Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №683/3255/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4766/26 Справа № 683/3255/25 Суддя у 1-й інстанції - Гончарова А. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 10 липня 2024 року між ТОВ «Бізпозика» та ОСОБА_1 було укладено договір №504475-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Згідно з умовами договору плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,15013537% за кожен день користування кредитом.

ТОВ «Бізпозика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, надало позичальнику грошові кошти в розмірі 33000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника.

До теперішнього часу боржник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти в сумі 15108,22 грн.

У боржника станом на 09.10.2025 року утворилась заборгованість за договором №504475-КС-001 в розмірі 103 956,66 грн., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 33000,00 грн.; суми прострочених платежів по процентах в розмірі 69300,00 грн.; суми прострочених платежів за комісією в розмірі 1656,66 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №504475-КС-001 про надання кредиту від 10.07.2024 року, що становить 103 956,66 грн. та судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором №504475-КС-001 про надання кредиту від 10 липня 2024 року в розмірі 74 988,44 грн. та судовий збір у сумі 1 747,28 грн. .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду в частині стягнення заборгованості з 74988,44 грн. на 103 956,66 грн., в решті рішення залишити без змін, та здійснити новий розподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 липня 2024 року між ТОВ «Бізпозика» та ОСОБА_1 було укладено договір №504475-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма). За умовами даного Договору, ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Бізпозика» грошові кошти в сумі 33 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, та зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Строк, на який надається кредит, становить 24 тижні, зі строком дії договору до 25.12.2024 року. Стандартна процентна ставка за кредитом в день 1,5%, фіксована, денна процентна ставка за кредитом 1,15013537% фіксована. Комісія за надання кредиту становить 4950,00 грн. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту становить 97 815,78 грн.

Відповідно до умов вказаного договору, договір укладається з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом пропозиції укласти договір (оферти) кредитодавцем та її прийняття (акцептування) позичальником.

Згідно з повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 02.01.2026 року, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 . Відповідно до виписки за рахунком 10.07.2024 року на вказаний рахунок було зараховано 33 000 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача 55 440 грн заборгованості по відсоткам, суд першої інстанції розрахував заборгованість за укладеним між сторонами договором, виходячи з встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1%..

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» зводяться до незгоди із застосуванням судом першої інстанції положень п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» під час обрахування заборгованості по відсоткам. Також, позивач вважає, що суд помилково ототожнив поняття «денна процентна ставка» та «процентна ставка в день».

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимальної денної процентної ставки.

Пунктом 5 розділу I Закону України від 22 листопада 2023 року №3498-IX внесено зміни до Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 доповнено частиною п`ятою, за правилами якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %; Прикінцеві та перехідні положення доповнено пунктом 17 такого змісту: «17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3498-IX дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

У період з 24.12.2023 по 22.04.2024 максимальна денна процентна ставка становить 2,5% в день.

За період з 23.04.2024 по 21.08.2024 максимальна денна процентна ставка становить 1,5%.

Тобто, з 22.08.2024 по день звернення до суду з позовом максимальна денна процентна ставка відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» становить 1%.

Згідно умов укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 кредитного договору №504475-КС-001 від 10.07.2024 строк, на який надається кредит становить 24 тижні (6 місяців).

Позивач нараховував проценти за користування кредитом за період з 10.07.2024 по 25.12.2024, що підтверджується розрахунком заборгованості доданим до позовної заяви. Також, з цього розрахунку вбачається, що з 10.07.2024 по 31.07.2024 нарахування відсотків здійснювалось за зниженою процентною ставкою в день 1,15%, що відповідає графіку погашення кредиту.

В подальшому, нарахування відсотків здійснювалося з 01.08.2024 по 25.12.2024 за стандартною процентною ставкою 1,5% в день.

На переконання позивача такий відсоток є фіксованим та не повинен змінюватись, що відповідає ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно ч. 3 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка та денна процентна ставка обчислюються на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.

Так, згідно вищезазначеної норми Закону України «Про споживче кредитування» нарахування процентної ставки повинно відбуватись виходячи з припущенням, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2024 у справі №753/25744/21 касаційний суд виснував, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Тому, враховуючи те, що законодавцем внесено зміни до Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 доповнено частиною п`ятою щодо максимальної денної процентної ставки, то слід вважати, що такі положення прийняті Урядом задля забезпечення слабкого суб`єкта економічних відносин, а саме – позичальників, які відносно фінансових та банківських установ перебувають у більш вразливому становищі та запобігають стягненню непомірно великих відсотків.

Саме держава повинна забезпечувати захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин – позичальника, а тому внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» підлягають застосуванню з моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», оскільки такі положення слід розцінювати як такі, що спрямовані на дотримання балансу інтересів та вирівняння положення позичальника відносно фінансової (банківської) установи.

Також, позивач посилається на роз`яснення НБУ «Щодо дотримання законодавства у сфері кредитування», в якому зазначається, що денна процентна ставка може перевищувати законодавчо встановлений максимальний розмір лише протягом перехідного періоду та за умови, що строк виконання зобов`язань позичальника за такими договорами спливає до закінчення перехідного періоду.

Однак, апеляційний суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки роз`яснення НБУ носять рекомендаційний характер та не є обов`язковими для врахування судами під час розгляду кредитних спорів.

Таким чином, судом першої інстанції вірно застосовано положення п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та правомірно перерахував відсотки за користування кредитом, оскільки положення Договору про надання кредиту щодо нарахування денної процентної ставки у розмірі, який перевищує 1% (нараховані з 22.08.2024) не відповідають положенням ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо твердження позивача, що судом першої інстанції помилково ототожнено поняття «денна процентна ставка» та «процентна ставка в день», то слід зазначити, що дані поняття фактично є тотожними.

Згідно п. 1 прим. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Судом першої інстанції вірно зазначено та застосовано поняття саме про денну процентну ставку, а поняття «процентна ставка в день» є фактично тотожною до застосованого законодавцем «денна процентна ставка» та не змінює суті оскаржуваного рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та такі не спростовують законного та обґрунтованого заочного рішення суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів керуючись положенням ст. 375 ЦПК України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення – без змін.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 22 червня 2026 року.

Судді: