Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №138/268/26 — Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/268/26

Провадження №:2/138/807/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі головуючого судді Холодової Т.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Фінансова компанія "Ейс'' звернулося до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.12.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 355510446 на суму 15000,00 грн. Кредитний договір укладено в формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свій обов`язок, передбачений кредитним договором та перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15000,00 грн на картковий рахунок вказаний відповідачем у заявці при укладенні кредитного договору. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту у зв`язку з чим загальна сума наданого кредиту становить 20000,00 грн. В порушення умов кредитного договору позичальник не повернув надані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки. 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, в тому числі й щодо продовження терміну дії договору факторингу. На виконання вказаного договору факторингу підписанням реєстру прав вимоги № 69 від 11.03.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги, зокрема до відповідача. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання вказаного договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до договору, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги, зокрема, до відповідача. 11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «Ейс» право грошової вимоги, зокрема, до відповідача за кредитним договором № 355510446. Загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором на момент подання позовної заяви становить 46380,40 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 17800 грн., заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом у сумі 21440,40 грн. та заборгованості за штрафними санкціями в сумі 7140,00 грн. За викладених обставин позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.

Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду від 19.02.2026 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання, та витребувано докази.

05.03.2026 до суду надійшли витребувані докази.

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за відсутності представника.

Відповідач, належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, клопотання про розгляд справи в іншому порядку не подавав. 06.04.2026 від представника відповідача адвоката Сердечнюк М.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечила щодо позову та просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивовано тим, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та наявності заборгованості, зокрема, позивач не надав електронних доказів, що підтверджують укладення кредитного договору в електронній формі та не надав електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законодавством. При цьому, представник вказала, що паперові копії документів є сумнівними, а позивач не зазначив про наявність їх оригіналів та не надав суду оригінали електронних доказів. Також, позивачем не доведено, що укладення спірного кредитного договору вчинялось саме відповідачем з використанням абонентського номеру мобільного телефону, який належить саме ОСОБА_1 , оскільки останній користується номером мобільного телефону НОМЕР_1 , в той час як в позові та в кредитному договорі зазначено номер телефону НОМЕР_2 і саме на вказаний номер надсилався одноразовий ідентифікатор, за допомогою якого було підписано кредитний договір, тобто одноразовий ідентифікатор був надісланий на номер телефону невідомої особи, а не на номер телефону відповідача. Крім того, представник відповідача вказала, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження переходу до позивача прав вимоги, зокрема, в договорі факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025, який укладено між ТОВ «ФК «Онайн Фінанс» та позивачем не зазначена загальна сума вимоги, як і не зазначена в доданому до позовної заяви Акті прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу, де навіть немає дати складання даного акту. Також відсутні докази сплати суми прав вимоги за вказаним договором, в тому числі і квитанції. Крім того, у договорі факторингу сторони погодили, що клієнт зобов`язався, зокрема, повідомити кожного боржника про відступлення права вимоги протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги, втім матеріали справи не містять доказів надсилання такого повідомлення відповідачу. Тобто відсутні підстави вважати, що відповідачу відомо про наявність зобов`язання саме перед позивачем, як кредитором. Крім того, представник відповідача заперечила щодо стягнення з відповідача неустойки за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором посилаючись на норми п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦПК України, які передбачають, що протягом дії в Україні воєнного стану боржники звільняються від сплати на користь кредитодавця штрафу та пені за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором. Також, представник відповідач просила поновити пропущений процесуальний строк на подання відзиву у зв`язку з тим, що відповідач позовну заяву з доданими до неї документами не отримував, а з вимогами позову був ознайомлена лише 23.03.2026 після ознайомлення з матеріалами справи через електронний кабінет в системі «Електронний суд», доступ до якого було надано судом на запит представника відповідача.

07.04.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що доводи щодо обставин на які посилається відповідач є необґрунтованими. Зокрема, представник позивача вказав, що наданою позивачем копією кредитного договору підтверджується факт його укладення, оскільки договір містить зазначення про його підписання шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону вказаний позичальником, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. При цьому, представник позивача, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 04.12.2023 №212/10457/21, зазначив, що відповідачем не доведено, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитних договорів, йому не належить. Також, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі та кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа, а відтак твердження представника відповідача про ненадання позивачем оригіналу електронного договору є неаргументованими та свідчить про намагання ввести суд в оману та небажання сплачувати заборгованість. Щодо отримання прав вимоги позивачем до відповідача за спірним кредитним договором представник позивача вказав на позитивну практику апеляційних судів в аналогічних справах, які визнавали законність укладених договорів та доведеність позивачем переходу прав вимоги за аналогічними договорами факторингу. При цьому, позивач не зобов`язаний надсилати письмове повідомлення боржнику про зміну сторони кредитодавця, однак неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Також, представник позивача вказав, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані відповідачу згідно умов договору, з якими відповідач погодився підписуючи кредитний договір. При цьому відповідач частково сплачував кошти за отриманим кредитом, що свідчить про його обізнаність щодо укладення договору та існування заборгованості. Також, представник позивача зазначив, що позивач не здійснював нарахувань за кредитним договором, а вказана заборгованість була нарахована попередніми кредитодавцями та сам позивач не стягує штрафних санкцій, проте за умовами кредитного договору нарахування процентів відбувалось за користування кредитними коштами згідно зі ст. 1048 ЦК України та за користування кредитними коштами за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, на стягнення яких у позивача наявні всі правові підстави.

Відповідач правом подання заперечення на відповідь на відзив не скористався. Вказане відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 8 ст. 178, ч. 5 ст. 279 ЦПК України дає суду підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази, суд приходить до такого висновку.

Щодо поновлення відповідачу строку на подання відзиву суд зазначає наступне.

Так, своє клопотання про поновлення строку на подання відзиву відповідач обґрунтовує тим, що з позовною заявою та доданими до неї документами представник відповідача ознайомився лише 23.03.2026 через систему «Електронний суд» після отримання дозволу суду на ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, що підтверджується заявою адвоката Сердечнюк М.В. про вступ у справу як представника та надання доступу до матеріалів електронної справи від 19.03.2026. З вказаного слідує, що п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву, встановлений ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області про відкриття провадження у справі від 19.02.2026 розпочався для відповідача 23.03.2026 та не був пропущений.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а в ч. 1 ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 13.12.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Договір № 355510446, за умовами якого товариство зобов`язується надати позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 15000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п.1.4. цього Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 договору строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 20 (двадцять) днів. Кредит надається строком на 20 (двадцять) днів.

Відповідно до п. 1.4 договору сторони погодили, що Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у розмірі 1,34 процентів від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом (далі - «Процентна ставка»), починаючи з першого дня перерахування суми Кредиту до закінчення строку Кредиту, визначеного в п.1.3. цього Договору.

Пунктом 4.5 договору Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Згідно з п. 4.16 цей Договір є електронним документом створеним і збереженим в Інформаційно телекомунікаційній системі Товариства та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Невід`ємною частиною вказаного договору є Додаток № 1 «Графік розрахунків», в якому зазначено суму кредиту: 15000,00 грн., термін платежу 02.01.2020, проценти за користування Кредитом у розмірі 26,80% від суми Кредиту (у процентному вираженні) або 4020 грн 00 коп. (у грошовому виразі) та сукупна вартість Кредиту у сумі 19020 грн 00 коп.

Також, 14.12.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 підписали Додаткову угоду до Договору № №355510446 від 13.12.2019, відповідно до умов якої, сторони домовились збільшити суму кредиту на 5000 грн. з 14.12.2019 на строк дії Договору № №355510446 від 13.12.2019. Також, сторони домовились викласти Графік розрахунків (Додаток № 1 до Договору) в новій редакції (Додаток № 1 до Додаткової угоди) та відобразити у графіку розрахунків єдиний порядок сплати непогашеної суми кредиту, збільшеної на суму зазначену у п. 1 додаткової угоди. Зокрема, Сукупна вартість Кредиту складає 126,46% від суми Кредиту (у процентному вираженні) або 25293 грн 00коп. (у грошовому вираженні) та включає в себе: 1) проценти за користування Кредитом у розмірі 26,46% від суми Кредиту (у процентному вираженні) або 5293 грн 00 коп. (у грошовому виразі); 2) суму Кредиту у розмірі 20000 грн (у грошовому вираженні).

Також, 13.01.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 підписали Додаткову угоду до Договору № №355510446 від 13.12.2019, відповідно до умов якої, узв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору № 355510446 від 13.12.2019 та зверненням позичальника, Товариство надає позичальнику розстрочку у погашенні заборгованості в сумі 22300 грн 00 коп. на 70 (сімдесят) днів (п. 1 Додаткової угоди). Загальна сума Заборгованості, вказана в п. 1 Додаткової угоди, є фіксованою, а будь-які нарахування по Договору призупиняється (п. 2). Позичальник сплачує Товариству суму Заборгованості, вказану у п. 1 Додаткової угоди, частками в розмірі не менше ніж 20% (двадцять) відсотків від її загальної суми за наступним графіком: 27.01.2020 4460 грн. 00 коп. (чотири тисячі чотириста шістдесят грн. нуль коп.) 10.02.2020 4460 грн. 00 коп. (чотири тисячі чотириста шістдесят грн. нуль коп.) 24.02.2020 4460 грн. 00 коп. (чотири тисячі чотириста шістдесят грн. нуль коп.) 09.03.2020 4460 грн. 00 коп. (чотири тисячі чотириста шістдесят грн. нуль коп.) 23.03.2020 4460 грн. 00 коп. (чотири тисячі чотириста шістдесят грн. нуль коп.) (п. 3 Додаткової угоди).

Як вбачається зі змісту заявки на отримання грошових коштів в кредит від 13.12.2019 відповідач для отримання кредиту зазначив номер карти НОМЕР_9, а також вказав свої персональні дані та фінансовий номер телефону НОМЕР_3 .

Відповідно до Довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" відповідачем заявка на кредит подана 13.12.2019 о 10:15 год., договір відправлений позичальнику 13 грудня 2019 року. Акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором): Одноразовий ідентифікатор H4U8F28H відправлено позичальнику 13.12.2019 о 10:16:55 год. на номер телефону НОМЕР_3 , ідентифікатор введено позичальником/відправлено Товариству 13.12.2019 о 10:21:02 год., перерахування грошових коштів позичальнику 13.12.2019 о 10:21:09 год.

Таким чином, укладаючи вказаний договір, відповідач та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладе нні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За змістом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З вказаного слідує, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що кредитний договір був укладений та підписаний в електронній формі, і такі дії сторін узгоджуються з вимогами ст.ст. 6, 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Враховуючи викладене, суд відхиляє заперечення відповідача, що подана позивачем копія договору не є оригіналом, а тому є неналежним доказом на підтвердження факту його укладання, оскільки виходячи з наведених вище положень законодавства та встановлених обставин справи, договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, використання якого не можливе без проходження відповідачем попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Кредитодавцем, на виконання умов договору відповідачу 13.12.2019 було надано кредитні кошти в розмірі 15000,00 грн. шляхом перерахунку на банківську картку відповідача № НОМЕР_9, що підтверджується довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та платіжним дорученням № 456693a7-1873-4367-808b-5ae9ce633c8d від 13.12.2019 та 14.12.2019 було надано кредитні кошти в розмірі 5000,00 грн. шляхом перерахунку на банківську картку відповідача № НОМЕР_9, що підтверджується довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та платіжним дорученням № ff2e4fed-2818-4098-b363-0bf8608a7ceb від 14.12.2019

Крім того, на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, АТ КБ «Приват Банк» надіслано до суду за вих. № 20.1.0.0.0/7-260224/72962-БТ від 26.02.2026 повідомлення, відповідно до якого, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_5 та в періоди з 13.12.2019 по 18.12.2019 та з 14.12.2019 по 19.12.2019, на вказану платіжну картку були зараховані кошти: в сумі 15000,00 грн. від 13.12.2019 та в сумі 5000,00 грн. від 14.12.2019, що підтверджується випискою за договором б/н за період 13.12.2019-19.12.2019, фінансовим номером за вказаною платіжною карткою є номер телефону НОМЕР_6 .

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем суду не надано.

Отже, факт отримання відповідачем коштів в загальній сумі 20000,00 грн. від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» суд вважає доведеним належними та допустимими доказами.

Отже, з наданих доказів вбачається, що під час укладення Кредитного договору № 355510446 від 13.12.2019 та Додаткової угоди до нього сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору на таких умовах, шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений між сторонами договір є обов`язковим до виконання.

Таким чином наданими доказами підтверджується отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 20000,00 грн., а відтак і факт виконання ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів відповідачу.

Судом також враховано те, що учасниками спірних правовідносин, за виключенням відповідача, є фінансові, а не банківські установи, нормативно-правове регулювання діяльності яких має свої особливості, зокрема, що стосується вимог до первинної документації. Так, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не є банком, а тому не відкриває позичальнику рахунок, а лише здійснює перерахування кредитних коштів на вже існуючий рахунок позичальника у банківській установі.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17, від 25 липня 2024 року справі №500/6150/14).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №463/9914/20).

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач, який має доступ до своїх банківських рахунків, не надає суду доказів на підтвердження відсутності зарахування кредитних коштів на його рахунки.

Суд вважає встановленим та належним чином підтвердженим факт отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором, а також факт неповернення отриманих кредитних коштів кредитодавцю у порядку та строки, визначені договором.

Також, судом встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №539432138 від 28.12.2020.

Відповідно до п.п. 1.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Розділом 4 зазначеного вище договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, згідно п. 4.1. право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.

Відповідно до Додаткової угоди №19 до вказаного договору, згідно з якою строк дії договору закінчується 31.12.2020, але у будь-якому разі до моменту належного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором, та копії Додаткової угоди №26 до вказаного договору, якою текст договору викладено у новій редакції.

Крім того, 31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

На підтвердження факту виконання вказаного договору позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог № 69 від 11.03.2020 за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Та для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) Первісного кредитора зі сторони ТОВ «Таліон Плюс» згідно Договору факторингу саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги № 69 від 11.03.2020 до Договору факторингу (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) до позовної заяви додано Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2020 та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги, згідно Реєстру прав вимоги № 69 від 11.03.2020.

Крім того, 05 серпня 2020 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №355510446 від 13.12.2019, що підтверджується реєстром прав вимоги №11 від 31.08.2023 року та платіжною інструкцією № 4586 від 31 серпня 2023 року про оплату за відступлення права вимоги згідно Реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 та Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Ейс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е.

Факт укладення вказаного договору підтверджується копією Акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 11/07/25-Е від 14.07.2025 та копіями платіжних інструкцій про оплату фінансування за відступлення прав вимоги за вказаним вище договором факторингу.

Відповідно до Реєстру боржників від 14.07.2025 до Договору факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 46 380,40 грн, яка складається із 17800 грн. заборгованості за основною сумою боргу, 21440,40 грн. заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом та 7140,00 грн. - заборгованості за пенею та штрафами.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Доказів, які б свідчили про визнання недійними вказаних вище договорів у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17).

Таким чином, копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами переходу права вимоги у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Крім того, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Таким чином суд відхиляє заперечення представника відповідача про те, що відповідач має право не виконувати обов`язки з погашення заборгованості до надання доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором до боржника ОСОБА_1 .

Як зазначає позивач, боржник з моменту переходу прав вимоги не погашав заборгованість за кредитним договором, а тому станом на день звернення з позовом до суду у відповідача перед позивачем наявна заборгованість.

На підтвердження суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором № 355510446 від 23.12.2012 позивачем додано Виписку з особового рахунку за Кредитним договором № 355510446 від 13.12.2019, згідно з яким заборгованість перед ТОВ «ФК «ЕЙС» за Кредитним договором за період з 14.07.2025 по 26.12.2025 складає 46 380,40 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 17 800,00 гривень; прострочена заборгованість за процентами становить 21 440,40 гривень; строкова заборгованість за сумою кредиту становить: 00,00 гривень; строкова заборгованість за процентами становить: 00,00 гривень; заборгованість за штрафними санкціями становить 7 140,00 гривень.

Крім того, позивачем надано детальні розрахунки заборгованості складені первісними кредиторами, а саме: розрахунок заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 11.03.2020, з якого вбачається, що розмір нарахованих відсотків за період з 13.12.2019 по 11.03.2020 склав 18111,80 грн. та залишок за тілом кредиту становить 17800 грн., також наявна інформація про внесення відповідачем оплати в рахунок погашення боргу, а саме 15.01.2020 відсотки в сумі 15,00 грн., 13.01.2020 відсотки в сумі 11000 грн., 28.01.2020 відсотки в сумі 2300 грн. та тіло кредиту в сумі 2200 грн.; розрахунок заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» станом на 31.08.2023, з якого вбачається, що розмір нарахованих відсотків за період з 12.03.2020 по 22.03.2020 склав 3328,60 грн. та залишок за тілом кредиту становить 17800 грн, загальний розмір заборгованості становить 39 240,40 грн. та складається з тіла кредиту в сумі 17800 грн. та нарахованих відсотків в сумі 21 440,40 грн. (18111,80 грн. +3328,60 грн.).

Щодо суми заборгованості по вказаному вище кредитному договору, то слід зазначити наступне.

Кредит надавався відповідачу строком на 20 днів (п. 1.3 Договору), а саме з 13.12.2019 по 02.01.2020.

Разом з тим, з наданого до суду розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховані у період з 13.12.2019 по 22.03.2020, тобто, відсотки нараховані включаючи період в межах строку кредитування, а також після закінчення такого строку.

При цьому, нарахування відсотків за межами строку кредитування, не допускається, оскільки після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки, передбачені кредитним договором, якщо інше не передбачено самим кредитним договором.

Разом з тим, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України).

Такий висновок щодо стягнення процентів за межами строку кредитування узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, та усталеній практиці Верховного Суду, зокрема в постановах від 23 жовтня 2019 року в справі № 456/1747/15-ц, від 09 вересня 2020 року в справі №752/12685/15-ц.

Крім того, у постанові від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Пунктами 4.2, 4.3, 4.4 2.3 Договору встановлено, що у випадку користування позичальником Кредитом понад строк, встановлений п.1.3 Договору, або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим Договором продовжуються на весь період фактичного користування Кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4 цього Договору Процентна ставка менша ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, то правила нарахування процентів за Процентною ставкою визначеною п.1.4 - 1.5 Договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування Кредитом, а саме 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків за кожен день користування Кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення Кредиту. Сторони погодили, що зобов`язання Позичальника по сплаті процентів за користування Кредитом в розмірі 1,70 % розповсюджуються на весь період фактичного користування Кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.1.3 Договору. Сторони погоджуються що проценти, нараховані згідно п. 4.2 та п. 4.3. Договору після закінчення строку Кредиту, визначеного в п.1.3. цього Договору, є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене вище, сторони договору встановили відповідальність за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, а тому товариство не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, які можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Вказане вище, дає можливість дійти висновку про те, що нарахування відсотків після закінчення строку користування кредитом за неправомірне користування коштами та їх розмір визначено сторонами договору.

Отже, з наданого до суду розрахунку заборгованості слідує, що відсотки за користування кредитом позивачем нараховано з 13.12.2019 по 22.03.2020, розмір яких становить 21440,40 грн., при цьому, за період з 03.01.2020 по 22.03.2020 відповідачем допущено прострочення сплати грошового зобов`язання щодо повернення кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок здійснено в межах погодженого сторонами строку з застосуванням процентної ставки визначеної договором, а тому суд вважає вказаний розрахунок процентів вірним.

При цьому відповідачем не надано доказів на спростування вказаного розрахунку та розміру заборгованості за відсотками.

Щодо нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 33 кредитного договору передбачено, що у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, Товариство має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 1,3% від залишку суми Кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом.

Разом з тим, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 7140,00 грн. штрафних санкцій за кожен день прострочення платежу зважаючи те, на положення п. 6 розділу IV «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

Крім того, суд враховує, що позивач не надав суду детальний розрахунок пені (штрафу) із зазначенням конкретного періоду нарахування відповідачу пені в розмірі 7140,00 грн., кількість прострочених днів та інше, а також, що з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), споживач ОСОБА_1 звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 7140,00 грн. пені за кожен день прострочення платежу.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача кредитної заборгованості у сумі 39 240,40 грн., тобто 54,61 % від заявленої вимоги, то розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2252,66 грн., а судовий збір у сумі 409,74 грн. суд покладає на позивача.

Також представник позивача просить стягнути з відповідача судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 7000 грн.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 суд зазначив, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд встановив, що відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 ТОВ «ФК «Ейс» та адвокатське бюро «Соломко та Патрнери» в особі керуючого бюро - адвоката Соломки О.В. домовились, що адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 3.1 отримання винагороди адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару.

Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до Договору (Додаток № 1 до цього Договору) (пункт 3.3 Договору).

Зокрема, підписаною сторонами 01.09.2025 Додатковою угодою № 25770915236 до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 адвокатське бюро зобов`язалось надати юридичну допомогу з питань, що відносяться до юрисдикції судів загальної юрисдикції по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором № 355510446 від 13.12.2019, боржником за яким є ОСОБА_1 .

Згідно з Актом прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 до договору № №20/08/25 від 20.08.2025 сторони погодили, що адвокатське бюро надало, а клієнт прийняв наступні послуги: складання позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 355510446 від 13.12.2019 - витрачено 2 год., вартість 5000 грн.; вивчення матеріалів справи - витрачено 2 год., вартість 1000 грн.; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника - витрачено 1 год, вартість 500 грн.; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника - витрачено 1 год, вартість 500 грн. Всього вартість послуг складає 7000 грн.

При цьому, відповідач правом подання до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не скористався.

Разом з тим, суд звертає увагу, що справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 46380,40 грн., тобто у справі незначної складності, яка, з огляду на ціну позову, розглядається судом у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та без проведення судового засідання. Окрім цього, суд зауважує, що правова позиція ТОВ «ФК «Ейс» була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду справи. Крім того, підготовка та ведення даної справи в суді не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

Крім того, суд вважає, що виокремлення адвокатом таких послуг як «вивчення матеріалів справи, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника, підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором на рахунок боржника», як самостійних видів адвокатських послуг є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «складання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором», а тому визначення оплати а вказані послуги є неспівмірним із фактично наданим обсягом юридичної допомоги та має бути виключено із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги

З огляду на викладене, оцінюючи зміст обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару, співмірності послуг категорії складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, неминучості витрат, значенню справи, суд вважає, що гонорар є завищеним, оскільки має відповідати критерію «розумної необхідності» таких витрат. А тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає співмірним стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 11 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 3 ч. 1 п. 3, 512, 514, 525, 526 ч. 1, 530 ч. 1, 610, 626 ч. 1, 634 ч. 1, 629, 1049 ч. 1, 1050 ч. 2, 1054 ч. 1 ЦК України, ст. 12, 76-81, 128 ч. 11, 137, 141 ч. 1, 178 ч. 8, 247 ч. 2, 259 ч. 1, 2, 263-265, 280-289 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором № 355510446 від 13.12.2019 у сумі 39240 (тридцять дев`ять тисяч двісті сорок) грн. 40 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956) судові витрати у виді судового збору в сумі 2252 (дві тисячі двісті п`ятдесят дві) грн. 66 коп.

Судовий збір в сумі 409 (чотириста дев`ять) гривень 74 коп. залишити за позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс».

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», місце знаходження: вул. Юрія Поправки, 6 кабінет 13, м. Київ, 0209, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42986956.

Представник позивача: Сахарова Ольга Ігорівна, адреса для листування: вул. Юрія Поправки, 6, м. Київ, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Представник відповідача: Сердечнюк Марина Василівна, адреса для листування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 .

Суддя Т.Ю. ХОЛОДОВА