Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №385/1885/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2026 року м. Кропивницький

справа № 385/1885/25

провадження № 22-ц/4809/695/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Дуковського О.Л.

суддів: Дьомич Л.М., Письменного О.А.

з участю секретаря: Демешко Л.В.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Дніпровський тепловозоремонтний завод», інтереси якого представляє адвокат Шеметенко А.А., Кириченко Є.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Дніпровський тепловозоремонтний завод» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2025 року, у складі головуючого судді Гришака А.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпровський тепловозоремонтний завод» про визнання припинення трудових відносин,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Дніпровський тепловозоремонтний завод» про визнання припинення трудових відносин.

В обгрунтування позову позивач вказував, що з 25.03.2025 його було прийнято на посаду водія автотранспортних засобів до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод».

18.04.2025 згідно наказу №151к від 15.04.2025 його було переведено на посаду механіка виробництва, на якій перебував і станом на день звернення із цим позовом до суду.

У період з 20 жовтня 2025 року по 24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному у зв?язку із тимчасовою втратою працездатності.

Під час перебування на лікарняному, позивач разом з родиною отримав пропозицію переїхати до іншого міста на постійне місце проживання, так як проживаючи у м. Дніпрі, його родина стала морально виснажені від постійних обстрілів міста, що негативно впливало на психологічний стан дружини та сина.

Тому, позивач прийняв рішення припинити трудові відносини з роботодавцем та негайно переїжджати.

24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 був за межами міста Дніпро, а фактично мав приступити до роботи 27 жовтня 2025 року, а тому 24 жовтня 2025 року направив на адресу роботодавця рекомендованим листом заяву про звільнення за власним бажанням у зв?язку із переїздом в іншу місцевість, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 24 жовтня 2025 року.

Разом із заявою, направив відповідачу службове посвідчення № 174, перепустку № 0005233646 079, НОМЕР_1 та трудову книжку серія НОМЕР_2 , яка знаходилась у нього (що допускається в умовах воєнного стану).

Позивач зазначав, що поштове відправлення, а саме заяву про звільнення, разом з додатками роботодавець фактично отримав - 04 листопада 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, відповідач не видав наказ про звільнення, та не провів із ним остаточного розрахунку, а в телефонній розмові позивача було повідомлено про те, що він має особисто звернутися із заявою про звільнення.

Позивач вважав, що відповідач всупереч вимогам закону та у порушення прав ОСОБА_1 на припинення трудових відносин та звільнення з роботи з ініціативи працівника за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, жодних дій не вчинив, наказ про звільнення не видано, трудову книжку не повернуто.

Просив:

визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» з 24 жовтня 2025 року у зв`язку із переїздом в іншу місцевість на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України;

зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» нарахувати та виплатити розрахункові виплати при звільнені;

зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» повернути трудову книжку, оформлену належним чином.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» з 04 листопада 2025 року у зв`язку із переїздом на інше місце проживанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 розрахункові виплати при звільнені.

Зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» повернути ОСОБА_1 трудову книжку, оформлену належним чином.

Не погодившись із вказаним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що 04.11.2025 ПрАТ «ДТРЗ» засобами поштового зв?язку АТ «Укрпошта» отримало від ОСОБА_1 заяву про звільнення, відповідно до змісту якої він просив звільнити його з 24.10.2025 відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв`язку із переїздом на нове місце проживання.

Посилається на те, що заява позивача про звільнення була отримана ПрАТ «ДТРЗ» 04.11.2025, тобто після того, як обумовлена в заяві ОСОБА_1 календарна дата звільнення, а саме 24.10.2025 вже минула.

Зазначає, що ОСОБА_1 не доводив неалежним чином до відома ПрАТ «ДТРЗ» зміст зазначеної заяви у будь-який інший спосіб, аніж шляхом направлення її засобами поштового зв`язку на адресу роботодавця.

Вважає, ПрАТ «ДТРЗ» не мало правових підстав та можливості звільнити позивача 24.10.2025, оскільки ПрАТ «ДТРЗ» отримало заяву позивача про звільнення лише - 04.11.2025, тобто після того як обумовлена ним в заяві календарна дата звільнення вже минула.

Вказує на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що трудові відносини між позивачем та відповідачем припинились у відповідності до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а тому ПрАТ «ДТРЗ» має видати наказ про звільнення ОСОБА_1 - 04.11.2025 (день отримання підприємством заяви про звільнення) на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Представник відповідача в апеляційній скарзі наголошує на тому, що позивач мав довести відповідачу про своє бажання звільнитися з 24.10.2025 завчасно, а не направляти заяву про звільнення засобами поштового зв?язку заяву, яку отримано після спливу бажаної дати звільнення.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Кириченка Є.В. перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного.

Судом першої інстанції належним чином встановлено обставини справи, що пдтверджуються матеріалами справи.

Згідно наказу генерального директора Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» № 118к від 24.03.2025 ОСОБА_1 було прийнято на посаду водія автотранспортних засобів до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» з 25.03.2025 (а.с.30).

Наказом генерального директора Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» №151к від 15.04.2025 ОСОБА_1 переведено на посаду механіка (а.с. 30 зворот).

Згідно Витягу з електронного реєстру листків непрацездатності від 17.11.2025 – ОСОБА_1 , з 20.10.2025 по 24.10.2025 перебував на лікарняному у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності (а.с.12-13).

24.10.2025 ОСОБА_1 подав генеральному директору ПАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» заяву про звільнення його з 24 жовтня 2025 року, відповідно до ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із переїздом на нове місце проживання.

Позивачем направлено на адресу відповідача також службове посвідчення № 174, перепустку № 0005233646 079, НОМЕР_1 та трудову книжку серія НОМЕР_2 .

Заява про звільнення позивачем була надправлена засобами поштвого зв?язку, поштовим оператором - АТ«Укрпошта».

Поштове відправлення було отримано відповідачем - 04.11.2025, що не заперечується сторонами.

На час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач наказу про звільнення ОСОБА_1 не видав, що також не заперечується учасниками справи.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції послався на те ,що своє бажання про звільнення згідно ст. 38 КЗпП України працівник оформлює у письмовій довільній формі. Спосіб подання заяви на звільнення законодавством не обмежується.

Тому, заяву можна подати особисто роботодавцю, або надіслати поштою чи телеграмою.

Відмова у звільненні є порушенням законодавства про працю, проте факт небажання роботодавця звільняти працівника треба підтвердити.

Суд першої інстанції вказав на те, що у разі подання заяви про звільнення за власним бажанням працівникові потрібно надати документи, що підтверджують факт подання такої заяви та отримання її роботодавцем.

Надсилання засобами поштового зв`язку на адресу роботодавця заяви про звільнення за власним бажанням, є можливим варіантом сповіщення роботодавця про свої наміри працівником.

Проте, без встановлення факту отримання ним такої заяви не свідчить про припинення між сторонами трудових відносин з дня надіслання такої заяви в обумовлений у ній строк, що узгоджується із висновками викладених у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 465/4294/18 (провадження № 61-4820св22).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що трудові відносини між позивачем та відповідачем припинились, у відповідності до ч.1 ст. 38 КЗпП України, саме з дня отримання підприємством заяви про звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України - 04.11.2025 року.

Суд першої інстанції правильно застосував норми прави до спірних правовідносин.

Згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що за змістом ст. 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно, але така ініціатива з наміром припинити трудові відносини в односторонньому порядку має бути доведена до відома роботодавця.

Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок – продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 квітня

2018 року у справі № 545/2544/13 (провадження № 61-678св17), від 04 травня 2022 року у справі № 761/16900/21 (провадження № 61-12562св21).

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок сторін доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, передбачено також статтею 81

ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції згідно діючих вимог цивільно-процесуального законодавства перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає залишенню без змін, а скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Дніпровський тепловозоремонтний завод» - залишити без задоволення.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено головуючим суддею – 26.05.2026.

Головуючий суддя: О.Л. Дуковський

Судді: Л.М. Дьомич

О.А. Письменний