Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №754/484/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 754/484/26

провадження № 22-ц/824/9595/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна та скасування записів про обтяження, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Григор`євої Катерини Євгенівни на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року в складі судді Саламон О. Б.,

установив:

20.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив:

- зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою ВДВС Деснянського РУЮ від 11.06.2014 (ВП НОМЕР_1), зареєстрований у ДРРП за номером обтяження 6749585;

- зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою ВДВС Деснянського РУЮ від 03.10.2007 (ае 672807), зареєстрований у ЄРЗ за номером обтяження 5866739;

- скасувати записи про вказані обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з інформаційною довідкою з ДРРП №454459610 від 01.12.2025, щодо всього нерухомого майна ОСОБА_1 в державному реєстрі містяться наступні обмеження:

1. Арешт нерухомого майна (запис №6749585), зареєстрований 21.08.2014 на підставі постанови ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві від 11.06.2014 у виконавчому провадженні НОМЕР_1;

2. Арешт нерухомого майна (запис №5866739), зареєстрований 18.10.2007 П`ятнадцятою київською державною нотаріальною контрою на підставі постанови ВДВС Деснянського РУЮ ае 67207 від 03.10.2007.

Виконавче провадження НОМЕР_1 було відкрито 01.06.2013 на підставі вимоги Управління Пенсійного фонду України №269 про стягнення боргу в розмірі 4 572,41 грн. 13.10.2014 провадження закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з направленням за належністю до Подільського ВДВС, за місцем роботи боржника в ТОВ «Студія 1+1»).

Позивач звернувся до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про звільнення з-під арешту майна, що належить позивачу, яке було накладено в межах виконавчого провадження НОМЕР_1.

Станом на дату звернення до суду відповіді не отримано.

Згідно відповіді Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04.09.2025, згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 з обтяженням на підставі постанови ае 672807, 03.10.2007, станом на 03.09.2025 зареєстрованими у відділі не значаться, та на виконанні не перебувають. Також повідомлено, що надати більш детальну інформацію немає можливості, так як відповідно до розділу 11 Наказу Міністерства юстиції України №1829/5 від 07.06.2017 « Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями», строк зберігання виконавчих проваджень становить 3 роки, окрім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративних стягнень, строк зберігання яких становить 1 рік.

Окремо зазначено, що для вирішення питання щодо зняття арешту позивач може звернутися у відповідності до п. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» до суду.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року у відкритті провадження за вказаним позовом відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем заявлено вимоги які мають розглядатись в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (Розділ VІІ ЦПК України).

22.03.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Григор`єва К. Є. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що 06 лютого 2026 року ОСОБА_1 було подано скаргу на бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо незняття арешту з майна боржника ( в порядку ст. 447 ЦПК України).

Зазначила, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року (справа № 754/1821/26) у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність державних виконавців було відмовлено, оскільки вимоги скарги стосувались дій державних виконавців в межах виконавчих проваджень НОМЕР_1 щодо виконання вимоги №269 УПФО Деснянського району міста Києва від 01.03.2013 року, а не судового рішення.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, порушив норми процесуального права (ст. 186, 447 ЦПК) та допустив обмеження права на доступ до правосуддя (ст. 6 Конвенції).

Оскільки неможливо встановити, що арешт накладено саме на виконання рішення суду, ОСОБА_1 позбавлений можливості скористатися процедурою згідно ст. 447 ЦПК, що підтверджено ухвалою від 05.03.2026 у справі № 754/1821/26.

За вказаних обставин, скаргу на дії виконавця подати неможливо через відсутність відкритого провадження й відповідного рішення суду, порушення права ОСОБА_1 стосується не просто процедурної помилки органів Державної виконавчої служби, а зачіпає суть права власності на майно. Окрім того, якщо закон не передбачає іншого механізму усунення порушення, фізична особа, права якої порушено, має право на застосування позовного провадження як загального способу захисту цивільних прав на підставі ст. 16 ЦК України.

Збереження арешту протягом 18 років за відсутності виконавчого провадження та боргу є неправомірним обтяженням, яке має усуватися в порядку цивільного судочинства.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Махиніч Н. В. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження, керувався тим, що позивач не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

З висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають із цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/13405/18 (провадження № 11-699апп19) зазначено, що коли особа не є стороною виконавчого провадження, то, відповідно, не може звернутися зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому статтею 447 ЦПК України, за якою лише сторони виконавчого провадження мають на це право (пункт 37).[…] Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим висновок суду апеляційної інстанції у цій справі з приводу того, що у спірних правовідносинах позивач має звернутися у визначеному ЦПК України порядку зі скаргою на дії державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, оскільки належним способом захисту його майнових прав є звернення до суду (в порядку господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу) з окремим позовом, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ураховуючи також, що позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження і за нормами цього Кодексу не може звертатися з такою скаргою (пункт 46).

У справі, яка переглядається, постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві при примусовому виконанні вимоги №269, виданої 01.03.2013 УПФУ Деснянського району м. Києва про стягнення ОСОБА_1 на користь УПФУ Деснянського району м. Києва коштів в сумі 4 572,41 грн, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що він позбавлений можливості вчиняти будь-які дії щодо майна, оскільки чинність арешту, накладеного на його майно та оголошення заборони на його відчуження обмежує його у здійсненні своїх прав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов висновку про те, що позивач не може пред`являти позов про зняття арешту з майна як боржник у виконавчому провадженні, оскільки законом у цьому випадку визначений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Разом із тим суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження з наведених вище підстав, однак на стадії вирішення питання про відкриття провадження не мав можливості встановити усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема чи є ОСОБА_1 боржником взагалі, у якій справі та в якому виконавчому провадженні, хто є стягувачем за цим виконавчим провадження. Встановлення вказаних обставин справи судом підлягає вирішенню на інших стадіях цивільного процесу, зокрема після відкриття провадження у справі.

Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є передчасним, оскільки суд не встановив фактичні обставини справи, фактично позбавивши особу в доступі до правосуддя.

Виходячи з наведеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 353, 367, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Григор`євої Катерини Євгенівнизадовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.06.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук