Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №754/5655/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8600/2026

Справа № 754/5655/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 червня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва в складі судді Буша Н.Д., постановлену в м. Київ 17 листопада 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича, заінтересована особа Акціонерне товариство «Правекс Банк»,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною скаргою, просила визнати дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського І.А. щодо виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 15 вересня 2014 року без номеру виконавчого провадження, підпису виконавця визнати неправомірними, скасувати постанову від 15 вересня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, зобов`язати державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського І.А. зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), який зареєстрований у єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна: номер запису обтяження 7087678, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15980106 від 23 вересня 2014 року. Документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер НОМЕР_4, виданий 15 квітня 2014 року, видавник: ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві.

Скаргу мотивувала тим, що постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2025 року та закрито провадження в справі за її позовом до АТ «Правекс Банк», третя особа Деснянський ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) про зняття арешту. Судом апеляційної інстанції зазначено, що провадження у справі слід закрити, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, а не в позовному провадженні. З огляду на вищевикладене у ОСОБА_1 протягом 10 днів з дня набрання постановою законної сили виникає право на оскарження дій державного виконавця.

З інформації з Державного реєстру речових прав вона дізналась, що відділом ДВС Деснянського РУЮ у м. Києві видана постанова № НОМЕР_4 від 15 квітня 2014 року про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження, в результаті чого на все її нерухоме майно накладено арешт. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 вересня 2014 року, індексний номер 15980106, номер запису про обтяження 7087678.

ОСОБА_1 звернулася до Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) із заявою про зняття арешту та надання постанови про завершення виконавчого провадження, на що отримала лист від 15 листопада 2024 року, в якому зазначено, що виконавче провадження було знищено. Тобто станом на 15 листопада 2024 року та на момент ухвалення рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2025 року у Деснянському ВДВС були відсутні будь-які документи, що стосувались виконавчого провадження № НОМЕР_4. Не погоджуючись із рішенням суду, Деснянським ВДВС було подано апеляційну скаргу, зазначивши про неможливість зняття арешту в зв`язку із несплато судового збору. До апеляційної скарги було додано постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, яка не містить номеру виконавчого провадження та підпису старшого державного виконавця Черуха О.М., однак завірена особисто суб`єктом оскарження, що є грубим порушенням.

Зазначала, що на момент відкриття виконавчого провадження в квітні 2014 року діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 1999 року, відповідно до ст. 28 якого у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору. Зазначена постанова не надходила на її адресу ні від старшого виконавця Черуха О.М., ні від державного виконавця Горбатовського І.А.

Більше того, Деснянським ВДВС 14 жовтня 2016 року відкривалось друге виконавче провадження № НОМЕР_2, за яким також виконавчий лист був повернутий ПАТ КБ «Правекс-Банк», і постанова про відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не надходила.

Деснянський ВДВС двічі не забезпечив виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/5220/13-ц за позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 солідарно коштів у розмірі 1 098 987,64 грн. ПАТ КБ «Правекс-Банк» вимушений був звернутись до приватного виконавця, який 27 листопада 2023 року відкрив виконавче провадження ВП НОМЕР_3. Згідно із постановою про закінчення виконавчого провадження від 27 квітня 2024 року з ОСОБА_1 була стягнута сума винагороди (виконавчий збір) приватному виконавцю, а отже, вона не зобов`язана сплачувати винагороду іншій особі, яка не забезпечила виконання судового рішення.

Зазначала, що суб`єкт оскарження Горбатовський І.А. не надав документи, які б підтверджували його право стягувати з ОСОБА_1 виконавчий збір, а наявність доданої до апеляційної скарги постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 15 вересня 2014 року без номеру виконавчого провадження, підпису виконавця порушує її права як власника майна на вільне розпорядження майном.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, дії державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Горбатовського І.А. щодо виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 15 вересня 2014 року визнано неправомірними, постанову від 15 вересня 2014 року ВП № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору скасовано, зобов`язано державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Горбатовського І.А. зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), який зареєстрований у єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна: номер запису обтяження 7087678, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15980106 від 23 вересня 2014 року. Документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер НОМЕР_4, виданий 15 квітня 2014 року, видавник: ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві, державному виконавцю Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Горбатовському І.А. повідомити суд, а також ОСОБА_1 про виконання ухвали не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року та відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги повідомляв, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на примусовому виконанні відділу перебувало виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2574 від 20 лютого 2014 року Деснянського районного суду м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» коштів у розмірі 1 098 987,64 грн. 15 вересня 2014 року державним виконавцем відділу Чернухою О.М., керуючись ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 109898,76 грн.

Зазначав, що на державного виконавця Горбатовського І.А. судом в оскаржуваній ухвалі покладено обов`язок зняти арешт з майна та повідомити про це суд і ОСОБА_1 , проте згідно автоматичного розподілу виконавчих проваджень система самостійно розподілятиме документи між працівниками ДВС в залежності від того, скільки виконавчих документів знаходиться у них на виконанні, що фактично унеможливлює виконання ним виконання зазначеної ухвали. Несанкціоноване втручання в роботу АСВП тягне за собою кримінальну або адміністративну відповідальність згідно із законодавством України.

Наводив зміст ч. 2 ст. 74, ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у якій зазначено, в яких випадках при поверненні виконавчого документу знімається арешт, а саме на підставі п. 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону, що унеможливлює бездіяльність державного виконавця, і такий спосіб захисту прав може бути використаний лише за умови, якщо порядок накладення арешту був порушений. Отже, якщо відсутні відомості про неправомірність накладення арешту на майно, такий спосіб захисту не може розглядатись як ефективний та не підлягає застосуванню.

Вказував, що ЦПК України, ЦК України фактично визначають два судові способи захисту порушеного права боржника: звернення до суду зі скаргою в порядку розділу VІІ «Судовий контроль за виконанням рішень» ЦПК України та звернення до суду з позовом про захист свого права власності.

Посилався на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 157/298/19, від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, зазначав, що для захисту своїх прав на арештоване майно боржник має право на подання скарги у порядку, встановленому розділу VІІ ЦПК України. При цьому, оцінюючи ефективність такого способу захисту, необхідно встановити, чи вбачаються ознаки неправомірності в діях, рішеннях, чи бездіяльності виконавця щодо не зняття арешту.

Наводив зміст ст. 19 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», наголошував, що державний виконавець реалізує свої повноваження, зокрема, щодо зняття арешту з майна виключно в порядку, передбаченому Законом, та відповідно має обов`язок зняти арешт виключно у випадках, передбачених Законом. Разом з тим, Закон України «Про виконавче провадження» в редакції станом на 26 жовтня 2014 року (дата прийняття постанови про повернення виконавчого документа) не передбачав зняття арешту з майна у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, а відтак виконавець не мав повноважень знімати арешт у такому випадку.

Вказував, що зазначене підтверджується й змістом ст. 50 Закону (в редакції станом на 26 жовтня 2014 року), де відсутня вказівка на необхідність зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, вказавши, що повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» не встановлювало прямого обов`язку у державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Вважав очевидним те, що обтяження майна особи арештом за відсутності передбачених для цього законом підстав порушує право власності особи, а саме її правомочності як власника відповідно до ст. 317 ЦК України.

Зазначав, що глава 29 ЦК України передбачає такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у реалізації права власником права користування та розпорядження його майном. Судами також має братись до уваги, що Закон встановлює строк звернення зі скаргою - 10 днів, тоді як негаторний позов може бути поданий протягом всього строку порушення.

Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 806/1540/18 про те, що якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства; якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подав його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Вказував, що в зв`язку з цим можна провести аналогію щодо розгляду спору про виключення майна з опису - у позовному порядку. Тобто, згідно практики Верховного Суду, у разі відсутності порушення у діях державного виконавця належним способом захисту буде звернення з позовом у порядку цивільного/господарського судочинства.

Враховуючи факт повернення виконавчого документа стягувачу, що не є підставою для винесення постанови про зняття арешту з майна, належним способом захисту буде звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна.

Вважав, що суд першої інстанції формально поставився до розгляду скарги, не з`ясував всі фактичні дані справи, а саме автоматичний розподіл справ АСВП та з порушенням правил підвідомчості (юрисдикції).

Від ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. У відзиві ОСОБА_1 викладено фактичні обставини справи, зазначено, що згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 24 липня 2024 року з ОСОБА_1 була стягнута сума винагороди приватному виконавцю, а отже вона не зобов`язана сплачувати виконавчий збір іншій особі, яка не забезпечила виконання судового рішення. Просила справу слухати у відсутності ОСОБА_1 та представника ОСОБА_4 .

В судове засідання учасники справи не з`явились. Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та ПАТ КБ «Правекс-Банк» належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету.

ОСОБА_1 повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштову адресу, однак поштове відправлення повернуто до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою, а тому відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_1 вважається такою, що отримала судову повістку-повідомлення.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року у справі № 754/5220/13-ц за позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості позов задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 095 546,64 грн. та 3441 грн. витрат по сплаті судового збору (а. с. 39 - 40).

15 вересня 2014 року постановою державного виконавця Черухи О.М. органу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого документу виконавчий лист № 2-2574 від 20 лютого 2014 року Деснянського районного суду м. Києва у розмірі 109898,76 грн. (а. с. 84).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої 07 квітня 2025 року, на нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, документи, надані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер НОМЕР_4, виданий 15 вересня 2014 року, видавник ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15980106 від 23 вересня 2014 року 11:44:33, Мироненко Д.О. , Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві, номер запису про обтяження 7087678 (а. с. 12).

Листом від 15 листопада 2024 року Деснянський ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) повідомило ОСОБА_1 на її заяву, що згідно даних АСВП встановлено, що на примусовому виконанні Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2574 від 20 лютого 2014 року Деснянського районного суду м. Києва, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» кошти у розмірі 1 098 987,64 грн. 10 листопада 2014 року державним виконавцем, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника. Роз`яснено зміст ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав відновлення виконавчого провадження, зазначено, що чинним законодавством не встановлено обставин, за якими державний виконавець наділений повноваженнями на повторне завершення виконавчого провадження, яке завершене (закінчене) у період, що минув. Також не допускається законодавством внесення змін у прийняті постанови та зміна прийнятої постанови із «Повернення виконавчого документу стягувачу» на «Закінчення виконавчого провадження», а також внесення інших обставин, які не існували або не були відомі на момент прийнятого рішення. Питання відновлення та подальшого завершення виконавчого провадження може бути врегульоване в судовому порядку, як це передбачено викладеними вимогами Закону України «Про виконавче провадження». Повідомлено, що більш детальну інформацію надати не має можливості у зв`язку з тим, що виконавче провадження було знищене за строком зберігання. Повторно станом на 15 листопада 2024 року вказаний виконавчий документ для виконання до відділу не надходив (а. с. 10).

14 жовтня 2016 року постановою державного виконавця Деснянського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві вдруге відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2574, виданого 20 лютого 2014 року Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 1 095 546,64 грн. та 3441 грн. витрат по сплаті судового збору (а. с. 7 - 8).

З відкритих відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 є завершеним.

Крім того, виконавчий лист у справі № 754/5220/13-ц перебував на виконанні у приватного виконавця.

Так, постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли О.О. від 27 листопада 2023 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 754/5220/13-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Правекс Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 1 095 546,64 грн. та 3441 грн. витрат по сплаті судового збору (а. с. 117 - 118).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли О.О. від 24 липня 2024 року закінчено виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 в зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі. Вказано. що залишок нестягненої суми становить 0 грн., сума стягненої винагороди приватного виконавця - 109898,76 грн. (а. с. 120).

Згідно довідки АТ «Правекс Банк» від 23 липня 2024 року, виданої ОСОБА_1 , станом на 23 липня 2024 року зобов`язання за кредитним договором № 596-002/08Р від 11 вересня 2008 року ОСОБА_1 перед АТ «Правекс Банк» виконані у повному обсязі (а. с. 9).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2025 року у справі № 754/5655/25 було задоволено позов ОСОБА_1 до АБ «Правекс Банк», третя особа Деснянський ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) про зняття арешту, знято арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_1 , який зареєстрований у Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, номер запису обтяження: 7087678 (спеціальний розділ); державний реєстратор: Мироненко Д.О., Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15980106 від 23.09.2014 року; документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_4, виданий 15.04.2014 року, видавник: ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві; вид обтяження: арешт нерухомого майна; опис предмета обтяження: все нерухоме майно (а. с. 60 - 63).

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 754/5655/25 апеляційну скаргу Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2025 року скасовано, провадження в справі закрито (а. с. 154 - 162). Постанова апеляційного суду мотивована тим, що законом передбачено інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, а не в позовному провадженні.

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 шляхом визнання неправомірними дій державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Горбатовського І.А. щодо виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 15 вересня 2014 року, скасування постанови від 15 вересня 2014 року ВП № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, зобов`язання державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Горбатовського І.А. зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), який зареєстрований у єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна: номер запису обтяження 7087678, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15980106 від 23 вересня 2014 року. Документи, подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер НОМЕР_4, виданий 15 квітня 2014 року, видавник: ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві, покладення обов`язку на державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Горбатовського І.А. повідомити суд, а також ОСОБА_1 про виконання ухвали не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання, суд першої інстанції виходив із того, що у межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 скаржник є стороною, виконавче провадження завершено у зв`язку з його повним виконанням, а тому накладений арешт на майно боржника підлягає скасуванню, на підставі чого скарга підлягає задоволенню.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Положеннями ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час прийняття постанови від 15 вересня 2014 року про стягнення виконавчого збору) передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

У разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, за загальними правилами процесуального закону скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що перебуває на виконанні.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, Закон відносить до справ адміністративної юрисдикції спори, крім іншого, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) Велика Палата Верховного Суду виклала правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74 Закону врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21 (провадження № 14-82цс24) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час прийняття постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником.

Отже, практика щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані, є послідовною і сталою.

Таким чином, в частині оскарження постанови державного виконавця від 15 вересня 2014 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4 про стягнення виконавчого збору, а також в частині дій державного виконавця щодо виконання цієї постанови, скарга підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства з наведених вище підстав, що залишилось поза увагою суду першої інстанції та безпідставно розглянуто скаргу в цій частині по суті.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною четвертою статті 377 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції в частині оскарження постанови державного виконавця від 15 вересня 2014 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4 про стягнення виконавчого збору, а також в частині дій державного виконавця щодо виконання цієї постанови підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 377 цього Кодексу, із роз`ясненням заявнику, на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи в цій частині вимог за встановленою юрисдикцією.

Перевіряючи обґрунтованість вимог скарги про зобов`язання державного виконавця зняти арешт зі всього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 квітня 2014 року у ВП № НОМЕР_4, а також правильність висновків суду першої інстанції в цій частині в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд враховує наступне.

Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, у редакції, яка діяла на час накладення арешту на майно боржника, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 зауважувала, що виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Положеннями частин першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено два випадки, коли державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що законодавець у Законі України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу, за загальним правилом, не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Разом з тим арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала тим, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на її нерухоме майно, коли вже немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є порушенням її права як власника на вільне розпорядження майном.

У справі, що переглядається, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі матеріали виконавчого провадження знищені. Рішення суду у справі № 754/5220/13-ц, на примусове виконання якого видавався виконавчий лист № 2-2574 від 20 лютого 2014 року, було фактично виконано 24 липня 2024 року приватним виконавцем у межах ВП № НОМЕР_3, а не органом державної виконавчої служби. Довідкою стягувача АТ «Правекс Банк» підтверджено, що зобов`язання за кредитним договором, заборгованість по якому стягувалась у справі № 754/5220/13-ц, виконані ОСОБА_1 . Крім цього, суду не надано доказів наявності виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

Частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII передбачено, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

У постанові Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 766/8488/24 (провадження № 61-12588св25) за скаргою на бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії, аналізуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, колегія суддів зауважила, що:

«Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, проте лише протягом строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Водночас, згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII дає підстави для висновку, що правила цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Наведеним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, законодавством України встановлені чіткі строки, протягом яких виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення в примусовому порядку.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, встановлено, що постановою державного виконавця від 26 листопада 2015 року виконавчий лист було повернуто на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (боржник - фізична особа чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку). Повторно виконавчий лист до виконання після 26 листопада 2015 року не пред`являвся.

Стягувачам, які пропустили строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (стаття 371 ЦПК України, 2004 року та стаття 433 ЦПК України у чинній редакції).

Відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає.

Подібні положення містить частина четверта статті 4, частина шоста статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

З урахуванням наведеного, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №2-2884/11, виданого Комсомольським районним судом м. Херсона 16 січня 2012 року, станом на момент подання скарги сплив та не поновлювався судом.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 , від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 , від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

З огляду на те, що судове рішення, у порядку примусового виконання якого було накладено спірний арешт на майно заявника, не перебуває на примусовому виконанні близько 10 років, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-2844/11, виданого 16 січня 2012 року Комсомольським районним судом м. Херсона, сплив та не був поновлений, виконавчий документ повертався стягувачу у 2014 році у зв`язку з тим, що він відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не висуває, суд першої інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку, що подальше накладення арешту на майно боржника не переслідує законну мету, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та непропорційно обмежує права заявника, тривалий час позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном. За таких обставин доцільно зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1, накладеного постановою від 06 березня 2012 року у ВП № НОМЕР_1».

Аналогічні правові висновки про те, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника, позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном, викладені у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 202/5715/24 (провадження № 61-15823 св 24).

Таким чином, оскільки у справі, що переглядається, встановлено, що судове рішення, у порядку примусового виконання якого органом державної виконавчої служби було накладено спірний арешт на майно заявника, на даний час фактично виконано приватним виконавцем, майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не висуває, подальше накладення арешту на майно боржника не переслідує законну мету, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та непропорційно обмежує права заявника, тривалий час позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном, а тому такий арешт підлягає зняттю.

Разом із тим, зобов`язуючи державного виконавця зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер НОМЕР_4, виданий 15 квітня 2014 року, видавник: ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві, а також зобов`язуючи державного виконавця повідомити суд, а також ОСОБА_1 про виконання ухвали не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання, суд першої інстанції залишив поза увагою, що під час прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у державного виконавця були відсутні підстави для застосування наслідків закону щодо зняття арешту з майна, і що з огляду на знищення виконавчого провадження за закінченням терміну зберігання, зобов`язання державного виконавця зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, не призведе до відновлення порушеного права скаржника і є неефективним способом захисту її прав.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що належним способом захисту ОСОБА_1 буде звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, з огляду на те, що такий спосіб захисту останньою вже було використано у справі № 754/5655/25 за позовом ОСОБА_1 про зняття арешту, при цьому у постанові від 24 вересня 2025 року Київський апеляційний суд, скасовуючи рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 червня 2025 року та закриваючи провадження в справі, вже дійшов висновку, що законом передбачено інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, а не в позовному провадженні.

Верховний Суд вказував, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19)); судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому для цього законодавством, а не у позовному провадженні Такий підхід до застосування норм є усталеним і був передбачуваним для позивача (пункт 19.2. постанови Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справа № 541/1409/22 (провадження № 61-18020св23)).

Разом із тим, згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку щодо необхідності часткового задоволення скарги шляхом зняття арешту з усього нерухомого майна, яке належать ОСОБА_1 , накладеного постановою від 15 квітня 2014 року відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4.

Такий спосіб захисту узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Апеляційний суд враховує, що за схожих обставин у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 202/5715/24 (провадження № 61-15823 св 24) Верховний Суд, не погоджуючись з висновками судів нижчих інстанцій щодо відмови в задоволенні скарги на дії державного виконавця, дійшов висновку про часткове задоволення скарги та зняв арешт з майна боржниці, накладений постановою державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 25 січня 2016 року у виконавчому провадженні, оскільки збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника, позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

Крім того, частково задовольняючи дану скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує, що стягувач АТ «Правекс Банк» повідомлявся про розгляд справи, заперечень проти задоволення скарги не направив, а згідно довідки АТ «Правекс Банк» від 23 липня 2024 року, виданої ОСОБА_1 , станом на 23 липня 2024 року зобов`язання за кредитним договором № 596-002/08Р від 11 вересня 2008 року ОСОБА_1 перед АТ «Правекс Банк» виконані у повному обсязі (а. с. 9).

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду відповідно ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення скарги, знявши арешт з усього нерухомого майна, яке належать ОСОБА_1 , накладеного постановою від 15 квітня 2014 року відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4, із закриттям провадження в справі в частині оскарження дій та рішень державного виконавця щодо виконання постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору від 15 вересня 2014 року ВП № НОМЕР_4.

В іншій частині скарга ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця, а також апеляційна скарга Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задоволенню не підлягають із наведених вище підстав.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича, заінтересована особа Акціонерне товариство «Правекс Банк» задовольнити частково.

Зняти арешт з усього нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , накладеного постановою від 15 квітня 2014 року відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4.

В задоволенні іншої частини скарги ОСОБА_1 відмовити.

Закрити провадження в справі в частині вимог про визнання неправомірними дій державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горбатовського Ігоря Анатолійовича щодо виконання постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору від 15 вересня 2014 року ВП № НОМЕР_4, а також в частині вимог про скасування постанови від 15 вересня 2014 року ВП № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

Роз`яснити, що розгляд зазначеної справи в частині оскарження дій і рішень державного виконавця про стягнення виконавчого збору віднесено до юрисдикції адміністративного суду, та що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови заявник може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.