Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №243/9935/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3978/26 Справа № 243/9935/25 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років ,–

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років.

Позов мотивований тим, що з відповідачем ОСОБА_2 вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з березня 2022 року по жовтень 2025 року, від яких вони мають спільну малолітню дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На теперішній час вони припинили сімейні відносини, проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Дитина проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні. Позивачка не працює бо здійснює догляд за дитиною до трьох років, їй призначена допомога по догляду за дитиною, однак цієї допомоги недостатньо для проживання та вона потребує матеріальної допомоги відповідача.

Відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сім`ї, попри наявність у нього такої можливості.

З урахуванням викладеного, позивач просила стягнути з відповідача на її утримання аліменти у розмірі частки всіх видів заробітку відповідача, до досягнення донькою трьох річного віку.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2025 року позовну заяву задоволено частково.

Вирішено стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини від всіх видів його доходу (заробітку), щомісячно, з 28 жовтня 2025 року до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

В задоволенні решти вимог – відмолено.

Вирішено стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок на рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з п. 1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що 09.12.2023 Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у міст Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис за № 2117.

Відповідно до довідки від 10.01.2024 № 3007-7001948949 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки від 12.08.2022 № 3007-5001996844 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання якої зазначено за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_3 .

Судовим наказом Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25.11.2025 року з відповідача – ОСОБА_2 стягуються на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходу (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 28.10.2025 року.

Згідно індивідуальним відомостям про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 (далі довідка форми ОК-5), відповідач ОСОБА_2 в період з 2020 по 2025 роки отримував доходи за кодом доходу – 126 – Додаткове благо. Інші доходи відсутні.

Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 , мати відповідача ОСОБА_4 є особою з інвалідністю 3 групи по загальному захворюванню.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення аліментів на утримання дружини-матері їх спільної дитини.

Згідно з положеннями ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) передбачено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з положеннями ст. 75 Сімейного кодексу України (далі – СК України), дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму встановленого законом.

За змістом ч. 1 ст. 79 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Відповідно до ч. 2, ч. 4, ч. 6 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка – батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Дружина з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка – батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Частина 4 ст. 84 СК України регламентує умову виникнення права дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини – чоловік може надавати матеріальну допомогу. Принципове положення законодавця полягає у тому, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, і в разі розірвання шлюбу. Не перешкоджатиме виникненню цього права і застосуванню інституту недійсності шлюбу у випадках, коли дружина не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

Згідно з вимогами ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч. 2 ст. 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої-четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Таким чином, сімейним законодавством України передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання до суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.

У Сімейному кодексі України не встановлено максимального розміру аліментів, які можуть бути стягнені судом на утримання одного з подружжя. Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у результаті їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. При цьому, суд у першу чергу виходить з прожиткового мінімуму й життєвих потреб особи. Аліменти мають бути достатніми й співрозмірними з огляду на цілі зобов`язання по утриманню. Критерії, якими має керуватися суд при визначенні розміру аліментів, в законі значно розширені. Як і раніше, в першу чергу суд виходить з матеріального і сімейного стану платника та одержувача аліментів.

Матеріальне становище платника оцінюється, виходячи з вартості належного йому майна, розміру заробітку (доходу). Про матеріальне становище також свідчить розмір витрат, що здійснюються платником на утримання себе й членів своєї сім`ї.

Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану (ст. 80 Сімейного Кодексу України).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров`я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов`язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.

У постанові Верховного Суду по справі №750/9224/16-ц, провадження №61-16837св18, від 13 червня 2018 року суд звернув увагу на те, що відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка-батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу. Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України, право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Аналіз норм чинного сімейного законодавства дає суду підстави для висновку про те, що для одержання утримання (аліментів) від чоловіка-батька необхідно декілька умов: 1) зареєстрований шлюб, або тривалий час проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою; 2) вагітність від чоловіка, з яким зареєстровано шлюб, та/або проживання спільної дитини з матір`ю; 4) спроможність чоловіка надавати утримання.

Отже, право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення народженою дитиною трирічного віку має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини (постанова ВС від 13.06.2018 по справі №750/9224/16-ц, провадження №61-16837св18).

Суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів на утримання дружини, правильно виходив з загальних принципів, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів, а також принципів справедливості та розумності, враховуючи потреби дружини та фінансові можливості відповідача, те, що у зв`язку з доглядом за дитиною, якій менше трьох років, позивач не має змоги працювати і утримувати себе самостійно. Відповідач є особою працездатного віку, має можливості надавати допомогу дружині-матері, не довів суду того факту, що він не працює та не має змоги утримувати дружину-матір.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі N 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі N 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі N 917/1307/18).

Доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення аліментів саме у розмірі 1/4 частини доходу відповідача є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження потреби у такому розмірі утримання. Саме по собі посилання апелянта на недостатність визначеного судом розміру аліментів не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставин.

Посилання апелянта на те, що відповідачем було придбано два автомобілі та катер значної вартості, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання відповідачем зазначеного майна, його вартості, часу набуття у власність, а також джерел походження коштів для такого придбання.

Крім того, сам по собі факт набуття особою у власність певного майна не є безумовною підставою для визначення аліментів у заявленому позивачем розмірі. При вирішенні питання про розмір аліментів суд враховує сукупність обставин, зокрема матеріальне становище сторін, розмір та регулярність доходів платника аліментів, а також доведеність потреби одержувача аліментів у відповідному обсязі утримання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів на утримання дружини у частці 1/6 від усіх видів заробітку (доходу) відповідача є достатнім, обґрунтованим та таким, що відповідає балансу інтересів сторін, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 червня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко