Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №295/5495/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/5495/26

2-а/295/85/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі головуючого судді Перекупки І.Г., за участі секретаря судового засідання Конончук Ю.О., представника позивача Степанчука С.В., представника відповідача Дідик С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 інтереси якого представляє за довіреністю Степанчук Сергій Володимирович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

До Богунського районного суду м. Житомира звернувся ОСОБА_1 інтереси якого представляє за довіреністю Степанчук С.В. до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанови про адміністративне правопорушення. В обґрунтування постанови вказав, що 20.10.2025 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення було винесено Постанову №1336 про притягнення, ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) грн. На думку позивача вищевказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з наступних підстав. У постанові зазначено, що громадянин ОСОБА_1 , відмовившись від отримання направлення на проходження військово-лікарської комісії, фактично ухиляється від визначення ступеня свої придатності до військової служби, що, у свою чергу, є ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації та грубим порушенням вимог абзацу 4 частинні статті 22 Закону №3543-ХІІ. Таким чином, своїми діяннями (бездіяльністю) він порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Окрім того, у постанові вказано, що у поясненнях до протоколу особа, яка притягується до адміністративної відповідальності вказала, що має інвалідність ІІІ групи та документи на її подальше підтвердження подані 24.10.2025 р.

В судовому засіданні представник позивача звернув увагу, що при складанні постанови начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 була внесена не достовірна інформація стосовно розгляду МСЕК документів на підтвердження групи інвалідності: замість 24.10.2025 р. необхідно було вказати 24.12.2025 р., що підтверджується повторною довідкою від 19.11.2025 р. за №187 КНП «Житомирська багатопрофільна опорна лікарня» НСР та витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У пункті 6 військово-облікового документу позивача за № 011020241379948000008 визначено: рішення військово-лікарської комісії (результати медичного огляду): Придатний до служби у в/ч забезпечення. ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, 0З, охорони на підставі довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 2024 від 11.09.2024 р. № гр. ІІ ст. 39в.52в,64в,75б.

30 вересня 2024 р. ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності на підставі огляду медико-соціальної експертної комісії, про що ОСОБА_1 була видана довідка до акту огляду методико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 656867, відповідно до якої, інвалідність було встановлено в термін до 01.07.2025 р. та призначено дату чергового переогляду на 27.06.2025 р.

03 жовтня 2024 р. відповідачем було видано довідку за №14298 про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, на підставі пункту 2 частинні статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Таким чином, за результатами медичних обстежень як ВЛК так і МСЕК у ОСОБА_1 було виявлено наявність загального захворювання та відповідно встановлено третю групу інвалідності наслідком чого стало надання відповідачем відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Також представник звернув увагу суду на те, що на момент складення протоколу №1336 від 08.10.2025 р., як вже було вказано у оскаржуваній постанові, при наданні пояснень ОСОБА_1 було проінформовано представників відповідача щодо наявності у нього групи інвалідності та проходженні чергового медичного переогляду, проте вказані відомості були проігноровані ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 заперечувала проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказала, щоОСОБА_1 , під час дії воєнного стану проходив ВЛК останній раз 11.09.2024 р., а відтак його призначення до військової служби на особливий період станом на жовтень 2025 р. не визначено. Таким чином було прийнято рішення про направлення його на проходження ВЛК та сформовано відповідне направлення засобами ЄДРПВР. Дане направлення наявне в справі про адміністративне правопорушення.

Проте, від отримання направлення для проходження ВЛК ОСОБА_1 відмовився в присутності свідків, що підтверджується відповідним актом, який наявний в матеріалах справи. За фактом відмови від отримання направлення на проходження ВЛК та на підставі акту про відмову від проходження ВЛК, відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовся від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, чим порушив вимоги ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказаний протокол був складений у присутності ОСОБА_1 , зі змістом якого його було ознайомлено під особистий підпис в протоколі. Про час, дату і місце розгляду справи також був ознайомлений під підпис. На розгляд справи до ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач не з`явився, за наслідками розгляду справи було винесено оскаржувану постанову.

У своїх поясненнях до протоколу ОСОБА_1 зазначив «маю інвалідність 3-ї групи, яка закінчилась, документи подані на перекомісію на 24.10.2025 р…»

Таким чином, позивач фактично підтвердив, що на момент вручення йому направлення на проходження військово-лікарської комісії встановлений статус особи з інвалідністю був відсутній, оскільки строк дії раніше встановленої інвалідності закінчився.

Твердження позивача, викладене у поясненнях до протоколу від 08.10.2025 р., про те, що «документи подані на перекомісію на 24.10.2025 р.», не підтверджується належними та допустимими доказами, а надані самим позивачем документи свідчать про протилежне. Так, серед додатків до позовної заяви міститься довідка лікаря-невролога № 187 від 19.11.2025 р., у якій зазначено, що документи для вирішення питання оцінювання повсякденного функціонування особи подані на розгляд.

Водночас зазначена довідка складена вже після розгляду справи про адміністративне правопорушення, який відбувся 20.10.2025 р., а тому об`єктивно не могла бути подана позивачем або врахована під час розгляду справи та оцінки доказів. Більше того, у вказаній довідці лікарем прямо зазначено, що ОСОБА_1 являється особою з інвалідністю III групи до 01.07.2025 р.

Таким чином, сам документ підтверджує факт закінчення строку дії інвалідності станом на 01.07.2025 р. та не містить жодних відомостей про наявність у позивача чинного статусу особи з інвалідністю на момент складення протоколу або вручення направлення на проходження ВЛК. Крім того, доданий до позовної заяви витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24.12.2025 р. містить відомості про те, що направлення на оцінювання було видано лише 06.11.2025 року (пункт 12 витягу).

Наведена обставина свідчить про те, що станом на 08.10.2025 р., коли позивач надав відповідні пояснення до протоколу, а також станом на 20.10.2025 р., коли розглядалася справа про адміністративне правопорушення, процедура оцінювання ще навіть не була ініційована належним чином шляхом видачі відповідного направлення. Отже, надані самим позивачем документи спростовують його твердження про те, що станом на 08.10.2025 р. документи вже були подані на повторний розгляд питання щодо встановлення інвалідності.

Дослідивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, заслухавши учасників процесу, оцінивши безпосередньо в судовому засіданні всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо) неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

За правилами ч. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 07.12.2016 р. (далі - Порядок).

За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 р., коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введений воєнний стан, який неодноразово був продовжений і діє на даний час.

Відповідно до п.19 Порядку призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.

Частиною 2 статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за вчинення порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 235 КУпАП розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210-1 КУпАП, віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, від імені яких розглядати справи мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

За правилами ст. 7, 245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.

Згідно з ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Згідно з ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є громадянином України, має статус військовозобов`язаного, а відтак, зобов`язаний виконувати військовий обов`язок згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в тому числі на позивача покладені обов`язки, визначені ч.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних (проходити медичний огляд для визначення стану здоров`я та ступеню придатності до військової служби). (а. с. 10-19).

Судом встановлено, що позивач, під час дії воєнного стану проходив ВЛК останній раз 11.09.2024 р., а відтак його призначення до військової служби на особливий період станом на жовтень 2025 р. не визначено. Таким чином було прийнято рішення про направлення його на проходження ВЛК та сформовано відповідне направлення засобами ЄДРПВР. Дане направлення наявне в справі про адміністративне правопорушення.

Проте, від отримання направлення для проходження ВЛК позивач відмовився в присутності свідків, що підтверджується відповідним актом від 08.10.2025 р. (а. с. )

За фактом відмови від отримання направлення на проходження ВЛК та на підставі акту про відмову від проходження ВЛК, відносно позивача було складено протокол № 1336 від 08.10.2025 р. про адміністративне правопорушення, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовся від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказаний протокол був складений у присутності ОСОБА_1 , зі змістом якого його було ознайомлено під особистий підпис в протоколі. Про час, дату і місце розгляду справи також був ознайомлений під підпис. У своїх поясненнях до протоколу ОСОБА_1 зазначив «маю інвалідність 3-ї групи, яка закінчилась, документи подані на перекомісію на 24.10.2025 р.» (а. с. )

Таким чином, позивач фактично підтвердив, що на момент вручення йому направлення на проходження військово-лікарської комісії встановлений статус особи з інвалідністю був відсутній, оскільки строк дії раніше встановленої інвалідності закінчився. (а. с. )

Твердження ОСОБА_1 , викладене у поясненнях до протоколу від 08.10.2025 року, про те, що «документи подані на перекомісію на 24.10.2025 р.», не підтверджується належними та допустимими доказами, а надані самим позивачем документи свідчать про протилежне.

Так, серед додатків до позовної заяви міститься довідка лікаря-невролога № 187 від 19.11.2025 р, у якій зазначено, що документи для вирішення питання оцінювання повсякденного функціонування особи подані на розгляд.

Водночас зазначена довідка складена вже після розгляду справи про адміністративне правопорушення, який відбувся 20.10.2025 р., а тому об`єктивно не могла бути подана позивачем або врахована під час розгляду справи та оцінки доказів. Більше того, у вказаній довідці лікарем прямо зазначено, що ОСОБА_1 являється особою з інвалідністю III групи до 01.07.2025 р. (а. с. 21)

Таким чином, сам документ підтверджує факт закінчення строку дії інвалідності станом на 01.07.2025 р. та не містить жодних відомостей про наявність у позивача чинного статусу особи з інвалідністю на момент складення протоколу або вручення направлення на проходження ВЛК. Крім того, доданий до позовної заяви витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24.12.2025 р. містить відомості про те, що направлення на оцінювання було видано лише 06.11.2025 року (пункт 12 витягу).

Наведена обставина свідчить про те, що станом на 08.10.2025 р., коли позивач надав відповідні пояснення до протоколу, а також станом на 20.10.2025 р., коли розглядалася справа про адміністративне правопорушення, процедура оцінювання ще навіть не була ініційована належним чином шляхом видачі відповідного направлення. Отже, надані самим позивачем документи спростовують його твердження про те, що станом на 08.10.2025 р. документи вже були подані на повторний розгляд питання щодо встановлення інвалідності.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного доказу того, що до моменту розгляду справи позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 із клопотанням про долучення документів, які б підтверджували факт проходження процедури переогляду або подання відповідних документів на розгляд уповноваженого органу.

За таких обставин пояснення позивача, наведені у протоколі, не були підтверджені жодними належними доказами та являли собою лише його особисті твердження. Відтак у посадової особи були відсутні правові та фактичні підстави брати зазначені пояснення до уваги як встановлену обставину під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Нормами ч. 3 ст.210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації. Відповідно до частини 1 статті 22 підготовку та мобілізацію» Закону України «Про мобілізаційну громадяни, зобов`язані окрім іншого: проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно із ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Питання військово-лікарської експертизи вирішуються спеціальним законодавством, а саме - Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 (далі - Положення). Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів. Медичний огляд включає в себе визначення ступеня придатності до військової служби. Проходження ВЛК є не правом, а обов`язком порушення якого може наставати Аналіз наведених правових норм передбачає обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів у разі отримання ним направлення на проходження військово-лікарської комісії, пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Тож, об`єктивною стороною вчиненого правопорушення є те, що Позивач відмовився від отримання направлення та проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

При цьому сам факт відмови від проходження ВЛК ОСОБА_1 не заперечує. Відповідно до п.3.8 глави 3 розділу II Наказу МО України від 14.08.2008 р. № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», Постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу. Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Відповідно до відомостей з ЄДРПВР на підставі закінчення інвалідності, 02.07.2025 р. відстрочку від призову на військову службу було анульовано. Інших заяв для оформлення відстрочки від призову у встановлено порядку позивачем не подавалось. Пунктом 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 встановлено, що Військовозобов`язані, які відповідно до пункту 58 цього Порядку звернулися із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.

У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Таким чином, станом на 08.10.2025 р., тобто на момент вручення позивачу направлення на проходження військово-лікарської комісії, він не мав чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки попередню відстрочку було анульовано 02.07.2025 р. у зв`язку із закінченням строку дії інвалідності, а нових заяв про надання відстрочки у встановленому законодавством порядку ним не подавалося. Крім того, з моменту проходження позивачем останнього військово-лікарського огляду минуло більше одного року.

За таких обставин вручення позивачу направлення на проходження військово-лікарської комісії повністю відповідало вимогам чинного законодавства, а дії відповідача були законними, обґрунтованими та вчиненими в межах наданих повноважень. Щодо твердження позивача у позовні й заяві наче процедурі проходження ВЛК передує формування повістки про виклик, варто зазначити, що повістка є документом, що оформлюється з метою виклику особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відтак у випадку, коли особа вже перебуває у приміщенні ТЦК та СП, необхідність у формуванні та врученні такої повістки відсутня, оскільки її основна мета — забезпечення прибуття особи — вже фактично реалізована. Для спростування доводів позивача щодо нібито продовження строку дії встановленої йому інвалідності необхідно звернутися до норм законодавства, оскільки наведене у позовній заяві правове регулювання викладене вибірково та без урахування всіх нормативних положень, які регулюють спірні правовідносини. Такий підхід призводить до хибного тлумачення законодавства та формує помилкове уявлення про автоматичне продовження статусу особи з інвалідністю за обставин, що склалися у даному випадку.

Зокрема, питання запровадження та проведення оцінювання повсякденного функціонування особи врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», якою визначено правові та організаційні засади проведення такого оцінювання, а також особливості прийняття рішень щодо встановлення, продовження або перегляду інвалідності. Вказаною постановою, зокрема, передбачено таке: Пункт 3. Установити що: Особам з інвалідністю, повторний огляд яких був призначений з 1 січня 2025 р., але які не пройшли його своєчасно, строк інвалідності продовжується до дати прийняття рішення за результатами проведення оцінювання повсякденного функціонування, але не довше ніж до 1 липня 2025 року.

Абзац одинадцятий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 94 від 28.01.2025 р. У разі коли особі інвалідність (із зазначенням строку повторного огляду) була встановлена до набрання чинності цією постановою відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 “Питання медико-соціальної експертизи” (Офіційний вісник України, 2009 р., № 95, ст. 3265), і строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, але яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 8 березня 2022 р. № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1310) не проходила такий повторний огляд в медико-соціальних експертних комісіях: чоловіки віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності із зазначенням строку повторного огляду, зобов`язані у період з 01.04.2025 р. до 01.11.2025 р. пройти оцінювання повсякденного функціонування відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи , затвердженого цією постановою; інші особи, за винятком тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, проходять оцінювання повсякденного функціонування до 01.04.2026 р.

До числа тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, належать: особи, місцем проживання яких є території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством розвитку громад та територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації; Абзац шістнадцятий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 641 від 04.06.2025 р. застосовується з 20.03.2025 р. особи, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, не чують, не розмовляють, не бачать (на обидва чи одне око), не мають очей (ока), кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, в яких наявне онкологічне захворювання, інтелектуальні порушення чи психічні розлади, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми, причина інвалідності з дитинства. Для осіб, направлення яких на проведення оцінювання повсякденного функціонування є неможливим відповідно до підстав, визначених абзацами дванадцятим, п`ятнадцятим - сімнадцятим цього пункту, оцінювання повсякденного функціонування переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування. При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) для таких осіб продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування воєнного стану, якщо раніше не буде проведено оцінювання повсякденного функціонування особи.

Абзаци п`ятнадцятий - вісімнадцятий цього пункту не застосовуються для осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та чоловіків віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності, із зазначення строку повторного огляду.

Постанова Кабінету Міністрів від 08.03.2022 р. № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України» (в редакції від 31.03.2022 р.) Відповідно до статті 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Міністрів України постановляє: «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет 1. Установити, що на період дії воєнного стану на території України та протягом шести місяців після його припинення або скасування: 1) у разі коли особа, що звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд до медико-соціальної експертної комісії, така комісія може приймати рішення про встановлення інвалідності заочно на підставі направлення лікарсько-консультативної комісії; 2) Кримська республіканська, обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі, міські, міжрайонні та районні медико-соціальні експертні комісії здійснюють свої функції з забезпеченням принципу екстериторіальності та забезпечують проведення медико-соціальної експертизи за направленням лікарсько-консультативною комісією незалежно від місця реєстрації, проживання або перебування особи, що звертається для встановлення інвалідності. 3. Повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення : осіб з інвалідністю та осіб, яким встановлено ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), лікарсько-консультативною комісією на медико-соціальну експертизу відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317; дітей з інвалідністю лікарем до лікарсько-консультативної комісії відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 917 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 100, ст. 3666).

При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд. У разі коли в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю встановлений строк повторного огляду, що припав на період дії воєнного стану на території України, та в особи з інвалідністю відсутня можливість пройти медико-соціальну експертну комісію, а в дитини з інвалідністю - лікарсько-консультативну комісію закладу охорони здоров`я, їх індивідуальна програма реабілітації продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд і не отримано відповідну індивідуальну програму реабілітації. Постанову доповнено пунктом 3 згідно з Постановою КМ № 390 від 30.03.2022 р. Прем`єр-міністр України Д. ШМИГАЛЬ Системний аналіз наведених положень постанов Кабінету Міністрів України № 225 від 08.03.2022 р. та № 1338 від 15.11.2024 р. свідчить про те, що продовження дії раніше встановленої інвалідності на період воєнного стану не є безумовним та автоматичним у всіх випадках закінчення строку її дії. Таке продовження законодавець пов`язує виключно з наявністю об`єктивних обставин, які унеможливлюють проведення повторного огляду особи.

Зокрема, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 225 від 08.03.2022 р. перенесення повторного огляду допускається лише за умови неможливості направлення особи лікарсько-консультативною комісією на медико-соціальну експертизу. Аналогічний підхід закріплений і в постанові Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024 р., яка регулює процедуру оцінювання повсякденного функціонування особи та передбачає особливості для осіб, які не пройшли повторний огляд у встановлені строки саме з причин неможливості його проведення.

Отже, сама по собі обставина закінчення строку дії інвалідності під час воєнного стану не є достатньою підставою для висновку про автоматичне продовження статусу особи з інвалідністю. Для застосування відповідних гарантій та винятків необхідною умовою є наявність підтверджених обставин, які об`єктивно унеможливлювали направлення особи на повторний огляд до медико-соціальної експертної комісії або, після запровадження нового механізму, на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи. При цьому матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів існування таких обставин щодо позивача.

Навпаки, надані ним документи свідчать про відсутність будь-яких перешкод для проходження відповідних процедур, а тому відсутні правові підстави вважати, що строк дії встановленої позивачу інвалідності продовжувався після 01.07.2025 р. в силу положень постанов Кабінету Міністрів України № 225 або № 1338. Крім того, відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 24.12.2025 р., виданого ОСОБА_1 , за результатами проведеного оцінювання рішення про продовження раніше встановленої інвалідності не прийнято. (а. с. 24-28)

Наведена обставина додатково підтверджує відсутність правових підстав для тверджень позивача про безперервність або автоматичне продовження статусу особи з інвалідністю після закінчення строку її дії 01.07.2025 р. Відтак доводи позивача щодо наявності у нього чинної інвалідності станом на момент виникнення спірних правовідносин є необґрунтованими, спростовуються наявними у справі доказами та не можуть бути покладені в основу його позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.06.2026 р. В той же час, згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19, що визначений у статті 77 КАС України обов`язок Відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку Позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Тож, суд переконаний, що позовна заява є необґрунтованою, а обставини, на яких ґрунтуються його вимоги ОСОБА_1 та його представником, не доведені.

В свою чергу, враховуючи вищевикладене, ст. 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд, проаналізувавши матеріали справи про адміністративні правопорушення, дослідивши наявні у справі докази (зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, інформація з ЄДРПВР про ВЛК, Направлення для проходження ВЛК, Акт відмови) вважає, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 обґрунтовано прийшов до висновків, що факт відмови від проходження ВЛК та факт не проходження ВЛК в подальшому, доведено. А тому в діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за яке його і було притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) грн.

Тож, постанова про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 є обґрунтованою, складена у відповідності до вимог ст. 283 КУпАП, винесена уповноваженою посадовою особою; у встановлений законом строк; на підставі належним чином складених та вручених протоколів; після забезпечення позивачу можливості реалізувати права, передбачені ст. 268 КУпАП.

Суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова, щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 є законною, винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені керівними документами та передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись вимогами Конституції України, Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», ст. ст. 7, 122, 251, 283 КУпАП, ст. ст. 42, 43, 77, 242-246, 286 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 інтереси якого представляє за довіреністю ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: Степанчук Сергій Володимирович, ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення виготовлено 22.06.2026.

Суддя Богунського районного

суду м. Житомира І.Г. Перекупка