Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №753/12519/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м. Київ

Справа №753/12519/25

Провадження: № 22-ц/824/10862/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мельниченко Надії Миколаївни в інтересах Акціонерного товариства «Укрзалізниця»

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Каліушка Ф. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги, грошової винагороди та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що вона тривалий час працювала у структурних підрозділах АТ «Укрзалізниця», а 28 березня 2025 року була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Вказувала, що відповідно до положень Колективного договору при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію вона мала право на отримання одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 85 596,05 грн, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків у сумі 68 476,84 грн. Крім того, посилалася на те, що відповідачем не було виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та 2025 роки у загальному розмірі 34 272 грн, а також грошову винагороду з нагоди досягнення 60-річного віку в сумі 7 665 грн, передбачену положеннями Колективного договору. Оскільки вказані виплати не були здійснені у день звільнення, також просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні у розмірі 55 959,56 грн відповідно до статті 117 КЗпП України. На її думку, посилання відповідача на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року про призупинення окремих виплат не може бути підставою для невиконання положень чинного Колективного договору, оскільки такий договір є обов`язковим для роботодавця, а зміни до нього в установленому законом порядку не вносилися.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу в сумі 85 596,05 грн, додаткову матеріальну допомогу в сумі 68 476,84 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16 104 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік в сумі 2 299,50 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55 959,56 грн., а також судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1073,16 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, Мельниченко Н. М. в інтересах АТ «Укрзалізниця» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення просила скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивачки права на спірні виплати, оскільки такі виплати не передбачені законодавством України як обов`язкові складові заробітної плати, а встановлені виключно положеннями Колективного договору як додаткові соціальні гарантії та виплати.

Наголошує, що в умовах запровадженого в Україні воєнного стану АТ «Укрзалізниця», як підприємство критичної інфраструктури та стратегічного значення для держави, було змушене вживати заходів щодо забезпечення безперебійного функціонування залізничного транспорту, здійснення евакуаційних перевезень населення, перевезення військових вантажів та підтримання фінансової стабільності товариства. Саме з цією метою рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було призупинено здійснення окремих додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами.

Зазначає, що відповідне рішення не було одностороннім волевиявленням роботодавця, а приймалося за погодженням із Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, яка є стороною Галузевої угоди та представляє інтереси працівників залізничного транспорту. На думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам та безпідставно дійшов висновку про порушення відповідачем порядку зміни умов колективного договору.

На думку представника відповідача, суд першої інстанції не врахував положення статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою передбачено право роботодавця на період воєнного стану зупиняти дію окремих положень колективного договору. У зв`язку з цим відповідач вважає, що відсутні правові підстави для стягнення на користь позивачки одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення.

При цьому, наголошує, що відповідач не заперечує самого права працівників на отримання зазначених виплат, а лише зазначає про їх тимчасове призупинення на період дії воєнного стану та до прийняття відповідного рішення керівництвом товариства, тому вважає помилковим висновок суду про наявність заборгованості перед позивачкою.

Крім того, зазначає, що спірні виплати не є заробітною платою у розумінні трудового законодавства, оскільки не залежать від результатів праці працівника, не пов`язані з виконанням трудових обов`язків та належать до інших соціальних виплат, передбачених колективним договором. У зв`язку з цим, на думку відповідача, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП України щодо відповідальності роботодавця за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні.

Також вважає безпідставним висновок суду щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відсутність виплати була зумовлена не протиправною поведінкою роботодавця, а дією рішень органів управління товариства, прийнятих в умовах воєнного стану та спрямованих на забезпечення фінансової стійкості підприємства.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 11 травня 2025 року відкрито провадження у даній справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Осьмак А. В. в інтересах ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Зазначає, що право ОСОБА_1 на отримання одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення прямо передбачене чинним Колективним договором, положення якого є обов`язковими як для працівників, так і для роботодавця. При цьому, відповідач фактично не заперечує наявності такого права у позивачки, оскільки в наказі про її звільнення прямо зазначено про необхідність виплати відповідних сум після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

У відзиві також зазначається, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року про призупинення окремих виплат не може бути належною правовою підставою для невиконання положень Колективного договору, оскільки було прийняте до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відтак, вважає посилання відповідача на статтю 11 зазначеного Закону безпідставним, адже закон не має зворотної дії в часі.

