Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №756/6680/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3646/26 Справа № 756/6680/25 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів ,–

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.

Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 23 травня 2025 року справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів була передана за підсудністю до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі. Сумісне життя не склалося та у 2015 році шлюб було розірвано в судовому порядку. Від спільного життя у них народилось двоє дітей. Старша дочка вже є повнолітньою. Друга дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 2024 році вступила до Національного університету «Львівська політехніка», а саме: «Інституту економіки і менеджменту», за спеціальністю «Міжнародні економічні відносини», денної форми навчання. Вони з відповідачем не дійшли порозуміння щодо суми матеріальної допомоги на утримання дитини.

У зв`язку з чим, позивач просила суд, стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2025 року позовну заяву задоволено.

Вирішено стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою адреса АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , аліменти на утримання неповнолітньої дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 травня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з п. 1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 24.10.2007 міським відділом реєстрації актів цивільного стану Горлівського міського управління юстиції Донецької області.

Також, судом першої інстанції встановлено, що шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

Відповідно до довідки, виданої Новоархангельською селищною радою №1077 від 06.03.2025 ОСОБА_2 її сім`я складається з доньки ОСОБА_3 , 2007 р.

Згідно довідки Національного університету «Львівська політехніка» від 13.01.2025 № 15 слідує, що ОСОБА_3 дійсно є студентом першого курсу денної форми навчання, рівня вищої освіти бакалавр Інституту економіки і менеджменту, що також підтверджується копією договору №3190-12 від 26.08.2024 про навчання в Національного університету «Львівська політехніка».

Відповідач в обґрунтування невизнання ним позовних вимог надав суду: копію свідоцтва про шлюб, згідно до якого убачається, що 25.04.2015 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4 ; копію довідки про доходи; відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 26.11.2025, довідку з АТ КБ «Приватбанк» від 27.11.2025, з якої слідує, що з рахунку ОСОБА_4 були перераховані грошові кошти на картку ОСОБА_5 , як допомога донці ОСОБА_3 , довідку з АТ КБ «Приватбанк» від 28.11.2025, з якої слідує, що з рахунку ОСОБА_4 були перераховані грошові кошти на картку ОСОБА_3 , як допомога донці та поздоровлення зі святами, довідку з АТ «Райффайзен Банк», з якої слідує, що з рахунку ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти на навчання дитини ОСОБА_5 , довідку з АТ «Райффайзен Банк», з якої слідує, що з рахунку ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти ОСОБА_3 .

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України

Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789 XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов`язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.

Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 182 СК України та визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Судом встановлено, що відповідач є працездатною особою, має можливість отримувати дохід та, відповідно, спроможний брати участь у належному матеріальному забезпеченні дитини. Доказів, які б свідчили про неможливість працювати, відсутність працездатності чи наявність інших обставин, що об`єктивно перешкоджають виконанню обов`язку щодо утримання дитини, матеріали справи не містять.

Визначаючи розмір аліментів, колегія суддів враховує принципи, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів, а також принципів справедливості та розумності, враховуючи потреби дитини та фінансові можливості відповідача.

Згідно до § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.06.2024 у справі № 760/17498/22, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини зазначеної справи не є тотожними обставинам даного спору.

Так, у справі, на яку посилається апелянт, існувало судове рішення (судовий наказ) про стягнення аліментів, а здійснені боржником платежі оцінювалися судом саме як виконання вже встановленого у примусовому порядку аліментного обов`язку.

Натомість, у даній справі на час здійснення позивачем переказів коштів, рішення суду про стягнення аліментів у примусовому порядку відсутнє, а тому такі платежі не можуть вважатися сплатою аліментів у розумінні норм чинного законодавства, а є лише добровільним наданням матеріальної допомоги дитині.

Відтак, доводи апелянта про те, що перераховані ним кошти мають бути прирівняні до сплати аліментів, є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Доводи апелянта про нібито виникнення «подвійного фінансового обов`язку» колегія суддів вважає необґрунтованими.

Сам по собі факт добровільного надання відповідачем коштів на утримання дитини не свідчить про виконання ним аліментного обов`язку у визначеному законом порядку, оскільки на момент здійснення таких платежів відсутнє судове рішення про стягнення аліментів, яке б підлягало виконанню.

Крім того, добровільне надання матеріальної допомоги дитині є проявом належного виконання батьківських обов`язків та не позбавляє іншого з батьків права на звернення до суду із позовом про стягнення аліментів у передбаченому законом порядку.

Отже, ухвалення судом рішення про стягнення аліментів не створює для відповідача «подвійного стягнення» за один і той самий період, а є способом належного та гарантованого законом забезпечення права дитини на утримання.

Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.01.2024 у справі № 359/240/21, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки зазначена правова позиція стосується питання наявності вини платника аліментів при вирішенні спору про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Натомість предметом розгляду у даній справі є стягнення аліментів на утримання дитини, а не питання наявності чи відсутності вини відповідача у виникненні заборгованості або підстав для нарахування пені.

Отже, наведена апелянтом правова позиція Верховного Суду не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

На підставі викладеного, оцінюючи надані докази сторонами, враховуючи на сам перед інтереси неповнолітньої дитини (на час звернення із позовом до суду), яка має право на належні умови для всебічного розвитку, освіти, виховання, на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що визначення аліментів у такому розмірі не буде порушувати основні соціальні гарантії, закріплені Конституцією України та законами України (зокрема, Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 N 2017-III, Законом України «Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 N 966-XIV), що включають право позивача на достатній життєвий рівень для себе не нижчий прожиткового мінімуму.

Розмір стягуваних аліментів за судовим рішенням не є завищеним та відповідає розміру, передбаченому нормами діючого Сімейного Кодексу України.

Проте, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, а саме, що судовий збір слід віднести за рахунок держави, оскільки позивач при поданні позову до суду була звільнена від його сплати за законом, відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про віднесення судового збору за рахунок держави, оскільки у разі звільнення позивача від сплати судового збору та задоволення позовних вимог такий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Згідно із ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави повинно бути стягнено судовий збір за подання позовної заяви, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду, а саме: стягнути з ОСОБА_6 (РНОКПП – НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення в частині розподілу судових витрат з ухваленням нового рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн за подання позовної заяви.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення в частині вирішення позовних вимог по суті, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2025 року – скасувати в частині розподілу судових витрат та ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В іншій частині рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 червня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко