Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №463/1696/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/1696/26

Провадження № 2-а/463/27/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження рішення у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, -

в с т а н о в и в:

позивач первісно звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив скасувати постанову №R356773 від 14 лютого 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 24 лютого 2026 року, для розгляду таких автоматизованою системою документообігу суду було визначено суддю Боброву Ю.Ю.

Ухвалою суду від 2 березня 2026 року матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про оскарження рішення у справі про притягнення до адміністративної відповідальності було залишено без руху.

13 березня 2026 року на виконання вказаної вище ухвали на адресу суду від позивача надійшла виправлена редакція позову, відповідно до якої такий пред`явлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та згідно з якою просить скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №R356773 від 14 лютого 2026 року та повернути йому суму сплаченого штрафу.

Позов мотивує тим, що з 20 січня 2026 року по 28 січня 2026 року він перебував на лікуванні у стаціонарі Львівського центру легеневого здоров`я, після виходу на роботу 29 січня 2026 року був ознайомлений з розпорядженням ІНФОРМАЦІЯ_3 №229/6 від 15 січня 2026 року та на наступний день, 30 січня 2026 року, прибув до цього ТЦК та отримав направлення на проходження ВЛК. Як виявилось пізніше, 27 січня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_4 оголосив його у розшук та після прибуття до цього ТЦК 30 січня 2026 року з розшуку не зняв. 14 лютого 2026 року під час перевірки документів нарядом патрульної поліції за місцем його роботи у м. Рава-Руська з причини перебування у розшуку він був цим нарядом затриманий та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У цей же день ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відмовився розглядати адміністративну справу по суті та підписав постанову №R356773 від 14 лютого 2026 року, яку йому вручили 15 лютого 2026 року. При цьому вказує, що з метою зупинення термінів, що збільшують суму штрафу за цією постановою, ним 16 лютого 2026 року було сплачено штраф у розмірі 8500 грн.

Ухвалою суду від 23 березня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 20 квітня 2026 року.

Водночас, 15 квітня 2026 року відповідно до розпорядження керівника апарату суду№18 від 15 квітня 2026 року у зв`язку з закінченням строку відрядження судді Бобрової Ю.Ю. до Личаківського районного суду м. Львова здійснено повторний автоматизований розподіл даної судової справи, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду такої було визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою від 27 квітня 2026 року суддею Стрепком Н.Л. прийняти адміністративну справу до свого провадження, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, формування та зберігання справи здійснювати в змішаній (паперовій та електронній) формі, призначено судове засідання у даній справі на 25 травня 2026 року.

18 травня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 Костюка В.Р., який діє на підставі довіреності у порядку передоручення від 18 червня 2025 року, відповідно до якого просить в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Вказує зокрема, що ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 та додатками до неї, ІНФОРМАЦІЯ_6 позов не визнає та вважає його необґрунтованим. Посилається на положення Конституції України, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, Закону України «Про оборону України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», КУпАП. Зазначає, що згідно з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 . 14 лютого 2026 року громадянин ОСОБА_1 був доставлений працівниками Національної поліції України до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення військово-облікових даних, як такий, що був поданий в розшук за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого статтею 210-1 КУпАП, а саме: не прибуття по повісті до ІНФОРМАЦІЯ_8 для уточнення даних. На вказану в повістці дату та час громадянин ОСОБА_1 не прибув, про поважність причини не прибуття не повідомив. 27 січня 2026 року уповноваженими працівниками ІНФОРМАЦІЯ_8 було скеровано звернення до Національної поліції України №Е4530068 щодо доставлення громадянина ОСОБА_1 до ТЦК та СП, після чого даний громадянин був доставлений. Враховуючи вище наведене 14 лютого 2026 року т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ознайомився із матеріалами справи про адміністративне правопорушення, та у відповідності до ст. 279-9 КУпАП виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення №R356773 від 14 лютого 2026 року відносно ОСОБА_1 , передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП за те, що він являючись військовозобов`язаним, під час дії в Україні особливого періоду, порушив правила військового обліку, визначені аб. 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також пунктом 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Стверджує, що позивач, проігнорував виконання обов`язку, покладеного на нього згідно вищезазначених правових норм, а саме що громадяни України під час мобілізації зобов`язані з`являтися за викликом до ТЦК та СП для уточнення їх облікових даних та визначення їх призначення на особливий період. При цьому вказує, що ОСОБА_1 було ознайомлено із постановою по справі про адміністративне правопорушення, ознайомлено із правами та обов`язками, а також повідомлено про час, дату та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Відтак вважає, що ОСОБА_1 було забезпечено право бути присутнім при розгляді справи про адміністративне правопорушення та вирішенні питання щодо притягнення його до адміністративної відповідальності. При цьому стверджує, що клопотань та заяв від ОСОБА_1 не надходило. Вважає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, проведений з дотриманням норм чинного законодавства, оскільки постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена 14 лютого 2026 року в присутності позивача, права та обов`язки визначені статтями 63 Конституції України та 268 КУпАП роз`яснено ОСОБА_1 , копію постанови за справою про адміністративне правопорушення вручена під особистий підпис, жодна процедура на його думку порушена не була. Вказує, що жодних пояснень про причини не прибуття по повістці чи зауважень при винесенні постанови по справі про адміністративне правопорушення позивач не надав, відповідачем при здійсненні провадження про адміністративне правопорушення та винесенні постанови №R356773 від 14 лютого 2024 року за справою про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 досліджено всі обставини справи, встановлено, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною 3 статті 210-1 КУпАП, у зв`язку з чим оскаржувана постанова є законною і обґрунтованою.

В судовому засіданні 25 травня 2026 року розгляд справи було відкладено у зв`язку з неявкою в таке позивача та відсутністю відомостей про належне його повідомлення про дату, час і місце судового розгляду.

В судовому засіданні 19 червня 2026 року позивач позов підтримав з мотивів викладених в заявах по суті справи, просив вимоги такого задовольнити. Пояснив, що підстави для складення постанови були відсутні, оскільки він прибув за розпорядженням до ІНФОРМАЦІЯ_8 , однак відповідачем не було заслухано його пояснення.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляді справ, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду не подав.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 3 ст. 268 КАС України, суд вважає за можливе провести розгляд справи та ухвалити рішення у відсутності сторони відповідача, відносно чого позивач не заперечив.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 14 лютого 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було винесено постанову №R356773, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17000 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме за фактом того, що «за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому з копії квитанції до платіжної інструкції №1.534183003.1 від 16 лютого 2026 року вбачається, що 16 лютого 2026 року позивач ОСОБА_1 на виконання постанови №R356773 сплатив штраф у розмірі 8500 грн. на казначейський рахунок ГУК Львів/Жовківська т г/21081100.

24 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про оскарження винесеної постанови стверджуючи, що таку було винесено з порушеннями.

Так згідно з ч. 1 ст. 210-1 КУпАП такою передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

При цьому ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

З аналізу вищезазначених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Відповідно до частини першої пункту 2 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Положеннями статті 235 КУпАП встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статей 7, 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності та ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Положеннями статті 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями статті 280 КУпАП закріплено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п. 45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17 червня 2011 року; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 5 травня 2015 року; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15 лютого 2013 року).

При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.

Згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти російської федерації»).

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

В свою чергу, за п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень.

В силу ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

В розумінні ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17 липня 2019 року (справа №295/3099/17).

Так, в обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови, серед іншого, позивач покликається на те, що він прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_4 , а відтак підстави для його перебування в розшуку станом на 14 лютого 2026 року були відсутні.

Зокрема, 15 січня 2026 року за №229/6 ІНФОРМАЦІЯ_9 було скеровано до Львівської митниці розпорядження про виклик військовозобов`язаних до ІНФОРМАЦІЯ_10 , згідно з яким зобов`язував з метою звірки облікових даних, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період здійснити оповіщення в тому числі військовозобов`язаного ОСОБА_1 про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_10 та забезпечити його прибуття 21 січня 2026 року о 10:00 год. за адресою: м. Львів, вул. Батуринська, 2. Вказане розпорядження було отримано Львівською митницею 16 січня 2026 року за вх. №2075/8.2-12.

Разом з тим, з наданої позивачем копії виписки-епікризу із медичної картки стаціонарного хворого №441п, виданої Львівським регіональним фтизіо-пульмонологічним клінічним лікувально-діагностичним центром, з 20 січня 2026 року по 28 січня 2026 року ОСОБА_1 був госпіталізованим до вказаного медичного закладу на стаціонарне лікування.

З наявної на розпорядженні №229/6 від 15 січня 2026 року відмітки вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з таким 29 січня 2026 року.

30 січня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_9 було складено направлення №6515821 від 30 січня 2026 року, яким скеровано ОСОБА_1 для визначення придатності до військової служби для проходження ВЛК на базі медичного закладу охорони здоров`я КНП «6-а міська поліклініка м. Львова», дата початку медичного огляду 30 січня 2026 року, з чого вбачається, що ОСОБА_1 прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_10 30 січня 2026 року.

Відтак з наведеного вбачається, що в ОСОБА_1 були поважні причини для неприбуття за розпорядженням ІНФОРМАЦІЯ_9 №229/6 до такого 21 січня 2026 року, оскільки станом на визначену дату перебував на стаціонарному лікуванні, був ознайомлений з розпорядженням лише 29 січня 2026 року та прибув за викликом наступного дня – 30 січня 2026 року.

При цьому, як вбачається з долученої відповідачем копії інформаційної картки із підсистеми «Оберіг», ще 27 січня 2026 року Львівським РУП№1 ГУНП у Львівській обл. було отримано щодо ОСОБА_1 подання E4530068, причиною подання зазначено «Не прибув вчасно за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), автора подання не зазначено.

Суд звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові №R356773 від 14 лютого 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 не зазначено коли саме ОСОБА_1 не прибув за викликом та до якого ТЦК та СП, у який строк та місце, зазначені в повістці, він мав прибути.

Будь-яких доказів скерування ОСОБА_1 повістки про виклик як до ІНФОРМАЦІЯ_5 , так і до ІНФОРМАЦІЯ_10 , чи будь якого іншого ТЦК та СП, отримання такої повістки та неприбуття у визначений такою строк та місце в зазначений ТЦК та СП ОСОБА_1 , відповідачем не надано.

При цьому відповідно до пункту 34 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560: «Повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.

У разі коли резервіст або військовозобов`язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов`язаним під час уточнення облікових даних.

У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов`язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого / задекларованого місця проживання».

Повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов`язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення».

Відповідно до підпункту 2) пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560: «Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання».

З врахуванням наведеного вище для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов`язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, підстави для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності у зв`язку з неприбуттям за розпорядженням ІНФОРМАЦІЯ_9 №229/6 були відсутні, доказів його неприбуття за іншим викликом до ТЦК та СП у строк та місце, визначені належним чином отриманою ним повісткою, відповідачем не надано, та вказаних обставин в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення не було встановлено, оскільки не зазначено такі в оскаржуваній постанові.

Поряд з цим, частиною першою статті 249 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованих за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу та, а також статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Згідно частини першої статті 279-9 КУпАП, у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (частина друга статті 279-9 КУпАП).

Отже, справа про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП може розглядатися за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності лише у випадку подання такою особою відповідної заяви.

Так в оскаржуваній постанові №R356773 від 14 лютого 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 зазначено, що датою надходження від особи заяви, в якій вона зазначає що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, є 14 лютого 2026 року, заяву подано особисто в паперовій формі, короткий зміст заяви: повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням правил військового обліку (законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію).

Разом з тим, з долученої копії заяви ОСОБА_1 від 14 лютого 2026 року на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 вбачається, що у такій він просив провести розгляд справи відносно нього у його присутності та прийняти законне рішення.

На оскаржуваній постанові міститься відмітка про ознайомлення 14 лютого 2026 року ОСОБА_1 з такою, в якій останнім зокрема було зазначено, що заяви про згоду на притягнення до адміністративної відповідальності ним не заповнювалось, згоди на розгляд справи без його присутності не надавалось.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 22 липня 2019 року № 757/2757/16-а, один лише підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу не означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що оспорювана постанова ухвалена з порушенням вимог положень ст.ст. 247, 249, 279-9, 280, 283 КУпАП, органом ТЦК та СП було порушено процедуру притягнення позивача до адміністративної відповідальності та не доведено факту вчинення ним правопорушення, що є підставою для скасування такого акту індивідуальної дії.

В силу ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею ст. 286 КАС України.

Так, відповідно до ч. 3 цієї статті за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

При цьому ч. 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, оскільки в діях ОСОБА_1 судом не встановлено наявності події та складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що в розумінні п. 1 ст. 247 КУпАП є обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не може нести адміністративну відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та на підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд приходить до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення №R356773 від 14 лютого 2026 року із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, що відповідає положенням ч. 3 ст. 286 КАС України.

Разом з тим, враховуючи, що положеннями ч. 3 ст.286 КАС України передбачено вичерпний перелік дій, які може вчинити місцевий загальний суд як адміністративний суд, за наслідками розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог позову про повернення позивачу суми сплаченого штрафу слід відмовити.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами доводи в заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 3 даної статті Кодексу визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Разом з тим, відповідно до ч. 8 такої у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, з врахуванням часткового задоволення позову та того, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони відповідача, у відповідності до положень частин 1, 8 ст. 139 КАС України, слід стягнути судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 665,6 гривні, які були сплачені позивачем, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5-7, 77, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд,

ухвалив:

адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження рішення у справі про притягнення до адміністративної відповідальності – задовольнити частково.

Скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 №R356773 від 14 лютого 2026 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а справу про адміністративне правопорушення закрити.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_11 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України НОМЕР_2 .

Суддя: Стрепко Н.Л.