Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №759/18906/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 759/18906/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/2897/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року (суддя Горбенко Н.О.) за поданням Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення тимчасового обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України, подане у межах розгляду цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини,

установив:

у жовтні 2025 року державний виконавець Бистрицька Т.В. звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 до виконання зобов`язань, покладених на неї ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 9 вересня 2025 року у справі № 759/18906/23, згідно якої суд постановив: забезпечити позов шляхом зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв`язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв`язок.

Обґрунтовуючи зазначене подання, державний виконавець Бистрицька Т.В. посилалася на те, що 18 вересня 2025 року державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 9 вересня 2025 року у справі № 759/18906/23, якою зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв`язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв`язок.

Державний виконавець Бистрицька Т.В. посилалась на те, 4 жовтня 2025 року нею було здійснено перевірку виконання ухвали суду, шляхом здійснення спільного відеозв`язку, однак під час спілкування о 14:00 год. боржниця ОСОБА_2 продемонструвала, що дитина спить, при цьому, до 21:30 год. вона так і не вийшла на зв`язок та не повідомила про те, що дитина прокинулась. 6 жовтня 2025 року нею було направлено боржниці вимогу з проханням вказати зручний час для спілкування дитини зі стягувачем та проханням вказати актуальний контактний номер. 7 жовтня 2025 року державним виконавцем Грінберг Ю.М. було повторно здійснено перевірку виконання ухвали, однак боржниця була не на зв`язку, телефон було вимкнуто. 9 та 10 жовтня 2025 року боржниці направлялись вимоги з метою з`ясування контактної інформації та режиму дня дитини. Під час перевірки виконання ухвали 11 жовтня 2025 року боржниця ОСОБА_2 знову не відповіла на дзвінок. Постановою від 14 жовтня 2025 року на боржницю ОСОБА_2 було накладено стягнення у виді штрафу та здійснено чергову спробу перевірити виконання ухвали суду, однак боржниця також не відповідала на дзвінок. Не відповідала боржниця на дзвінки і під час перевірок 16 жовтня 2025 року та 18 жовтня 2025 року. За кожною із вказаних перевірок були складені відповідні акти. Постановою від 20 жовтня 2025 року на боржницю ОСОБА_2 повторно було накладено стягнення у виді штрафу.

Державний виконавець Бистрицька Т.В. вважала, що встановлення тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України буде спонукати боржницю ОСОБА_2 до вчинення дій щодо виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 9 вересня 2025 року.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року подання залишено без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким подання державного виконавця задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи та порушення норм процесуального права.

Стягувач зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_2 систематично ухиляється від виконання судового рішення, що підтверджується складеними державним виконавцем актами. При цьому, ОСОБА_2 регулярно приймає участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, що свідчить про наявність у неї відповідних засобів зв`язку та свідоме ухилення від виконання ухвали суду.

Стягувач посилається на те, що він не бачив свою дитину 15 місяців, при цьому він сплачує великі аліменти, однак суд першої інстанції безпідставно ігнорує факт ухилення ОСОБА_2 від виконання судового рішення, зазначаючи про недоведеність такого факту.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з`явилася, до відеоконференцзв`язку не приєдналася, 22 квітня 2026 року направила до суду повторне клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на захворювання.

Враховуючи задоволення клопотання ОСОБА_2 про забезпечення її участі у судовому засідання у режимі відеоконференції, а також враховуючи, що клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги подано ОСОБА_2 повторно, колегія суддів відмовила у його задоволенні.

Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація та виконавчий комітет Броварської міської ради, будучи належним чином повідомленими про дату, місце і час розгляду апеляційної скарги, повторно своїх представників у судове засідання не направили.

Враховуючи положення статті 372 ЦПК України, колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність ОСОБА_2 та заінтересованих осіб.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бистрицької Т.В. від 18 вересня 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 9 вересня 2025 року у справі № 759/18906/23, якою зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв`язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв`язок.

Постановами головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бистрицької Т.В. від 14 жовтня 2025 року та від 20 жовтня 2025 року на боржницю ОСОБА_2 накладено стягнення у виді штрафу за невиконання судового рішення.

Залишаючи без задоволення подання головного державного виконавця Бистрицької Т.В., суд першої інстанції виходив з того, що право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Суд першої інстанції зазначив, що державним виконавцем не доведено наявність обставин, зазначених у поданні, про обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, а судом не встановлено фактів, що ставлять під загрозу питання примусового виконання судового рішення та потребують тимчасового обмеження права виїзду боржника за межі України.

Переглядаючи ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішення, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Пунктом 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, зокрема, у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у вказаному вище випадку запроваджується у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частин 1, 3 статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка єборжником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Подання Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було подано в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 9 вересня 2025 року про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи подання державний виконавець зазначала, що боржниця систематично не виходила на зв`язок, що свідчить про те, що вона ухиляється від виконання ухвали про забезпечення позову, про що було складено акти від 6 жовтня 2025 року, 7 жовтня 2025 року, 11 жовтня 2025 року, 16 жовтня 2025 року та 18 жовтня 2025 року, а також державний виконавець зазначав, що постановами від 14 жовтня 2025 року та від 20 жовтня 2025 року на боржницю було накладено стягнення у виді штрафу за невиконання судового рішення.

Аналіз наданих державним виконавцем документів свідчить, що висновок про ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання зобов`язання, покладених на неї ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 9 вересня 2025 року у порядку забезпечення позову, державним виконавцем зроблений протягом двох тижнів з 6 жовтня 2025 року по 18 жовтня 2025 року.

Разом з цим, матеріали виконавчого провадження містять клопотання боржниці ОСОБА_2 про відкладення виконавчих дій у зв`язку із її хворобою та хворобою дітей, що враховано державним виконавцем не було.

Доводи апеляційної скарги, що надані суду документи підтверджують ухилення ОСОБА_2 від виконання судового рішення, колегія суддів вважає безпідставними, так як аналіз судом наданих йому документів свідчить про відсутність підстав для висновку про ухилення боржниці від виконання судового рішення та відсутності підстав для застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно зі статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» від 26.11.2009, Європейський суд з прав людини

сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що тимчасове обмеження особи - боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Отже, подання державного виконавця повинно містити обґрунтування, яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 забезпечить виконання зобов`язання по забезпеченню регулярного спілкування батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 .

Однак, такого обґрунтування державним виконавцем наведено не було, а суду не було надано достатніх та належних доказів у підтвердження необхідності застосування такого крайнього заходу.

Крім того, при розгляді даного подання необхідно враховувати, що боржник ОСОБА_2 перебуває за межами України, а відтак обмеження її у праві виїзду за межі України є недоцільним та не призведе до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні подання, оцінивши надані докази та правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук