Вирок від 21 червня 2026 р. у справі №442/4693/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/4693/26

Провадження № 1-кп/442/347/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42026142190000058 від 09.06.2026, відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернопіль Тернопільської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працює, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судимий востаннє вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.07.2025 за ч.4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі с. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 357 КК України,

встановив:

Суд визнає доведеним, що 07.06.2026 близько 18 год. 00 хв. ОСОБА_3 , перебуваючи неподалік магазину «Рукавичка», який розташований за адресою: м. Дрогобич, вул. Є. Коновальця, 15А побачив на електроопорі банківську карту НОМЕР_1 , емітентом якої є акціонерне товариство «Райффайзен Банк», та вирішив з корисливих мотивів привласнити її.

Реалізуючи свій протиправний умисел направлений на незаконне заволодіння банківською карткою, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, переслідуючи корисливий мотив, а саме заволодіння коштів, які містяться на банківській картці, переконавшись в тому, що його дії не будуть помічені іншими сторонніми особами, ОСОБА_3 забрав з електроопори, в такий спосіб привласнив банківську карту НОМЕР_1 , емітентом якої є акціонерне товариство «Райффайзен Банк», яка належить ОСОБА_4 , яка відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про інформацію» № 2657-XII від 2 жовтня 1992 року, п.п. 56) ч. 1 ст. 1, п.п. 63) ч. 1 ст. 1 15 Закону України «Про платіжні послуги» № 1591-IX від 30 червня 2021 року, ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-III від 7 грудня 2000 року, «Інструкції про виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 03 березня 2023 року № 16 та примітки до ст. 358 Кримінального кодексу України є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, та заховав її у праву кишеню свого верхнього одягу і пішов по своїх справах.

В подальшому ОСОБА_3 , не вчинивши жодних дій щодо повернення банківської картки власнику, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне заволодіння чужим майном, пішов у продуктові магазини, де користуючись банківською карткою НОМЕР_1 , емітентом якої є акціонерне товариство «Райффайзен Банк», розраховувався за придбані для себе товари, внаслідок чого в такий спосіб незаконно розпорядився коштами ОСОБА_4 на загальну суму 1893 гривні 86 копійок.

Таким чином, ОСОБА_3 привласнив офіційний документ – банківську картку, з корисливих мотивів, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 357 КК України.

Обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 надійшов до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку ст. 302 КПК України.

Прокурор, відповідно до ч. 1 ст. 302 КПК України, в обвинувальному акті заявив клопотання про розгляд кримінального провадження у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Частинами 2, 3 статті 381 КПК України визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Зі змісту заяви від 16.06.2026 підозрюваного ОСОБА_3 , яка була складена в присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 , вбачається, що останній беззаперечно визнає свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 357 КК України, тобто у викраденні з корисливих мотивів банківську картку АТ «Райффайзен Банк», яка є офіційним документом.

Потерпіла ОСОБА_4 відповідно до поданої заяви від 16.06.2026, повністю погоджується із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлений з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України, надав свою згоду на розгляд обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42026142190000058 від 09.06.2026 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357 КК України.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному КПК України, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд має право призначити у судове засідання розгляд обвинувального акту щодо вчинення кримінального правопорушення та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне.

Враховуючи викладене, положення підпункту 6 пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2617-VIII, те, що ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок, заяву обвинуваченого, в якій він зазначає, що не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту у спрощеному порядку, відсутність сумнівів в добровільності такої позиції обвинуваченого, з урахуванням заяви та клопотання інших учасників судового провадження, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду обвинувального акта в порядку, визначеному статтями 381-382 КПК України.

При цьому, у відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Суд, вивчивши обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження, вважає доведеним, що ОСОБА_3 вчинив викрадення з корисливих мотивів банківську картку АТ «Райффайзен Банк», яка є офіційним документом та належить ОСОБА_4 , тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 в поданій заяві обставини вчинення кримінального праворушення не оспорює, вважає, що органом досудового розслідування вони встановлені в повному обсязі, свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення беззаперечно визнає в повному обсязі, його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку, що під час розгляду обвинувального акту підтверджено факт скоєння ОСОБА_3 кримінального правопорушення, дії обвинуваченого правильно кваліфіковано за ч.1 ст.357 КК України.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Згідно з ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання суд враховує тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, обставини вчинення кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, обставиною, що пом`якшує покарання, є щире каяття; обставин, що обтяжують покарання не встановлено, та вважає за необхідне призначити покарання в межах санкцій ч. 1 ст. 357 КК України виді обмеження волі строком на 1 рік.

Суд встановив, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.07.2025 ОСОБА_3 засуджено за ч.4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі с. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК України після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов`язки та не вчинив нового кримінального правопорушення, звільняється судом від призначеного йому покарання. У разі вчинення засудженим нового кримінального правопорушення протягом іспитового строку суд скасовує звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначає покарання за правилами, передбаченими статтями 71, 72 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3 у період іспитового строку, а саме 07 червня 2026 року, вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України.

Таким чином, ОСОБА_3 , будучи звільненим від відбування покарання з випробуванням та перебуваючи на іспитовому строку, не дотримався встановлених законом умов такого звільнення, оскільки вчинив нове кримінальне правопорушення.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про необхідність скасування звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, застосованого вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області суду від 09 липня 2025 року, та призначення остаточного покарання за сукупністю вироків відповідно до вимог ст. 71 КК України.

При визначенні остаточного покарання суд враховує, що невідбута частина покарання за попереднім вироком становить 5 років позбавлення волі, та, з урахуванням характеру і ступеня тяжкості вчиненого нового кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого та інших обставин кримінального провадження, вважає за необхідне частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком до покарання, призначеного за цим вироком.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись статтями 368-371, 373-374, 376, 381-382 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 357 КК України та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 липня 2025 року з врахуванням п.б ч.1 ст. 72 КК України та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 2 місяці.

Строк відбування покарання обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Речові докази:

-DVD-R диски в кількості 2 шт. об`ємом пам`яті 4,7 ГБ із файлами відеозапису подій за 07.06.2026 – зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо він не скасований, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Відповідно до частини 1 статті 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1