Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №635/2240/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/2240/25 Головуючий суддя І інстанції Назаренко О. В.

Провадження № 22-ц/818/2571/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: надання послуг

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , адвоката Шияна Євгена Сергійовича на рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2025 року у цивільній справі №635/2240/25 за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гавриленко Надія Андріївна до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

25 березня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гавриленко Надія Андріївна звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яким просить стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150800,00 грн..

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 згідно платіжної інструкції від 03.02.2025 року перерахував на розрахунковий рахунок Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 150 800,00 грн з призначенням платежу: згідно договору поставки №1650 від 03.02.2025 року. ОСОБА_2 не підписував договір поставки №1650 від 03.02.2025 року, у зв`язку з чим даний документ відсутній. Встановлено, що ФОП ОСОБА_1 станом на 21 березня 2025 року не передав жодного товару ОСОБА_2 , тобто відповідачем поставка товару відповідно до здійсненої позивачем оплати, здійснена не була. Таким чином, правова природа заявленої до стягнення суми коштів у розмірі 150800,00 грн є попередньою оплатою, а саме кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. За вказаних підстав позивач звергнувся до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150800 (сто п`ятдесят тисяч вісімсот) гривень.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 23 січня 2026 року представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , адвокат Шиян Євген Сергійович подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Вказав, що оскільки позивачем-покупцем не було подано заявку на поставку товару, як передбачено п. 3.1. Договору поставки, Постачальник зателефонував Позивачу з запитом інформації на узгодження дати поставки Товару. Під час телефонної розмови представником Відповідача - ОСОБА_3 з Позивачем - ОСОБА_2 та з Покупцем - дружиною Позивача ОСОБА_4 , Позивач та Покупець відмовились від поставки Товару та від подальшого виконання Договору поставки. (підтверджується - аудіо-файли запису телефонної розмови від 11.02.2025 року).

Таким чином, Постачальник виконав всі взяті на себе зобов`язання, а саме самостійно намагався узгодити дату поставки Товару з Покупцем та з Позивачем, не отримавши Заявку від Покупця на поставку Товару, як це обумовлено Договором поставки та узгоджено Сторонами. Покупець безпричинно відмовився від отримання Товару.

На відміну від авансу завдаток підлягає поверненню тільки в разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості виконання. Сума завдатку була сплачена Покупцем як забезпечувальний платіж, тобто як завдаток, сплачена сума є по собі не лише частиною з оплати, в рахунок належних платежів, а є сумою оплати зобов`язання, обумовленою сторонами згідно домовленостей, спрямованою на забезпечення виконання зобов`язання Покупцем в майбутньому. Крім того, відповідно до п.п.а) та б) п. 6.3. Договору поставки, Постачальник має право не повертати Покупцю суму завдатку, отриманого відповідно до п.4.1. цього Договору, у випадку якщо Покупець протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання Договору поставки не подав Постачальнику Заявку на поставку Товару, відповідно до п. 3.1. цього Договору, а також якщо Покупець в односторонньому порядку відмовився від виконання цього Договору та змінив намір співпраці з Постачальником.

Зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 570 ЦК України, Постачальник залишає завдаток у себе та не повертає його Покупцеві. Незважаючи на відсутність у Позивача безпосередніх зобов`язальних правовідносин з Відповідачем, Позивач перерахував кошти не помилково та

не по договору поставки укладеному у спрощеному порядку, а саме в рахунок оплати завдатку по Договору №1650 від 03.02.2025 року та виконання зобов`язань Покупця перед Відповідачем (Постачальником), у зв`язку з чим Відповідач (Постачальник), отримавши вказані кошти, прийняв їх в якості належного виконання зобов`язання Покупця. Про що свідчить й призначення платежу, вказане в платіжній інструкції: «Сплата згідно договору поставки №1650 від 03.02.2025 року». Тому, в спірних правовідносинах має місце виконання обов`язку боржника іншою особою, врегульоване положеннями статті 528 ЦК України. Таким чином, позовна заява ОСОБА_2 є необґрунтованою, доводи позивача не відповідають дійсним обставинам, які стверджені доказами, а самі позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Всі письмові докази та засоби аудіозапису, які надані Відповідачем, суд першої інстанції не взяв до уваги та не дослідив.

Колегія суддів відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду у повній мірі відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем як покупцем свої обов`язки виконано в повному обсязі, попередньо оплачені кошти як стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань, однак, продавцем (відповідачем) не виконано умови договору, товар не поставлено, отже позивач має право вимагати повернення сплаченої суми.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 614 ЦК України, передбачає, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 659 ЦК України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини перша, друга статті 712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин першої, другої статті 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, у силу статті 664 ЦК України, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 згідно платіжної інструкції від 03.02.2025 року перерахував на розрахунковий рахунок Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 150800,00 грн з призначенням платежу: згідно договору поставки №1650 від 03.02.2025 року.

Суду надана копія договору поставки №1650 від 03.02.2025 року, в графі 14 Адреси та банківські реквізити сторін, зазначено «Покупець Громадянин України ОСОБА_4 », підпис якої у договорі відсутній.

ФОП ОСОБА_1 станом на 21 березня 2025 року не передав жодного товару ОСОБА_2 , тобто відповідачем поставка товару відповідно до здійсненої позивачем оплати, здійснена не була.

Таким чином, позивачка вважала, що внаслідок неправомірних дій та повної бездіяльності відповідача, а також ведення ним нечесної підприємницької практики порушені її права та інтереси, як споживача, на отримання товару в обумовлені сторонами строки.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору, найменування, одиниця обліку, ціна, кількість, асортимент та умови поставки товару вказуються в додатку № 1 до договору, що складається відповідно до заявки покупця та є його невід`ємною частиною.

Водночас зі змісту частини другої статі 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. І вразі настання такої умови покупець може діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. А тому волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.04.2024 у справі № 909/335/23, від 14.05.2024 у справі № 916/1164/23, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23).

Суд також зазначає, що можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а тому суд не може замість останнього вирішувати питання щодо доцільності чи недоцільності обрання ним одного з двох варіантів поведінки, передбачених частиною другою статті 693 ЦК України та, у зв'язку з цим, відмовляти в позові.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, договір був підписаний дружиною позивача а також підписаний додаток №1 до договору із Додаток №1 Специфікація від 03.02.2025 року до Договору поставки №1650 від 03.02.2025 року. На виконання п. 4.1. Договору поставки «03» лютого 2025 року Відповідач отримав на банківський рахунок суму завдатку в розмірі 150800,00 (сто п`ятдесят тисяч вісімсот гривень 00 копійок) грн. з призначенням платежу: Сплата згідно договору поставки №1650 від 03.02.2025 року. Відповідно до платіжної інструкції № @2PL533709 від 03.02.2025 року платником є ОСОБА_2

(Позивач).

Відповідно до п. 3.3. Договору поставки, строк поставки Товару - не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання від Покупця завдатку, відповідно до п. 4.1. цього Договору та при умові подання Покупцем Заявки на поставку Товару, відповідно до п. 3.1. цього Договору. Згідно до п. 3.1. Договору поставки №1650 від 03.02.2025 року, поставка Товару здійснюється за попередньою Заявкою Покупця, яка надається Постачальнику будь-яким зручним Покупцю засобом (телефоном, факсом, e-mail або паперовим листом).

Однак, як вбачається з підписаного Додатку №1 Специфікація від 03.02.2025 року до Договору поставки №1650 від 03.02.2025 року він містить всі необхідні реквізити, зазначені у п.3.2 договору, що за своїм змістом і є складеним за заявкою на поставку товару та протилежного відповідачем не надано (зразка заяви) чи повідомлення про наявність або відсутність заявленого товару та його резервування відповідно до п.6.2 договору.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів на підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування-спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (провадження № 12-57гс21)).

Враховуючи, що відповідно до договору п.3.3 строк поставки товару не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання від покупця завдатку, то з моменту сплати покупцем 03.02.2025 по 05.03.2025 не відбулось поставки товару, та до суду з позовом звернувся позивач 25.03.2025, а відповідачем не надано доказів поставки товару від якої покупець відмовився, не складено відповідних актів, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, позивачем як покупцем свої обов`язки виконано в повному обсязі, попередньо оплачені кошти як стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань, однак, продавцем (відповідачем) не виконано умови договору, товар не поставлено, отже позивач має право вимагати повернення сплаченої суми.

Тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи скарги відповідача про те, що відповідно до п.6.3 договору він має право не повертати завдаток.

Згідно з пунктом 5.2 договору поставки покупець має право висунути претензію постачальнику щодо кількості та відповідності поставленого товару, протягом 2 робочих днів з моменту поставки. При цьому в разі виявлення недостачі товару по кількості в процесі його прийому, акт розбіжностей складається в присутності представників постачальника або перевізника і покупця в момент приймання товару.

Відповідно до п.5.3 договору постачальник в строк 30 календарних днів з моменту отримання претензії від покупця узгоджує з покупцем подальші дії.

Отже, відповідач після отримання позову, що є свого роду претензією покупця, до цього часу не узгодив подальші дії.

Відповідач, підтвердивши свої зобов`язання за вказаним договором поставки, не виконав умови договору, не поставив товар, який був предметом договору поставки.

Завдаток є гарантією виконання зобов`язань за договором, а оскільки позивач не відмовлявся від укладеного договору, відмовилася від прийняття товару, та таких доказів відповідачем не надано, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення замовником-покупцем позивачем забезпечення виконання Договору, у зв`язку з неналежним виконання відповідачем постачальником умов договору у частині строків поставки товару.

Аналіз положень статті 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Така правова позиція щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі №6-170цс12, та Верховним Судом у постановах від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, тому відповідно до статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки рішення суду залишено без змін перерозподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , адвоката Шияна Євгена Сергійовича - залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2025 року-залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 22 червня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді колегії Ю.М.Мальований.

О.В.Маміна.