Крім того, представник позивачки звертає увагу на те, що відповідачем не було дотримано встановленого законом порядку внесення змін до Колективного договору. Відповідні зміни не погоджувалися належним чином із профспілковими організаціями, а тому роботодавець не був наділений правом в односторонньому порядку припиняти або обмежувати передбачені Колективним договором соціально-трудові гарантії.

Також у відзиві зазначено, що доводи апеляційної скарги про те, що спірні виплати не є заробітною платою, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки предметом спору є не лише характер таких виплат, а насамперед обов`язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок при звільненні та виплатити всі належні йому суми, передбачені трудовим законодавством і Колективним договором.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні представник позивачки зазначає, що відповідач не довів відсутності своєї вини у невиплаті належних позивачці коштів, а тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення статті 117 КЗпП України. При цьому сама по собі відсутність коштів або посилання на складне фінансове становище підприємства не звільняє роботодавця від передбаченої законом відповідальності.

Окремо представник позивачки звертає увагу суду апеляційної інстанції на сформовану практику Верховного Суду, зокрема постанову від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, в якій Верховний Суд дійшов висновку про неправомірність посилання АТ «Укрзалізниця» на рішення правління від 14 березня 2022 року як на підставу для невиплати працівникам передбачених колективними договорами виплат.

В судовому засіданні представник АТ «Укрзалізниця» Мельниченко Н. М. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Адвокат Осьмак А. В. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» та працювала на посаді приймальника поїздів 4 розряду служби роботи станцій регіональної філії «Південно-Західна залізниця».

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 200/ос від 24 березня 2025 року трудовий договір з позивачкою було припинено, а 28 березня 2025 року її звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до статті 38 КЗпП України.

Відповідно до зазначеного наказу позивачці було компенсовано невикористані дні щорічної відпустки. Разом з тим, у наказі також зазначено про необхідність виплати після отримання окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків, а також матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачених Колективним договором.

Згідно з довідкою відповідача середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 17 119,21 грн.

Судом встановлено, що між адміністрацією залізничного транспорту та профспілковою стороною укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, дію якого пролонговано на 2006-2025 роки.

Відповідно до пункту 3.10 Колективного договору працівникам, які відпрацювали не менше шести місяців та подали відповідну заяву, надається один раз на календарний рік матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня відповідного року.

Пунктом 8.23 Колективного договору передбачено виплату працівникам, які вперше звільняються з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті залежно від стажу роботи в галузі.

Крім того, пунктом 3.14 Колективного договору передбачено виплату працівникам грошової винагороди у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку.

Судом також установлено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 було призупинено здійснення окремих виплат працівникам, передбачених галузевими угодами та колективними договорами, на період дії воєнного стану.

Внаслідок застосування зазначеного рішення відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачці одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачених Колективним договором.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 85 596,05 грн, додаткову матеріальну допомогу у сумі 68 476,84 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та 2025 роки у сумі 34 272 грн, грошову винагороду з нагоди досягнення 60-річного віку у сумі 7 665 грн, а також середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні у сумі 55 959,56 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що право позивачки на отримання одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення прямо передбачене положеннями чинного Колективного договору, дія якого поширюється як на працівників, так і на роботодавця та є для них обов`язковою.

Суд установив, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було призупинено здійснення окремих виплат, передбачених галузевими угодами та колективними договорами. Разом з тим, суд дійшов висновку про те, що таке рішення було прийняте роботодавцем в односторонньому порядку без внесення відповідних змін до Колективного договору та без дотримання передбаченої законом процедури погодження таких змін із представниками працівників.

При цьому, суд звернув увагуна те, що рішення про призупинення виплат було прийняте 14 березня 2022 року, тобто, до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24 березня 2022 року. З огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі суд дійшов висновку про безпідставність посилань відповідача на положення статті 11 зазначеного Закону як на правову підставу для невиплати позивачці передбачених Колективним договором сум.

Пославшись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, суд першої інстанції зазначив, що призупинення АТ «Укрзалізниця» виплат, передбачених колективними договорами, не може вважатися належною підставою для невиконання взятих на себе колективно-договірних зобов`язань.

Урахувавши встановлений розмір середньомісячного заробітку позивачки та положення Колективного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на її користь одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 85 596,05 грн, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 68 476,84 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у сумі 16 104 грн та за 2025 рік у сумі 18 168 грн.

Крім того, встановивши факт непроведення з позивачкою повного розрахунку у день звільнення та відсутність доказів відсутності вини роботодавця у такій невиплаті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування положень статті 117 КЗпП України та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 березня 2025 року по 12 червня 2025 року у розмірі 55 959,56 грн.

Водночас, у задоволенні позовних вимог про стягнення грошової винагороди з нагоди досягнення 60-річного віку в сумі 7 665 грн суд відмовив, виходячи з того, що зазначена виплата не була нарахована роботодавцем при звільненні позивачки, а положення пункту 3.14 Колективного договору суд розцінив як такі, що надають роботодавцю право, а не покладають обов`язок щодо здійснення відповідної виплати.

Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Статтею 7 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено, що Товариство повністю відповідає за зобов`язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди. Трудові відносини працівників Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту продовжуються з Товариством.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про колективні договори» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ст. 5 ЗУ «Про колективні договори»).

Згідно ст. 97 КЗпП України роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Згідно приписів статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах дії воєнного стану» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Зазначений закон набув чинності 24 березня 2022 року.

Воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, неодноразово був продовженим та діє станом на дату подання позовної заяви і її розгляду в суді.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У справі, що переглядається, Колективним договором, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено право працівників, які вперше звільняються у зв`язку з виходом на пенсію, на отримання одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті залежно від стажу роботи, а також матеріальної допомоги на оздоровлення.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом АТ «Укрзалізниця» № 200/ос від 24 березня 2025 року трудовий договір з позивачкою було припинено у зв`язку з виходом на пенсію. При цьому самим відповідачем у зазначеному наказі прямо визначено про необхідність виплати позивачці після отримання окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Отже, відповідач не заперечував наявності у позивачки права на отримання зазначених виплат, а лише посилався на тимчасове призупинення їх виплати на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.

Посилання представника відповідача на те, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було погоджене Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, не спростовує наведених висновків колегії суддів. Сам по собі факт погодження відповідного рішення профспілковою стороною не змінює обставини його прийняття до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносини в умовах воєнного стану» та не усуває обов`язковості виконання положень Колективного договору, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів враховує, що зазначене рішення було прийняте 14 березня 2022 року, тобто, до набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24 березня 2022 року та яким уперше було передбачено можливість зупинення дії окремих положень колективного договору на період воєнного стану.

З огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі та правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для невиплати позивачці сум, прямо передбачених Колективним договором.

Посилання представника відповідача на те, що спірні виплати не є заробітною платою у розумінні трудового законодавства, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Незалежно від того, чи входять одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію, додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальна допомога на оздоровлення до структури заробітної плати, зазначені виплати є гарантованими Колективним договором виплатами, право на отримання яких виникло у позивачки у зв`язку з перебуванням у трудових правовідносинах з відповідачем та припиненням таких правовідносин.

При цьому, положення статті 116 КЗпП України поширюються не лише на заробітну плату, а на всі суми, що належать працівникові від підприємства при звільненні.

З урахуванням встановленого відповідачем розміру середньомісячної заробітної плати позивачки, 17 119,21 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на її користь одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у сумі 85 596,05 грн, що відповідає п`яти середньомісячним заробіткам, та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у сумі 68 476,84 грн.

Обґрунтованим є і висновок суду про наявність підстав для стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104 грн та за 2025 рік у розмірі 18 168 грн, оскільки право на отримання зазначених виплат прямо передбачене положеннями Колективного договору, а доказів їх фактичної виплати відповідачем суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у сумі 85 596,05 грн, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у сумі 68 476,84 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у сумі 16 104 грн та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік у сумі 18 168 грн.

Разом з тим, колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення грошової винагороди з нагоди досягнення 60-річного віку у сумі 7 665 грн.

Так, пунктом 3.14 Колективного договору передбачено можливість виплати працівникам грошової винагороди у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею або досягнення пенсійного віку. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що зазначена виплата була нарахована позивачці роботодавцем або включена до сум, належних їй при звільненні.

Крім того, зміст зазначеного пункту Колективного договору не дає підстав для висновку про безумовний обов`язок роботодавця здійснювати таку виплату кожному працівникові при досягненні відповідного віку, а тому сам по собі факт досягнення позивачкою 60-річного віку не свідчить про виникнення у неї безумовного права на отримання зазначеної винагороди.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення працівника провести з ним повний розрахунок та виплатити всі суми, що належать працівникові від підприємства.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене у цій статті відшкодування в разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір такого відшкодування визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на день звільнення позивачці не були виплачені одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 85 596,05 грн, додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 68 476,84 грн, а також матеріальна допомога на оздоровлення, передбачена положеннями Колективного договору. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Більше того, сам відповідач у наказі про звільнення визнав наявність у позивачки права на отримання зазначених виплат, вказавши, що їх виплата буде здійснена після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Отже, обставини існування у позивачки права на відповідні виплати та факт їх невиплати на день звільнення підтверджуються матеріалами справи та фактично не оспорюються відповідачем.

Посилання відповідача на те, що спірні виплати не є заробітною платою у вузькому значенні цього поняття, не виключає можливості застосування положень статей 116 та 117 КЗпП України.

За змістом статті 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити при звільненні не лише заробітну плату, а всі суми, що належать працівникові від підприємства. Вирішальним у даному випадку є не правова природа конкретної виплати, а факт виникнення у працівника права на її отримання та обов`язок роботодавця провести остаточний розрахунок при припиненні трудових відносин.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність вини роботодавця у несвоєчасному проведенні розрахунку.

Посилання відповідача на складний фінансовий стан підприємства, необхідність забезпечення безперебійної роботи залізничного транспорту в умовах воєнного стану, здійснення евакуаційних перевезень населення та інші обставини, пов`язані з діяльністю АТ «Укрзалізниця» в умовах збройної агресії Російської Федерації, не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за затримку проведення розрахунку при звільненні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із визначеним судом першої інстанції розміром такого відшкодування.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає обчисленню за період з 29 березня 2025 року по 12 червня 2025 року, у зв`язку з чим визначив до стягнення 55 959,56 грн.

Однак, під час здійснення такого розрахунку суд першої інстанції виходив із календарних днів затримки, що не узгоджується з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати та усталеною судовою практикою Верховного Суду щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Перевіряючи правильність проведеного судом розрахунку, колегія суддів виходить із того, що у період з 29 березня 2025 року по 12 червня 2025 року кількість робочих днів становить 54 дні.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні становить: 736 грн 31 коп. ? 54 робочих дні = 39 760 грн 64 коп.

Отже, з огляду на заявлені позовні вимоги та здійснений колегією суддів перерахунок, до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягає середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні у розмірі 39 760 грн 64 коп.

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 55 959 грн 56 коп. до 39 760 грн 64 коп.

Інші висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування положень статті 117 КЗпП України є правильними, відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Отже, доводи апеляційної скарги в частині відсутності у позивачки права на отримання одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, матеріальної допомоги на оздоровлення, а також відсутності підстав для застосування положень статей 116, 117 КЗпП України свого підтвердження в ході апеляційного переглядусправи не знайшли та спростовуються наведеними вище обставинами і доказами. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги лише в частині неправильного визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні, шляхом зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 55 959 грн 56 коп. до 39 760 грн 64 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Мельниченко Надії Миколаївни в інтересах Акціонерного товариства «Укрзалізниця» задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , з 55 959 грн 56 коп. до 39 760 грн 64 коп.

У зв`язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення викласти в такій редакції.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову матеріальну допомогу в сумі 85 596,05 грн, додаткову матеріальну допомогу в сумі 68 476,84 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16 104 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік в сумі 18 168 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 39 760, грн 64 коп., а також судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В решті рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура