Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №932/10010/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5662/26 Справа № 932/10010/25 Суддя у 1-й інстанції - Сітніков Т. Б. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 26 вересня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини ,–

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду міста Дніпра із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини .

Позов мотивований тим, що сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення сімейних відносин син проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні.

З урахуванням викладеного, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , аліменти у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 26 вересня 2025 року позовну заяву задоволено.

Вирішено стягувати щомісячно з ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову 15.08.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допустив негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09 січня 2026 року виправлено описку у другому абзаці резолютивної частини рішення суду від 26.09.2025 року ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, а саме: вважати вказаним вірно дату народження дитини ОСОБА_3 – « ІНФОРМАЦІЯ_2 », замість помилково зазначеного – « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково: стягувати з апелянта на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 (три тисячі) гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з п. 1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьком якого записаний - ОСОБА_1 , матір`ю записана - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданого 24.07.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, серії НОМЕР_3 .

24.07.2015 року сторони уклали шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №880, серія НОМЕР_4 .

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.03.2017 року у справі №200/20650/16-ц шлюб між ОСОБА_2 до ОСОБА_1 було розірвано.

Із позовної заяви вбачається, що сторони проживають окремо, син проживає разом із позивачкою та знаходиться на її утриманні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України

Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789 XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов`язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.

Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 182 СК України та визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Судом встановлено, що відповідач є працездатною особою, має можливість отримувати дохід та, відповідно, спроможний брати участь у належному матеріальному забезпеченні дитини.

Доказів, які б свідчили про неможливість працювати, відсутність працездатності чи наявність інших обставин, що об`єктивно перешкоджають виконанню обов`язку щодо утримання дитини, матеріали справи не містять.

Також, матеріали справи не містять доказів надання відповідачем регулярної та достатньої матеріальної допомоги на утримання спільної дитини сторін.

Визначаючи розмір аліментів, колегія суддів враховує принципи, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів, а також принципів справедливості та розумності, враховуючи потреби дитини та фінансові можливості відповідача.

Згідно до § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що в нього на утриманні перебуває інша малолітня дитина — син ОСОБА_4 , 2017 р.н., оскільки наявність у відповідача іншої дитини не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.

З огляду на обов`язок батьків утримувати дитину, передбачений статтею 180 СК України, колегія суддів звертає увагу відповідача, що він зобов`язаний забезпечувати утримання всіх своїх дітей, а кожна дитина має рівні права на належний рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку, як це передбачено статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства».

Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про наявність у нього кредитного зобов`язання.

Наявність у відповідача заборгованості по кредиту жодним чином не позбавляє його обов`язку утримувати дитину.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 у справі № 759/10277/18 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

Посилання апелянта на необхідність утримання своєї матері також не звільняють його від обов`язку справно сплачувати аліменти, оскільки, право на утримання від відповідача мають не лише батьки, а й дитина, яка, на відміну від батьків, позбавлена можливості отримувати самостійний дохід. А як вбачається з матеріалів справи, непрацездатна мати позивача не перебуває на повному утриманні відповідача та самостійно отримує пенсійне забезпечення.

Доводи апелянта про зміну способу стягнення аліментів із частки від доходу (1/4 частини заробітку) на тверду грошову суму у розмірі 3000 грн не ґрунтуються на вимогах закону та не можуть бути прийняти колегією суддів до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до положень статті 181 Сімейного кодексу України, спосіб присудження аліментів у частці від доходу або у твердій грошовій сумі визначається судом за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина, тобто позивача у справі.

Колегія суддів звертає увагу, що право на зміну способу стягнення аліментів також належить одержувачу аліментів, а не платнику.

На підставі викладеного, оцінюючи надані докази сторонами, враховуючи на сам перед інтереси неповнолітньої дитини, яка має право на належні умови для всебічного розвитку, освіти, виховання, на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що визначення аліментів у такому розмірі не буде порушувати основні соціальні гарантії, закріплені Конституцією України та законами України (зокрема, Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 N 2017-III, Законом України «Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 N 966-XIV), що включають право позивача на достатній життєвий рівень для себе не нижчий прожиткового мінімуму.

Розмір стягуваних аліментів за судовим рішенням не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормами діючого Сімейного Кодексу України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що сторони не позбавлені права в майбутньому на звернення до суду з позовом про зміну розміру стягуваних аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану однієї з сторін, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них, а позивачка також не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача і додаткових витрат на дитину, якщо на те будуть наявні законні підстави.

Проте, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, а саме, що судовий збір слід віднести за рахунок держави, оскільки позивач при поданні позову до суду була звільнена від його сплати за законом, відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про віднесення судового збору за рахунок держави, оскільки у разі звільнення позивача від сплати судового збору та задоволення позовних вимог такий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Згідно із ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави повинно бути стягнено судовий збір за подання позовної заяви, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду, а саме: стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення в частині розподілу судових витрат з ухваленням нового рішення, яким Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн за подання позовної заяви.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення в частині вирішення позовних вимог по суті, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

У зв`язку із прийняттям даної постанови, апеляційний суд вважає за необхідне поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 26 вересня 2025 року, зупиненого за клопотанням апелянта ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2026 року (а. с. 150-152).

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 26 вересня 2025 року – скасувати в частині розподілу судових витрат та ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 26 вересня 2025 року – залишити без змін.

Поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 26 вересня 2025 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 червня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко