Вирок від 18 червня 2026 р. у справі №287/2066/24 — Олевський районний суд Житомирської області

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/2066/24

1-кп/287/269/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

потерпілої ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олевську обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024065520000102 від 11.09.2024 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Юрове, Олевського району, Житомирської області, громадянина України, українця, освіта середня, не працюючого, не інваліда, не депутата, одруженого, на утриманні має одну неповнолітню дитину 2017 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2024 року близько 01 год. 00 хв. ОСОБА_5 перебувала по АДРЕСА_1 , де також знаходився її чоловік ОСОБА_4 .

В той день та час на грунті раптово виниклих неприязних відносин, під час словесної суперечки у ОСОБА_4 виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 .

Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на заподіяння тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно небезпечних наслідків, ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_5 та умисно кулаком правої руки наніс п`ять ударів по обличчю. Від даних ударів потерпіла не втрималася на ногах та впала на землю. Продовжуючи свої умисні протиправні дії, ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_5 , яка лежала на землі та умисно наніс ще три удари правою ногою по спині, чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді: синця на лобі справа, синців в навколоочних ділянок двобічно, садна в ділянках зовнішніх кутів очей двобічно з переходом на виличну ділянку справа, синців щік двобічно з переходом на нижню щелепу зліва, синців вушних раковин двобічно, саден по правій передньо-боковій поверхні шиї, синців з саднами по правій поверхні шиї з переходом на нижню щелепу, синців з саднами на передній поверхні лівого плечового суглобу, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст. 125 КК України, як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні просить суд просить визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. При призначенні покарання обвинуваченому врахувати як пом`якшуючу обставину щире каяття обвинуваченого та обтяжуючу обставину вчинення кримінального правопорушення стосовно подружжя та призначити покарання обвинуваченому за ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, прокурор повідомила, що запобіжний захід обвинуваченому не обирався, арешт на майно не накладався, витрати на проведення судової експертизи та речові докази відсутні.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку визнав повністю, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини, які підтвердив наданими у судовому засіданні показами, ознайомлений із обмеженням прав на апеляційне оскарження відповідно до ст. 349 ч. 3 КПК України і згодний на розгляд обвинувального акту у спрощеному порядку. При цьому обвинувачений повідомив, що він на даний час офіційно не працює та займається тимчасовими заробітками, на утриманні має одну неповнолітню дитину 2017 року народження. Також, обвинувачений повідомив, що він був мобілізований, але вже близько року перебуває вдома, оскільки самовільно залишив військову частину.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні вважає, що слід визнати обвинуваченого винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу. Також, потерпіла підтвердила, що обвинувачений самовільно залишив військову частину та знаходиться вдома.

Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Згідно з ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).

Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч.6 ст.22 КПК України).

Судом створено необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Оскільки учасники судового провадження не оспорювали фактичні обставини провадження, беручи до уваги те, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, суд, вислухавши думку прокурора, обвинуваченого, потерпілої, які не заперечують проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, визнає недоцільним дослідження доказів поданих на підтвердження події кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого у вчиненні даного кримінального правопорушення, як таких, що ніким не оспорюються, окрім допиту обвинуваченого, допиту потерпілої, дослідженням матеріалів експертних висновків та дослідженням характеризуючих особу обвинуваченого матеріалів.

Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми діями заподіяв потерпілій ОСОБА_5 умисні легкі тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст.125 КК України.

Частиною 1 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими та іншими особами.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами від 06 листопада 2009 року звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно з якими досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого згідно ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого згідно ст. 67 КК України, суд вважає вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального проступку, особу обвинуваченого: не працює, одружений, на утриманні має одну неповнолітню дитину 2017 року народження, не інвалід, не депутат, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.

Як пояснив у судовому засіданні обвинувачений на даний час він займається тимчасовими заробітками та його дохід становить близько 20000 грн. на місяць, тому має можливість сплатити штраф як грошове стягнення, у випадку призначення такого виду покарання судом.

Тому суд переконаний, що ОСОБА_4 слід обрати покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що є достатнім для виправлення обвинуваченого, його перевиховання, запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень та є достатнім для досягнення передбачених ч.2 ст.50 КК України цілей покарання.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Цивільний позов по даному кримінальному провадженні не заявлений, арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_4 не накладався, процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Також, враховуючи особу обвинуваченого та приймаючи до уваги призначене покарання, а також відсутність клопотань з цього приводу суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу.

Окрім цього, враховуючи повідомлені ОСОБА_4 в судовому засіданні обставини про самовільне залишення ним військової частини, суд вважає за необхідне звернути увагу прокурора стосовно можливого самовільного залишення ОСОБА_4 військової частини з метою вжиття відповідних заходів.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 50, 65 , 66, 67, ч. 1 ст. 125 КК України; ст.ст. 370, 373, 374, 376, 392, 393, 394, 395 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_4 не обирати.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Суддя: ОСОБА_1