії з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як свідчать матеріали справи, позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії, на що отримала відмову. Будучи пенсіонером, позивачка змушена була звертатись до адміністративного суду з позовом щодо оскарження відмови відповідача у призначені пенсії, доводити порушення її прав у суді першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»)

Оскільки судовим рішенням адміністративного суду встановлено протиправність бездіяльності відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою надано докази та доведено завдання їй моральної шкоди.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що протиправність бездіяльності відповідача встановлена відповідним рішенням суду, яке набрало законної сили, сам факт наявності такого рішення суду здатний призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю звернення до суду та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

У постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах.

Аргументи Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про те, що позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено порушення прав позивача внаслідок протиправної відмови відповідача. Такі дії відповідача безумовно негативно впливають на моральний стан ОСОБА_1 та призводять до її душевних страждань.

Само по собі відновлення становища позивачки, яке існувало до порушень її прав шляхом ухвалення судом рішення на користь останньої про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, не може компенсувати позивачу його немайнових втрат. Позивачка була змушена самостійно доводити порушення своїх законних прав щодо отримання пенсії у належному розмірі шляхом звернення до відповідача, яке, як компетентний орган, уповноважений державою на призначення, перерахунок та виплату пенсій, повинно було вжити відповідних заходів для забезпечення дотримання прав позивача, проте не виконало покладених на нього обов`язків, чим допустило бездіяльність та порушило право позивача на своєчасне та повне отримання відповідних виплат.

У подальшому, з огляду на протиправну відмову відповідача, позивачка була змушена оскаржувати дії та бездіяльність цього органу в порядку адміністративного судочинства, витрачати свої зусилля, відчувати безпорадність та пригніченість від дій державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

Наведене є достатнім доказом того, що позивачу завдано моральної шкоди.

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З урахуванням конкретних обставин справи, глибини завданої моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності державного органу, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивачки у зв`язку з розглядом її заяви щодо призначення пенсії, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції, що сума у розмірі 3 000 грн є достатньою для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 бездіяльністю відповідача.

Зазначене відповідає висновкам, яких дійшов Верховний Суд у постановах Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц , від 14 квітня 2020 року у справі № 265/6121/18, від 27 травня 2020 року у справі № 554/8204/16-ц.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг не знайшли своїх підтверджень та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 02 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Литвинюк

Судді: І. Н. Лисак

І. Б. Перепелюк