Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №302/782/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/782/26 Провадження № 3/302/245/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

19 червня 2026 року селище Міжгір`я

Суддя Міжгірського районного суду Закарпатської області Повідайчик О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали, які надійшли з ВП № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , не працюючого з середньою освітою, неодруженого,

за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 770441 від 08 червня 2026 року ОСОБА_1 08 червня 2026 року близько 12:00 в АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 , а саме нецензурно виражався у її сторону, погрожував фізичною розправою, виганяв із будинку, що спричинило шкоду психологічному здоров`ю потерпілої, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився повторно, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

До протоколу про адміністративне правопорушення додано письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 08.06.2026, а також рапорт поліцейського про отримання повідомлення на лінію «102».

З письмових пояснень ОСОБА_1 від 08.06.2026 слідує, що він проживає з співмешканкою ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 і того дня між ними виникла словесна суперечка, під час якої той виражався в сторону потерпілої нецензурними словами, погрожував фізичною розправою й виганяв її з будинку, оскільки така не має до цього будинку жодного відношення. Зазначає, що вживав того дня алкогольні напої.

З письмових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що вона проживає з співмешканцем ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 і того дня біля 12:00 між ними виникла суперечка, під час якої останній погрожував фізичною розправою й тим, що вижене її з будинку.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суддя дійшов таких висновків.

Згідно п.4 ч.3 ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.

Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку. Як зазначено у ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).

Обов`язок щодо збирання доказів, в силу вимог ч.2 ст.251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

За диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, зокрема, за умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) психологічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі по тексту - Закон № 2229-VIII) домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи

Згідно ч. 2, 3 ст.3 Закону № 2229-VIII дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їх діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають в сім`ї патронатного вихователя.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Суд зауважує, що наявні матеріали справи не дозволяють дійти висновку, про належність особи, відносно якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності, та потерпілої до осіб, із числа передбачених ст.3 Закону № 2229-VIII. До цього переліку не належать особи, які одночасно проживають в кімнаті, квартирі чи будинку, тобто є співмешканцями. Натомість такими є особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти. Проживання осіб однією сім`єю передбачає постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, наявність у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Водночас системний аналіз національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. За відсутності вищеописаних дій та наслідків, відсутня об`єктивна сторона вказаного адмінправопорушення.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм законодавства, під домашнім насильством, умисним вчиненням діянь психологічного характеру, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, розуміють не лише словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, а і інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій були заподіяні постраждалій особі.

При цьому, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство; спричинення шкоди.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із яких дії особи не можна розцінювати як насильство.

Водночас, слід зазначити, що конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.

Отже, різниця у тому, що домашнє насильство є результатом свідомих дій кривдника, який має перевагу сил, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.

Суд установив, що 08.06.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мав місце конфлікт, який не є домашнім насильством у розумінні норм Закону.

Саме по собі вживання нецензурної лайки на адресу осіб, із числа передбачених ст.3 Закону України № 2229-VIII, автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, позаяк, ці дії неминуче мають потягнути за собою наслідки, а саме: завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

У цій справі наявність наслідків дій ОСОБА_1 у виді спричинення шкоди психічному здоров`ю ОСОБА_2 , хоча й відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, втім, їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом "поза розумним сумнівом", а відтак, ці доводи ґрунтуються на припущеннях, що прямо суперечить ст.62 Конституції України. Матеріалами справи не доводиться, що конфліктна ситуація викликала у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдала шкоди психічному здоров`ю особи ОСОБА_2 .

Матеріали справи також не містять відомостей щодо прав учасників справи на житловий будинок, у якому відбувся конфлікт.

В порушення норми ст.251 КУпАП до матеріалів справи не було долучено жодних допустимих та належних доказів, на підтвердження обставин, викладених у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення.

В свою чергу, з метою надання належної правової оцінки діям учасників конфлікту не можна посилатися виключно на суб`єктивні припущення одного із учасників побутового скандалу. Такі показання можуть бути взяті до уваги лише у взаємозв`язку з іншими допустимими доказами, яких суду не надано.

Таким чином, за відсутності вищезазначених елементів об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, в діях ОСОБА_1 відсутній склад вказаного адміністративного правопорушення.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно п.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю при відсутності події і складу адміністративного правопорушення. З огляду на вищенаведене провадження по справі у відношенні ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП підлягає закриттю.

За таких обставин, встановивши в судовому засіданні, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачених ч.1 ст.173-2 КУпАП, а тому провадження у даній об`єднаній справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

З наведених міркувань та керуючись ст. 173-2 ч.1, 283, 284 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Постанову може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду через Міжгірський районний суд Закарпатської області протягом 10 днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повний текст постанови складено 22 червня 2026 року.

Суддя Повідайчик О. І.