Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №569/12529/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12529/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі із майна та визнання права власності на нього,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_2 звернувся представник ОСОБА_1 адвокат Мельник Андрій Володимирович про виділ частки в натурі із майна та визнання права власності на нього, в якій позивач просить виділити в натурі належну йому 50/100 частку зі спільного майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в окремий об?єкт нерухомого майна - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 123,0 кв.м., житловою площею 44,7 кв.м., сходи літ. «а3» та господарські будівлі і споруди: сарай літ. «Г», вбиральню літ. «Д», 1/3 частини огорожі № 1, 1/4 частини замощення І; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 50/100 частину в житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на окремий об?єкт нерухомого майна - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 123,0 кв.м., житловою площею: 44,7 кв.м., до складу якого входять: сходи літ. «а3», сарай літ. «Г», вбиральня літ. «Д», 1/3 частина огорожі № 1 та 1/4 частина замощення l, утворений внаслідок виділу в натурі його 50/100 частки спільного майна.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він є власником 50/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку набув у порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця. Інша частина спірного нерухомого майна належить йому на підставі договору купівлі-продажу. Позивач вказує, що фактично між співвласниками протягом тривалого часу склався порядок користування будинком, відповідно до якого кожен із них користується відокремленою частиною житлового будинку та господарськими спорудами, що мають окремі входи та не перебувають у спільному користуванні. Належна йому частина будинку розташована на окремій земельній ділянці, яка також перебуває у його приватній власності, а сама частина будинку є технічно відокремленою та може існувати як самостійний об`єкт нерухомого майна. На підтвердження цього позивач посилається на технічний паспорт, відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, висновок щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна від 04 лютого 2026 року, а також наказ про присвоєння відповідній частині будинку окремої поштової адреси. Позивач зазначає, що існування режиму спільної часткової власності створює для нього труднощі у повноцінному здійсненні правомочностей власника, зокрема щодо реєстрації місця проживання осіб, укладення договорів на надання комунальних послуг, оформлення субсидій та вільного розпорядження належним майном. З метою врегулювання спору в позасудовому порядку він звертався до відповідача з пропозицією укласти договір поділу майна та припинити право спільної часткової власності, однак згоди між сторонами досягнуто не було. Вважаючи, що належна йому частка будинку є відокремленою, має самостійне господарське призначення та може бути виділена в натурі без порушення прав іншого співвласника, позивач просить суд виділити йому в натурі належну 50/100 частку спірного майна в окремий об`єкт нерухомості, припинити його право спільної часткової власності на зазначене майно та визнати за ним право власності на новоутворений житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач у своїй заявізазначила, що є власником частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку набула на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2018 року. Вказала, що позивач дійсно звертався до неї з пропозицією врегулювати питання шляхом укладення договору поділу майна та припинення права спільної часткової власності, однак посвідчення такого договору в нотаріальному порядку є неможливим, оскільки належна їй частина будинку вже виділена в натурі та зареєстрована як самостійний об`єкт нерухомого майна з присвоєнням окремої поштової адреси. За таких обставин, на її думку, єдиним способом реалізації позивачем свого права на виділ належної йому частки є звернення до суду. Відповідач зазначила, що повністю визнає заявлені позовні вимоги, не заперечує щодо виділу позивачу належної йому 50/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в окремий об`єкт нерухомого майна, припинення права спільної часткової власності та визнання за ним права власності на новоутворений об`єкт. Також вказала, що технічна можливість такого виділу підтверджується висновком щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна від 04 лютого 2026 року. Наголосила, що визнання позову є добровільним, безумовним, не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, оскільки спір стосується виключно правовідносин між співвласниками нерухомого майна. У зв`язку з цим просить суд прийняти визнання позову, розглянути справу у підготовчому судовому засіданні та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

25 травня 2026 року до Рівненського міського суду Рівненської області надійшла на розгляд позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі із майна та визнання права власності на нього.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року справа передана для розгляду судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 28 травня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 59-60)

Відповідач ОСОБА_2 подала заяву про визнання позову та просила розглянути справу без її участі. Позовні вимоги визнала у повному обсязі, не заперечувала щодо виділу позивачу належної йому частки житлового будинку в окремий об`єкт нерухомого майна, припинення права спільної часткової власності та визнання за ним права власності на новоутворений об`єкт. (а.с. 63-64)

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, враховуючи заяву відповідача про визнання позову, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та докази.

Суд встановив, що ОСОБА_1 є власником 50/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 3232 від 02 жовтня 2024 року, виданого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Камінською Я.М., що підтверджується копією свідоцтва та витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 13-15).

Також судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,0363 га, кадастровий номер 5610100000:01:052:0439, на якій розташована частина житлового будинку, що належить позивачу, перебуває у його приватній власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 3231 від 02 жовтня 2024 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав. (а.с. 16-17).

Відповідач ОСОБА_2 є власником іншої частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку набула на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О.В., що підтверджується копією договору та витягом з Державного реєстру речових прав. (а.с. 18).

Згідно з наявним у матеріалах справи технічним паспортом житлового будинку та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за позивачем зареєстровано право власності на приміщення другого ізольованого блоку житлового будинку загальною площею 123,0 кв.м., житловою площею 44,7 кв.м., до складу якого входять коридори, санвузол, гараж, котельня, житлові кімнати, кухня, кабінет, сходи літ. «а3», а також господарські будівлі та споруди: сарай літ. «Г», вбиральня літ. «Д», 1/3 частина огорожі № 1 та 1/4 частина замощення І.

Водночас за відповідачем зареєстровано право власності на іншу ізольовану частину будинку загальною площею 62,2 кв.м., житловою площею 28,6 кв.м., до складу якої входять коридори, санвузол, кухня та житлові кімнати, а також господарські будівлі і споруди: літня кухня літ. «Б», сараї літ. «В» та літ. «Г», огорожі № 2 та № 3.

Із досліджених судом доказів вбачається, що між співвласниками фактично склався порядок користування спірним нерухомим майном, за якого кожен із них користується відокремленою частиною житлового будинку, має окремий вхід та самостійно використовує відповідні господарські споруди. Фактичне користування сторонами здійснюється окремо, без спільного використання житлових приміщень.

Наказом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради № 249 від 28 липня 2015 року частині житлового будинку, яка перебувала у користуванні спадкодавця позивача, присвоєно окрему поштову адресу: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією наказу. (а.с. 51).

Відповідно до Висновку щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна від 04 лютого 2026 року, складеного уповноваженим спеціалістом, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , з технічної точки зору може бути поділений між співвласниками без зміни його цільового призначення та без порушення будівельних норм. У зазначеному висновку встановлено, що частина житлового будинку, яка належить позивачу, є відокремленою, має самостійний вхід, необхідні інженерні комунікації та може функціонувати як самостійний об`єкт нерухомого майна. Також визначено склад новоутвореного об`єкта нерухомості, який відповідає обсягу прав позивача як співвласника (а.с. 45-52).

Судом також встановлено, що позивач звертався до відповідача з пропозицією врегулювати спір у позасудовому порядку шляхом укладення договору поділу нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності. Однак у зв`язку з тим, що частина будинку, яка належить відповідачу, вже зареєстрована як окремий об`єкт нерухомого майна з присвоєнням окремої адреси, укладення такого договору в нотаріальному порядку не відбулося.

Заявою, поданою до суду, відповідач повністю визнала позовні вимоги, підтвердила обставини, викладені у позовній заяві, та не заперечувала проти виділу позивачу належної йому частки житлового будинку в окремий об`єкт нерухомого майна, припинення права спільної часткової власності та визнання за ним права власності на новоутворений об`єкт нерухомого майна.

Таким чином, на підставі досліджених доказів судом встановлено, що позивач є співвласником 50/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, належна йому частка фактично є відокремленою, має самостійне функціональне призначення, забезпечена окремим входом, розташована на окремій земельній ділянці та відповідно до висновку спеціаліста може бути виділена в натурі в самостійний об`єкт нерухомого майна без порушення прав та законних інтересів інших осіб.

ІV. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 13 Конституції України визначається, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб`єктів права власності та гарантує кожному захист його прав і свобод.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності надувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України призводить до висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) житлового будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 1622/16834/12 (касаційне провадження № 61 -4936св18).

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Судом встановлено, що позивач є власником 50/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є власником іншої частини вказаного нерухомого майна. Таким чином, між сторонами існують правовідносини спільної часткової власності, які регулюються положеннями глави 26 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що належна позивачу частина житлового будинку фактично є відокремленою від частини, яка належить відповідачу, має самостійний вхід, окремі приміщення та використовується сторонами як самостійний об`єкт житлового призначення. Крім того, земельна ділянка, на якій розташована частина будинку позивача, перебуває у його приватній власності.

Відповідно до Висновку щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна від 04 лютого 2026 року, належна позивачу частина житлового будинку загальною площею 123,0 кв.м., житловою площею 44,7 кв.м., разом із господарськими будівлями та спорудами є технічно відокремленою, має самостійне функціональне призначення та може бути виділена в натурі як окремий об`єкт нерухомого майна без порушення будівельних норм, прав та законних інтересів інших осіб. Зазначений висновок відповідає вимогам чинного законодавства, є належним та допустимим доказом у справі, його достовірність сторонами не оспорювалася.

Судом також встановлено, що наказом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради № 249 від 28 липня 2015 року частині житлового будинку, яка належала спадкодавцю позивача та в подальшому перейшла у власність останнього, присвоєно окрему поштову адресу: АДРЕСА_2 . Вказана обставина додатково свідчить про відокремленість спірної частини будинку та можливість її самостійного існування як окремого об`єкта нерухомого майна.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що відповідач подала заяву про повне визнання позову. Відповідно до норм ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, а суд у разі визнання відповідачем позову за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про його задоволення.

Судом перевірено, що визнання позову відповідачем є добровільним, безумовним та таким, що не суперечить вимогам закону. Задоволення позову не порушує права, свободи чи законні інтереси інших осіб, оскільки спір стосується виключно реалізації сторонами прав співвласників нерухомого майна та приведення існуючого фактичного порядку користування у відповідність до правового статусу майна.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що належна позивачу 50/100 частка житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами є технічно відокремленою, може бути виділена в натурі в самостійний об`єкт нерухомого майна без завдання неспівмірної шкоди його господарському призначенню, а тому вимоги про виділ частки зі спільного майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки відповідно до частини третьої статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для нього припиняється право спільної часткової власності на це майно та виникає право власності на виділене майно, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення права спільної часткової власності ОСОБА_1 на 50/100 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ним права власності на окремий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 123,0 кв.м., житловою площею 44,7 кв.м., до складу якого входять сходи літ. «а3», сарай літ. «Г», вбиральня літ. «Д», 1/3 частина огорожі № 1 та 1/4 частина замощення І.

Що стосується позовної вимоги про визнання права власності на окремий об`єкт нерухомого майна, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує.

Відповідно до частин першої та другої статті321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Суд враховує, що внаслідок виділу в натурі належної позивачу частки зі спільного майна та утворення самостійного об`єкта нерухомого майна відбувається не набуття нового права власності, а трансформація вже існуючого права співвласника на частку у спільному майні в право власності на індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що частина житлового будинку, яка підлягає виділу, є ізольованою, має самостійний вхід, забезпечена необхідними інженерними комунікаціями, розташована на окремій земельній ділянці, що належить позивачу на праві приватної власності, а також має присвоєну окрему поштову адресу. Технічна можливість виділу зазначеної частини будинку в окремий об`єкт нерухомого майна підтверджена належними та допустимими доказами, які не спростовані та не оспорені учасниками справи.

Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення внаслідок такого виділу прав чи законних інтересів відповідача або інших осіб. Навпаки, виділ у натурі належної позивачу частки відповідає фактичному порядку користування майном, що склався між співвласниками протягом тривалого часу, сприятиме належній реалізації позивачем правомочностей власника та усуне існуючі обмеження, пов`язані з перебуванням майна у режимі спільної часткової власності.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

За практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 752/18470/16-ц, провадження № 61-48409св18).

Суд зазначає, що надані позивачем докази є належними, допустимими, достовірними та достатніми для вирішення спору по суті. Досліджені судом письмові докази узгоджуються між собою, підтверджують обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, та не містять суперечностей щодо предмета доказування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є співвласником 50/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, належна йому частина будинку фактично є відокремленою, має самостійний вхід, забезпечена необхідними інженерними комунікаціями, розташована на окремій земельній ділянці та може функціонувати як самостійний об`єкт нерухомого майна.

Наявний у справі висновок щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна від 04 лютого 2026 року підтверджує можливість виділу належної позивачу частки в натурі без зміни цільового призначення об`єкта, без порушення будівельних норм та без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Вказаний доказ відповідає вимогам належності та допустимості, а його зміст узгоджується з іншими матеріалами справи.

Крім того, судом встановлено, що частині житлового будинку, яка належить позивачу, присвоєно окрему поштову адресу, що свідчить про її фактичну та функціональну відокремленість від іншої частини будинку і підтверджує можливість існування такої частини як самостійного об`єкта цивільних прав.

Відповідач позов визнала у повному обсязі.

Перевіривши обставини справи та дослідивши наявні докази, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем є добровільним, безумовним, не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому може бути прийняте судом як підстава для ухвалення рішення про задоволення позову.

З огляду на встановлені обставини справи, враховуючи наявність технічної можливості виділу належної позивачу частки в натурі, відсутність заперечень з боку відповідача, а також те, що такий виділ не порушує прав та законних інтересів інших осіб, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

За таких обставин позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі із майна та визнання права власності на нього підлягає задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 500 грн. 00 коп., згідно платіжної інструкції від 22.05.2026 (АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), що відповідає граничному розміру ставки судового збору встановленої законом за подання позовної заяви майнового характеру.

У позовній заяві, позивач просить понесені судові витрати залишити за ним.

За таких обставин судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3 500 грн 00 коп., сплаченого позивачем при зверненні до суду, слід залишити за позивачем.

Інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, сторонами не заявлено, доказів їх понесення до суду не подано, а тому питання щодо їх розподілу судом не вирішується.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 83, 364, 365 ЦК України, статтями 3, 12, 13, 81, 141, 200, 206, 259, 263-265, 354, 352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки в натурі із майна та визнання права власності на нього задовольнити.

Виділити ОСОБА_1 в натурі належну йому 50/100 частку зі спільного майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в окремий об?єкт нерухомого майна - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 123,0 кв.м., житловою площею 44,7 кв.м., сходи літ. «а3» та господарські будівлі і споруди: сарай літ. «Г», вбиральню літ. «Д», 1/3 частини огорожі № 1, 1/4 частини замощення І.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 50/100 частину в житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на окремий об?єкт нерухомого майна - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 123,0 кв.м., житловою площею: 44,7 кв.м., до складу якого входять: сходи літ. «а3», сарай літ. «Г», вбиральня літ. «Д», 1/3 частина огорожі № 1 та 1/4 частина замощення l, утворений внаслідок виділу в натурі його 50/100 частки спільного майна.

Витрати, пов`язані зі сплатою судового збору залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено та підписано 22 червня 2026 року після повернення судді із відрядження.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА