Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №639/3048/25 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа № 639/3048/25

Провадження № 2/639/210/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року

Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого – судді Рубіжного С.О.,

за участю секретаря – Чубенко О.С.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представників позивача – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачів – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом вселення, суд

ВСТАНОВИВ:

В травні 2025 року до суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкоди у користуванні належними йому 11/30 частками домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його вселення у домоволодіння.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час шлюбу з ОСОБА_4 було придбано у власність частина будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Полтави, у тому числі, визнано за ОСОБА_4 право власності на 11/30 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , як на частку в праві спільної сумісної власності подружжя, залишивши у власності ОСОБА_1 право власності на 11/30 частин вказаного домоволодіння, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя.

Наразі громадянка ОСОБА_4 чинить перешкоду у доступі до вищезазначеного домоволодіння, що суперечить рішенню Київського районного суду м. Полтави від 22.02.2024 р., яке набрало законної сили 24.07.2024 року, яким було визнано за ним право власності на 11/30 частин домоволодіння в результаті поділу спільної сумісної власності подружжя.

На даний час, у домоволодінні проживає батько відповідачки ОСОБА_4 (яка є співвласницею цього майна) - ОСОБА_5 , який безпосередньо чинить перешкоду у користуванні домоволодінням, де останній навіть встановив сигналізацію. ОСОБА_5 фактично проживає у зазначеному домоволодінні та не надає Позивачу ОСОБА_1 доступу до нього, відмовляється йти на контакт, не надає пароль від сигналізації задля заселення у будинок позивача.

В той же час, співвласниця домоволодіння - ОСОБА_4 також не йде на контакт із ОСОБА_1 , не повідомляє про причини недопуску до майна, яке йому також належить на праві спільної часткової власності, в рівних частках з відповідачкою ОСОБА_4 , по 11/30 часток у кожного, та не врегульовує спір між своїм батьком ОСОБА_5 , який займає спірне домоволодіння та позивачем ОСОБА_1 .

Про факт перешкоди у користуванні домоволодінням відповідачами також свідчить і виклик поліції.

Також, усунення перешкод у користуванні своєю часткою домоволодіння Позивачу необхідно для виготовлення технічного паспорту на домоволодіння для подальшої реєстрації права власності за рішенням суду, але Відповідачка та її батько позбавляють позивача такого права.

Таким чином, ОСОБА_4 (як співвласник майна) та ОСОБА_5 (як яка фактично проживає у будинку) перешкоджають здійсненні ОСОБА_1 у права на розпорядження та користування його часткою у власності зазначеного домоволодіння, у зв`язку із чим у позивача виникла підстава для домоволодінням до суду із вимогою про усунення перешкод у користуванні позивачу шляхом вселення його у зазначений будинок, що належить як кожного. та і відповідачу на праві спільної часткової власності по 11/30 часток у домоволодінням

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 07 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

30 травня 2025 року відповідачкою ОСОБА_4 подано відзив на позов, в якому просила закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Зазначає, що Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 березня 2025 року по цивільній справі № 639/7061/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом вселення у задоволені позовних вимог відмовлено. При поданні позовної заяви від 25.10.2024 року до Жовтневого районного суду міста Харкова позовні вимоги ОСОБА_6 , зокрема, полягали: «Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належними йому 11/30 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його вселення у домоволодіння». При поданні позовної заяви від 01.05.2025 року до Новобаварського районного суду міста Харкова позовні вимоги ОСОБА_6 полягають: «Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належними йому 11/30 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його вселення у домоволодіння».

Інші заяви по суті не подані.

В судовому засіданні 18.08.2025 року за участю відповідача ОСОБА_4 та наявності заяви представника позивача ОСОБА_2 про проведення судового засідання без участі сторони позивача, судом постановлено ухвалу, без складання окремого процесуального документа про відмову в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_4 про закриття провадження у справи.

Також судом постановлено ухвалу, без складання окремого процесуального документа, про задоволення клопотання відповідача про виклик свідків та визнано явку сторони позивача обов`язковою.

Розгляд справи неодноразово відкладався в зв`язку з неякою позивача, з підстав перебування під вартою.

Представники позивача ОСОБА_1 - адвокати Апазіді К.Ю., Іванченко Е.І. в судовому засіданні позов підтримали, посилаючись на обставини, які викладені у позові.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечувала, зазначивши, що домоволодіння має два будинки. Вона не перешкоджала позивачу у вселенні у домоволодіння, оскільки воно вже поділене. В одному проживає ії батько, а другий будинок перебуває у користуванні позивача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав пояснення щодо обставин, про які не зазначав в позові.

Зазначив, що у спірному домоволодінні фактично не проживав. Раніше за його та відповідача ОСОБА_4 , на той час його дружини, згоди було надано право відповідачу ОСОБА_5 проживати у домоволодінні. В подальшому він звертався до суду за захистом про виселення відповідача ОСОБА_5 із спірного домоволодіння, але у задоволенні позову було відмовлено. Домоволодіння має два будинки. Відповідач ОСОБА_5 проживає в частині будинку літ «А-1» іншу частину будинку літ «А-1» займають мешканці з дозволу третього співвласника домоволодіння, інший будинок літ «Б-1» він з власної ініціативи передав в оренду родині, яка на цей час там проживає, за цим договором він отримує відповідну плату в розмірі 2000,00 грн. Сам фактично мешкає зі своєю родиною в домоволодінні АДРЕСА_2 , яке належить на праві власності його матері. Також зазначив, що від домоволодіння АДРЕСА_2 до спірного домоволодіння АДРЕСА_1 він зробив вхід та має доступ до частини території, зокрема на території спірного домоволодіння АДРЕСА_1 він використовує земельну ділянку під власний город. Також на початку воєнних дій в 2022 році він збудував цегляний паркан від будинку літ «А-1» до гаражу літ «О» чим фактично поділив територію спірного домоволодіння АДРЕСА_1 . Зазначив, що бажає проживати в будинку літ «А-1» в житлових приміщеннях, яке займає відповідач ОСОБА_5 , оскільки не бажає щоб останній там проживав та бажає його виселити.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечував. Зазначив, що раніше йому було надано право проживати в спірному домоволодінні, але після погіршення сімейних стосунків між його донькою з позивачем, виникли неприязні стосунки з останнім, виникали конфлікти, сварки з його побиттям позивачем.

Суд, вислухавши пояснення сторони позивача, відповідачів, заслухавши свідків, дослідивши надані позивачем та долучені до матеріалів справи докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

В судовому засіданні було встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22.02.2024, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 24.07.2024, у справі № № 642/3675/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, поділ майна, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності, третя особа – Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_5 , зокрема, визнано за ОСОБА_4 право власності на 11/30 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку в праві спільної сумісної власності подружжя, залишивши у власності ОСОБА_1 право власності на 11/30 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті поділу спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином встановлено, що позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_4 належить по 11/30 часток у справі спільної часткової власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , інші 4/15 часток належить ОСОБА_7 (а.с. 171)

За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ними було надано право користування домоволодінням батьку відповідачки ОСОБА_5 , який до теперішнього часу проживає в ньому.

Відповідач ОСОБА_4 фактично в спірному домоволодінні не проживає.

В 2018 році позивач ОСОБА_1 звертався до суду за захистом права власності з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення останнього з незаконно займаного ним приміщення, а саме будинку АДРЕСА_1 .

У справі №639/480/18 рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.07.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11.12.2018, у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном – відмовлено.

Як зазначено стороною позивача, йому чинять перешкоди відповідачі в користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 , не пускають його, встановили сигналізацію. Оскільки позивач не має доступу до житлового приміщення, частина якого належить йому на праві власності, він вимушений був звернутися з цього питання до органів поліції.

На підтвердження порушено права надано докази зокрема звернення позивачем до правоохоронних органів із відповідними заявами від 09.03.2025 року та 12.03.2025 року до ВП №1 ХРУП №3 ГУНП України в Харківській області в яких містилась вимога прийняти міри до ОСОБА_4 . При цьому, під час надання пояснень працівнику поліції, опитана ОСОБА_4 повідомила, що: «Їй не зрозуміла причина написання даних заяв, оскільки у ОСОБА_1 є ключі від даного домоволодіння, замки вона невідомо...».

Також надано носії з відеозаписами з мобільного телефону та бодікамери поліцейського, при дослідженні вбачається, що позивач намагається потрапити у спірне домоволодіння у присутності працівників поліції, проте особа яка перебуває за парканом, як з`ясовано ОСОБА_5 не відчиняє двері за відсутністю погодження з ОСОБА_4 .

Зі сторони відповідача, були допитані свідки, зокрема син сторін ОСОБА_8 надав свідчення, що з батьком не спілкується з 2016 року, коли були вдома у діда, до якого приїжджає кожні вихідні, батько не приходив. Коли бачив його біля домоволодіння АДРЕСА_2 що розташований по сусідству, батько також не підходив.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 кожна окремо надали свідчення, що дружні з відповідачкою , жодного разу не бачили позивача біля спірного домоволодіння та його намагання вселитися у будинок.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 256 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Здійснення права спільної часткової власності визначено ст. 358 ЦК України, ч.ч. 1-3 якої визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, а припинення права власності можливе лише з підстав, передбачених статтею 346 ЦК України.

Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, то власник житла має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить по 11/30 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ., інші 4/15 належать ОСОБА_7 .

Звертаючись до суду за захистом порушеного права, ОСОБА_1 зазначає на порушення права власності зокрема наявність перешкод з боку відповідачів у користуванні ним його частки на праві власності частини будинку.

Під час розгляду справи судом встановлені обставини. про які стороною позивача не зазначено в позові.

Згідно технічної документації на спірне домоволодіння, воно складається з будинку літ «А-1», будинку літ «Б-1», та надвірних будівель.

Так за участю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 судом досліджено план земельної ділянки з розташованими на ній будівель (а.с. 95 звор.)

Зокрема з пояснень позивача та при дослідженні доказів встановлено, що відповідач ОСОБА_5 проживає в будинку літ.«А-1» займає в ньому приміщення 1-2, 1-3,1-4 та прибудову «а-1».

Також в будинку літ.«А-1» в приміщеннях 2-2,2-4,2-5, ІІ,-3 проживають інші мешканці на праві користування співвласника 4/15 часток ОСОБА_7 та в їх користуванні частина земельної ділянки з надвірними будівлями сарай «И» та льох «П»

Будинок літ «Б-1» позивач самостійно з власної ініціативи передав в оренду родині та отримує плату за оренду в розмірі 2000,00 грн.

З початку воєнного стану в країні в 2022 році в односторонньому порядку без погодження він також збудував цегляний паркан від прибудови «а-1» будинку літ.«А-1» до гаражу літ «О» чим фактично поділив територію домоволодіння.

Як зазначено позивачем він не проживав у спірному домоволодінні та проживає у сусідньому будинку АДРЕСА_2 , демонтував надвірну споруду сарай літ. «Д» та частково демонтував паркан між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , використовує частину земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 під власний город.

Отже судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 як член сім`ї співвласника ОСОБА_4 проживає в будинку літ. «А-1» в якому також у відповідній частині проживають мешканці третього співвласника ОСОБА_7 та фактично займають частину земельної ділянки.

Позивач шляхом забудови паркану на території домоволодіння фактично припинив відповідачам доступ до іншої частини домоволодіння

У позивача фактично у володінні, розпорядженні та користуванні перебуває частина земельної ділянки та будинок літ «Б-1» спірного домоволодіння, яким він розпорядився на власний розсуд та передав в оренду іншим особам та отримує відповідну плату.

Таким чином між співвласниками фактично склався певний порядок користування житловими будинками та земельною ділянкою спірного домоволодіння, що вказує на відсутність порушеного права позивача, зокрема на перешкоди у користуванні домоволодінням.

Доказів іншого порядку користування, поділу/виділу в натурі частки майна у спільній частковій власності, зокрема рішення суду не надано.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, даючи оцінку вищезазначеному, приходить до висновку про те, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за неогрунтованістю та недоведеністю.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача покладаються на останнього. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 223, 259, 265, ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом вселення – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст виготовлено 22 червня 2026 року.

Суддя С.О. Рубіжний