Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №344/9435/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9435/25

Провадження № 2/344/653/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Кіндратишин Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Комуніцької Н.В.,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю, поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

27.05.2025 представник позивача – адвокат Миленька М.В. звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до відповідача, в якій просить : визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 квартири за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 68,50 кв. м, житловою 35,20 кв. м. 4; у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,50 кв. м, житловою 35,20 кв. м.

В обґрунтування позову зокрема зазначено, що сторони, перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.04.2001 по 06.03.2024. У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розлучення позивачем виявлено, що відповідач змінила ключі у їхній спільно набутій квартирі у с. Крихівці. Таке суперечить інтересам позивача та є порушенням його прав. Відповідач буквально позбавила позивача забрати свої речі.

В 2016 році позивач разом з відповідачкою прийняли рішення придбати квартиру. Даний факт підтверджується актом №11 від 23.05.2018 про прийняття-передачу приміщення в буд АДРЕСА_2 та актом від 14.06.2018 року про прийняття – передачу виконаної роботи до Договору про виконання додаткових робіт NKC3-2-1-4-11 від 18.07.2016. Після завершення будівництва відповідачка виготовила технічний паспорт на квартиру (копія техпаспорта надається). Вже 05.06.2018 на відповідача було зареєстровано право власності, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 126901931 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Хоча кошти на її придбання, купівлю будматеріалів та оплату вартості ремонтних робіт оплачували разом.

Ухвалою суду від 02.06.2025 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

10.06.2025 представником позивача усунуто недоліки, що зазначені в ухвалі суду.

11.06.2025 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

11.06.2025 ухвалою суду виправлено описку.

19.09.2025 представником відповідача подано зустрічний позов, в якому просить поновити строк на подання зустрічного позову, та визнати спільною сумісною власністю подружжя: автомобіль марки «SUBARU», модель «LEGACY», реєстраційний номер НОМЕР_1 , приблизною вартістю 514926,25 грн., форматно-розкрійний верстат вартістю 123 582,30 грн., та каліброшліфувальний станок, вартістю 185 373,45 грн.; визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя, право власності на : автомобіль марки «SUBARU», модель «LEGACY», реєстраційний номер НОМЕР_1 , форматно-розкрійний верстат та каліброшліфувальний станок; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя у розмірі 411 941 грн., витрати на правову (юридичну) допомогу у сумі 42 000 грн.

В обґрунтування такого, зокрема зазначено, що квартира щодо якої заявлені первісні позовні вимоги придбана у шлюбі, однак джерелом її фінансування, стали кошти отриманні ОСОБА_2 за відчуження попередньої квартири, яка не відносилась до спільного майна подружжя. Так, відповідно до свідоцтва про право власності від 07.09.2006, квартира по АДРЕСА_3 на праві спільної сумісної власності в рівних долях належала : ОСОБА_4 ( батьку) 3/8, ОСОБА_5 ( матері)- 3/8 частки, і ОСОБА_2 - 3/8 частки, та її доньці ОСОБА_6 - 2/3 частки. Таке майно приватизовано сім`єю ОСОБА_2 ще у 2006 році, і позивач немає жодного відношення до даної квартири.

Як наслідок, 14.07.2016 квартира по АДРЕСА_4 , відчужена на підставі договору купівлі-продажу. У вказаному договорі вартість квартири суттєво занижена – 29 151, 56 грн. У той же час вартість продажу є значно вищою та становить 19 500 дол. США, що підтверджується розпискою від 14.07.2016, оригінал якої знаходиться у покупців. Матір та донька ОСОБА_2 відмовились від своєї частки квартири на користь ОСОБА_2 . За їх попередньою домовленістю в обмін на цю частку відповідач передає у власність дочки квартиру по АДРЕСА_5 , яка належала довірительці на праві особистої власності.

З метою купівлі нового житла, сім`єю ОСОБА_7 прийнято рішення про продаж нерухомості по АДРЕСА_6 та подальшого вкладення у спірну квартиру.

Після цього, ОСОБА_2 за кошти виручені від продажу квартири по АДРЕСА_7 , уклавши відповідний договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому № КСЗ-2-1-4-11.

Зазначений договір знаходиться у ОСОБА_1 , так як останній забрав практично всі речі із спірної квартири та долучив до позовної заяви лише акти приймання -передачі виконаної квартири до вказаного договору.

Таким, чином за кошти з продажу особистої сімейної квартири ОСОБА_2 придбано оспорювану квартиру.

Щодо поточної вартості квартири, то ОСОБА_2 погоджується із визначенням такої у розмірі 2 541 336, 55 грн., згідно із довідкою про визначення ринкової вартості від 07.05.2025.

Також сторонами за час шлюбу було придбано автомобіль «SUBARU», модель «LEGACY», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Щодо вартості такого, то здобуто лише інформацію з вебресурсу «Auto.ria», середня ринкова вартість такого 12 500 дол. США, то частка довірительки становить 6 250 дол. США.

Фактично автомобілем користується саме ОСОБА_1 , оскільки він постійно проживає на території України та має можливість користуватись ним на власний розсуд. ОСОБА_2 час від часу перебуває за кордоном, що унеможливлює її повноцінне користування транспортним засобом.

Разом з тим, ОСОБА_1 ще з 22.04.2015 здійснює підприємницьку діяльність у приміщенні столярного цеху, де використовує різного роду верстати, інструменти та обладнання. Основний вид діяльності згідно із КВЕД -16.23 « Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів».

Для ведення ним такої діяльності у період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, придбано столярні верстати та інше обладнання, що використовувалось у виробничому процесі ( відеозапис огляд обладнання станом на 09.12.2023). Після розірвання шлюбу, вказане обладнання залишилось у користуванні ОСОБА_1 при цьому, він продовжував використовувати зазначені верстати у своїй діяльності та отримував з них чималий дохід.

Надалі, ОСОБА_1 одружився вдруге і на даний час його нова дружина фактично здійснює реалізацію столярних верстатів та іншого обладнання, що належить до спільного майна колишнього подружжя. Зокрема, на веб-ресурсі ОЛХ та від її імені розміщені оголошення про продаж розкрійного верстата вартість близько 3 000 дол. США та каліброшліфувального станка ( одноваловий з утюжком) вартістю близько 4500 дол. США. Відповідна інформація поширюється також на її особистій сторінці в соціальній мережі «TikTok» « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де вона активно розміщує відеозаписи з метою продажу деревообробного обладнання.

Таким чином, відповідач не лише приховував від суду наявність зазначених верстатів у позові про поділ майна, але продовжував отримувати від них дохід після розірвання шлюбу, а тепер разом зі своєю новою дружиною умисно відчужує спільне майно. Вважає, що враховуючи, що ОСОБА_1 почав займатися у період шлюбу з 2015 року підприємницькою діяльністю все майно, яке придбане в цей період підпадає під презумпцію спільності майна подружжя, в тому числі верстати та обладнання, які останній використовував для своєї діяльності як ФОП.

Отже, верстати, які позивач за первісним позовом планує продати, загальною вартістю 7 500 дол. США, є спільним сумісним майном подружжя. Відповідно до наведених норм права, довірителька має право на компенсацію вартості такого майна у розмірі 3 750 дол. США, що еквівалентно 154 477, 87 грн.

Окрім того, після розірвання шлюбу, саме ОСОБА_2 взяла на себе повну відповідальність за дітей і доклала всіх зусиль, щоб створити для них гідні умови життя. Старшу доньку забезпечила власним житлом. Натомість ОСОБА_1 не брав жодної участі у вихованні дітей, повністю усунувшись від виконання своїх батьківських обов`язків. Особливо це стосується молодшого сина, який проживає разом із матір`ю та перебуває виключно на її утриманні. Позивач не забезпечує дитину жодною допомогою.

Більше того, на сьогодні за ним нараховується чимала заборгованість, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит з Галицького відділу ДВС від 01.09.2025, де поточний розмір аліментів станом на 01.08.2025- становить 86 719, 33 грн.

Вказує, що ОСОБА_1 тривалий час не виконував своїх обов`язків щодо належного догляду за дітьми, не забезпечував їм необхідний рівень догляду, виховання. А також не дбав про їхній фізичний та емоційний стан. Отже, зважаючи на обставини справи, вважають за доцільним залишити спірну квартиру у власності ОСОБА_2 , оскільки вона придбала таку за свої особисті кошти і така єдиним житлом для неї та сина.

Передача автомобіля та верстатів ОСОБА_1 дозволить збалансувати інтереси сторін, адже він зможе отримувати дохід від користування ними, водночас не позбавляючи матір та сина єдиного житла.

25.09.2025 ухвалою суду прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

25.09.2025 ухвалою суду здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

09.10.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Миленька М.В. подала відзив на зустрічний позов, в якому просила відмовити у задоволенні зустрічного позову. Зокрема, зазначено, що як видно із відеозапису огляду форматно-розкрійного верстату від 09.12.2023, ОСОБА_1 приблизно в ці дні придбав станок. З позовною заявою, про розірвання шлюбу ОСОБА_2 звернулася 04.05.2023. ОСОБА_1 придбав такий станок за особисті кошти через 8 місяців, Після того як ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин. Каліброшліфувальний станок було придбано за особисті кошти ОСОБА_1 12.12.2024, через 10 місяців після винесення рішення про розірвання шлюбу. Купівля такого підтверджується видатковою накладною №17 від 12.12.2024, вартістю 50 880 грн., а не 185 373, 45, як вказує позивач. Такі устаткування не входять до складу спільно набутого майна і не можуть бути предметом поділу.

Щодо визнання особистою власністю спірної квартири за ОСОБА_2 . Вважають, що ціна за продаж квартири по АДРЕСА_8 , підтверджена договором купівлі-продажу квартири і становить 29 151, 56 грн., тому ні розписки, ні свідчення особи про події дев`ятилітньої давності, коли свідкові було 14 років, не є належним та допустимим доказом. Інших доказів на підтвердження її вартості та сплату за такої вартості податків, не надано. Квартиру АДРЕСА_9 придбано за спільні кошти. ОСОБА_2 ніде не працювала, доходів не мала, лише надала 1050 дол. США ( 29 151, 56 грн.), які вона мала від відчуження квартири по АДРЕСА_10 вартості було оплачено ОСОБА_1 , ремонт також здійснював за кошти ОСОБА_1 .

На момент фактичного припинення шлюбних відносин колишнє подружжя проживало у спірній квартирі, а ОСОБА_1 як столяр власноручно зробив меблі та облаштовував столяркою.

Представник ОСОБА_2 стверджував, що вартість квартири становила 19500 дол. США, однак зі слів ОСОБА_1 вартість квартири – 25 000 дол. США, а договору про таке у нього немає.

Щодо твердження про усунення від виконання батьківських обов`язків, особливо щодо молодшого сина, то таке не відповідає дійсності. Після повномасштабного вторгнення рф, колишня дружина із неповнолітнім сином виїхала на проживання в Республіку Чехія, де з квітня 2023 отримала тимчасовий захист і проживає там по теперішній час. Син приїжджає в Україну і в ті дні проживає з батьком. Натомість ОСОБА_1 немає змоги виїжджати за межі держави, однак вони спілкуються за допомогою месенджерів. ОСОБА_1 робить усе можливе щоб погасити заборгованість, також частково таку погасив. Просить відмовити у задоволені зустрічного позову.

17.10.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Гедзик В.М. подав відповідь на відзив, в якому просив зустрічний позов задоволити. Як би ОСОБА_1 намагався врегулювати спір щодо поділу транспортного засобу, то включив би його до об`єкту поділу. Верстати вказані у позові, є лише одними із багатьох, придбаних за час шлюбу. Так, деяке обладнання залишилось у його користуванні, а частину він вже продав, залишивши отримані кошти собі.

У накладній, що надана ОСОБА_8 зазначено не той верстат, а саме SAMCO, ОСОБА_2 просить поділити каліброшліфувальний станок марки «SMC».

Щодо утримання сина, то переказ коштів на картку сина, без зазначення призначення платежів, не є належним доказом щодо його утримання з огляду на його 13 річний вік. Доказів належного утримання сина ОСОБА_8 не надано, таке не підтверджують епізодичні зустрічі.

