Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №359/6401/24 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа 359/6401/24

Провадження 2/359/261/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2026р. м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.,

при секретарі Кулик Т.В.

за участю позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи Єфремової Ж.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради, ОСОБА_5 про усунення перешкод шляхом вселення

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_1 на адресу Бориспільського міськрайонного суду надійшла позовна заява до ОСОБА_6 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення.

Свої вимоги обгрунтувала тим, що з 2007 по 2022 роки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у фактичних шлюбних відносинах. За цей час у них нарожився син – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Починаючи з 2009 року і по 20 травня 2024 року сторони спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 . За цей час ОСОБА_1 та відповідач облаштували будинок для проживання, провели ремонтні роботи. У їхнього сина була окремо облаштована кімната з меблями, комп`ютерною технікою та іншим.

Повернувшись додому 20 травня 2024 року позивачі не змогли потрапити до будинку у зв`язку з тим, що відповідач замінив вхідні двері та замки, викинув речі.

Вимог про виселення позивачів відповідач не надсилав.

Позивач- 1 зверталася до Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області, яким було складено протоколи за ст. 173-2 КУпАП, а також до служби у справах дітей та сім?ї про вчинення насильства над неповнолітньою дитиною. Також син самостійно звертався до поліції із заявою про порушення його права на користування житлом та його особистими речами.

Вважаючи дії ОСОБА_4 неправомірними, позивачі звернулися до суду з позовом за захистом своїх житлових прав та просили усунути їм перешкоди у користуванні житлом по АДРЕСА_1 шляхом вселення, наданням ключів та доступу до комунікацій.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2024 року справу розподілено у провадження суддя Борця Є.О.

27 червня 2024 року ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного та призначено підготовче судове засідання (том 1 а.с.37).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 8 серпня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді та відведено суддю Борця Є.О. від розгляду справи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 серпня 2024 року справу розподілено у провадження суддя Чирки С.С.

21 жовтня 2024 року представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат Маляр С.А. подав відзив на позов (том 1 а.с.72-81), у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на те, що позивач- 1 викривлює фактичні обставини справи. Зокрема, сторони проживали разом в фактичних шлюбно- сімейних відносинах до 20 березня 2023 року; з квітня 2024 року по 20 травня 2024 року в будинку по АДРЕСА_1 ніхто не проживав, а позивач- 1 разом з сином позивачем- 2, який самостійно обрав проживати з матір`ю, самостійно переїхали до іншого житла. Вказує, що у провадженні Бориспільського міськрайонного суду перебувала справа №359/508/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, в ході розгляду якої позивач- 1 повідомляла суду, що їх спільний син ОСОБА_2 , обрав жити разом з матір`ю та після призначення аліментів і визначення їх частки в комунальних платежах, вона не заперечує сплатити належні їй з сином частки до моменту їх з сином переїзду в інше житло. До того ж, позивач- 1 має у власності житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_2 , загальною площею 85,2 кв.м., де вона зареєстрована разом з позивачем- 2, а також квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 65,9 кв.м., яка також придатна для проживання. Таким чином, твердження позивачів, що їх будо виселено з будинку по АДРЕСА_1 , не відповідає дійсності та не підтверджено належними та допустимими доказами, так як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 самостійно виїхали з будинку враховуючи, що шлюбні відносини між позивачкою- 1 та відповідачем припинилися, а позивач- 2 обрав проживати саме з матір`ю.

25 листопада 2024 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі (том 1 а.с. 136-139). На спростування доводів відповідача щодо непроживання у будинку про АДРЕСА_1 надала диск з відеозаписам. Зауважила, що жодним рішенням суду не встановлено за якою адресою ОСОБА_7 бажає проживати разом з матір`ю. факт наявності у ОСОБА_1 іншого житла не дає відповідачу право виселяти її разом із сином із будинку, в якому вони проживали 15 років, а наміру полишати його позивачі не мали.

03 грудня 2025 року адвокат Ільїна Д.В. в інтересах ОСОБА_4 подала заперечення на відповідь на відзив, у яких просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (том 1 а.с. 149-157). Вказала, що долучений до відповіді на відзив диск не є належним та допустимим доказом, оскільки не містить кваліфікованого електронного підпису. Також позивачкою не зазначено про особу, у якої знаходиться оригінал вказаного електронного доказу. ОСОБА_2 виповнилося 16 років, тому він на підставі ст. 29 ЦК України вільно обирає місце свого проживання. Той факт, що позивач- 2 обрав проживати разом з матір`ю підтверджується судовими рішеннями у справі №359/508/23, адже аліменти на утримання неповнолітніх дітей стягуються на користь, того з батьків, з ким проживає дитина. Крім того, Актом проведення оцінки рівня безпеки дитини, який складено 22 травня 2024 року органом опіки та піклування Бориспільської міської ради, підтверджено, що позивачі проживають за адресою: АДРЕСА_2 , на момент відвідування родини у помешканні відсутні сторонні особи, дитина забезпечена усім необхідним для належного проживання, виховання та утримання, родина проживає у належних санітарно-гігієнічних умовах, для дитини виділене окрема місце у будинку. Таким чином твердження позивача про відсутність у будинку за адресою: АДРЕСА_2 належних умов для проживання позивача- 2 не відповідають дійсності. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 вважає, що позивач- 1 коли вселилася у спірний житловий будинок у якості члена сім?ї власника житлового будинку (відповідача) набула право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. Після припинення шлюбно-сімейних відносин між позивачем- 1 та відповідачем на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України у позивачів припинилося право користування чужим майном.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду 27 листопада 2025 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_5 (том 2 а.с. 45).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 12 грудня 2024 року закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (том 1 а.с.185).

У судовому засіданні позивачі підтримали позов та просили суд його задовольнити у повному обсязі.

Відповіда ОСОБА_4 та його представник адвокат Маляр С.А. в судовому засіданні проти заявленого позову заперечили та просили відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи служби у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради в судовому засіданні при вирішенні спору поклалася на думку суду.

Представниця третьої особи ОСОБА_5 – адвокат Єфремова Ж.А. проти задоволення позову заперечила.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала,що позивачі з 2009 року проживають в спірному будинку. 29.05.2024 року ОСОБА_9 хотіла забрати речі із будинку, а відповідач не пустив її до будинку разом з сином.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала,що позивачі з 2009 року проживають в спірному будинку. 20.05.2024 року ОСОБА_9 їй зателефонувала і повідомила, що замки від дверей в будинку змінені і вона з сином не може потрапити до будинку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показала, що 29.05.2024 року позивачі приїхали в спірний будинок за речами, а відповідач не дупустив їх. В цей ж е день вони помітила , що дверні поміняні на нові.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала,що зі слів позивача їй стало відомо що позивачі не проживають в спірному будинку, оскільки відповідач 20.05.2024 року поміняв двері в будинку на нові.

Суд заслухавши думку учасників справи та їх представників, допитавши свідків,дослідивши письмові матеріли справи дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що за Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №400193632 від 21 жовтня 2024 року, відповідач ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого 24 лютого 2010 року приватним нотаріусом

Бориспільського міського нотаріального округу Хміль Т.М. (том 1 а.с. 83-84)

Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Вказане підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 17 квітня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області. (том 1 а.с. 14)

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2023 року у справі №359/508/23, зміненим в частині суми стягнення, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (т. 1 а.с. 98-106)

За інформацією з відділу реєстрації місця проживання виконкому Бориспільської міської ради Київської області, станом на 11 квітня 2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . (т. 1 а.с. 143).

Актом обстеження житлово-побутових умов від 28 жовтня 2022 року посвідчено проживання у будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 145).

17 червня 2024 року ОСОБА_1 подала до Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області заяву про порушення прав неповнолітнього ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю доступу до житла по АДРЕСА_1 . (том 1 а.с. 15-16).

21 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до Броварського РУП ГУ НП в Київській області заяву щодо вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства, яке проявилося у чиненні перешкод у доступі до житла по АДРЕСА_1 . (том 1 а.с. 17-18).

Відповідно до довідки Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області від 29 травня 2024 року за зверненням ОСОБА_1 від 21 травня 2024 року, факт вчинення домашнього насильства не підтверджено. (том 1 а.с. 19) Додатково листами від 03 червня 2024 року за вих. №13117 та від 14 червня 2024 року за вих. №13347 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність передбачених ст. 214 КПК України підстав для внесення відомостей до ЄРДР. (том 1 а.с. 20-22).

21 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до служби у справах дітей та сім`ї заяву про вчинення насильства над неповнолітньою дитиною ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю доступу до житла по АДРЕСА_1 . (том 1 а.с. 26)

29 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області заяву про вчинення ОСОБА_4 самоправства за фактом заміни замків, дверей та не допуску її та сина ОСОБА_2 у будинок по АДРЕСА_1 . (том 1 а.с. 28).

22 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області заяву про чинення ОСОБА_4 їй та сину ОСОБА_2 перешкод у доступі до будинку по АДРЕСА_1 . (том 1 а.с. 23)

Відповідно до довідки Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області від 28 травня 2024 року за зверненням ОСОБА_1 від 22 травня 2024 року відносно ОСОБА_4 складено адміністративний протокол за ст.. 173-2 КупАП (серія АА №317279 від 22 травня 2024 року). (том 1 а.с. 29-30).

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 серпня 2024 року у справі №359/5662/24, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 5 грудня 2024 року, закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. (том 1 а.с. 228- 240).

19 травня 2025 року за заявою ОСОБА_2 до ЄРДР внесено відомості прокримінальне провадження №12025116100000383 за ст. 356 КК України за фактом самоправства (том 2 а.с. 70).

З Акту проведення оцінки рівня безпеки дитини встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . (том 1 а.с. 163).

За інформацією з відділу ДАБК Бориспільської міської ради Дегтярьова О.В. 03 січня 2017 року подала повідомлення про початок будівельних робіт на житловий будинок садибного типу, господарські споруди та будівлі по АДРЕСА_2 (№КС 062170030277). В подальшому відділом було внесено декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту від 21 травня 2021 року № НОМЕР_2 на житловий будинок садибного типу, господарські споруди та будівлі по АДРЕСА_2 (том 1 а.с. 167-176).

4 жовтня 2025 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір оренди нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області, реєстровий №649. За цим договором ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 у строкове платне користування житловий будинок по АДРЕСА_1 , та земельну діяльну на якій той розташований, строком на 7 міс. 28 днів. (том 2 а.с. 14-19, 154-159).

Спірні правовідносини регулюються главою 32 «Право користування чужим майном»

розділу ІІ «Речові права на чуже майно» книги третьої «Право власності та інші речові права» ЦК України.

Норми права, якими суд керується при вирішенні спору.

Відповідно до ч.1 ст.405 ЦК України члени сім?ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно з ч.2 ст.3 СК України сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права та обов?язки. Дитина належить до сім?ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для його встановлення.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є верховенство права.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України вказаний принцип полягає у тому, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов?язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров?я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на

які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів в їх сукупності.

Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.

Встановлено, що право члена сім?ї власника жилого будинку (квартири), який не є співвласником, на користування цим будинком (квартирою), передбачене ч.1 ст.405 ЦК України, обумовлено наявністю двох обставин: наявністю сімейних відносин та спільним із ним проживанням у даному будинку (квартирі). Виходячи з цього особа втрачає право користування жилим приміщенням у належному власникові жилому будинку (квартирі), якщо вона не вийшла зі складу сім?ї останнього і проживає в іншому місці.

Ні станом на день пред?явлення позову, ні на час розгляду цивільної справи, тим більше станом на день ухвалення рішення суду, ОСОБА_1 не була членом сім?ї відповідача. Зокрема, вона не була дружиною ОСОБА_13 та в означені періоди часу не перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах без укладення шлюбу. ОСОБА_1 постійно проживає в іншому домоволодінні по АДРЕСА_2 . Ці обставини переконливо свідчать про те, що за правилами, передбаченими ч.1 ст.405, п.4 ч.1 ст.406 ЦК України, вона не має права на користування домоволодінням відповідача.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 400132994 від 21 жовтня 2024 року (а.с.85-88 т.1) вбачається, що ОСОБА_1 є власницею домоволодіння по АДРЕСА_2 . Ця обставина свідчить про те, що домоволодіння відповідача не вважається для неї житлом в розумінні ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Тому відмова у задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , не тільки узгоджується з національним законодавством України, тобто є законним, а також не порушує жодних невід?ємних гарантій та стандартів, запроваджених міжнародним законодавством.

З огляду на це суд висновує про відсутність підстав для вселення ОСОБА_1 в домоволодіння по АДРЕСА_1 , а також для зобов?язання відповідача надати їй ключі від вхідних дверей та доступ до комунікацій вказаного об?єкта нерухомого майна. Тому у задоволенні позову в частині цих вимог належить відмовити.

Водночас, ОСОБА_2 є сином позивача. Ця обставина свідчить про те, що він має право користування на домоволодіння по АДРЕСА_1 до того часу, як рішенням суду його буде визнано таким, що втратив право на користування означеним житлом, в порядку, передбаченому 2 ст.405 України. В матеріалах цивільної справи відсутня копія такого судового рішення, що набрало законної сили.

З огляду на це суд вважає, що з метою відновлення порушеного права належить вселити ОСОБА_2 в домоволодіння по АДРЕСА_1 та зобов?язати відповідача надати йому ключі від вхідних дверей до цього об?єкта нерухомого майна.

Однак всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України ОСОБА_2 не подала докази на підтвердження того, що відповідач чинить йому перешкоди у доступі до комунікацій домоволодіння по АДРЕСА_1 . У зв?язку з абсолютною недоведеністю цієї позовної вимоги в її задоволенні слід відмовити також.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджени х між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші доводи сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 5,10,12,76-81,263-265,268,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , перешкоди у користуванні житлом, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його вселення до вказаного житла.

Зобов`язати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 надати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ключі від житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 605 гривень 60 коп.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного тексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.06.2026 року.

Суддя Чирка С.С.