Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №638/17130/24 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/17130/24

Провадження № 2/638/872/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Штих Т. В.,

за участю секретаря судового засідання Харченко К. О.,

розглянувши у судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком,

ВСТАНОВИВ:

Усунути перешкоди в користуванні будинком розташованим а адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) покупцем за договором що був укладений 08 вересня 2009 року з ОСОБА_3 та посвідчений державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Живолуп І.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 3-2664.

Позовна заява мотивована тим, що 08 вересня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в подальшому за текстом «Відповідач» був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний договір купівлі-продажу був посвідчений державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Живолуп І.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 3-2664.

В позові вказано, що реальним покупцем будинку по даному договору був ОСОБА_1 в подальшому за текстом «Позивач».

Саме «Позивач» сплачував кошти за спірний будинок, сам будинок придбався для родини «Позивача», в той же час «Відповідач» являвся батьком дружини «Позивача» та не мав жодного відношення до вказаного будинку. Така ситуація виникла в наслідок того, що на момент придбання будинку «Позивач» мав кредитний договір в акціонерному товаристві «УКРСІББАНК» при цьому його дружина ОСОБА_4 виступала в якості поручителя при укладання кредитного договору, а тому з метою забезпечити безпеку придбаного майна будинок був оформлений на «Відповідача».

Так відповідно до довідки від 24 серпня 2024 року наданої головою квартального комітету № 24 «Позивач» та члени його родини мешкають у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 08 вересня 2009 року тобто фактично з моменту придбання будинку. Також відповідно до витягу наданого Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області колишня дружина «Позивача» та його діти зареєстровані у спірному будинку. В той же час «Відповідач» ніколи не проживав в спірному будинку та не був там зареєстрований. Окрім того в 2012 році «Позивач» продав належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_2 тому він та його родина не мали іншого місця для проживання. Окрім того «Позивач» має статус учасника бойових дій та оформив відповідні льготи по сплаті комунальних платежів саме на адресу: АДРЕСА_1 ., що також підтверджує факт володіння будинком.

11 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні позовної заяви. В обґрунтуванні своєї позиції вказав, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладений в 2009 році, тому просив застосувати строк позовної давності.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харків від 27 вересня 2024 відкрито провадження у справі у загальному позовному провадженні.

Ухвалою від 18.03.2025 було закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2026 року клопотання представника позивача задоволено, та розгляд справи було повернуто до стадії підготовчого засідання.

02.03.2026 представник позивача подав до суду клопотання про зміну позовних вимог, в якому просив викласти позовні вимоги в такій редакції: Усунути перешкоди в користуванні будинком розташованим а адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) покупцем за договором що був укладений 08 вересня 2009 року з ОСОБА_3 та посвідчений державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Живолуп І.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 3-2664.

Ухвалою від 13.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, письмові докази та заслухавши доводи учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав .

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 08.09.2009 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці 650 кв. м.

Відповідно до копії витягу № 2024/01-1380 від 30.08.2024 за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 22.11.2012, зареєстрованого в реєстрі за номером 3965 ОСОБА_1 передав у власність а ОСОБА_7 прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до відповіді ГУ ПФУ в Харківській області від 18.08.2025 позивачу ОСОБА_1 нараховувались пільги з 01.01.2023 по 31.01.2023 на оплату житлово-комунальних послуг та з 01.02.2023 як учаснику бойових дій за адресою АДРЕСА_1 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, визначаючи характер спірних правовідносин, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним (частина 1 статті 215 ЦК України).

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів того, що оспорюваний правочин купівлі-продажу квартири є недійсним.

Належних, допустимих та достатніх доказів того, що фактичним покупцем за цим договором є ОСОБА_1 та що саме позивач вносив кошти за предмет договору суду надано не було.

Доводи представника позивача про те що він зареєстрований у вказаному домоволодінні та отримує пільги по оплаті комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 не свідчатьт про те, що він є фактичним покупцем.

Статтею 76 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих письмових доказів про передачу коштів (чеки, квитанції, розписки) в рахунок оплати за придбання квартиру тощо.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За змістом статті 256 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права або інтересу. Таким чином, застосування позовної давності можливе лише за умови наявності порушеного права, що підлягало б захисту, та обґрунтованості заявлених позовних вимог по суті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (пункт 53) сформулювала висновок, згідно з яким суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість; і лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про її застосування заявлено стороною у спорі, суд відмовляє у позові саме у зв`язку зі спливом позовної давності.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмову в їх задоволенні з цієї підстави, правові підстави для застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачем, відсутні, оскільки позовна давність застосовується виключно до обґрунтованих позовних вимог. За таких обставин заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає, а сплив позовної давності не може бути покладений в основу рішення як додаткова підстава для відмови в позові.

З огляду на зазначене. суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком – залишити без задоволення.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.

Повний текст рішення складений 22 червня 2026 року.

Суддя: Т. В. ШТИХ