Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №209/1357/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1150/26 Справа № 209/1357/23 Головуючий у першій інстанції: Лобарчук О. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області у складі судді Лобарчук О.О. від 09 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про позбавлення батьківських прав до закінчення військової служби відповідача в умовах воєнного стану на підставі п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження (п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення оскаржуваної ухвали без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 квітня 2023 року відкрито провадження у даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 28).

В судовому засіданні суду першої інстанції 09 вересня 2025 року представник відповідача ОСОБА_3 заявив клопотання про зупинення провадження про цивільній справі, оскільки відповідач ОСОБА_2 на даний час перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України, а саме - військовій частині НОМЕР_1 з 03 червня 2022 року по теперішній час та проходить військову службу на посаді оператора 2 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки даної військової частини, що підтверджується копією довідки. Дана обставина унеможливлює участь відповідача в судовому засіданні і є підставою для зупинення провадження на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України.

У статті 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Зупинення провадження у справі – це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

За приписами пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

У вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, пункт 24, від 09 жовтня 1979 року; рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 231, від 17 січня 2012 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, пункт 43, від 13 грудня 2018 року).

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року; рішення у справі «Алванос та інші проти Греції» (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, пункт 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, пункт 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, пункт 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року, пункт 44, від 13 грудня 2018 року).

У практиці Суду визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року).

Беручи до уваги наведені вище правові позиції ЄСПЛ та національне законодавство, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за діючої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.

Тобто якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що коли суд вирішує питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, в оцінці процесуального обов`язку щодо зупинення провадження йому потрібно враховувати особисту думку сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі чи за участю його представника, то в суду немає підстав для зупинення провадження у справі.

Застосування правила, сформульованого у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямовано, становитиме прояв надмірного формалізму. Таке застосування перетворить захисну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, стане наслідком невиправданого затягування судового процесу та порушення права особи на своєчасний судовий розгляд, що є несумісним із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції.

Такий стан речей має зберігатися до тих пір, поки військовослужбовець - сторона у справі чи третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не повідомить суду про бажання скористатися гарантією, визначеною пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22.

Встановлено, що відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 №04/2492 від 08.01.2025, солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 з 03.06.2022 по теперішній час (а.с. 55).

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 №04/2491 від 08.01.2025, солдат ОСОБА_2 дійсно в період з 03.06.2022 по 24.08.2022, з 13.10.2022 по 19.12.2022, з 01.02.2023 по 09.05.2023, з 20.05.2023 по 16.10.2023, з 27.10.2023 по 30.04.2024, з 18.05.2024 по 21.05.2024, з 29.07.2024 по 17.08.2024, з 10.09.2024 по 16.09.2024, з 22.09.2024 по 11.12.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в АДРЕСА_1 (а.с. 56).

Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив з довідок №04/2492 від 08.01.2025 та №04/2491 від 08.01.2025, виданих військовою частиною НОМЕР_1 , врахував, що дані змісту вказаних довідок є достатніми для зупинення провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Ініціатором зупинення провадження у даній справі є саме сторона відповідача, якій перебуває у складі військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України з метою безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Обставин, які б виключали обов`язковість зупинення провадження у даному випадку - судом не встановлено.

Посилання апелянта на практику Верховного Суду за 2022 - 2023 роки є нерелевантним, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 відступила від вказаних висновків, встановивши, що з моменту введення воєнного стану всі Збройні Сили України вважаються такими, що переведені на воєнний стан.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом вимог процесуального закону та не спростовують правильність наведеного вище обгрунтування щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі.

Таким чином, оскаржувана ухвала місцевого суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, протягом тридцяти днів може бути оскаржена до Верховного Суду України шляхом подання касаційної скарги.

Повний текст судового рішення складено 22 червня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова