Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №465/1853/25 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/1853/25

Провадження 2/465/2115/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12.06.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Мартьянової С.М.,

при секретарі судового засідання Штокало С.-М.Р.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, покликається на те, що 10.12.2015 року до неї звернувся відповідач із проханням надати йому позику у розмірі 5300 доларів США, на термiн 3 (три) мiсяцi з 10.12.2015 року до 10.03.2016 року, про що надав розписку, складену у присутності трьох свідків. У розписці відповідач зобов`язався отриману суму коштів повернути та у випадку протермінування повернення позики сплатити 2 % щомісячно, а також штрафні санкції згідно чинного законодавства. Вказана сума мала бути повернена до 10.03.2016 року. Окрім цього, 12.06.2018 року відповідач ОСОБА_3 повторно звернувся до позивачки із проханням надати йому позику на лікування у розмірі 400 доларів США, які відповідач зобов`язався повернути до 01.09.2018 року. Відповідач свої боргові зобов`язання не виконав, а тому позивач у грудні 2018 року звернулась до суду щодо повернення суми боргу за позикою. Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 08.10.2019 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21.01.2021 року, позов було задоволено. Також, рішенням Франківського районного суду м.Львова від 20.04.2022 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16.02.2023 року, позов було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивачки суми протермінованого розміру відсотків за період з 01.01.2019 року по 14.04.2021 року у розмірі 81670,76 грн. Вказує, що оскільки відповідач фактично не виконав судове рішення про стягнення з нього грошових коштів, позивачка вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Зважаючи на вищевикладене, просить стягнути з відповідача суму відсотків по розписці від 10.12.2015 року в розмірі 139055,74 грн., інфляційні втрати за розпискою від 10.12.2015 року за весь період прострочення у розмірі 88479,31 грн., інфляційні втрати за розпискою від 12.06.2018 року за весь період прострочення у розмірі 6677,68 грн.

Ухвалою суду від 24.03.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. З метою виконання вимог ч.1 ст.189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі. Призначено підготовче засідання.

07.11.2025 до суду від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій зазначається, що позивачка звернулась до суду з позовом лише 05.03.2025, тобто на момент звернення до суду, на його думку, сплив строк позовної давності, оскільки предметом позову є стягнення суми відсотків по розписці від 10.12.2025 року та індексу інфляції за весь час прострочення. Відтак, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Окрім цього, 24.11.2025 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовує таке тим, що позивачка просить стягнути з нього, серед іншого, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та суму боргу без долучення жодних прямих, належних доказів до матеріалів справи. Вважає, що індекс інфляції не застосовується до суми боргу в іноземній валюті, навіть якщо вона має гривневий еквівалент, оскільки інфляція знецінює лише національну валюту, а валютний еквівалент вже враховує знецінення іноземної валюти. Окрім цього, вказує, що позивачка безпідставно просить стягнути з нього суму відсотків згідно розписки від 10.12.2015 року, однак при цьому не бере до уваги те, що відсотки нараховуються на залишкову суму основного боргу, а не на початкову загальну суму, що свідчить про те, що з кожним платежем, який зменшує суму позики, сума відсотків, що нараховуються за наступний період, також зменшується. Зазначає, що позивачкою не враховано часткову сплату заборгованості за розписками, здійснену відповідачем.

В подальшому, 03.12.2025 до суду від позивачки надійшли письмові пояснення, в яких вказується, що оскільки сума боргу судом у рішенні, яким було встановлено преюдиційний факт, була вказана у національній валюті – у гривні, позивач у позовній заяві просить стягнути суму боргу з урахуванням індексу інфляції. Також, зазначає, що сума, перерахована відповідачем на рахунок приватного виконавця Ільчишин Л.В., в загальній сумі 201878,47 грн. не відповідає відшкодуванню частини боргу, отриманого позивачкою, яка становить суму 174325,61 грн., оскільки в суму відшкодування входить погашення суми боргу за рішенням суду по цивільній справі №465/7447/18 від 08.10.2019 року та погашення суми боргу за рішенням суду по цивільній справі №465/2788/21 від 20.04.2022 року. На думку позивачки, покликання відповідача на те, що перераховані ним кошти на погашення ним боргу за рішенням суду, повинні зменшувати суму нарахованих відсотків, спростовується умовами надання позики за розпискою від 10.12.2015 року (відсотки за протермінування повернення боргу з розрахунку 2% від суми позики на місяць). Також, вказує, що строк позовної давності нею не пропущений.

Ухвалою суду від 27.02.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила такі задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позову, просили у такому відмовити у повному обсязі.

Суд, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 10.12.2015 року відповідач ОСОБА_3 , в присутності свідків, позичив у позивачки ОСОБА_1 5300 доларів США терміном на 3 місяці (з 10.12.2015 року по 10.03.2016 року). Сторони погодили, що у випадку протермінування повернення позики будуть нараховані відсотки в розмірі 2% щомісячно та застосовані штрафні санкції згідно чинного законодавства.

Окрім цього, згідно розписки від 12.06.2018 року відповідач ОСОБА_3 позичив у позивачки ОСОБА_1 400 доларів США та зобов`язався повернути вказану суму до 01.09.2018 року.

Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 08.10.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 коштів за розписками від 10.12.2015 року та 12.06.2018 року задоволені, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 255485,20 грн.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06.05.2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення у справі №465/7447/18 від 08.10.2019 року відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21.01.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 08.10.2019 року - без змін.

В подальшому, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 20.04.2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму відсотків по розписці від 10.12.2015 року в розмірі 81670,76 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16.02.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 20.04.2022 року - без змін.

Зі змісту рішення Франківського районного суду м. Львова від 20.04.2022 року вбачається, що 25.06.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. відкрито виконавче провадження №62425148 на підставі виконавчого листа №465/7447/18 від 19.06.2020 року, виданого Франківським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми коштів за розписками від 10.12.2015 року та 12.06.2018 року у розмірі 255485,20 грн.

В силу ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.07.2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Таким чином, дослідженими судом доказами підтверджується той факт, що між сторонами у справі 10.12.2015 року був укладений договір позики, у відповідності до якого відповідач ОСОБА_3 , в присутності свідків, позичив у позивачки ОСОБА_1 5300 доларів США терміном на 3 місяці (з 10.12.2015 року по 10.03.2016 року). Сторони погодили, що у випадку протермінування повернення позики будуть нараховані відсотки в розмірі 2 % щомісячно та застосовані штрафні санкції згідно чинного законодавства.

В силу ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 ЦК України).

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Також відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач не виконав свої зобов`язання, передбачені розпискою від 10.12.2015 року, зокрема зобов`язання по сплаті 2 % у випадку протермінування повернення позики.

Таким чином, проценти, які підлягають до стягнення, виходячи з суми грошового зобов`язання (148930,00 грн.) та з урахуванням погоджених у розписці від 10.12.2015 року 2% за кожен місяць протермінування за період, заявлений позивачем, тобто з 15.04.2021 року по 04.03.2025 (1420 днів), становлять 139055,74 грн.

Суд відхиляє доводи відповідача про необхідність застосування наслідків пропуску строку позовної давності з таких підстав.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Суд зауважує, що строк позовної давності позивачкою дотриманий, оскільки відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», установлено з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин.

В подальшому, дію карантину неодноразово було продовжено та постановою КМУ від 27.09.2023 №651, карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Воєнний стан триває в Україні і на даний час.

З урахуванням того, що невиконання боржником ОСОБА_3 свого грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 є триваючим правопорушенням, а також з огляду на період, за який позивачка просить стягнути нарахування, як на момент введення карантину, так і на час звернення до суду з вказаним позовом, позовна давність за таким вимогами не сплила, адже була продовжена на рівні ЦК України як основного регулятора цивільних відносин, а відтак підстав для застосування строку позовної давності і відмови у позові, як про це просив відповідач, немає.

За таких обставин суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача суми відсотків по розписці від 10.12.2015 року в розмірі 139055,74 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на те, що відсотки нараховуються на залишкову суму основного боргу, а не на початкову загальну суму, що свідчить про те, що з кожним платежем, який зменшує суму позики, сума відсотків, що нараховуються за наступний період, також зменшується, а також що позивачкою не враховано часткову сплату заборгованості за розписками, здійснену відповідачем, виходячи з наступного.

