Вирок від 21 червня 2026 р. у справі №688/767/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/767/25

Провадження № 11-кп/820/333/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому та в режимі відеоконференції кримінальне провадження, по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.162, ч.1 ст.129 КК України, за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого ОСОБА_9 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2026 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шепетівки Хмельницької області, зареєстрованого та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, пенсіонера, особу з інвалідністю 2-ї групи, не має судимостей;

визнано винним за ч.1 ст.162, ч.1 ст.129 КК України та призначено йому покарання:

- за ч.1 ст.162 КК України – у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн;

- за ч.1 ст.129 КК України із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) грн.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн та 10 000 грн витрат на правничу допомогу, всього 20 000 (двадцять тисяч) грн. У решті позову відмовлено

Судом вирішено питання речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня 2024 року потерпілому ОСОБА_9 виділено в натурі у власність в окремий об`єкт нерухомого майна із спільної часткової власності належні йому 11/25 частин житлового будинку, площею 30.1 кв м, що в перерахунку складає 39/100 частин ринкової вартості будинковолодіння, та сарай, площею забудови 24.2 кв м на АДРЕСА_2 .

Також ОСОБА_9 визначено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 відповідно до 11/25 часток належних йому в будинку за цією адресою, що становить 0.0752 га.

Окрім того, відповідно до рішення LVI-ї сесії міської ради VIII-го скликання Шепетівської міської ради Хмельницької області від 08 серпня 2024 року №9 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_9 у власність земельну ділянку на АДРЕСА_2 (кадастровий номер 6810700000:01:005:0297) площею 752 кв м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У грудні місяці 2023 року (більш точної дати і часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_6 здійснив демонтування огорожі, а саме металевої сітки типу «рабиця» висотою близько 150 см, що була наявна на території подвір`я, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , яка відділяла домоволодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_9

19 серпня 2024 року близько 19-ї год ОСОБА_6 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_9 , та перебуваючи біля вищевказаного домоволодіння, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи, що він порушує недоторканість володіння особи, в порушення вимог ст.30 Конституції України, згідно з якою не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, діючи умисно, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через місце, де раніше був встановлений паркан, проник на територію вказаного домоволодіння, після цього із прикладанням фізичної сили зірвав замок, демонтував металеву засову та незаконно проник до господарської будівлі (сараю), чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

20 серпня 2024 року близько 13-ї год ОСОБА_6 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння ОСОБА_9 , повторно проник на територію вказаного домоволодіння, чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

29 серпня 2024 року близько 14 год 28 хв ОСОБА_6 повторно проник на територію домоволодіння ОСОБА_9 , де із прикладанням фізичної сили та. застосовуючи металевий інструмент, демонтував металеву засову на господарській будівлі (сараї), чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

30 серпня 2024 року близько 19 год 15 хв ОСОБА_6 , діючи умисно, не реагуючи на прохання потерпілого не заходити на територію подвір`я, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через місце, де раніше був встановлений паркан, повторно проник на територію домоволодіння ОСОБА_9 , чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння. Того ж дня близько 20 год 22 хв ОСОБА_6 здійснив демонтування загородження, яке було наявне на території подвір`я, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , а саме металеву сітку типу «рабиця» висотою біля 150 см, яку потерпілий ОСОБА_9 встановив туди близько 20 год тому.

22 листопада 2024 року близько 13 год 07 хв ОСОБА_6 , діючи умисно, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через отвір у паркані повторно проник на територію домоволодіння ОСОБА_9 , чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

09 грудня 2024 року близько 08 год 34 хв ОСОБА_6 через отвір у паркані повторно проник на територію вказаного домоволодіння, чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

06 червня 2025 року близько 13 год 58 хв ОСОБА_6 здійснив демонтування огорожі, а саме металевої сітки типу «рабиця» висотою близько 150 см, що була наявна на території подвір`я, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 , яка відділяла їх домоволодіння.

Далі 06 червня 2025 року близько 14 год ОСОБА_6 знову через місце, де раніше був встановлений паркан, проник на територію домоволодіння ОСОБА_9

21 червня 2025 року близько 14 год 27 хв ОСОБА_6 переліз через паркан та проник на територію домоволодіння ОСОБА_9 , чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у незаконному проникненні до іншого володіння особи, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачений ч.1 ст.162 КК України.

Окрім цього, 30 серпня 2024 року близько 19 год 18 хв ОСОБА_6 , перебуваючи на території подвір`я АДРЕСА_2 , на ґрунті тривалих неприязних відносин вступив у словесний конфлікт із потерпілим ОСОБА_9 . У ході словесного конфлікту в ОСОБА_6 виник протиправний умисел, спрямований на погрозу вбивством за допомогою металевого молотка.

