Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №569/12421/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12421/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року

Рівненський міський судРівненської області в складі:

головуючого судді - Тимощука О.Я.,

при секретарі Ковальчук О.Б.,

pозглянувши в порядку письмового провадження в м. Рівне адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління ДМС в Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення начальника Рівненського ЦВ УДМС України у Рівненській області № 5624130100021232 від 12.05.2026 року та постанови серії ПН МРВ № 001045 від 12.05.2026 року, -

ВСТАНОВИВ:

Громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, в якому просить визнати неправомірним та скасувати:

- рішення начальника Рівненського центрального відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області Полоцької Юлії від12.05.2026 року № 5624130100021232 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства;

- постанову начальника Рівненського центрального відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області Полоцької Юлії від 12.05.2026 року серії ПН МРВ № 001045 про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позову вказує, що є громадянином російської федерації, проживає на території України за паспортом для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 виданим 19.06.2015 року ГК росії, місто Львів, з датою закінчення терміну дії 19.06.2020 року року. 05.04.2017 році отримав право проживати на території України на підставі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , яка дійсна безстроково та містить штамп місця реєстрації: АДРЕСА_1 . Перебуває у шлюбі з громадянкою України відповідно до свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , виховує малолітню дитину 2019 року народження, яка є громадянкою України, проживає на території України з 1995 року, з 2017 року має безстрокову посвідку на постійне проживання.

12.05.2026 року вибув з установи Державної кримінально-виконавчої служби «Городоцький виправний центр (№ 131) - (сектор мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання для чоловіків, засуджених вперше до позбавлення волі за злочин, вчинений з необережності), село Городок Рівненської області, в якій відбував покарання з 12.05.2022 року по 12.05.2026 року відповідно до вироку Луцького міськрайонного суду від 27.05.2021 року, яким його було засуджено на 4 роки позбавлення волі з підстав частини другої ст. 286 КК України за кримінальне правопорушення внаслідок необережних дій позивача, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, що керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, що підтверджується довідкою про звільнення серії РІВ № 13831.Підстава звільнення-відбуття терміну покарання. Проте всупереч довідці про звільнення був затриманий представниками ДСР Національна поліція та СБУ без оформлення протоколу про затримання та доправлений до підрозділу міграційної служби.

Позивач визнає, що термін дії паспорта закінчився 19.06.2020 року, що співпало у часі із окупацією рф частини України, застосуванням запобіжного заходу та карантинними обмеженнями, що стало перешкодою для виїзду до росії. Проте вважає, що наявність у нього безстрокової посвідки на постійне проживання в Україні з 2017 року в розумінні Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підтверджує законність перебування в Україні. А адміністративна відповідальність відповідно до частини другої ст. 203 КУпАП для іноземця, який проживає за недійсними документами настає у випадку недійсності посвідки на проживання в Україні, а не у випадку недійсності паспортного документа.

Позивач не погоджується із рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, оскільки виконання ним даного рішення створює загрозу його життю, здоров`ю та свободі з огляду на його засудження збройної агресії та окупації території України, участь у боротьбі проти росії на боці Чеченської Республіки Ічкерія, проходження навчання у березні 2022 року у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф у військовій частині НОМЕР_4 Міністерства оборони України. Такі обставини дають йому право на захист відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 31 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Крім того, 19.05.2026 року позивач звернувся до органів ДМС із заявою про надання йому додаткового захисту.

Також під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення відповідачем були порушені права позивача щодо надання йому можливості отримати безоплатну правову допомогу та скористатися послугами перекладача, оскільки українською мовою позивач не володіє, а рідною мовою є чеченська мова. Позивач не визнає, що йому були роз`яснені права надруковані українською мовою, у тому числі право користуватися послугами адвоката і перекладача.

Ухвалою суду від 26.05.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 02.06.2026 року.

01.06.2026 року до суду від Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого Відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що громадянин росії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий ГК Росії, Львів 19.06.2015 дійсний до 19.06.2020), постійно проживає в Україні з 2014 року. Одружений з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виховує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 05.04.2017 року, оформленою 13.03.2017 року Управлінням Державної міграційної служби України у Волинській області на підставі наданого дозволу на імміграцію № 07/03/15 від 13.03.2017 року.

25.07.2024 року дозвіл на імміграцію в Україну та посвідка на постійне проживання в Україні скасовані на підставі рішення Управлінням Державної міграційної служби України у Волинській області № 0703/11 з підстав пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» в зв`язку із засудженням іммігранта в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2021 про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, набрав законної сили.

12.05.2025 року після відбуття покарання в ДУ «Городоцький виправний центр № 131» (довідка про звільнення серії РІВ №13831), щодо іноземця Рівненським ЦВ Управління Державної міграційної служби у Рівненській області прийнято рішення № 5624130100021232 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (затверджене начальником Рівненського ЦВ Управління Державної міграційної служби у Рівненській області Полоцькою Юлією) з підстав статті 13 Закону України Про імміграцію №2491-ІІІ з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства № 3773-VIта надано іноземцю 10-денний строк для виконання рішення. Під час вирішення питання про примусове повернення іноземця встановлено, що останній не підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI ( далі - Закон № 3773-VI)відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Також 12.05.2026 року за порушення іноземцем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився) Позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП (протокол ПРМРВ № 001051 від 12.05.2026 року). За наслідками розгляду справи на іноземця накладено штраф в розмірі 3 400,00 грн., штраф не сплачено.

Зазначає, що оскаржуване рішення № 5624130100021232 є рішенням про примусове повернення, що за своєю правовою та процесуальною суттю є покладанням на іноземця обов`язку самостійно та добровільно залишити територію України у визначений строк. Дане рішення не передбачає примусового затримання, супроводу під конвоєм чи примусової передачі ОСОБА_1 органам влади росії чи Чеченської Республіки. Зміст цього рішення полягає у припиненні незаконного перебування іноземця на території України після відбуття кримінального покарання та покладанні на нього обов`язку самостійно та добровільно залишити територію України у визначений 10-денний строк. При цьому іноземець є абсолютно вільним у виборі країни виїзду. Під час винесення рішення 12.05.2026 року у розпорядженні міграційної служби не було жодних документів, які б свідчили про початок процедури звернення за захистом позивача. Твердження про нібито загрозу катувань у росії чи Чечні виникли у позивача виключно як спосіб захисту в суді після того, як він вчинив в Україні тяжкий злочин, відбув кримінальне покарання і втратив посвідку на постійне проживання. Суб`єктивні побоювання особи, які не підтверджені офіційним зверненням за захистом у встановленому законом порядку, не можуть свідчити про порушення статті 31 Закону № 3773-VI з боку УДМС.

Щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності зазначає, що відповідно до Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ. Станом на дату виявлення правопорушення позивач проживав на території України за документом, термін дії якого закінчився (паспорт рф), та без чинних документів на право проживання чи перебування в Україні (у зв`язку зі скасуванням посвідки), що становить очевидну подію та повний склад адміністративного правопорушення.

Представник позивача - адвокат Левчук О.О. в судовому засіданні 08.06.2026 року позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у адміністративному позові, просить їх задоволити.

Представник відповідача – Титковець Ж.В. в судовому засіданні 08.06.2026 року позовні вимоги не визнала з підстав викладених у відзиві на адміністративний позов, просить в їх задоволенні відмовити.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08.06.2026 року здійснено перехід в письмове провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління ДМС в Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення начальника Рівненського ЦВ УДМС України у Рівненській області № 5624130100021232 від 12.05.2026 року та постанови серії ПН МРВ № 001045 від 12.05.2026 року.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий ГК росії, Львів 19.06.2015 року дійсний до 19.06.2020 року), постійно проживає в Україні з 2014 року. Одружений з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 30.05.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області). Має дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , видане 20.08.2019 року Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області). Місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (з 04.05.2017 року).

На ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 05.04.2017 року, оформлена 13.03.2017 року Управлінням Державної міграційної служби України у Волинській області на підставі дозволу на імміграцію в Україну № 07/03/15 від 13.03.2017 року, з підстав пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України « Про імміграцію».

25.07.2024 року рішенням № 0703/11 Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну скасовано дозвіл на імміграцію № 0703/15 від 13.03.2017 року,виданий громадянину російської федерації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», в зв`язку із засудженням іммігранта в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2021 року про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, набрав законної сили. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 05.04.2017 року скасована відповідно до п.п. 65 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 21.

12.05.2025 року ОСОБА_5 звільнився з ДУ «Городоцький виправний центр № 131» після відбуття покарання (довідка про звільнення серії РІВ № 13831, видана Начальником ДУ « Городецький виправний центр( № 131).

12.05.2025 року начальником Рівненського ЦВ Управління Державної міграційної служби у Рівненській області Полоцькою Юлією прийнято рішення № 5624130100021232 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав статті 13 Закону України «Про імміграцію» № 2491-ІІІ з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI та надано іноземцю 10-денний строк для виконання рішення. Рішення доведено до відома іноземця та взято з нього зобов`язання добровільно виїхати з України у визначений рішенням строк, а також проінформовано про здійснення відповідачем подальшого контролю за фактичним виконанням цього рішення, про що свідчить підпис іноземця.

12.05.2025 року начальником Рівненського ЦВ Управління Державної міграційної служби у Рівненській області Полоцькою Юлією розглянута справа про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав частини другої статті 203 КУпАП, за результатами розгляду винесена Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді 3 400 грн. штрафу (постанова серії ПН МРВ № 001045).

Відповідно до підпункту 1,2,3 Положення про Державну міграційної служби затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Державна міграційна служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Державної міграційної служби є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до п.п. 9 п. 4 Положення, Державна міграційна служба відповідно до покладених на неї завдань: приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Відповідно до статті 2 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Відповідно до статі 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію « №2491-ІІІ ( далі - Закон №2491-ІІІ )

Відповідно до положень статті 1 Закон №2491-ІІІімміграція-це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант-іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до змісту статті 12 Закон № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо: 1) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 2) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 3) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 4) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 5) іммігрант звернувся із заявою про відкликання дозволу на імміграцію (крім осіб, яким відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" виїзд з України не дозволяється); 6) іммігрант набув громадянство України. На таких осіб не поширюються вимоги статті 13 цього Закону, крім вилучення посвідки на постійне проживання; 7) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України; 8) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 2 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його звільнено від повноважень опікуна чи піклувальника громадянина України у разі невиконання ним своїх обов`язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до закладу освіти, закладу охорони здоров`я або закладу соціального захисту; 9) іммігранта затримано під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України чи порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї; 10) в інших випадках, передбачених законами України.

У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Відповідно до змісту статті13 Закону № 2491-ІІІ, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

У разі прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Отже, з огляду на норми чинного законодавства та оцінивши надані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про примусове повернення є законним, обґрунтованим та прийнятим у повній відповідності до вимог закону. Фактичні обставини справи, а саме-набрання законної сили вироком суду за вчинення кримінального правопорушення, подальше правомірне скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, а також факт звільнення Позивача з установи відбування покарань 12.05.2025 року - у силу прямої вимоги частини другої статті 13 Закону України «Про імміграцію» поклали на іноземця безумовний обов`язок виїхати з України протягом 10 календарних днів.

Оцінюючи законність дій та рішень Відповідача, суд також враховує встановлені факти порушення Позивачем міграційного законодавства України та притягнення його до адміністративної відповідальності.

Так відповідно до частини першої статті 23 Закону №3773-VI нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 22 статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ

Судом встановлено, що національний паспортний документ громадянина росії ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданий ГК росії, Львів 19.06.2015 року, був дійсним лише до 19.06.2020 року. Таким чином, починаючи з 20.06.2020 року Позивач не мав дійсного паспортного документа, що є прямим порушенням вищезазначених норм закону.

Згідно зі ст. 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства тягне за собою накладення відповідного адміністративного стягнення.

Диспозиція та санкція частини другої статті 203 КУпАП чітко передбачають, що перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як свідчать матеріали справи, 12.05.2026 року стосовно громадянина росії ОСОБА_1 за проживання на території України за документами, термін дії яких закінчився, було правомірно складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МРВ №001051 за частиною другою статті 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МРВ №001045. Копію вказаної постанови Позивач отримав особисто 12.05.2026 року, про що свідчить його особистий підпис у документі.

Вказані обставини у своїй сукупності свідчать про системне та тривале порушення Позивачем вимог міграційного законодавства України (як через наявність судимості та скасування посвідки, так і через проживання за недійсним національним паспортом).

Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI порушення законодавства про правовий статус іноземців є самостійною та безумовною підставою для прийняття рішення про примусове повернення особи до країни походження. Таким чином, факт притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП, який підтверджується належними і письмовими доказами та не був скасований у встановленому порядку, додатково підтверджує правомірність та законність дій начальника Рівненського ЦВ УДМС у Рівненській області щодо винесення оскаржуваного рішення про примусове повернення.

Щодо доводів Позивача про протиправність оскаржуваного рішення з огляду на приписи статті 31 Закону №3773-VI в контексті його етнічного походження (чеченець), громадянства рф та участі у чеченській війні, суд зазначає таке.

Стаття 31 Закону № 3773-VI закріплює фундаментальний принцип заборони примусового повернення або примусового видворення іноземця до країни, де його життю або свободі загрожує небезпека. Водночас, реалізація цього принципу та оцінка відповідних безпекових ризиків перебувають у нерозривному системному зв`язку із загальною процедурою звернення за захистом, визначеною статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»№3671-VI ( далі-Закон №3671-VI).

Наголошуючи на наявності загрози його життю через приналежність до чеченського етносу та колишню участь у військових конфліктах з рф, Позивач фактично зазначає підстави, які в розумінні статті 1 Закону №3671-VI можуть слугувати передумовою для звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Проте, оцінка таких індивідуальних безпекових ризиків, військового минулого особи та політичної ситуації в країні походження є виключною компетенцією спеціалізованих підрозділів міграційної служби в межах окремої адміністративної процедури, передбаченої статтями 7–12 Закону № 3671-VI.

Територіальний орган (підрозділ), який розглядає питання міграційного контролю та приймає рішення про примусове повернення, не наділений повноваженнями самостійно, поза межами вказаної процедури, проводити безпековий та військово-політичний аудит біографії іноземця на підставі лише його усних чи письмових заперечень. Наділення територіального органу такими функціями призвело б до правового хаосу, оскільки сам по собі факт приналежності до певної етнічної групи чи наявність певного військового минулого не можуть автоматично нівелювати дію норм міграційного законодавства та створювати безумовний імунітет від примусового повернення. Застосування гарантій статті 31 Закону№3773-VI є імперативним за умови офіційно розпочатої процедури звернення за захистом у спосіб та порядок визначений Законом.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до органів ДМС у встановленому законом порядку не звертався, відповідного процесуального статусу заявника не набув, а отже, спеціальна процедура перевірки зазначених ним ризиків не розпочиналася. Під час винесення оскаржуваної постанови про примусове повернення належних доказів існування розпочатої процедури захисту або перешкод для її ініціювання Позивачем надано не було.

За таких обставин, суб`єктивні заперечення Позивача, побудовані на фактах його біографії, за відсутності офіційного звернення за захистом в Україні, не спростовують законність оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень. У Відповідача були відсутні правові підстави для незастосування процедури примусового повернення, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Аналізуючи питання дотримання балансу між приватними інтересами Позивача та публічними інтересами держави у сфері міграційного контролю, суд приходить до висновку, що застосоване до іноземця обмеження у вигляді примусового повернення є пропорційним, законним та спрямованим на захист суспільного порядку.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на це, суд надав оцінку визначальним і ключовим правовим аргументам сторін, які мають значення для правильного вирішення даного адміністративного спору, тоді як інші доводи Позивача не спростовують встановлених судом обставин правомірності дій суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин, дії Відповідача повністю відповідали критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак Позивачем в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог. В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 19, 72-77, 241-246, 255, 286, КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління ДМС в Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення начальника Рівненського ЦВ УДМС України у Рівненській області № 5624130100021232 від 12.05.2026 року та постанови серії ПН МРВ № 001045 від 12.05.2026 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Рівненського

міського суду Тимощук О.Я.