Зі змісту розписки від 10.12.2015 року вбачається, що у випадку протермінування повернення позики будуть нараховані відсотки у розмірі 2% щомісячно та застосовані штрафні санкції згідно чинного законодавства. Разом з тим, вказівки на те, що відсотки нараховуватимуться на залишок заборгованості, як про це зазначає відповідач у письмових поясненнях, у розписці від 10.12.2015 року, немає.

Окрім цього, долучаючи до письмових пояснень квитанції, згідно яких ОСОБА_3 перераховувались грошові кошти на рахунок приватного виконавця Ільчишин Л.В., у таких не конкретизується, за що саме здійснюється оплата (основна сума боргу, відсотки, виконавчі витрати). Відтак, суд не в змозі переконатись, що вказані оплати були спрямовані на зменшення суми основного боргу за розпискою від 10.12.2015 року. Більш цього, відповідачем, всупереч вимог ЦПК України, не надано свого розрахунку заборгованості за відсотками відповідно до умов розписки від 10.12.2015 року.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки ін фляційних втрат за розписками від 10.12.2015 року та 12.06.2018 року за період з 15.04.2021 року по 04.03.2025 року, суд приходить до наступного висновку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19). Позивач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника та недосконалістю системи виконання судових рішень у державі.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказано, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

У постанові в справі №340/385/17 від 27 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ. Відтак, валютою заборгованості стала національна валюта України гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 скористалася своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явила позовну вимогу про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 в гривневому еквіваленті за курсом НБУ, відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №340/385/17.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення суми боргу саме у гривневому еквіваленті в розмірі 148930,00 грн. за розпискою від 10.12.2015 року та у розмірі 11240,00 грн. за розпискою від 12.06.2018 року, суд приходить висновку, що у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи наведене, кредитор, який, користуючись наданим йому процесуальним правом, визначив заборгованість за валютною позикою у пред`явленому нею позові в національній валюті - гривні, що була задоволена судом та стягнута з боржника у цій валюті, має право за ч.2 ст. 625 ЦК України на нарахування інфляційних втрат на таку заборгованість боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Саме про таке застосування зазначених норм права йде мова у правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20, від 08 лютого 2024 року у справі №303/9999/21.

Отже, судом встановлено, що незважаючи на укладення договору позики в іноземній валюті, стягнення з боржника заборгованості на підставі рішення суду відбувалося в національній валюті - гривні. Тому кредитор має право на нарахування індексу інфляції на зазначену прострочену заборгованість боржника.

Відповідно до наданого позивакою розрахунку заборгованість відповідача із суми інфляції за розпискою від 10.12.2015 року за період з 15.04.2021 по 04.03.2025 року становить 88479,31 грн. та за розпискою від 12.06.2018 року за період з 15.04.2021 по 04.03.2025 року становить 6677,68 грн., іншого розрахунку сторона відповідача не надала.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки інфляційних втрат за розпискою від 10.12.2015 року за період з 15.04.2021 по 04.03.2025 року у розмірі 88479,31 грн. та за розпискою від 12.06.2018 року за період з 15.04.2021 по 04.03.2025 року у розмірі 6677,68 грн..

У зв`язку із тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» як особа, віднесена до 2-ї категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_1 ), з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 2342,13 грн.

Враховуючи наведене та на підставі ст.ст.12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами задоволити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму відсотків за розпискою від 10.12.2015 року в розмірі 139055 (сто тридцять дев`ять тисяч п`ятдесят п`ять) грн. 74 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за розпискою від 10.12.2015 року за період з 15.04.2021 року по 04.03.2025 року у розмірі 88479 (вісімдесят вісім тисяч чотириста сімдесят дев`ять) грн. 31 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за розпискою від 12.06.2018 року за період з 15.04.2021 року по 04.03.2025 року у розмірі 6677 (шість тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 68 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави суму судового збору в розмірі 2342 (дві тисячі триста сорок дві) грн. 13 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін та учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 22.06.2026 року.

Суддя Мартьянова С.М.