ОСОБА_6 , реалізуючи свій протиправний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, перебуваючи у вищевказаному місці, тримаючи в руці металевий молоток, підійшов з ним до потерпілого ОСОБА_9 та, розуміючи, що його дії викличуть у потерпілого побоювання за власне життя, замахнувся металевим молотком у бік голови потерпілого, при цьому висловив усну погрозу вбивством за допомогою вказаного металевого молотка, чим, зважаючи на ситуацію, яка склалася, його агресивний стан, викликав у потерпілого почуття тривоги та побоювання за власне життя, оскільки на момент висловлення цієї погрози реально сприймав дану погрозу вбивством та побоювався її здійснення.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у погрозі вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ч.1 ст.129 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор просив: вирок Шепетівського міськрайонного суду від 04 березня 2026 року в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, за ч.1 ст.129 КК України 2 роки пробаційного нагляду із покладанням обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України; відповідно до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити 2 роки пробаційного нагляду із покладанням обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України, в решті вирок стосовно ОСОБА_6 залишити без змін.

Уважав, що вирок місцевого суду підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Зазначав, що вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 покарання суд послався на його психічний стан, його захворювання, а саме те, що він перебуває під динамічним спостереженням у лікаря психіатра з діагнозом: шизофренія, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу, виражений апато-абулічний дефект, періодичне лікування, інвалідність, вразливий соціальний стан, знижений стан контролю поведінки, часткове визнання вини.

Проте, ці обставини, є відомостями, що характеризують особу обвинуваченого, та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення і конкретних обставин справи не можуть бути визнані обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним правопорушення.

Наголошував, що судом не враховано те, що після направлення обвинувального акта до суду ОСОБА_6 продовжував вчиняти кримінальні правопорушення.

На думку сторони обвинувачення, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість відповідно до п.4 ч.1 ст.404, ч.2 ст.409 КПК України є підставами для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 просив вирок Шепетівського міськрайонного суду від 04 березня 2026 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн, за ч.1 ст.129 КК України – 2 роки пробаційного нагляду. Відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 2 років пробаційного нагляду.

Не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, належність і допустимість доказів, правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.1 ст.162 КК України та ч.1 ст.129 КК України, вважав, що визнання особи обмежено осудною та наявність у неї психічних захворювань ніяк не може бути обставиною, яка пом`якшує покарання.

Призначене ОСОБА_6 покарання є занадто м`яким та не відповідає як тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, так і його ставленню до вчиненого, оскільки обвинувачений вину не визнав, відсутнє каяття у вчиненому, що підтверджується в першу чергу як його позицією, так і його діями, зокрема тим, що заподіяні збитки не відшкодовані.

Посилався на те, що місцевий суд допустився помилки при призначенні міри покарання, оскільки підстави застосування ст.ст.66, 69 КК України відсутні.

Ураховуючи характер та ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, необхідність досягнення мети покарання, потребу у тривалому контролі за поведінкою обвинуваченого, обґрунтованим та необхідним буде призначення покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки. Такий строк, на думку потерпілої сторони, буде достатнім для забезпечення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з узагальненим викладом змісту судового рішення та доводів апеляційної скарги; прокурора ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги прокурора; представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу потерпілого з викладених у ній мотивів; обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_7 , які заперечили проти обох апеляційних скарг; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про таке.

Апеляційний перегляд оскаржуваного вироку здійснюється у відповідності з вимогами ч.1 ст.404 КПК України в межах поданих апеляційних скаргах.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості, правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.1 ст.162, ч.1 ст.129 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, тому в цій частині вирок не перевіряється.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з вироку, зазначені норми закону місцевим судом дотримані не повною мірою, зокрема, допущено неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання.

Доводи апеляційної скарги прокурора та потерпілого в частині неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, апеляційний суд уважає обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно зі ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Вимоги ст.50 КК України визначають, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до положень ст.65 КК України та усталеної судової практики, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, тощо.

Згідно з ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вищевикладених вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати їх.

У ч.1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Згідно з порядком застосування ст.69 КК України, в кожному випадку призначення основного покарання нижчого від найнижчої межі суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній частині – послатися на ч.1 ст.69 КК України.

На переконання колегії суддів, зазначені вимоги місцевим судом не були дотримані.

ОСОБА_6 раніше несудимий, пенсіонер, неодружений, перебуває під динамічним спостереженням у лікаря психіатра з діагнозом: шизофренія, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу, виражений апато-абулічний дефект, має 2 групу інвалідності, у лікаря нарколога та в органах пробації на обліку не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Відповідно до висновків судово-психіатричного експерта № 73 від 23.01.2025, № 519 від 10.07.2025, ОСОБА_6 страждає психічним захворюванням у вигляді шизоафективного розладу, маніакальний тип, страждав таким і на період інкримінованих йому кримінальних правопорушень. ОСОБА_6 на період інкримінованих йому кримінальних правопорушень не повною мірою усвідомлював свої дії, не повною мірою міг керувати ними та неповною мірою відповідати за них. Примусових заходів медичного характеру не потребує. ОСОБА_6 за своїм психічним станом виявляє середній ступінь небезпеки для самого себе та інших осіб; рівень спричинення ним іншої істотної шкоди середній.

Відповідно до положень ст.20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання.

Зміст положень вказаної норми давав суду першої інстанції підстави для визнання ОСОБА_6 обмежено осудним, оскільки його нездатність повною мірою через наявний психічний розлад усвідомлювати свої дії та керувати ними встановлена саме на момент вчинення кримінальних правопорушень. Указаний діагноз свідчить про обмежену осудність ОСОБА_6 і на даний час. Тому суд цю обставину врахував як таку, що характеризує стан здоров`я обвинуваченого, і врахував при призначенні покарання як пом`якшуючу обставину.

Отже, обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав психічний стан обвинуваченого, його захворювання, перебування на психіатричному обліку, періодичне лікування, інвалідність, вразливий соціальний стан, знижений стан контролю поведінки, часткове визнання вини.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не було встановлено.

Призначаючи покарання, місцевий суд урахував, що вчинені діяння є кримінальними проступками, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, є обмежено осудним, відсутність обставин, які обтяжують покарання.

З огляду на викладене та враховуючи конкретні обставини справи, ставлення обвинуваченого до вчиненого, майновий стан обвинуваченого, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 за ч.1 ст.162 КК України слід призначити покарання у виді штрафу.

Ураховуючи наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, обставини справи, відсутність тяжких наслідків, з урахуванням особи винного, який є особою з інвалідністю 2-ї групи, хворіє, є обмежено осудним, раніше несудимий, майновий стан обвинуваченого, суд уважав можливим і доцільним призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.129 КК України із застосуванням ст.69 КК України – перейти до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ч.1 ст.129 КК України, у виді штрафу. При цьому послався на те, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, повністю відповідатиме справедливому балансу між інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи, ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та даним про його особу.

Відтак, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, місцевий суд послався на його психічний стан, його захворювання, перебування під динамічним спостереженням у лікаря психіатра з діагнозом: шизофренія, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу, виражений апато-абулічний дефект, періодичне лікування, інвалідність, вразливий соціальний стан, знижений стан контролю поведінки, часткове визнання вини.

Проте, на переконання апеляційного суду, зазначені місцевим судом обставини, є відомостями, які характеризують особу обвинуваченого та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення і конкретних обставин справи, не можуть бути визнані обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає, що тяжкість і характер вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, зокрема вчинення систематично упродовж тривалого часу з грудня 2023 року до червня 2025 року кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, за якою він визнав винуватість частково, а за ч.1 ст.129 КК України винуватість заперечив повністю, невжиття заходів до відшкодування шкоди, продовження протиправної поведінки навіть після направлення обвинувального акта до суду, не давало підстав для призначення покарання із застосуванням ст.69 КК України.

Відповідно до ч.2 ст.409 КПК України, підставою для скасування вироку суду першої інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого.

Визначаючи вид та розмір покарання, апеляційний суд ураховує перераховані вище обставини та вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.162 КК України у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн та за ч.1 ст.129 КК України – у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду із покладанням обов`язків, передбачених ч.ч.2,3 ст.59-1 КК України.

За змістом ч.1 ст.59-1 КК України покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.

Остаточне покарання обвинуваченому слід призначити на підставі ч.1 ст.70 КК України, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Таке покарання, на думку суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

На переконання суду апеляційної інстанції, в даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також ураховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

Керуючись ст.404, 405, 407, 409, 413, 420, 424, 426,532 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2026 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання:

-за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн;

-за ч.1 ст.129 КК України у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду із покладенням обов`язків, передбачених ч.ч.2, 3 ст.59-1 КК України.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду.

На підставі ч.ч.2, 3 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_6 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробацїї;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою;

Початок строку відбування покарання обчислювати з часу приведення вироку до виконання.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили негайно.

На вирок може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3