Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №755/13922/20 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року м. Київ

Справа № 755/13922/20

Провадження: № 22-ц/824/5945/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державного підприємства «Сетам»,

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року, увалене під головуванням судді Галаган В. І.,

у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни, державного підприємства «Сетам», ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черняка Андрія Леонідовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , про визнання недійсними та скасування електронних торгів,

в с т а н о в и в:

25 вересня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 28 січня 2019 року ДП «СЕТАМ» у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 було проведено електронні торги з реалізації належного йому нерухомого майна, земельної ділянки площею 0,0596 га (кадастровий номер 8000000000:66:613:0018) та садового будинку з надвірними будівлями загальною площею 49,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів визнано ОСОБА_1 , який набув право власності на підставі свідоцтва про придбання майна з електронних торгів від 21 лютого 2019 року. Вважає торги незаконними, оскільки вони проведені з порушенням Порядку реалізації арештованого майна, зокрема, на підставі недостовірних та неактуальних даних, внесених приватним виконавцем до заявки, без проведення належного огляду майна оцінювачем, без належного повідомлення про проведення торгів та початкову ціну, із використанням технічної документації, що не відповідала фактичному стану майна, із неправильним зазначенням цільового призначення земельної ділянки. Стверджує, що оцінка майна була проведена без його участі та без повідомлення членів його сім`ї, у тому числі трьох неповнолітніх дітей, що призвело до заниження вартості майна та порушення його прав.

У зв`язку з цим, просив суд: визнати недійсними електронні торги; скасувати протокол проведення торгів; визнати недійсним акт про реалізацію майна; скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсними електронні торги, проведені ДП «Сетам» 28 січня 2019 року із реалізації арештованого майна по лоту № 324577 - земельної ділянки, загальною площею 0,0596 га, кадастровий номер 8000000000:66:613:0018, та садового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 49,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скасовано протокол проведення електронних торгів № 385021, сформований за результатами проведення електронних торгів із реалізації лоту № 324577 - земельної ділянки, загальною площею 0,0596 га, кадастровий номер 8000000000:66:613:0018, та садового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 49,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скасовано акт про реалізацію нерухомого майна від 13 лютого 2019 року, складений приватним виконавцем Павелків (Вольф) Т. Л. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо реалізації лоту № 324577, а саме: земельної ділянки, загальною площею 0,0596 га, кадастровий номер 8000000000:66:613:0018, та садового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 49,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черняком А. Л. переможцю торгів - ОСОБА_1 (щодо придбання земельної ділянки, загальною площею 0,0596 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, кадастровий номер 8000000000:66:613:0018, та садового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 49,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, загальною площею 0,0596 га, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, кадастровий номер 8000000000:66:613:0018, та садового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 49,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1771065480000, номер запису про право власності 30403184. Проведено розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , Державне підприємство «Сетам» та ОСОБА_2 як особа, яка не приймала участі у справі, подали апеляційні скарги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що він був позбавлений процесуальної можливості висловити свої заперечення щодо встановлених судом підстав позову, про які позивач не зазначав і на підставі яких було задоволено позов.

Вважає, що судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 265 ЦПК України не було встановлено порушення відповідачем прав позивача.

Звернув увагу на те, що для визнання судом електронних торгів недійсними необхідно встановлювати наявність підстав для визнання таких торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів), а також чи наявні порушення (не визнання або оспорення) суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду.

На його думку, позивачем не було надано доказів, які б свідчили про наявність порушень, що могли вплинути саме на результати торгів, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24 жовтня 2012 року в справі № 6-116цс12 та від 22 лютого 2017 року в справі № 6-2677цс16.

Судом першої інстанції не було враховано, що дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постанові від 05 серпня 2020 року по справі №766/3470/16- ц.

Крім того, те, що спірне майно, яке було передано на реалізацію є об`єктом незавершеного будівництва та має значно більші розміри, встановлено судом першої інстанції на підставі неналежних і недопустимих доказів.

Матеріали справи не містять належних доказів, що переданий на реалізацію об`єкт мав статус незавершеного будівництва (не введеного в експлуатацію), тому суд першої інстанції, в межах правовідносин у даній справі, не мав досліджувати дані обставини, так як це не може бути предметом спору про визнання прилюдних торгів недійсними.

Вважав, висновок суду першої інстанції про порушення приватним виконавцем п. 5 Розділу II Порядку у зв`язку з призначення зберігачем арештованого майна ОСОБА_4 помилковим, оскільки боржник чи члени його сім`ї призначаються зберігачами майна у виключних випадках.

Також вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, що виконавець не забезпечила фотозйомку переданого на зберігання майна, так як не відомо взагалі на підставі яких доказів судом встановлені ці обставини та яким чином вони вплинули на результат торгів та порушили права та інтереси позивача.

Вважає недоведеними посилання позивача на те, що реалізація майна відбулася не за ринковою ціною, а за нижчу вартість, ніж боргові зобов`язання за виконавчим листом.

Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження більшої вартості будинку, ніж визначено суб`єктом оціночної діяльності, а тому суд першої інстанції безпідставно встановив, що реалізоване майно на момент продажу мало вищу ціну.

Також зазначив, що при проведені торгів не відбулося зміни цільового призначення земельної ділянки.

На його думку, проведення електронних торгів відбулося без порушення порядку, усі встановлені судом обставини жодним чином не вплинули на результати торгів та права і законні інтереси позивача.

ОСОБА_2 , особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що рішенням суду першої інстанції порушені її права та законні інтереси на обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що вона є стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у межах якого спірне майно було реалізовано на оскаржуваних торгах.Кошти від реалізації спірного майна в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 були перераховані на її рахунок, отже, у випадку визнання недійсними результатів електронних торгів, покупець спірного майна матиме право звернутися з позовом до неї про повернення одержаних за результатами оскаржуваних торгів коштів.

Вважає, що суд першої інстанції, ухваливши оскаржуване рішення, вирішив питання про її права, не залучивши її до участі у справі, чим порушив приписи ч. 3 ст. 53 ЦПК України, що в свою чергу, позбавило її, ОСОБА_2 , можливості надати пояснення щодо позову та викласти свої заперечення проти нього.

За умов незалучення її у якості третьої особи, розгляд цієї справи в суді першої інстанції у будь-якому разі не є всебічним, що не відповідає завданню цивільного судочинства.

Звернула увагуйна те, що суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, не зважаючи на те, що ця справа не належить до переліку справ, визначеного ст. 274 ЦПК України, а тому її розгляд мав відбуватися за правилами загального позовного провадження.

Судом не враховано, що спірне майно було реалізовано за ціною 1394400 грн., що значно перевищує суму у 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та є значною сумою для покупця цього майна, який є фізичною особою, а також для неї, як стягувача за виконавчим листом, а також те, що норми ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють виконавцю призначити зберігачем майна іншу особу ніж боржник, або організатор електронних торгів.

Судом першої інстанції не взято до уваги й те, що дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів і мають самостійний спосіб оскарження, визначені нормами Закону України «Про виконавче провадження» та не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Крім того, судом не взято до уваги, що у разі непогодження із результатами визначення вартості майна, Законом України «Про виконавче провадження» передбачений особливий спосіб захисту прав сторони виконавчого провадження, а саме: оскарження результатів оцінки в судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи щодо того, що садовий будинок, який було реалізовано на оскаржуваних торгах є фактично об`єктом незавершеного будівництва, а також щодо того, що цей будинок має значно більшу площу, ніж 49,7 кв.м., оскільки площу цього будинку було зафіксовано у договорі купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку від 21 грудня 2006 року та позивачем не надано доказів здійснення реконструкції спірного будинку із збільшенням його площі, починаючи від 21 грудня 2006 року і до дати продажу.

Просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 у повному обсязі.

Державне підприємство «СЕТАМ» на обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Електронні торги відбулися з дотриманням норм чинного, на момент проведення електронних торгів, законодавства.

Судом першої інстанції не враховано, що ДП «Сетам» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби чи приватного виконавця. При цьому, жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов`язку організатора торгів перевіряти законність дій державного (приватного) виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна.

Саме державна виконавча служба або приватний виконавець несе відповідальність за повноту та достовірність інформації, що розміщена в системі, оскільки організатор торгів вносить тільки ту інформацію про лот, яка зазначена в заявці органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем.

Звернуло увагу на те, що приватний виконавець не є експертом та не може візуально визначити площу будинку, тому приватним виконавцем Павелків (Вольф) Т.Л. було правомірно внесено до заявки саме площу, яка зазначена у правовстановлюючих документах на спірний будинок.

Зазначено, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що підставою для визнання електронних торгів недійсними може бути лише порушення порядку їх проведення, а дії державного виконавця у виконавчому провадженні, в тому числі щодо оцінки майна, мають самостійний порядок оскарження і не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними.

Вважає, що оцінка спірного майна була проведена законно та об`єктивно, оскільки право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту закінчення будівництва (створення майна), але не раніше його прийняття в експлуатацію та державної реєстрації відповідного речового права на нього (частина друга статті 331 ЦК України).

До закінчення державної реєстрації речових прав на новостворене нерухоме майно особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва.

Тільки після проведення державної реєстрації права власності, самочинне будівництво набуває цивільної оборотоздатності, може вільно відчужуватися та переходити від однієї особи до іншої.

Зважаючи на викладене, реалізованим на електронних торгах могло бути лише майно, відомості про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на яке мав право власності боржник.

Приватний виконавець не мала законних підстав для оцінки та передачі на реалізацію майна, на яке боржник не мав зареєстрованого права власності.

При цьому, позивач повинен довести належними та допустимими доказами, що відбулося порушення вимог Порядку при проведенні електронних торгів і ці порушення вплинули на результати торгів, а також те, що законні інтереси позивача порушенні.

Проте, жодного порушення Порядку проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результат торгів, а також порушення законних прав позивача такими порушеннями у позовній заяві не доведено.

У свою чергу, організатор електронних торгів здійснив всі необхідні дії, в межах чинного законодавства, для реалізації майна.

Просило, скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_3 просив залишити її без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року без змін, посилаючись на те, що вказана справа не належить до справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а також на відсутність підстав для залучення в якості третьої особи ОСОБА_2 .

Зазначив, що він є власником об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на місці вже відсутнього садового будинку. Звернув увагу на те, що підставою для звернення до суду з даним позовом була наявність численних порушень відповідачами вимог діючого законодавства України, яке регулює порядок реалізації арештованого майна з прилюдних торгів, і висновок суду про наявність підстав для задоволення позову є обґрунтованим.

Справа неодноразово була предметом перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні адвокат Рищук В. В. в інтересах ОСОБА_1 просив задовольнити його апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

ОСОБА_2 та її представник адвокат Костишена В. Л. в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином причини неявки суду не повідомили.

Представник позивача, адвокат Карпюк А. В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційних скарг, просив апеляційні скарги відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку від 21 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федорішиною А. Г., ОСОБА_3 набув у власність садовий будинок АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку площею 0,0596 га, кадастровий номер 8000000000:66:613:0018, на якій розташований зазначений об`єкт нерухомого майна (т. 1, а. с. 30-53).

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Т. Л. перебувало виконавче провадження ВП № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Львова № 466/3318/15-ц від 22 вересня 2015 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі 1 586 625,97 грн (т. 1, а.с. 28- 29).

04 червня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою накладено арешт на вказані садовий будинок та земельну ділянку. При цьому, у постанові зазначено, що відповідно до правовстановлюючих документів загальна площа будинку становить 49,7 кв. м, водночас, окремо зафіксовано, що фактично будинок має значно більшу загальну площу (т. 1, а. с. 82-85).

Постановою приватного виконавця від 24 вересня 2018 року для проведення оцінки арештованого майна залучено суб`єкта оціночної діяльності - ПП «Консалтингова група «Арго-Експерт» (т. 1, а. с. 96).

Згідно зі звітом про оцінку майна від 01 жовтня 2018 року ринкова вартість садового будинку загальною площею 49,7 кв. м визначена у розмірі 991 000 грн, а земельної ділянки площею 0,0596 га - у розмірі 1 001 000 грн, загалом 1 992 000 грн (т. 1, а. с. 96).

17 жовтня 2018 року приватним виконавцем до ДП «Сетам» подано заявку на реалізацію арештованого майна, в якій об`єктом реалізації зазначено земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:66:613:0018 та садовий будинок загальною площею 49,7 кв. м. Разом з тим, у заявці також зазначено, що фактично будинок має значно більшу загальну площу.

28 січня 2019 року ДП «Сетам» проведено електронні торги з реалізації лоту № 324577, до складу якого входили зазначені земельна ділянка та садовий будинок. Відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 385021 початкова ціна реалізації становила 1 394 400 грн, торги відбулися за відсутності конкуренції між учасниками, а переможцем торгів визнано ОСОБА_1 , який придбав майно за початковою ціною 1 394 400 грн (т. 1, а. с. 22-23, 93).

13 лютого 2019 року приватним виконавцем складено акт про реалізацію нерухомого майна, а 21 лютого 2019 року на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку та садовий будинок (т. 1,а. с. 25).

Крім того, відповідно до довідки голови правління СТ «Червона Троянда» від 09 березня 2019 року, садовий будинок, зазначений у технічній документації на земельну ділянку № 15, фактично відсутній, а на його місці розташований житловий будинок, який не введений в експлуатацію (т. 1,а. с. 27).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що під час здійснення виконавчого провадження та реалізації спірного майна було допущено порушення вимог законодавства, які вплинули на результати електронних торгів.

Суд зазначив, що під час винесення постанови про опис та арешт майна боржника від 04 червня 2018 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 приватним виконавцем було встановлено, що садовий будинок АДРЕСА_1 , який відповідно до правовстановлюючих документів мав загальну площу 49,7 кв. м, фактично має значно більшу площу.

На думку суду першої інстанції, приватний виконавець, будучи обізнаною про невідповідність фактичних характеристик об`єкта відомостям, зазначеним у правовстановлюючих документах, не дотрималася вимог пункту 5 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, оскільки передала описане майно на зберігання іншій особі, а не боржнику чи членам його сім`ї, не забезпечила проведення фотофіксації об`єкта та збереження відповідних матеріалів, які підлягають використанню під час формування лота для реалізації майна.

Крім того, суд виходив із того, що під час проведення оцінки майна суб`єкт оціночної діяльності не врахував фактичний стан будинку та здійснив оцінку об`єкта виходячи виключно із площі 49,7 кв. м, зазначеної у правовстановлюючих документах, без урахування фактичного збільшення площі будинку та його характеристик як об`єкта незавершеного будівництва.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ДП «Сетам» при формуванні інформаційного повідомлення про лот не забезпечило належного відображення відомостей про майно, зокрема, не зазначило інформацію щодо фактичних характеристик об`єкта, його площі, стану та не розмістило фотографічні матеріали, попри наявність відповідних відомостей у заявці приватного виконавця на реалізацію арештованого майна.

За висновком суду першої інстанції, сукупність зазначених порушень призвела до реалізації майна за ціною, яка не відповідала його фактичним характеристикам та ринковій вартості, чим було порушено права позивача як власника спірного майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації права власності, суд першої інстанції виходив із того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію вичерпує свою дію, а тому його скасування не є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та встановлення того, чи стосується рішення суду її прав та обов`язків

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідні гарантії також закріплені у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтях 17, 18 ЦПК України, відповідно до яких право на апеляційний перегляд судового рішення мають не лише учасники справи, а й особи, які не брали участі у справі, якщо судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та/або обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та/або обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що визначальним для вирішення питання про право особи, яка не брала участі у справі, на апеляційне оскарження є не її формальний процесуальний статус на час розгляду справи судом першої інстанції, а те, чи вирішено оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, інтереси або обов`язки.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що судове рішення вважається таким, що ухвалене про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у його мотивувальній або резолютивній частині містяться висновки щодо правового становища такої особи або якщо наслідки такого рішення безпосередньо впливають на її права чи обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу або бути залученими до участі у справі, якщо рішення суду може вплинути на їх права чи обов`язки щодо однієї із сторін. Таких осіб може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Разом з тим, встановлено, що ОСОБА_2 є стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, у межах якого було реалізовано спірне майно ОСОБА_3 .

Отже, саме на виконання судового рішення, ухваленого на її користь, відбулася реалізація арештованого майна на електронних торгах, а кошти, отримані від такої реалізації, були спрямовані на погашення заборгованості перед ОСОБА_2 .

Відтак, результат розгляду цієї справи безпосередньо впливає на права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_2 , оскільки у разі визнання електронних торгів недійсними можуть виникнути правові наслідки щодо коштів, отриманих нею внаслідок виконання судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновкупро те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у залученні ОСОБА_2 до участі у справі та фактично вирішив питання, яке стосується її майнових інтересів, без надання їй можливості брати участь у розгляді справи, подавати пояснення, заперечення, докази та реалізовувати інші процесуальні права.

Разом із наведеним, колегія суддів зазначає, що допущені судом першої інстанції процесуальні порушення не обмежуються лише безпідставною відмовою у залученні до участі у справі особи, права та інтереси якої безпосередньо зачіпаються результатом її розгляду.

Під час апеляційного перегляду встановлено також наявність інших порушень норм процесуального права, які стосуються порядку розгляду справи судом першої інстанції та підлягають окремій оцінці апеляційного суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне перевірити доводи апеляційних скарг щодо дотримання судом першої інстанції правил позовного провадження та правильності вирішення питання про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 28 вересня 2020 року відкрито провадження у даній справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В подальшому, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг про те, що зазначене процесуальне судове рішення суду першої інстанції було помилковим.

Відповідно до частини третьої статті 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд повинен враховувати, зокрема, значення справи для сторін, обраний спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, кількість учасників справи, а також інші обставини, які можуть впливати на забезпечення справедливого судового розгляду.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є дійсність електронних торгів з реалізації нерухомого майна боржника, а саме земельної ділянки та садового будинку, реалізованих у межах виконавчого провадження за ціною 1 394 400 грн.

При цьому, спір стосується не лише законності проведення електронних торгів, а й передбачає перевірку дій приватного виконавця, правильності визначення характеристик майна, достовірності його оцінки, правового режиму фактично існуючого об`єкта нерухомості, дотримання прав неповнолітніх дітей, а також оцінку значного обсягу письмових доказів.

Крім того, у справі беруть участь декілька відповідачів, а також особа, права та інтереси якої безпосередньо зачіпаються результатом розгляду справи, ОСОБА_2 , що саме по собі свідчить про складність спірних правовідносин та неможливість їх повного і всебічного з`ясування у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи.

З огляду на характер спірних правовідносин, значну вартість майна, обсяг доказів, складність фактичних обставин та істотне значення спору для його учасників колегія суддів доходить висновку про те, що дана справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та розглянув справу у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України розгляд судом справи в порядку спрощеного позовного провадження замість загального є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року підлягає скасуванню з наведених процесуальних підстав.

Разом із тим, враховуючи, що справа розглядається судом апеляційної інстанції по суті спору, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку іншим доводам апеляційних скарг та перевірити обставини, на необхідність встановлення яких прямо звернув увагу Верховний Суд під час попередніх касаційних переглядів цієї справи.

Щодо меж нового апеляційного перегляду та обов`язковості висновків Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовано судове рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Зазначене положення процесуального закону покликане забезпечити єдність судової практики, правову визначеність та належне виконання судом нижчої інстанції висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права та встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Як убачається з матеріалів справи, дана справа неодноразово була предметом перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Постановою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи судове рішення, Верховний Суд звернув увагу на те, що під час попереднього апеляційного перегляду не було надано належної оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Зокрема, Верховний Суд вказав на необхідність встановлення фактичних характеристик спірного об`єкта нерухомого майна на момент проведення електронних торгів, перевірки доводів щодо фактичної площі будинку та її співвідношення із площею, зазначеною у правовстановлюючих документах та документах, на підставі яких здійснювалася реалізація майна.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу на необхідність надання належної оцінки доказам щодо ринкової вартості спірного майна, перевірки доводів про відповідність проведеної оцінки фактичному стану об`єкта та з`ясування того, чи могли виявлені недоліки під час оцінки вплинути на формування початкової та кінцевої ціни реалізації майна на електронних торгах.

Також, Верховний Суд наголосив на необхідності перевірки доводів щодо застосування положень статті 440 ЦПК України у випадку встановлення існування нерухомого майна, характеристики якого не відповідають відомостям, внесеним до державних реєстрів, та з`ясування того, чи мав приватний виконавець вчиняти додаткові процесуальні дії перед зверненням стягнення на таке майно.

Окрему увагу Верховний Суд звернув на необхідність дослідження питання дотримання прав та законних інтересів дітей, які проживали або могли проживати у спірному будинку на момент проведення виконавчих дій та реалізації майна.

Водночас, Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення спору недостатньо лише встановити наявність чи відсутність окремих порушень процедури проведення електронних торгів. Вирішальним є встановлення того, чи могли такі порушення вплинути на результати електронних торгів, зокрема, на визначення вартості майна, коло потенційних покупців та кінцевий результат його реалізації.

Отже, під час нового апеляційного розгляду колегія суддів виходить із необхідності повного виконання вказівок Верховного Суду, перевіряє усі обставини, на які звернула увагу касаційна інстанція, та надає оцінку кожному доказу і доводу сторін у їх сукупності відповідно до вимог статей 76-89, 263, 264 та 417 ЦПК України.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне послідовно перевірити доводи сторін щодо фактичних характеристик спірного будинку на момент проведення електронних торгів, правильності визначення його вартості, наявності підстав для застосування статті 440 ЦПК України, дотримання прав та законних інтересів дітей, а також впливу встановлених порушень на результати електронних торгів.

Водночас, перш ніж перейти до оцінки доводів сторін щодо фактичних характеристик спірного майна та законності проведення електронних торгів, колегія суддів зазначає, що відповідно до загального принципу дії закону в часі спірні матеріальні правовідносини підлягають оцінці з урахуванням законодавства, чинного на момент виникнення, зміни та припинення відповідних прав та обов`язків сторін.

Оскільки спірні виконавчі дії, оцінка майна та електронні торги відбувалися у 2018-2019 роках, законність таких дій підлягає перевірці виходячи з положень законодавства, чинного саме на момент їх вчинення.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене колегія суддів під час вирішення даного спору враховує правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, сформульовані як до, так і після виникнення спірних правовідносин, якщо вони стосуються застосування відповідних норм права та є актуальними на момент ухвалення цього судового рішення.

Такий підхід відповідає принципам правової визначеності, справедливості, розумності та єдності судової практики.

Щодо фактичних характеристик спірного будинку на момент проведення електронних торгів.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку від 21 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федорішиною А.Г., ОСОБА_3 набув у власність садовий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 49,7 кв. м та земельну ділянку площею 0,0596 га, кадастровий номер 8000000000:66:613:0018.

Отже, станом на момент набуття права власності та на момент проведення електронних торгів у державних реєстрах за ОСОБА_3 був зареєстрований садовий будинок загальною площею 49,7 кв. м.

Разом з тим, із постанови приватного виконавця Вольф Т. Л. від 04 червня 2018 року про опис та арешт майна боржника вбачається, що під час проведення виконавчих дій приватним виконавцем було встановлено, що фактична площа будинку є значно більшою за площу, зазначену у правовстановлюючих документах.

Аналогічні відомості містяться і в заявці приватного виконавця від 17 жовтня 2018 року на реалізацію арештованого майна, поданій до ДП «СЕТАМ», у якій також зазначено, що фактично будинок має значно більшу площу, ніж передбачено правовстановлюючими документами.

Крім того, відповідно до довідки голови правління СТ «Червона Троянда» від 09 березня 2019 року, садового будинку, зазначеного у технічній документації, фактично немає, а на земельній ділянці розташований житловий будинок, який не введений в експлуатацію.

На підтвердження своїх доводів щодо фактичних характеристик спірного майна позивачем під час розгляду справи надано технічний паспорт, виготовлений у 2020 році, згідно з яким (згідно технічного паспорту загальна площа розташованого на земельній ділянці будинку становить 440,4 кв. м), а також експлікацію приміщень та фотоматеріали, які відображають зовнішній вигляд зазначеного об`єкта нерухомості.

Колегія суддів окремо звертає увагу на те, що зазначені технічний паспорт, експлікація приміщень, фотоматеріали, а також звіти про оцінку спірного майна були подані позивачем під час попередніх апеляційних переглядів справи як додаткові докази на підтвердження доводів щодо фактичних характеристик спірного об`єкта нерухомості та його ринкової вартості.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, досліджує докази, які стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються у виняткових випадках за умови доведення неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від особи.

Як встановлено Верховним Судом у постанові від 24 травня 2023 року, під час попереднього апеляційного перегляду справи апеляційний суд не розглянув по суті клопотання ОСОБА_3 про долучення додаткових доказів, не навів мотивів їх прийняття чи відхилення та фактично залишив поза увагою обставини, які могли мати істотне значення для правильного вирішення спору.

Саме ненадання оцінки зазначеним доказам та невстановлення дійсних характеристик спірного будинку стали однією з підстав для скасування Верховним Судом попередніх постанов суду апеляційної інстанції.

Виконуючи вказівки Верховного Суду, які відповідно до статті 417 ЦПК України є обов`язковими під час нового розгляду справи, колегія суддів надає оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності незалежно від того, чи підтверджують вони позицію позивача або відповідачів.

Оцінюючи наведені докази у сукупності, колегія суддів виходить із того, що вже станом на момент опису та арешту майна приватний виконавець був обізнаний про невідповідність фактичних характеристик будинку відомостям, зазначеним у правовстановлюючих документах, оскільки така обставина була безпосередньо зафіксована як у постанові про опис та арешт майна від 04 червня 2018 року, так і у заявці на реалізацію арештованого майна, поданій до ДП «СЕТАМ».

При цьому, технічний паспорт, виготовлений у 2020 році, експлікація приміщень, фотоматеріали та інші наявні у справі докази не підтверджують виникнення нового об`єкта нерухомості після проведення електронних торгів, а навпаки свідчать про існування на спірній земельній ділянці будинку, фактичні характеристики якого істотно відрізнялися від характеристик садового будинку загальною площею 49,7 кв. м, зазначених у правовстановлюючих документах та використаних під час формування лота для реалізації майна.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що на момент проведення електронних торгів існувала істотна невідповідність між характеристиками об`єкта нерухомого майна, зазначеними у правовстановлюючих документах та використаними під час його оцінки і реалізації, та фактичними характеристиками будинку, про існування яких було відомо приватному виконавцю.

Встановлені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки безпосередньо пов`язані з питаннями визначення ринкової вартості майна, повнотою інформації про об`єкт, що виставлявся на торги, а також з`ясуванням того, чи могли такі обставини вплинути на результати реалізації майна на електронних торгах.

Щодо доводів про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Колегія суддів, перевіряючи доводи позивача про те, що під час реалізації спірного майна було змінено цільове призначення належної йому земельної ділянки, відхиляє як необгрунтовані.

Як убачається з матеріалів справи, відомості про цільове призначення земельної ділянки, зазначені у заявці на реалізацію арештованого майна та в інформаційному повідомленні ДП «СЕТАМ», були сформовані на підставі даних Державного земельного кадастру та інших офіційних джерел інформації, якими користувався приватний виконавець під час здійснення виконавчих дій.

При цьому, саме по собі відображення певних відомостей про земельну ділянку у документах виконавчого провадження або в інформаційному повідомленні про проведення електронних торгів не свідчить про прийняття уповноваженим органом рішення щодо зміни її цільового призначення та не породжує будь-яких правових наслідків, пов`язаних зі зміною правового режиму земельної ділянки.

Доказів того, що у встановленому законом порядку було здійснено державну реєстрацію зміни цільового призначення спірної земельної ділянки або, що внаслідок проведення електронних торгів відбулися будь-які зміни земельної ділянки правового статусу, матеріали справи не містять.

Щодо визначення вартості спірного майна та її відповідності фактичним характеристикам об`єкта.

Вирішуючи питання щодо відповідності визначеної під час виконавчого провадження вартості майна його фактичним характеристикам, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна здійснюється шляхом проведення електронних торгів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

За усталеною практикою Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду реалізація майна на прилюдних (електронних) торгах є особливим різновидом договору купівлі-продажу, а оформлення результатів таких торгів є правочином, до якого застосовуються загальні положення цивільного законодавства про правочини та договори купівлі-продажу.

Відтак електронні торги можуть бути визнані недійсними за наявності порушень встановленого законом порядку їх проведення, якщо такі порушення вплинули на результат торгів та призвели до порушення прав чи законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц, а також у численній подальшій практиці Верховного Суду.

Разом з тим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що допущені державним чи приватним виконавцем порушення під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно чи проведення його оцінки, самі по собі не є безумовною підставою для визнання електронних торгів недійсними, оскільки такі дії мають самостійний порядок оскарження.

Водночас під час розгляду спору про визнання електронних торгів недійсними суд зобов`язаний перевірити, чи вплинули відповідні порушення на формування лота, визначення вартості майна та кінцевий результат його реалізації.

Саме на необхідність з`ясування зазначених обставин звернув увагу Верховний Суд під час касаційного перегляду цієї справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 зазначила, що реалізація арештованого майна за ціною, яка є значно нижчою від його дійсної ринкової вартості, може призвести до істотного порушення прав як боржника, так і стягувача. У разі встановлення такої обставини електронні торги не можуть вважатися справедливими та такими, що створюють правомірні наслідки для їх учасників.

Як убачається з матеріалів справи, постановою приватного виконавця Павелків (Вольф) Т. Л. від 24 вересня 2018 року для визначення вартості арештованого майна було залучено суб`єкта оціночної діяльності ПП «Консалтингова група «Арго-Експерт».

Згідно зі звітом про оцінку від 01 жовтня 2018 року ринкова вартість садового будинку площею 49,7 кв. м була визначена у розмірі 991 000 грн, а земельної ділянки площею 0,0596 га - у розмірі 1 001 000 грн. Загальна вартість майна склала 1 992 000 грн.

Разом з тим, зі змісту зазначеного звіту вбачається, що оцінка проводилася виходячи з характеристик садового будинку загальною площею 49,7 кв. м, зазначених у правовстановлюючих документах.

При цьому, як уже встановлено колегією суддів, на момент проведення оцінки приватному виконавцю було відомо, що фактичні характеристики будинку не відповідають відомостям, зазначеним у документах державної реєстрації, про що прямо зазначено як у постанові про опис та арешт майна від 04 червня 2018 року, так і у заявці на реалізацію арештованого майна від 17 жовтня 2018 року.

Крім того, позивачем до матеріалів справи подано звіти про оцінку спірного майна, складені у 2021 році, відповідно до яких ринкова вартість земельної ділянки визначена у сумі 1 269 319 грн, а вартість розташованого на ній будинку, виходячи з його фактичних характеристик, у сумі 12 754 516 грн.

Колегія суддів враховує, що зазначені звіти не підтверджують автоматично ринкову вартість майна станом на дату проведення електронних торгів, однак вони є належними доказами для оцінки доводів сторін щодо істотної різниці між характеристиками об`єкта, який фактично існував на земельній ділянці, та характеристиками об`єкта, що був покладений в основу оцінки і формування лота для реалізації.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що визначення вартості спірного майна здійснювалося з характеристик будинку площею 49,7 кв. м, в той час як наявні у справі докази свідчать про існування на земельній ділянці об`єкта нерухомості з іншими фактичними характеристиками, про що було відомо приватному виконавцю ще до проведення оцінки та передачі майна на реалізацію.

Отже, зазначені обставини підлягають врахуванню під час вирішення питання про те, чи вплинули допущені порушення на результати електронних торгів та чи призвели вони до порушення прав позивача як власника спірного майна.

Щодо застосування положень статті 440 ЦПК України.

Однією з обставин, на необхідність перевірки якої звернув увагу Верховний Суд під час касаційного перегляду справи, є питання можливості застосування положень статті 440 ЦПК України під час звернення стягнення на спірне майно.

Відповідно до статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, вирішується судом за поданням державного або приватного виконавця.

Як уже встановлено колегією суддів, під час опису та арешту майна 04 червня 2018 року приватний виконавець Павелків (Вольф Т. Л.) зафіксувала, що фактична площа будинку є значно більшою за площу, зазначену у правовстановлюючих документах.

В подальшому,аналогічна інформація була відображена і в заявці на реалізацію арештованого майна, поданій до ДП «СЕТАМ».

Тобто, ще до проведення оцінки майна та передачі його на реалізацію приватний виконавець була обізнана про існування на земельній ділянці об`єкта нерухомості, фактичні характеристики якого не відповідали відомостям, внесеним до державних реєстрів.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що приватним виконавцем були вжиті будь-які заходи для з`ясування правової природи виявленої невідповідності, зокрема, щодо того, чи є збільшення площі наслідком реконструкції зареєстрованого об`єкта, створення нового об`єкта нерухомості, здійснення самочинного будівництва або інших змін, які можуть мати значення для визначення складу майна боржника.

Так само, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що приватним виконавцем було встановлено, які саме характеристики об`єкта повинні враховуватися під час проведення оцінки майна та формування лота для його подальшої реалізації.

Сама по собі наявність невідповідності між фактичними характеристиками об`єкта нерухомості та даними державної реєстрації не свідчить автоматично про обов`язковість застосування положень статті 440 ЦПК України.

Разом із тим, встановлена невідповідність вимагала від приватного виконавця вчинення дій, спрямованих на з`ясування правового статусу такого майна та належне визначення об`єкта, який підлягає оцінці та реалізації у виконавчому провадженні.

Невчинення таких дій призвело до того, що реалізація майна відбулася за умов існування невизначеності щодо фактичних характеристик об`єкта нерухомості, який виставлявся на електронні торги, що підлягає врахуванню колегією суддів під час оцінки законності проведення електронних торгів та впливу встановлених порушень на їх результати.

Щодо впливу встановлених порушень на результати електронних торгів.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, яку наведено колегію суддів вище, реалізація арештованого майна на електронних торгах є особливим різновидом договору купівлі-продажу, а оформлення результатів таких торгів є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Разом з тим, підставою для визнання електронних торгів недійсними є не будь-яке порушення порядку виконавчого провадження чи реалізації майна, а лише таке порушення, яке могло вплинути на результат торгів та призвело до порушення прав чи законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Саме про необхідність встановлення таких обставин було окремо наголошено Верховним Судом під час касаційного перегляду даної справи.

Як зазначено вище, ще під час опису та арешту майна приватному виконавцю було відомо про невідповідність фактичних характеристик будинку відомостям, зазначеним у правовстановлюючих документах. Незважаючи на це, оцінка майна була проведена виходячи виключно із характеристик садового будинку загальною площею 49,7 кв. м.

При цьому, в постанові про опис та арешт майна та у заявці на реалізацію арештованого майна приватний виконавець зазначав, що фактична площа будинку є значно більшою.

Отже, на момент проведення оцінки та формування лота існувала відома виконавцю невідповідність між фактичним станом об`єкта нерухомості та відомостями, покладеними в основу визначення його вартості.

Колегія суддів враховує, що саме визначення початкової вартості майна є однією з ключових умов проведення електронних торгів, оскільки безпосередньо впливає як на стартову ціну лота, так і на коло потенційних покупців, їх заінтересованість у придбанні майна та кінцевий результат реалізації.

З матеріалів справи вбачається, що майно було виставлено на реалізацію за загальною вартістю 1 992 000 грн, а в подальшому реалізовано за ціною 1 394 400 грн після поетапного зниження вартості лота.

Водночас, наявні у справі докази свідчать про існування істотної різниці між характеристиками об`єкта, який фактично знаходився на земельній ділянці, та характеристиками об`єкта, що був покладений в основу оцінки майна.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновкупро те, що встановлені порушення не є формальними та безпосередньо стосуються визначення вартості майна, яке було реалізоване на електронних торгах.

В свою чергу, визначення вартості майна виходячи з характеристик об`єкта, які не відповідали його фактичному стану, могло істотно вплинути на формування початкової ціни лота та кінцевий результат реалізації майна.

Отже, на відміну від порушень, які мають самостійний порядок оскарження та не впливають на результати торгів, встановлені у цій справі обставини перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із процедурою реалізації майна та свідчать про порушення прав позивача як власника спірного нерухомого майна.

При цьому, колегія суддів не вважає визначальними для вирішення даного спору окремі доводи сторін та висновки суду першої інстанції щодо порядку призначення зберігача арештованого майна, проведення фотозйомки об`єкта чи інших процесуальних дій виконавця, оскільки навіть у разі наявності чи відсутності відповідних порушень вони самі по собі не можуть свідчити про недійсність електронних торгів.

Колегія суддів зауважує, що вмежах даного спору вирішальне значення мають встановлені судом обставини щодо невідповідності фактичних характеристик майна відомостям, використаним під час його оцінки та реалізації, а також вплив таких порушень на формування початкової вартості майна та результати електронних торгів.

Щодо доводів про порушення прав та законних інтересів неповнолітніх дітей.

Виконуючи вказівки Верховного Суду, колегія суддів перевірила доводи позивача щодо необхідності отримання приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію спірного майна.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», пункту 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень та абзацу сьомого пункту 3 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, попередній дозвіл органу опіки та піклування є обов`язковим у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 зазначила, що отримання такого дозволу є обов`язковим саме у випадку існування у дитини права власності або права користування нерухомим майном, яке підлягає реалізації у виконавчому провадженні.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент проведення виконавчих дій та реалізації майна неповнолітні діти ОСОБА_3 були власниками спірного майна або мали щодо нього самостійне право користування.

Під час попереднього апеляційного перегляду справипредставник позивача підтвердив, що неповнолітні діти позивача не були зареєстровані у спірному будинку та мали інше зареєстроване місце проживання.

Крім того, як встановлено колегією суддів, об`єкт нерухомості, на існування якого посилається позивач, не був введений в експлуатацію та не був зареєстрований як окремий об`єкт нерухомого майна у встановленому законом порядку.

При цьому, колегія суддів зауважує, що факт спорудження будинку або проживання у ньому членів сім`ї власника не є безумовною підставою для висновку про наявність у дитини права користування таким майном у розумінні наведених вище норм законодавства.

Доказів того, що саме спірний будинок був єдиним місцем проживання дітей, що вони втратили житло внаслідок реалізації майна або що їх житлові права були обмежені внаслідок проведення електронних торгів, матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що у даній справі не встановлено наявності у неповнолітніх дітей позивача права власності чи права користування спірним майном у розумінні статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», а тому обов`язок отримання приватним виконавцем попереднього дозволу органу опіки та піклування для реалізації спірного майна не виникав.

Отже, доводи позивача про порушення прав та законних інтересів неповнолітніх дітей під час проведення виконавчих дій та реалізації майна не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Щодо належного способу захисту порушеного права, похідних позовних вимог та позовних вимог до приватного нотаріуса Черняка А. Л.

Вирішуючи питання щодо інших заявлених позовних вимог, колегія суддів виходить із такого.

Як уже зазначалося вище, встановлені під час апеляційного перегляду порушення стосуються безпосередньо процедури визначення характеристик спірного майна, його оцінки, формування лота та подальшої реалізації на електронних торгах, що, у свою чергу, вплинуло на результати таких торгів та призвело до порушення прав позивача як власника майна.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду реалізація майна на електронних торгах за своєю правовою природою є різновидом договору купівлі-продажу, а оформлення результатів таких торгів є правочином, який може бути оспорений у судовому порядку. Саме електронні торги є тією юридичною підставою, з якою закон пов`язує перехід права власності від боржника до переможця торгів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 та від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 дійшла висновку, що належним способом захисту у спорах щодо примусової реалізації майна є саме оспорення електронних торгів як правочину, тоді як протокол проведення торгів, акт про реалізацію майна та інші документи, складені за результатами їх проведення, лише посвідчують факт вчинення такого правочину та не є самостійними підставами набуття права власності.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 зазначено, що свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів не є самостійним правочином, а лише посвідчує наслідки проведених торгів, у зв`язку із чим його окреме оскарження не є ефективним способом захисту порушеного права.

Отже, вирішальним для правильного вирішення даного спору є встановлення дійсності або недійсності саме електронних торгів від 28 січня 2019 року, оскільки саме вони є юридичною підставою вибуття спірного майна із власності позивача та переходу права власності до переможця торгів.

Визнання електронних торгів недійсними усуває правову підставу набуття права власності на спірне майно та є належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Водночас заявлені позивачем вимоги про скасування рішень щодо державної реєстрації прав, скасування відповідних реєстраційних записів та інші похідні вимоги фактично спрямовані на усунення наслідків проведення електронних торгів і не мають самостійного значення за умови вирішення питання щодо дійсності або недійсності самих торгів.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд під час касаційного перегляду даної справи звернув увагу на необхідність надання належної оцінки позовним вимогам, заявленим до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черняка А.Л.

З матеріалів справи вбачається, що участь приватного нотаріуса Черняка А. Л. у спірних правовідносинах обмежувалася вчиненням нотаріальних та реєстраційних дій після завершення електронних торгів та оформлення їх результатів.

При цьому, приватний нотаріус не здійснював опису та арешту майна, не визначав його вартість, не формував лот для реалізації, не організовував проведення електронних торгів та не приймав жодних рішень щодо умов їх проведення.

Отже, встановлені колегією суддів порушення, які стали підставою для визнання електронних торгів недійсними, не перебували у сфері повноважень приватного нотаріуса та не пов`язані із вчиненням ним нотаріальних чи реєстраційних дій.

Верховний Суд у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19 та від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 зазначив, що державний реєстратор або нотаріус не є належним відповідачем у спорі щодо права власності на нерухоме майно, оскільки належним відповідачем у такому спорі є особа, за якою зареєстроване відповідне речове право або щодо якої вирішується питання про наявність чи відсутність такого права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черняка А. Л. не підлягають задоволенню, оскільки заявлені до неналежного відповідача.

Відтак, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є вимога про визнання електронних торгів недійсними, тоді як у задоволенні решти позовних вимог, які є похідними від зазначеної вимоги або заявлені до неналежного відповідача, слід відмовити.

Щодо висновків суду за результатами апеляційного перегляду справи.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що під час здійснення виконавчих дій та подальшої реалізації належного ОСОБА_3 майна на електронних торгах було допущено порушення, які не можуть бути визнані суто формальними або такими, що не впливають на права та законні інтереси учасників виконавчого провадження.

Як встановлено судом в ході апеляційного перегляду справи, ще на момент опису та арешту майна приватному виконавцю було достеменно відомо про існування на спірній земельній ділянці об`єкта нерухомості, фактичні характеристики якого не відповідали відомостям, зазначеним у правовстановлюючих документах. Зазначена обставина була безпосередньо зафіксована самим приватним виконавцем як у постанові про опис та арешт майна, так і в подальшій заявці на реалізацію арештованого майна, поданій до ДП «СЕТАМ».

Разом із тим, незважаючи на наявність у виконавця такої інформації, оцінка майна була проведена виходячи виключно з характеристик садового будинку загальною площею 49,7 кв. м, зазначених у правовстановлюючих документах, тоді як питання щодо фактичних характеристик об`єкта, який існував на земельній ділянці на момент реалізації майна, залишилися невирішеними.

Колегія суддів також встановила, що при формуванні лота та оприлюдненні інформації про майно потенційним покупцям не була надана повна та достовірна інформація про фактичний стан об`єкта нерухомості, відомості про який були відомі приватному виконавцю ще до передачі майна на реалізацію.

Також, колегією суддів встановлено, що за наявності відомостей про істотну невідповідність між характеристиками зареєстрованого об`єкта та фактичним станом нерухомого майна приватним виконавцем належним чином не було вирішено питання щодо правового статусу такого об`єкта та необхідності вчинення дій, передбачених статтею 440 ЦПК України.

Оцінюючи встановлені обставини у їх сукупності, колегія суддів виходить із того, що виявлені порушення безпосередньо стосувалися визначення характеристик майна, формування його вартості та умов реалізації, а тому об`єктивно могли вплинути як на визначення початкової вартості майна, так і на результати електронних торгів у цілому.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої для визнання електронних торгів недійсними визначальним є не сам лише факт допущення порушень процедури їх проведення, а встановлення того, що такі порушення могли вплинути на результати торгів та призвели до порушення прав особи, яка їх оспорює.

У даній справі саме такі обставини знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Разом з тим, перевіркою доводів сторін не встановлено наявності порушень прав та законних інтересів неповнолітніх дітей позивача під час проведення виконавчих дій та реалізації спірного майна, а також не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черняка А. Л.

Колегія суддів також враховує, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є вимога про визнання електронних торгів недійсними, оскільки саме результати торгів стали юридичною підставою вибуття спірного майна з його власності та подальшого переходу права власності до переможця торгів.

За таких обставин, оцінивши всі наявні у справі докази, перевіривши доводи апеляційних скарг, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах, якими справа неодноразово направлялася на новий апеляційний розгляд, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_3 шляхом визнання недійсними електронних торгів від 28 січня 2019 року з реалізації належного йому нерухомого майна.

Водночас, у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки такі висновки є похідними від вимоги про визнання електронних торгів недійсними або заявлені до неналежного відповідача.

Щодо інших доводів апеляційних скарг

Колегія суддів також перевірила інші доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ДП «СЕТАМ», які не були предметом окремого детального аналізу в попередніх розділах цієї постанови.

Зокрема, відповілачі посилалися на те, що позивач фактично оспорює результати оцінки майна, тоді як звіт про оцінку має самостійний порядок оскарження, а тому наведені обставини не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.

Колегія суддів не може погодитися з такими доводами.

В межах даної справи предметом судового розгляду є не правомірність звіту про оцінку як самостійного акта, а законність проведення електронних торгів та наявність чи відсутність порушень, які могли вплинути на їх результат і призвести до порушення прав позивача.

При цьому, питання правильності визначення вартості майна, повноти відомостей про об`єкт реалізації та відповідності оцінки фактичному стану майна досліджуються судом не як самостійний предмет спору, а як складові обставини, які безпосередньо впливають на встановлення законності процедури реалізації майна та визначення того, чи були порушені права боржника під час проведення електронних торгів.

Саме на необхідності дослідження цих обставин та надання їм належної правової оцінки неодноразово наголошував Верховний Суд під час касаційного перегляду даної справи.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг про те, що відсутність державної реєстрації права власності на фактично існуючий будинок виключала необхідність врахування його реальних характеристик під час проведення виконавчих дій та реалізації майна.

Навпаки, встановлена під час апеляційного перегляду справи невідповідність між характеристиками об`єкта, зазначеними у правовстановлюючих документах, та фактичним станом нерухомого майна була тією обставиною, яка вимагала від приватного виконавця вчинення додаткових дій для належного визначення об`єкта звернення стягнення, його характеристик та правового режиму.

Факт відсутності державної реєстрації відповідних змін не усував необхідності належного дослідження фактичного стану майна, оскільки саме ці обставини могли безпосередньо впливати на визначення його вартості, формування лота та коло потенційних учасників торгів.

Разом із тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційних скарг в тій частині, що не кожне порушення, допущене під час виконавчого провадження, є безумовною підставою для визнання електронних торгів недійсними.

Саме тому під час нового апеляційного розгляду суд не обмежився встановленням формального факту наявності окремих порушень, а перевірив, чи могли такі порушення вплинути на результати реалізації майна та чи призвели вони до порушення прав позивача.

Колегія суддів враховує, що окремі доводи апеляційних скарг щодо порядку призначення зберігача арештованого майна, проведення фотозйомки об`єкта, відображення окремих відомостей у документах виконавчого провадження та інші процедурні аспекти самі по собі не мають визначального значення для вирішення даного спору, оскільки не перебувають у прямому причинному зв`язку з тими порушеннями, які встановлені судом та покладені в основу висновку про недійсність електронних торгів.

Іншим доводам апеляційних скарг колегія суддів надала оцінку у відповідних розділах цієї постанови.

Відтак, доводи апеляційних скарг знайшли своє часткове підтвердження в тій частині, що не всі обставини, на які посилався позивач та які були покладені в основу рішення суду першої інстанції, можуть самостійно розглядатися як достатні підстави для визнання електронних торгів недійсними.

Водночас, встановлені судом апеляційної інстанції порушення щодо визначення фактичних характеристик майна, його оцінки, формування інформації про лот та впливу цих обставин на результати реалізації майна є достатніми для висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та визнання електронних торгів недійсними.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року не може бути залишене в силі, оскільки суд першої інстанції хоча і дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсними електронних торгів, проте неповно з`ясував обставини справи, помилково визначив правові наслідки встановлених порушень та дійшов необґрунтованого висновку щодо задоволення всіх заялвених позовних вимог.

За наслідками апеляційного перегляду доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 , ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_2 знайшли своє часткове підтвердження, зокрема, щодо відсутності підстав для задоволення окремих позовних вимог та необхідності іншої правової оцінки окремих обставин справи.

Водночас, доводи апеляційних скарг в частині відсутності порушень під час реалізації спірного майна та відсутності підстав для визнання електронних торгів недійсними свого підтвердження не знайшли.

За таких обставин, апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державного підприємства «СЕТАМ» та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1,10 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, колегія суддів вважає за необхідне здійснити новий розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом у 2020 році позивачем було заявлено п`ять вимог немайнового характеру. Ставка судового збору за подання однієї позовної вимоги немайнового характеру для фізичної особи становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на момент звернення до суду складало 840,80 грн (2 102 грн ? 0,4).

Отже, судовий збір за подання позовної заяви становив 4 204 грн (840,80 грн ? 5 вимог).

Крім того, позивачем було сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 420,40 грн.

Отже, загальна сума судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, становила 4 624,40 грн (4 204 грн + 420,40 грн).

Разом з тим, за результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення однієї з п`яти заявлених позовних вимог, а саме вимоги про визнання недійсними електронних торгів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

За таких обставин, судовий збір підлягає розподілу пропорційно до розміру задоволених вимог. Частка задоволених вимог становить 20 % від загального обсягу заявлених вимог (1 із 5).

Відтак, на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 1261,20 грн, що складається із судового збору за одну задоволену позовну вимогу немайнового характеру у сумі 840,80 грн та судового збору за подання заяви про забезпечення позову у сумі 420,40 грн.

Оскільки позов в цій частині задоволено до приватного виконавця Павелків (Вольф) Т. Л., ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_1 , з кожного з них на користь позивача підлягає стягненню по 420,40 грн судового збору (1 261,20 грн : 3).

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції були подані ОСОБА_1 , Державним підприємством «СЕТАМ», приватним виконавцем Павелків (Вольф) Т. Л. та ОСОБА_2 , кожним із яких було сплачено судовий збір у розмірі 6 306,00 грн.

Оскільки апеляційні скаргипідлягаютьзадоволеннючастково, на користь відповідачів та ОСОБА_6 підлягає компенсації 80 % сплаченого ними судового збору, що становить 5 044,80 грн кожному (6 306,00 грн ? 80 %).

Згідно ч.ч. 1,10 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, після проведення взаємозаліку судових витрат з ОСОБА_3 на користь приватного виконавця Павелків (Вольф) Т. Л., ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_1 підлягає стягненню по 4 624,40 грн кожному (5 044,80 грн - 420,40 грн).

На користь ОСОБА_2 , яка не є відповідачем у справі та щодо якої відсутні підстави для проведення взаємозаліку, підлягає стягненню 5 044,80 грн судового збору.

У зв`язку з наведеним, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 за результатами апеляційного перегляду справи, становить 18 918,00 грн.

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державного підприємства «Сетам» задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни, Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черняка Андрія Леонідовича про визнання недійсними електронних торгів задовольнити частково.

Визнати недійсними електронні торги, проведені Державним підприємством «СЕТАМ» 28 січня 2019 року, із реалізації арештованого майна по лоту № 324577, а саме: земельної ділянки загальною площею 0,0596 га, кадастровий номер 8000000000:66:613:0018, та садового будинку з надвірними будівлями загальною площею 49,7 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 та були реалізовані у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни судовий збір у розмірі 4 624 грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державного підприємства «СЕТАМ» судовий збір у розмірі 4 624 грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 624 грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5 044 грн 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура