Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №125/2234/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 125/2234/25

Провадження № 22-ц/801/1348/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 рокуСправа № 125/2234/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 23 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Хитрука В. М. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Гелексі» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 02 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 у електронному вигляді було укладено кредитний договір №86616, відповідно до якого відповідач на умовах строковості, платності та поворотності отримала кредит у розмірі 5 000 грн.

Внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов договору утворилась заборгованість у розмірі 25 104,50 грн, з яких 5 000 грн – заборгованість за основною сумою боргу, 20 104,50 грн – заборгованість за відсотками, яка не погашена.

Посилаючись на викладене, позивач звернувшись в суд із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором у визначеному розмірі, вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 23 березня 2026 року позов було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» заборгованість за кредитним договором № 86616 в розмірі 25 104,50 грн.

Вирішено питання судових витрат.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення відповідачкою договору позики, зазначеного в позові, та факт існування заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачкою своїх обов`язків по поверненню кредитних коштів. Надані позивачем докази укладення договору позики та отримання відповідачкою кредитних коштів є належними, допустимими, достовірними та відповідачем спростовані не були всупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України.

Відповідачка в порушення вимог договору позики та норм ЦК України, не виконала взяті на себе зобов`язання перед кредитором (позивачем), а тому суд дійшов до висновку про повне задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме тіло кредиту 5 000 грн та законно нараховані відсотки у розмірі 2 030 грн, що загалом становить 7 030 грн, а в іншій частині відмовити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 24 квітня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 квітня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 травня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі зазначено, що строк кредитування за кредитним договором становить 30 днів. Водночас, хоча положення кредитного договору і містять зобов`язання позичальника сплачувати проценти у підвищеному розмірі понад строк кредитування, однак новий строк кредитування після 17 листопада 2021 року між сторонами не погоджувався і договором не передбачений. За таких умов, враховуючи закінчення строку кредитування, та відсутність нового погодженого між сторонами строку кредитування після закінчення строку кредитування (21 листопада 2021 року) кредитодавець втратив право нараховувати проценти.

Позивачем не надано первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення, тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості, а також суми відсотків, зазначені у розрахунку є правильними.

Наданий позивачем детальний розрахунок заборгованості за кредитом, підготовлений робітниками компанії – є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми непогашеного кредиту.

Умови договору не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочки є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, адже тіло кредиту становить лише 5 000 гривень на строк кредитування 29 днів.

Окрім того у результаті таких форс-мажорних обставин, як війна, військова агресія, запровадження обмежень у розрахунках між контрагентами на державному рівні, криза в економіці, неплатоспроможність контрагентів через форс-мажорні обставини, призупинення роботи підприємства), які діють з лютого (з 24 числа) і продовжують діяти надалі, відповідачка не мала та не має наразі можливості сплачувати надмірно нараховані проценти за договором через брак коштів, який виник у зв`язку з причинами, які не залежать від її волі, оскільки з початку введення воєнного стану вона взагалі не мала доходу. Крім того, вона має на своєму утриманні матір пенсіонерку, яка потребує постійної сторонньої допомоги, а на початку війни взагалі знаходилася у лікарні та потребувала коштовного лікування, у зв`язку із чим кредитний ресурс і було отримано.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Фактичні обставини, встановлені судом

02 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №86616 на таких умовах:

1.1 За Договором Позикодавець надає Позичальнику позику (надалі за текстом іменується – «позика» в усіх відмінках), а Позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України – гривні, в сумі та строк:

1.1.1 сума позики 5000,0 грн. (надалі за текстом іменується – «сума позики» в усіх відмінках);

1.1.2 плата за користування позикою у вигляді:

1.1.2.1 процентів (надалі за текстом іменується – «процентна ставка» в усіх відмінках) складає 0,01% (одна сота відсотка) в день від поточного залишку позики;

1.1.2.2 комісії (надалі за текстом іменується – «комісійна винагорода» в усіх відмінках) складає 1,4% (одна ціла чотири десятих відсотка) в день від початкового розміру позики відповідно пп.1.1.1. Договору;

1.1.3 нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

1.1.4 нарахування комісії за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

1.1.5 строк повернення позики (термін платежу): 31 липня 2019р.

1.2 Позика надається Позичальнику в сумі, що зазначена в пп.1.1.1. Договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок Позичальника).

1.3 Якщо Позичальник повертає позику в той самий день, що і день отримання позики – Позичальник сплачує на користь Позикодавця компенсацію в розмірі 100,00 грн. (сто гривень 00 копійок). В цьому випадку вимоги пп.1.1.2.–1.1.4. не застосовуються.

2.1 Строк дії Договору – до повного виконання Позичальником зобов`язань за Договором.

4.1 Позичальник зобов`язується повністю повернути Позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені Договором, не пізніше 31 липня 2019 р.

4.2 Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору та розміщується в Особистому кабінеті.

4.3 Обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики Позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в пп.1.1.5. Договору включно.

4.4 У разі продовження строку Договору Позичальником, – нарахування процентів та комісійної винагороди за Договором після продовження строку здійснюється за фактичну кількість календарних днів на яку продовжено строк Договору.

Як слідує із умов договору, він підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором /90830206/.

До позовної заяви додано також паспорт позики із аналогічними умовами.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором станом на 19 липня 2023 року розмір заборгованості становить 25 104,50 грн, з яких 5 000 грн – тіло кредиту, 20 104,50 грн – відсотки.

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (договір № 04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04 серпня 2017 року) № 86616 від 01 вересня 2025 року кредитні кошти у розмірі 5 000 грн 02 липня 2019 року були перераховані на рахунок відповідачки: Банк емітент платіжної картки отримувача коштів ALFABANK, номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як видно із матеріалів справи, електронний договір № 86616 укладений між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 02 липня 2019 року шляхом використання нею електронного цифрового підпису, що узгоджується з вимогами законодавства.

У договорі сторони обумовили усі його істотні умови, тому підписавши його, відповідачка тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови.

Окрім того відповідачка не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, а тому такий є встановленим.

Водночас позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, презумпція правомірності якого ним не спростована.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 покликається на порушення кредитором умов договору у частині нарахування відсотків за користування кредитним коштами.

Проте апеляційний суд із такими доводами погодитися не може.

Згідно із п. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Так, у п. 1.1.2. сторони чітко обумовили розмір процентів та комісії та порядок їх сплати. До того ж сторони обумовили, що нарахування процентів та комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою, а тому покликання скаржника на неправомірність нарахування відсотків поза межами строку кредитування є безпідставними та такими, що не суперечать волі сторін договору при його підписанні.

Доводи скарги про те, що новий строк кредитування після 17 листопада 2021 року між сторонами не погоджувався і договором не передбачений не стоється обставин цієї справи.

Наданий позивачем розрахунок, в якому відображено інформацію стосовно загальної кількості днів користування кредитом, відповідає умовам договору і цілком підтверджує нарахування процентів за користування кредитом.

Належними та допустимими доказами розмір заборгованості по тілу кредиту та відсотках апелянтом не спростовано, а загальні твердження скаржника про неправильність наданого позивачем розрахунку є безпідставними.

Покликання адвоката на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц апеляційний суд до уваги не бере, оскільки правовідносини у цих справах не є релевантним, адже у справі № 202/4494/16-ц йшлося про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним особою із банком, а не фінансовою установою, яка не здійснює операційну діяльність.

Також апеляційний суд відхиляє доводи скарги про те, що встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день, прострочки є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, адже тіло кредиту становить лише 5 000 гривень на строк кредитування 29 днів. Так, у разі сплати ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у межах графіку платежів, жодних негативних наслідків невиконання своїх зобов`язань для відповідачки не настало б.

У апеляційній скарзі також зазначено, що у результаті таких форс-мажорних обставин, як війна, військова агресія, запровадження обмежень у розрахунках між контрагентами на державному рівні, криза в економіці, неплатоспроможність контрагентів через форс-мажорні обставини, призупинення роботи підприємства), які діють з лютого (з 24 числа) і продовжують діяти надалі, відповідачка не мала та не має наразі можливості сплачувати надмірно нараховані проценти за договором через брак коштів, який виник у зв`язку з причинами, які не залежать від її волі, оскільки з початку введення воєнного стану вона взагалі не мала доходу. Крім того, вона має на своєму утриманні матір пенсіонерку, яка потребує постійної сторонньої допомоги, а на початку війни взагалі знаходилася у лікарні та потребувала коштовного лікування, у зв`язку із чим кредитний ресурс і було отримано.

Втім такі доводи суд вважає недоречними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки кредитний договір було підписано ОСОБА_1 02 липня 2019 року, тобто задовго до повномасштабного вторгнення росії та початку дії воєнного стану в Україні.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, вважає, що суд першої інстанції з урахуванням встановлених фактичних обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Гелексі».

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не відповідають обставинам справи, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені ОСОБА_1 судові витрати у суді апеляційної інстанції слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

В. П. Рибчинський