Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №287/439/26 — Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/439/26

провадження 3/287/1778/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Олевськ

Суддя Олевського районного суду Житомирської області Винар Любомир Вікторович, за участю секретаря судового засідання Кострицької Т.П., прокурора Вінійчук Я.М., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , працюючого на посаді лісничого філії «Білокоровицьке лісове господарство» ДП «Ліси України»,

за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

До Олевського районного суду Житомирської області надійшли матеріали адміністративних справ №287/439/26 та №287/440/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Відповідно до постанови Олевського районного суду Житомирської області від 23.03.2026 року матеріали вищезазначених справ об`єднані в одне провадження.

З протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією №184 від 24.02.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 , будучи у період з 05.01.2023 року по 05.06.2024 року майстром лісу Поясківського лісництва філії «Білокоровицьке лісове господарство» ДП «Ліси України» та відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, в порушення вимог частини 2 статті 45 Закону несвоєчасно без поважних причин подав декларацію особи, яка припинила діяльність пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування «після звільнення» за 2024 рік, чим порушив вимоги, передбачені антикорупційним законодавством.

Також, з протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією №185 від 24.02.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 , будучи у період з 05.01.2023 року по 05.06.2024 року майстром лісу Поясківського лісництва філії «Білокоровицьке лісове господарство» ДП «Ліси України» та відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, в порушення вимог частини 2 статті 45 Закону несвоєчасно без поважних причин подав декларацію особи, яка припиняє діяльність пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період неохоплений раніше поданими деклараціями, чим порушив вимоги, передбачені антикорупційним законодавством.

ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що уповноваженою особою з питань дотримання вимог антикорупційного законодавства, якою є юрист підприємства, йому не доведено до відома необхідність подання такого виду декларацій, а тому вважає, що він ненавмисно помилився щодо цього.

Прокурор в судовому засіданні надала висновок в порядку ч. 1 ст. 250 КУпАП, вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та просила накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн.

Суддя дослідив матеріали справ про адміністративні правопорушення, заслухав думку прокурора, пояснення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності та дійшов наступних висновків.

Нормативні акти, що передбачають відповідальність за дане адміністративне правопорушення та законодавство, яким керувався суддя при прийняття рішення.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 9 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень щодо встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

У КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини,що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів,а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідальність за ч. 1 ст. 172-6КУпАП настає у разі несвоєчасного подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У відповідності до додатку до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших лісокористувачів та власників лісів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року №976 до посадових осіб державної лісової охорони, лісової охорони інших постійних лісокористувачів та власників лісів належать керівник, головний лісничий, головний мисливствознавець, начальник відділу (сектору) лісового господарства та інженери відділу (сектору) всіх категорій, начальник відділу (сектору) охорони і захисту лісу та інженери відділу (сектору) всіх категорій, начальник відділу (сектору), спеціалісти відділу (сектору) мисливського господарства всіх категорій, лісничий, мисливствознавець, помічник лісничого, старший майстер лісу, майстер лісу, начальник лісової пожежної станції, старший єгер та єгер підприємства, установи, організації, у постійному користуванні або власності яких перебувають ліси.

Згідно підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Рахункової палати, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про Національну поліцію", поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. ч. 1-3 статті 7 Закону України "Про Національну поліцію", під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

Відповідно до ч. 1 статті 8 Закону України "Про Національну поліцію", поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Виходячи із аналізу норм діючого законодавства, однією з основних та вагомих стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення, які пов`язані з корупцією, є стадія виявлення факту корупційного діяння та перевірки інформації про факт вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією та дослідження обставин вчинення корупційного діяння, складення за його результатом адміністративного протоколу та направлення протоколу та інших матеріалів до суду.

Стадія факту виявлення корупційного діяння та перевірки інформації про факт вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, полягає у виконанні посадовими особами обов`язку повідомлення про вчинення корупційного діяння іншою посадовою особою, а також у реалізації фізичними, юридичними особами та громадськими об`єднаннями права на участь у здійсненні антикорупційної політики країни шляхом повідомлення саме уповноваженого державою суб`єкта протидії корупції.

Стадія адміністративного розслідування - комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин проступку, фіксування та кваліфікацію.

Підставою для складання протоколу є відомості, які свідчать про наявність у діяннях особи ознак характерних правопорушенням, пов`язаним з корупцією. Протокол є процесуальним документом, який офіційно засвідчує факт неправомірних дій (бездіяльності), за які передбачена адміністративна відповідальність, та основним джерелом доказів, а тому він має бути оформленим належним чином, містити всі дані, необхідні для своєчасного та об`єктивного вирішення питання про наявність або відсутність у діянні особи складу адміністративного проступку.

На вказаній стадії необхідно враховувати те, чи має той чи інший орган, що склав протокол про адміністративне правопорушення, повноваження самостійно виявляти факт корупційного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Згідно з п. 7-1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції» до повноважень Національного агентства належить, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У ч. 1 ст. 51-1 Закону України «Про запобігання корупції» зазначено: Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такий вид контролю як своєчасність подання. Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.

Згідно ч. 2 ст. 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» якщо за результатами контролю встановлено, що суб`єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб`єкта про факт неподання декларації, і суб`єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону.

Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції, а також керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права про факт неподання декларації відповідним суб`єктом декларування.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм закону, здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у тому числі щодо своєчасності, достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у деклараціях, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

При цьому, з матеріалів адміністративної справи вбачається, що перевірка відносно ОСОБА_1 проводилась працівниками Управління стратегічних розслідувань в Житомирській області, які збирали докази, робили запити, відбирали пояснення і в подальшому склали відносно ОСОБА_1 протоколи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Проте, в матеріалах адміністративної справи відсутні будь які відомості щодо проведення НАЗК відповідної перевірки, визначеною законом, щодо ОСОБА_1 або ж повідомлення НАЗК про результати такої перевірки Управління стратегічних розслідувань в Житомирській області, що є обов`язковим за правилами чинного законодавства.

Відповідно до діючого законодавства, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України не відноситься до суб`єктів, які наділені правом перевірки своєчасності подання декларацій та повідомлення суб`єктів що уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення пов`язані з корупцією. Такими повноваженнями наділені виключно працівники НАЗК, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції.

Отже, посадовці Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, відповідно до п ч. 2 ст. 51-2 Закону України «Про запобігання корупції», вправі, виключно, у випадку встановлення факту неподання декларації, після отримання письмового повідомлення із НАЗК, як спеціального уповноваженого суб`єкту у сфері протидії корупції, на підставі отриманих матеріалів скласти протокол про адміністративне правопорушення.

В той же час, усі обов`язкові дії по проведенню перевірки, у тому числі після встановлення, що суб`єкт декларування несвоєчасно подав декларацію, чи не повідомив про суттєві зміни в майновому стані, уповноважені здійснювати виключно працівники НАЗК, у тому числі на підставі листа отримати пояснення від такої особи і вирішувати питання щодо поважності строків несвоєчасності подання.

Статтею 255 КУпАП передбачено право уповноважених на те посадових осіб органів внутрішніх справ (Національної поліції) складати протоколи про адміністративне правопорушення за статтями 172-4 - 172-9 КУпАП. Статтею 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладено на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до статті 11 Закону України «Про запобігання корупції», який є основним спеціальним Законом у сфері боротьби з корупцією, тільки Національне агентство наділено правом здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Протокол про адміністративне правопорушення повинен містити достатні об`єктивні дані, які дійсно свідчать про ознаки конкретного правопорушення. Об`єктивними такі дані можуть бути лише у зв`язку з їх виявленням та встановленням компетентним державним органом в установленому законом порядку. Таким порядком перед початком перевірки щодо адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП, є здійснення НАЗК контролю щодо своєчасності подання декларації суб`єктом декларування, встановлення за результатами такої перевірки факту порушення антикорупційного законодавства, а також відображення цього факту у відповідному рішенні НАЗК.

Таким чином, початку перевірки органом Національної поліції, збиранню ним доказів і складенню протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, повинно передувати отримання у встановленому законом порядку висновків НАЗК як єдиного суб`єкта, уповноваженого державою на здійснення контролю щодо своєчасності подання декларації суб`єктом декларування.

При цьому, в ході розгляду справи було достовірно встановлено, що досудова перевірка по справі відносно ОСОБА_1 проведена не уповноваженим органом.

Один лише факт несвоєчасного подання декларації не може свідчити про наявність складу адміністративного правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, адміністративна відповідальність за несвоєчасне подання декларацій настає лише у разі подання її з порушенням встановлених строків без поважних причин. Такий факт може бути встановлений лише після проведення відповідної перевірки, чого зроблено не було. Всі обов`язкові дії по проведенню контролю та перевірки, у тому числі після встановлення, що суб`єкт декларування несвоєчасно подав декларацію чи не повідомив про суттєві зміни в майновому стані, уповноважені здійснювати виключно працівники НАЗК, у тому числі на підставі листа отримати пояснення від такої особи і вирішувати питання щодо її притягнення до відповідальності, у той час як органи Національної поліції позбавлені контролюючої функції і в даному випадку повноважні складати протоколи про адміністративне правопорушення та збирати докази.

Як встановлено в ході розгляду справи, що у свою чергу підтверджується і матеріалами справи, визначена законом процедура перевірки органом НАЗК взагалі не мала місце - обставини, за яким ОСОБА_1 подав декларації із запізненням повноважним на те органом не з`ясовувались та не перевірялись причини несвоєчасності, отже відсутній і відповідний висновок НАЗК, який повинен бути зроблений за наслідками перевірки, при цьому ОСОБА_1 безпідставно був позбавлений права надати свої пояснення та свої докази в разі зазначеної перевірки.

Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди зобов`язані застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права. У свою чергу ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18.01.1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства". Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин» і такі факти мають бути досить переконливими, щоб суд на підставі їх розумної оцінки міг визнати причетність особи до вчинення правопорушення та враховуючи, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» і таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення Суду від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).

Відповідно до ст. 251КУпАП - обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Пунктом 1 ст.247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Виходячи з усіх вищевикладених обставин, спираючись на вимоги та норми чинного законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, приймаючи до уваги, що зібрані по справі докази отриманні без дотримання встановленого законом порядку проведення контролю своєчасності подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування і посадовою особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення не здобуто достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-6 КУпАП провадження у цій справі підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю при відсутності складу адміністративного правопорушення.

Керуючись п. 1 ст. 247, ст.ст. 245, 251, 266, 268, 280, 283, 284, 285 КУпАП України, суддя –

П О С Т А Н О В И В:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на користь держави.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: Л. В. Винар