Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №212/8151/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/8151/25

2/212/419/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м.Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В., за участі секретаря судового засідання Терещук М. В., позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , відповідачки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , представника відповідачки ОСОБА_4 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, відпускних, середній заробіток за час вимушеного прогулу,

встановив таке.

До суду звернулася позивач із зазначеним позовом, який надалі уточнила (заява про уточнення позовних вимог від 26.03.2026; а. с. 183-186), в якому просила стягнути з відповідачки: заборгованість по заробітній платі 68 789,79 грн, заборгованість зі сплати компенсації за невикористані дні відпустки 9 119,04 грн, з відрахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету; середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 104 489,00 грн, з відрахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету; стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,40 грн.

22 серпня 2025 суд виніс ухвалу, якою відкрив спрощене позовне провадження з викликом сторін та витребував у відповідачки наказ про прийняття на роботу ОСОБА_1 та трудовий договір, який зареєстрований в центрі зайнятості; довідку про середньоденний заробіток позивачки; платіжні відомості отримання нею заробітної плати; зобов`язав надати витребувані судом документи у строк до 14:00 години 22.09.2025.

Відповідач скористалася своїм правом на участь у справі та обміну змагальними документами.

1 жовтня 2025 року суд витребував докази від відповідачки: оригінали платіжних відомостей отримання заробітної плати ОСОБА_1 ; оригінали усіх розпоряджень/наказів або інших документів про прийняття на роботу ОСОБА_1 , а також оригінали укладеного/укладених між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 трудового договору/трудових договорів з інформацією про реєстрацію таких договорів у центрі зайнятості; довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 . Зобов`язав надати витребувані докази у строк до 10.11.2025. Оригінали платіжних відомостей отримання заробітної плати ОСОБА_1 так і не були надані суду. Вимоги ухвали в частині надання довідки про середньоденний заробіток були виконані відповідачкою із значним запізненням 13.03.2026 – після початку розгляду справи по суті.

Ухвалами від 01.12.2025 та 22.12.2025 року суд за клопотанням представника позивача визнав обов`язковою явку відповідачки у судове засідання.

У судовому засіданні 20.01.2026 суд задовольнив клопотання представника відповідачки про виклик свідків.

У судовому засіданні 03.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення, визначивши дату його складення та проголошення: 08.06.2026.

Ухвалою від 08.06.2026 суд повернувся до з`ясування обставин справи.

У судовому засіданні 15.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення, визначивши дату його складення та проголошення: 22.06.2026 о 16:40 годині.

Позиції сторін та дії суду.

Позивачка звернулася з позовом, який надалі уточнила (заява про уточнення позовних вимог від 26.03.2026; а. с. 183-186), в якому просила стягнути з відповідачки: заборгованість по заробітній платі 68 789,79 грн, заборгованість зі сплати компенсації за невикористані дні відпустки 9 119,04 грн, з відрахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету; середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 104 489,00 грн, з відрахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету; стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,40 грн.

Позов обґрунтувала таким.

Вона працювала лікарем загальної медицини (фактично без оформлення завідуючою клініки та спец відділу кадрів) у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , в період з 01.05.2024 по 28.06.2025. У зв`язку з тим, що відповідач систематично не виплачувала їй заробітну плату, позивач була змушена з 28.06.2026 року звільнитися з посади. При звільненні відповідач не виплатила заробітну плату за період роботи та по теперішній час. З метою досудового врегулювання спору та з`ясування питання сплати заробітної плати позивачу, та правильного наказу про звільнення 06.07.20265 року відповідачеві було направлено лист нагадування, в якому вимагалося від останньої правильного формулювання звільнення та розрахунку заборгованості із заробітної плати. Цей запит відповідач отримала 07.07.2025 року, але відповіді не надала. Позивач також усно неодноразово зверталася до відповідачки з вимогою про сплату заробітної плати, але остання відмовляла в її виплаті. Заробіток позивачки у відповідачки складав 8 500,00 грн. Невиплачена загалом заробітна плата склала 68 789,79 грн. За даними відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків станом на 07.07.2025 року та індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 позивач ніби вчасно отримувала заробітну плату, що не відповідає фактичним виплатам на карту з виплати заробітної плати. Відповідач пояснювала невиплату заробітної плати неналежною затримкою Національною службою здоров`я України (НСЗУ) перерахувань за обслуговування хворих. Невиплачені позивачу відпускні складають 9 119,04 грн (= 24 дні х середньоденну заробітну плату 379,96 грн). Також просила, посилаючись на ст. 116, 117 КЗпП України, стягнути 5 699,40 грн середній заробіток за час вимушеного прогулу (= 379,96 грн середньоденної заробітної плати х 15 днів, починаючи з 28.08.2025).

27 серпня 2025 року представник відповідачки подав відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке.

ОСОБА_1 працювала на ФОП ОСОБА_3 з травня 2024 р на 1.0 ставку основного місця. З червня 2025 р вона вирішила змінити місце праці, але залишатися на ФОП ОСОБА_3 за сумісництвом на 0.5 ставки, за новим трудовим договором вона повинна виходити на роботу з понеділка по п`ятницю по 4 години, але виходила у вівторок та середу по 2 години. Коли отримала зауваження з цього приводу то 28.06.25 (субота) прислала керівникові Семенчук Т.В. на електрону адресу заяву не посвідчену електронним підписом про звільнення за власним бажанням. Про свою офіційну електронну адресу позивачка також не повідомляла відповідача. Тому відсутні підстави вважати про те, що подана засобами електронного зв`язку заява є належним документом, на підставі якого могло відбутися звільнення. Так як субота не робочий день то розпорядження про звільнення за власним бажанням було видано відповідачкою 30.06.25 р (понеділок). Позивачка була запрошена офіційно для підписання заяви та розпорядження. Але позивачка 30.06.25 не вийшла на роботу, і в журналі виходів на роботу не розписалась. Позивачка з`явилася за місцем роботи лише 01.07.2025 року та на розпорядженні написала, що вона не погоджується але не зазначила з яких підстав і більше на роботу не виходила. 11.07.25 року до ФОП ОСОБА_3 прийшли перевіряючи з Держпраці з перевіркою по заяві ОСОБА_1 . Перевіряючим були надані усі документи щодо роботи та оплати праці позивачки: відомості, платіжні відомості та квитанції з банку, тощо. 11.07.2025 Держпраці був складений акт про відсутність порушень законодавства про працю, і зокрема щодо виплати позивачці заробітної плати. Оскільки позивачка ОСОБА_1 мала доступ до електронної пошти клініки, знала усі паролі, вона мала ключі від входу в клініку, які після звільнення вона не повернула, на вимогу відповідачки їх повернути не відреагувала. Тому вона мала можливість отримати бланки ФОП ОСОБА_3 та виготовити на них будь-які документи. Заробітна платня була виплачена в повному обсязі при звільненні позивачки, що підтверджується актом перевірки Держпраці. Надані позивачем до суду докази копії 2-х розпоряджень №9-К від 30.06.2025 про звільнення позивачки за прогули та звільнення її за власним бажанням є підробленими документами, так як на них міститься не підпис ОСОБА_3 . В наведених позивачем розрахунках заробітна платня вказана без врахування того, що позивачка частину зазначеного в позові періоду працювала не на повну ставку, а на 0,5 ставки, тобто розмір її заробітної плати становить половину від мінімальної заробітної плати. Відповідачка отримувала заробітну платню готівкою згідно платіжних відомостей в яких розписувалася особисто, а також шляхом зарахування на її особистий картковий рахунок. Несвоєчасна виплата заробітної плати дійсно була пов`язана з затримками перерахування за обслуговування хворих Національною Службою Здоров`я України. Позивачка не зверталася до відповідачки з вимогою про внесення записів про її прийняття на роботу в трудову книжку та не надавала відповідачці свою трудову книжку. Також в заяві про звільнення позивачка не просила робити відповідачку записи в її трудовій книжці. Оскільки 28 червня 2025 року є вихідним днем, тому позивачка не могла бути звільнена у вказаний день, та підлягала звільненню у перший робочій день, наступний за вихідним днем про звільнення у якій вказала у своїй заяві позивака, оскільки на території м. Кривого Рогу не ведуться активні бойові дії. Згідно наданих позивачу суду доказів чека про оплату поштового відправлення ТОВ «Нова пошта» заява була направлена вказаним поштовим оператором 28.06.2025 о 17.38 годин, тобто після закінчення робочого часу та планова доставка повинна була відбутися 30.06.2025 не пізніше 20.00 годин. Доказів дати та часу отримання відповідачем вказаного поштового відправлення позивачем суду не надано. Заяву позивачки відповідачка отримала 30.06.2025. Оскільки позивачка не вийшла на роботу у вказаний день, чим підтвердила свій намір звільнитися, відповідачка видала розпорядження № 9-К про звільнення позивачки за власним бажанням з 30.06.2025 в одному примірнику. З вказаним розпорядженням позивачка була ознайомлена 01.07.2025 під її підпис. Проте надане суду позивачкою розпорядження №9-К є підробним та не містить підпису відповідачки. Відповідно до наданих позивачем відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податку за період січень-травень 2025 (сформована 07.07.2025) та форми Ок-5 (сформована 02.07.2025) позивачці були нараховані відповідні доходи. Звіти щодо сплати податків подаються ФОП до 20 числа кожного місяця, що настають за останнім днем звітного місяця, тому у вказаних документах відсутні нарахування заробітної плати та податків позивачці за червень 2025 року.

22 вересня 2025 року позивачка подала відповідь на відзив, у якому послалася на таке.

Претензії відповідачки щодо порушення мною графіку роботи є безпідставними і не підтверджені доказами. 28.06.2025 року та 30.06.2025 позивач двічі подавала письмову заяву про звільнення, яку вона надіслала: перший раз - у вигляді фотокопії власноруч підписаної заяви на електронну адресу керівниці та рекомендованим листом через «Нову пошту»; повторно 30.06.2025 – з накладеним електронним підписом на документ. Закон України не вимагає наявності електронного підпису для дійсності заяви. Відповідно до ст. 38, 40 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір у зв`язку з порушенням роботодавцем обов`язків», зокрема, через систематичні затримки зарплати, без відпрацювання двотижневого строку. Офіційних запрошень від керівниці ОСОБА_3 з`явитися для підписання заяви та розпорядження 30.06.2025р. ОСОБА_1 не отримувала. 01.07.2025р. вона з`явилася до ФОП ОСОБА_3 після того, як отримала на власну електронну пошту (з якої надсилала лист на звільнення та інше) повідомлення від ОСОБА_3 , надіслане 30.08.2025р з текстом : “ ОСОБА_5 , запрошуємо Вас 01.07.2025р. за адресою АДРЕСА_1 з 9.00 до 13.00 для ознайомлення та отримання наказу про звільнення.” Журналу виходів на роботу позивачка ОСОБА_1 жодного разу не бачила та жодного разу там не розписувалась. У відзиві на позовну скаргу зазначається, що відповідачка, ОСОБА_3 , видала розпорядження №9-К про звільнення позивачки за власним бажанням з 30.06.2025 в одному примірнику. Таке твердження є неправдивим, оскільки позивачку ОСОБА_1 фактично ставили перед вибором звільнити або по-хорошому, або по-поганому. Позивачка, ОСОБА_1 дійсно була ознайомлена з обома варіантами розпорядження №9-К, одне розпорядження №9-К - звільнення за власним бажанням, інше розпорядження №9-К - звільнення за прогули. На обох варіантах розпоряджень, позивачка написала - “ознайомлена, не погоджуюсь”, дата ознайомлення, оригінали яких були надані суду. Тому твердження про те, що суду позивачкою було подано розпорядження №9-К, яке є підробним та яке не містить підпису відповідачки, є неправдивим. Відповідач стверджує про повні виплати з боку відповідача. Однак надані банківські виписки доводять протилежне: виплати здійснювались несистематично; заборгованість при звільненні у повному обсязі не була погашена. ОСОБА_1 не отримувала жодних коштів готівкою та не ставила підписів у жодному бланку розрахунку чи платіжній відомості. ОСОБА_1 не отримувала жодного повідомлення про проведення перевірки Держпраці; на її офіційний запит до Держпраці відповідь не надходила; їй не було надано копії акта. Без можливості ознайомитися з актом ОСОБА_1 позбавлена права перевірити його достовірність. Щодо пояснень відповідача про затримки НСЗУ, то відповідач сама визнає факт несвоєчасних виплат, пояснюючи їх затримками фінансування НСЗУ. Надані відповідачем дані свідчать, що затримка коштів від НСЗУ була лише у січні 2025 року, а в подальші місяці виплати відбувалися регулярно. Відповідач безпідставно стверджує, що ОСОБА_1 могла підробляти документи, оскільки мала ключі від клініки та доступ до пошти. Доступ до ключів та паролів мали не лише позивач, а й сама керівниця, її син ОСОБА_6 та інші працівники клініки, які також мали мої особисті електронний ключ та його пароль, паролі для входу у медичну електронну систему. Крім того, ОСОБА_1 не було своєчасно деактивовано в електронній медичній системі після звільнення, що є порушенням установленого порядку. Це створило ризик подальшого використання електронних ключів ОСОБА_1 іншими особами. Позивач не отримувала офіційних вимог про повернення ключів, крім повідомлення від сина відповідачки ОСОБА_6 у месенджер Телеграм від 04.07.2025 року дослівно : “Доброго дня. Поверніть ключі від клініки.”?Син відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 проходив юридичну практику як студент Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у Покровському районному суді м. Кривого Рогу, Дніпропетровської області, де розглядається ця справа, що може свідчити про реальний або потенційний конфлікт інтересів, який може поставити під сумнів неупередженість та об`єктивність судового розгляду. Крім того, він одночасно проходив практику в Покровському суді м. Кривого Рогу та працював адміністратором в «Гранд Клінік» у відповідача ОСОБА_3 без працевлаштування. Розпорядження про звільнення та платіжні відомості, надані відповідачкою, містять підписи, які ОСОБА_1 не визнає своїми: такі документи та її підпис в долучених документах є підробленими. Отже, вона буде ставити клопотання в суді про призначення почеркознавчої експертизи підписів для підтвердження або спростування факту підробки.

26 березня 2026 року позивачка подала доповнену позовну заяву, у якій уточнила позовну вимогу в частині розмірі заявленого до відшкодування втраченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу, збільшивши його розмір до 104 489,00 грн. Послалася в обґрунтування на таке.

Відповідачка лише 24.03.2026 року надала витребувану судом довідку про середньоденний заробіток. У зв`язку з цим у позивачки виникли підстави для уточнення позовних вимог. Оригінали платіжних відомостей, які підтверджують наявність підписів працівника ОСОБА_1 , так і не надані суду: сама відповідачка відмовилася надати пояснення з цього приводу, а її представник зазначив, що вони втрачені відповідачем при невідомих обставинах, які він пояснити не може. Осільки платіжні відомості з отримання заробітної плати є підробними, ОСОБА_1 звернулась до прокуратури для відкриття кримінального провадження з приводу підробки відомостей. Період розрахунку складає на час уточнення позовних вимог 15 днів (день звільнення 28.06.2025 року день уточнення позовних вимог 30.03.2026 року ), тобто середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 379,96 грн.* 275 днів (на 30.03.2026 року) дорівнює – 104 489,00 грн. Враховуючи, що розрахунок середньої заробітної плати розраховано без виключення сум податків та інших обов`язкових платежів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 182 397,83 грн. (заборгованість по заробітній платі 68 789,79 грн. + 104 489,00 грн середній заробіток за час вимушеного прогулу та невиплачені відпускні – 9 119,04 грн. ), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті.

30 березня 2026 року представник відповідачки подав відзив на доповнену позовну заяву, у якому зазначив таке. Доповнена позовна заява не підлягає задоволенню та не може бути прийнята до розгляду судом, оскільки в прохальній частині вказаної позовної заяви позивачка збільшила розмір стягнення за одною з позовних вимог, а на момент подання вказаної доповненої позовної заяви суд розпочав судовий розгляд, під час якого перше засідання вже відбулося, а також розпочався розгляд справи по суті і відбулося щонайменше 2 судових засідання 26 лютого і 12 березня 2026 року. Отже, у позивача відсутнє право на зміну предмету або підстав позову.

Суд прийняв до розгляду позовну заяву з уточненими вимогами, виходячи з того, що уточнення вимог позивачкою полягало не в зміні самого предмета позову, а лише у збільшенні кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (збільшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу). Крім того, збільшення позовних вимог пов`язувалося з очікуванням від відповідачки довідки про середній заробіток, яка, всупереч вимогам суду, була подана до суду після початку розгляду справи по суті.

Додаткові пояснення у справі, подані ОСОБА_1 15.06.2026, суд не бере до уваги, оскільки вони не пов`язуються з підтвердженням обставин, для з`ясування яких суд повернувся зі стадії ухвалення рішення.

У судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали позовні вимоги (в уточненій редакції), просили задовольнити. Відповідачка та її представник заперечили проти позовних вимог та просили відмовити у їх задоволенні.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.

Суд встановив таке.

ОСОБА_1 працювала у ФОП ОСОБА_3 на посаді лікаря загальної практики – сімейного лікаря з 01.05.2024 до 30.06.2025 року, що підтверджується Розпорядженням № 0705/К від 07.05.2024, Розпорядженням № 9-К від 30.06.2025, Розпорядженням № 3-К від 23.05.2025, Розпорядженням № 5-К від 03.06.2025, Повідомленням про прийняття працівника на роботу (а. с. 180), Трудовим договором № 0705/К (а. с. 144).

З 01.06.2025 вона працювала неповний робочий день з щоденною тривалістю робочого дня 4 години (графік роботи з 09:00 до 13:00 год), з оплатою пропорційно відпрацьованому часу (Розпорядження № 3-К від 23.05.2025; а. с. 86; Розпорядження № 5-К від 03.06.2025, а. с. 101). З 01.06.2025 до 03.06.2025 вона працювала у відповідачки за вказаним режимом як на основній роботі, з 04.06.2025 – за сумісництвом (основне місце роботи: ТОВ МЦ «Первинка»), що було визнано сторонами в судовому засіданні.

Щодо заборгованості із заробітної плати.

У травні 2024 року ОСОБА_1 було нараховано відповідачкою заробітної плати 7 232,17 грн; з червня до жовтня 2024 року – по 8 300,00 грн щомісячно; в листопаді та грудні 2024 року – по 8 544,23 грн; з січня до травня 2025 року – по 8 500,00 грн щомісячно. Про це свідчать Відомості з державного реєстру фізичних осіб- платників податків про суми нарахованого доходу та відомості за формою ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, Індивідуальні відомості про застраховану особу (а. с. 16-17). Нараховані суми не свідчать про їх фактичну сплату працівнику.

У червні 2025 року їй було фактично виплачено 3 213,38 грн, а нараховано 4 173,22 грн (як суміснику; що підтверджується довідкою про середній заробіток та випискою з банківського рахунку).

З 04.06.2025 вона працювала на умовах неповного робочого дня тривалістю 4 години з 09:00 до 13:00 години щодня з понеділка по п`ятницю.

Згідно з випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 за період 01.04.2024 -03.07.2025 (а. с. 19) їй було зараховано на картку заробітну плату від ФОП ОСОБА_3 :

за серпень 2024 року – 6 681,50 грн;

за вересень 2024 року - 6 681,50 грн;

за жовтень 2024 року – 3 486,00 грн;

за листопад 2024 року - 6 788,75 грн;

за грудень 2024 року – 2 905,00 грн;

за лютий 2025 року – 3 272,50 грн;

за травень 2025 року – 3 272,50 грн;

за червень 2025 року - 3 213,38 грн.

Як свідчить виписка, за травень, червень та липень 2024 року, січень, березень та квітень 2025 року заробітна плата позивачу не була сплачена відповідачкою зовсім. За інші місяці – наявна недоплата, а саме:

за травень 2024 року – 6 681,50 грн;

за червень 2024 року - 6 681,50 грн;

за липень 2024 року - 6 681,50 грн;

за жовтень 2024 року – 3 195,50 грн;

за листопад 2024 року – 89,36 грн;

за грудень 2024 року – 3 674,06 грн;

за січень 2025 року – 6 545,00 грн;

за лютий 2025 року – 3 272,50 грн;

за березень 2025 року – 6 545,00 грн;

за квітень 2025 року – 6 545,00 грн;

за травень 2025 року – 3 272,50 грн.

Отже, як встановив суд, недоплачена заробітна плата за весь період роботи ОСОБА_1 у відповідачки склала усього 53 183,42 грн. Позивач, розраховуючи суму невиплаченої заробітної плати, помилилася у розрахунках, оскільки включила до сум недоплати податки та обов`язкові платежі до бюджету, які роботодавець сплачує та працівника як податковий агент. Оскільки Відомості з державного реєстру фізичних осіб- платників податків про суми нарахованого доходу та відомості за формою ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, Індивідуальні відомості про застраховану особу (а. с. 16-17), Квитанція № 2 від 17.07.2025 про прийняття Пенсійним фондом України Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску звітності ФОП ОСОБА_3 за 6-й місяць 2025 року (далі – «Податковий розрахунок»), сам Податковий розрахунок з додатками свідчать про те, що заробітна плата ОСОБА_1 відповідачкою була нарахована, подана звітність до контролюючих органів та перераховані податки та обов`язкові платежі до бюджету за весь період роботи ОСОБА_1 .

Інші суми, що надходили на карту ОСОБА_1 від ОСОБА_3 як фізичної особи, не були заробітною платою, а поверталися відповідачкою позивачці як отримані нею у ОСОБА_1 суми позики грошових коштів, що було визнано в судовому засіданні 24.04.2026 самою відповідачкою.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

З урахуванням досліджених доказів та враховуючи зазначену норму, суд дійшов висновку про те, що з боку відповідачки наявні порушення строків своєчасної виплати заробітної плати позивачці протягом періоду її роботи у ФОП ОСОБА_3 .

Суд дослідив три аудіозаписи розмов, наданих позивачкою на підтвердження невиплати відповідачкою заробітної плати, тиску під час звільнення. Суд відхиляє доводи представника відповідачки щодо недопустимості цих аудіозаписів як доказів з причини відсутності згоди співрозмовників на такий запис, враховуючи таке. Представник відповідачки в обґрунтування недопустимості аудіозаписів послався на Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011. У цьому Рішенні КСУ виснував, що в аспекті конституційного подання щодо суб`єктів одержання доказів у кримінальній справі в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України , відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності повноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності. Отже, це Рішення КСУ стосується доказування у кримінальних справах.

Згідно зі ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно зі ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Зазначеним нормам Конституції України КСУ дав тлумачення у своєму Рішенні № 2-рп/2012 від 20.01.2012: в аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так:

- інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною;

- збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже, відповідно до цього тлумачення КСУ відносини між роботодавцем та працівником не є особистим і сімейним життям.

Такі відносини та інформація про них можуть підпадати під дію ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як право на повагу до приватного життя, однак у ній мова йде про невтручання у право з боку держави та виняток, коли дозволяється втручання у таке право – захист прав і свобод інших осіб.

У спорі між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 ключовим є те, що це відносини роботодавця і працівника; ОСОБА_1 була учасницею розмов і здійснювала запис з метою захисту своїх трудових прав.

Разом з тим надані позивачкою аудіозаписи трьох розмов є неналежними доказами та не беруться судом до уваги з огляду на таке. Співрозмовників ОСОБА_1 на таких записах не ідентифіковано, з цих аудіозаписів неможливо встановити дату, час та місце, коли та де така розмова відбувалася. Відповідних експертиз про відповідність голосів конкретним особам позивачем та її представником не заявлялось.

Копії платіжних відомостей про виплату заробітної плати ОСОБА_1 , долучені відповідачкою та її представником до відзиву на позов (а. с. 87-98, 102-105), суд не бере до уваги, оскільки суду так і не були надані оригінали відповідних платіжних відомостей (суд витребував їх Ухвалою від 21.10.2025). Переконливих пояснень причин та обставин їх зникнення суду відповідачкою та свідками, викликаними за її клопотанням, також не було надано. У судовому засіданні 30.03.2025 свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , викликані за клопотанням представника відповідачки, не змогли пояснити обставин та причин зникнення оригіналів платіжних відомостей про виплату заробітної плати позивачці. Оскільки вони є близькими родичами ОСОБА_3 (перший – син, другий – чоловік), суд критично ставиться до їх показань; крім того, їх показання переважно стосуються обставин, які не мають значення для вирішення спору (доступу ОСОБА_1 до приміщення клініки, здачі нею ключів, її можливості виготовити документи тощо). Отже, суд керується ч. 6 ст. 95 ЦПК України, якою визначено, що, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу; якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Інших доказів на підтвердження виплати усієї належної ОСОБА_1 заробітної плати відповідач не надала. Аргумент про те, що перевіркою державного нагляду щодо додержання вимог законодавства у сфері праці не було встановлено порушень вимог законодавства з боку ФОП ОСОБА_3 , суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Прямих доказів виплати заробітної плати в іншому розмірі, ніж той, що прослідковується у виписці з банківської карти позивачки, відповідач не надала.

Згідно з Актом позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці у ФОП ОСОБА_3 від 14.07.2025 (а. с. 52) у період з 11.07.2025 до 14.07.2025 була проведена перевірка та встановлено відсутність порушень вимог законодавства. В Акті, серед іншого, зафіксовано таке: «Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за червень 2025 року та розрахунково-платіжної відомості за червень 2025 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата у розмірі 404,76 грн за фактично відпрацьований час та компенсація за дні невикористаної щорічної відпустки у розмірі 7 166,12 грн. Остаточний розрахунок проведено відповідно до платіжної відомості № 9 від 03.06.2025. Відповідно до усної вимоги інспектора праці про надання розрахунково-платіжних відомостей нарахування заробітної плати, платіжних відомостей та платіжних інструкцій отримання заробітної плати за період листопад 2024 та грудень 2024, ФОП ОСОБА_3 надано не було. Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за червень 2025 року та розрахунково-платіжної відомості за червень 2025 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата у розмірі 3 890,48 грн за фактично відпрацьований час та компенсація за дні невикористаної щорічної відпустки у розмірі 282,74 грн. Остаточний розрахунок проведено відповідно до платіжної інструкції № 221 від 30.06.2025. …було встановлено роботу адміністратора ОСОБА_6 та медичної сестри, з якими трудові відносини не укладались».

Отже, зазначений Акт, за оцінкою суду, містить висновок про відсутність порушень вимог законодавства, зокрема, щодо виплати заробітної плати працівнику, який суперечить фактам, зафіксованим в самому Акті: платіжних відомостей та платіжних інструкцій отримання заробітної плати за період листопад 2024 та грудень 2024, ФОП ОСОБА_3 надано не було. Суд встановив, що, зокрема, за листопад 2024 року позивачці відповідачкою не доплачено 89,36 грн; за грудень 2024 року – 3 674,06 грн. Тому суд вбачає суперечність у самому Акті, вважає його недостовірним, і відхиляє його як доказ До того ж, жодні розрахунково-платіжні відомості, на які є посилання в Акті перевірки, в оригіналі не були надані суду, а позивач заявила про невизнання нею наданих копій, невизнання підписів з її боку, які містяться у наданих суду копіях, та готовність заявити про почеркознавчу експертизу. Платіжна інструкція № 221 від 30.06.2025, на яку є посилання в Акті перевірки, також суду не надана.

Представник відповідача послався на затримки перерахування коштів за обслуговування хворих Національною Службою Здоров`я України як причину несвоєчасної виплати заробітної плати ОСОБА_1 та Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Як встановив суд, платіжними інструкціями (а. с. 57-59, 63-64, 66, 69, 72-75) підтверджуються обставини олати з боку НСЗУ на користь ФОП ОСОБА_3 за медичні послуги первинної медичної допомоги: щомісячно з травня до вересня 2024 року, у листопаді 2024 року, з лютого до червня 2025 року.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Разом з тим ч. 2 зазначеної статті встановлено норму, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

На переконання суду обсягом наданих нею доказів відповідачка не довела виникнення обставин непереборної сили, які спричинили порушення нею зобов`язання щодо строків оплати праці позивачки; понад те, навіть такі обставини не звільнили би її як роботодавця від самого обов`язку виплати заробітної плати у повному обсязі. Крім того, НСЗУ є контрагентом ФОП ОСОБА_3 у розумінні господарсько-підприємницьких відносин. А за усталеною практикою у цивільних відносинах (різновидом яких є трудові) порушення зобов`язань з боку контрагента сторони не можна віднести ні до випадку, ні до обставин непереборної сили.

Щодо компенсації за невикористану відпустку.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Після повернення до з`ясування обставин справи судом, у судовому засіданні 15.06.2026 обидві сторони визнали ту обставину, що відпустка ОСОБА_1 не була використана.

Разом з тим позивачка твердила про те, що компенсація за невикористану відпустку їй не була виплачена; відповідачка стверджувала, що компенсація за невикористану відпустку була виплачена ОСОБА_1 .

Як встановив суд, у виписці з банківського рахунку ОСОБА_1 відсутні платежі від ФОП ОСОБА_3 з призначенням платежу «компенсація за відпустку» (або подібним).

Згідно з долученим відповідачкою Розрахунками компенсації за невикористані дні відпустки (за основним місцем та як суміснику) станом на 03.06.2025 у ОСОБА_1 було 26 днів відпустки, що підлягають компенсації в загальному розмірі 7 166,12 грн (середньоденна зарплата 275,62 грн); станом на 30.06.2025 – ще 2 дні, які підлягають компенсації в загальному розмірі 282,74 грн (середньоденна зарплата 141,37 грн). Як свідчать обидва Розрахунки, для розрахунку середньоденної зарплати відповідач використала 365 календарних днів (дні, які не включають до розрахунку по всіх місяцях роботи – 0), що суд оцінює як помилку з огляду на таке. Розрахунки компенсації за невикористані дні відпустки не свідчать про те, що компенсація дійсно була виплачена.

Для розрахунку компенсації за невикористані відпустки використовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі -«Порядок»; п. 1 Розділу І зазначеного Порядку).

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки (п. 2 розділу ІІ вказаного Порядку).

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки (п. 3 розділу ІІІ вказаного Порядку).

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки (п. 7 Порядку).

Як свідчить довідка про середньоденний заробіток, надана самою відповідачкою (а. с. 176) кількість відпрацьованих ОСОБА_9 днів, які і мають братися для розрахунку середньоденної зарплати, становила 280 днів. За фактично відпрацьований період з травня 2024 року до червня 2025 року сумарний заробіток ОСОБА_1 склав 112 493,85 грн. Отже, середньоденний заробіток ОСОБА_1 склав 401,76 грн (=112 493,85 грн/280 днів).

Відповідно, компенсація за 26 днів відпустки має складати 10 445,86 грн (= 401,76 грн х 26 днів).

Згідно з Додатком Д1, Додатком 4 ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» за 6-й місяць 2025 року, поданими ФОП ОСОБА_3 разом з ОСОБА_10 розрахунком за червень 2025 року нею було нараховано ОСОБА_1 7 570,88 грн та 4 173,22 грн доходу.

Разом з тим, відповідно до виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 за червень 2025 року вона отримала від відповідачки в якості заробітної плати лише 3 213,38 грн. Інших сум з призначенням «заробітна плата» або «компенсація за невикористану відпустку» не надходило.

У довідці про середньоденний заробіток ОСОБА_1 (а. с. 176) наявна інформація про нарахування компенсації в загальному розмірі 7 448,86 грн. Водночас відповідачка не довела обставину сплати компенсації за невикористану відпустку в будь-якому розмірі.

Отже, суд дійшов висновку про те, що з відповідачки на користь позивачки слід стягнути заборгованість зі сплати компенсації за невикористані відпустки у розмірі 9 119,04 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету, виходячи із засади диспозитивності (суд розглядає справи в межах заявлених особою вимог, ст. 13 ЦПК України).

Щодо стягнення суми 104 489,00 грн (середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Суд розглядає ці вимоги, оцінюючи їх саме як збільшення розміру позовних вимог (в частині кількісних показників раніше заявленої вимоги), але не зміну предмета позову.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як встановив суд, звільнення позивачки відбулося за її бажанням та заявою. Крім того, вона на час звільнення та після була працевлаштована та працювала у ТОВ Медичний центр «Первинка»; після звільнення вона працює у зазначеному Медичному центрі на повну ставку (що вона сама підтвердила у судовому засіданні). Обставина її роботи в ТОВ «МЦ «Первинка» з 01.05.2025 підтверджується також Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб –платників податків (а. с. 16).

Отже, у цій ситуації відсутнє звільнення без законної підстави та відсутній вимушений прогул.

Разом з тим, обґрунтовуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач послалася на ст. 116 та 117 КЗпП України, якими регулюється строки розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (виплата усіх сум, що належать працівникові при звільненні, та виплата середнього заробітку за весь час затримки належних працівникові сум при звільненні).

Водночас (не зважаючи на обґрунтування правової природи сум, заявлених до стягнення) позивач просила суд стягнути середній заробіток саме за час вимушеного прогулу, а не за затримку розрахунку при звільненні (нарахована та заявлена до стягнення сума 5 699,40 грн; в уточненій позовній заяві – збільшена до 104 489,00 грн).

Частиною 1, 3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (засада диспозитивності).

Частиною ч. 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності).

Враховуючи засади змагальності та диспозитивності цивільного процесу, суд не має права вийти за межі позовних вимог.

У зв`язку з цим суд відмовляє у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Відповідно, судовий збір покладається на відповідачку пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 623,07 грн.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 12, 13, 19, 80, 81, 82 89, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив таке.

Позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, відпускних, середній заробіток за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 53 183,42 грн - без відрахування обов`язкових платежів до бюджету; заборгованість зі сплати компенсації за невикористані дні відпустки 9 119,04 грн - з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 623,07 гривні.

У задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 адреса АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складено та підписано 22 червня 2026 року.

Суддя: М. В. Швець