13.11.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Гедзик В.М. подав заяву про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, в якій просив прийняти позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у наступній редакції: Визнати спільною сумісною власністю подружжя: автомобіль марки «SUBARU», модель «LEGACY», реєстраційний номер « НОМЕР_2 », вартістю 456 469 грн., форматно-розкрійний верстат, вартістю 123 582,30 грн. та каліброшліфувальний станок, вартістю 185 373,45 грн.; визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,50 кв.м; визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на автомобіль марки «SUBARU», модель «LEGACY», реєстраційний номер « НОМЕР_2 », орієнтовною вартістю 456 469 грн.; визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , в порядку поділу майна подружжя, право власності на форматно-розкрійний верстат, вартістю 123 582,30 грн. та каліброшліфувальний станок, вартістю 185 373,45 грн.; стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя у розмірі 382 712,37 грн. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , витрати на правову (юридичну) допомогу у сумі 42 000 грн. В обґрунтування такого, зокрема зазначено, що ОСОБА_2 погоджується із вартістю автомобіля, про що стороною ОСОБА_1 подано відповідний звіт.

11.03.2026 – ухвалою суду явку позивача за первісним позовом визнано обов`язковою.

У вступному слові позивач – відповідач та його представник –адвокат Миленька М.В. свої позовні вимоги підтримали. У зустрічному просили відмовити. Позивач- відповідач не заперечив той факт, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Представник відповідача – адвокат Гедзик В.М. у первісно позові просив відмовити, зустрічний задоволити – з підстав та мотивів, що викладені письмово.

Вислухавши вступне слово сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Так, відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.03.2024 у справі №344/7896/23, позов ОСОБА_2 задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який укладено 26.04.2001 – розірвано. Сина ОСОБА_3 , 29.03.2010 залишено проживати разом із матір`ю ОСОБА_2 . Також, вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання сина, в розмірі 1/3 від усіх видів заробітку щомісячно і досягнення сином повноліття, з 04.05.2023. Рішення суду набрало законної сили 06.04.2024 ( а.с. 19-20 т.1). З рішення суду, зокрема вбачається, що позивач обґрунтовує такі вимоги, що з березня 2022 року позивач разом із сином проживає за кордоном. Власними силами намагається забезпечувати та доглядати сина.

Так, правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України та СК України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).

Згідно зі статтями 69,70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Відповідно до усталеної судової практики вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна-квартири, яке буде створено у майбутньому №КСЗ-2-1-4-11, від 18.07.2016 продавець ТОВ « Перша Торговельна» зобов`язується передати у власність покупця ОСОБА_2 квартиру, яка буде створена ним у майбутньому, а покупець зобов`язується прийняти відповідно до умов даного договору та оплатити її ( п.2.1). Предметом договору є двокімнатна квартира, що у будинку АДРЕСА_2 ( п. 2.2.). Планове закінчення будівництва та введення об`єкта експлуатацію ІІІ картал 2017 року ( п. 2.4.). Загальна вартість квартири погоджується протоколом погодження догорівної ціни ( п. 4.1.). Покупець робить чергові цільові внески згідно графіку вказаного у протоколі погодження договірної ціни шляхом внесення коштів у касу, або шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача( п.4.2).

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 126901931, від 08.06.2018, квартира АДРЕСА_11 , 05.06.2018 зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкритим розділом), індексний номер :41511476 від 08.06.2018, приватний нотаріус Кочан М.В. Івано-Франківський міський нотаріальний округ, підстава виникнення : акт приймання передачі нерухомого майна, серія та номер 11, виданий 23.05.2018, видавник : між Приватним підприємством « Перша торгівельна» та ОСОБА_2 , договір купівлі-продажу, нерухомого майна ( квартири), яке буде створено у майбутньому, серія та номер : КСЗ-2-1-4-11, виданий 18.06.2016, видавник між ПП «Перща Торгівельна» та ОСОБА_2 ( а.с. 12-16 т.1).

Згідно із довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості вищевказаної квартири, від 07.05.2025, така становить 2 541 336, 55 грн. ( а.с. 17-18 т.1).

Так, згідно із договором купівлі-продажу від 14.07.2016, що посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Савчук О.Р., р. №4326, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , за згодою батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , продали квартиру АДРЕСА_12 , площею 48,8 кв.м., житловою 33,3 кв.м.. ОСОБА_10 за 29 151, 65 грн. Вказана квартира належала її власникам на підставі свідоцтва по право власності від 07.09.2026, окрім такого, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 також на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 26.02.2015 ( а.с. 85-86 т.1).

Відповідно до розписки, від 14.07.2016, ОСОБА_5 , ОСОБА_11 та ОСОБА_6 ( за згодою батьків) отримали від ОСОБА_12 в розмірі 195 00 дол. США за продану квартиру АДРЕСА_13 ( а.с. 87 т.1).

Позивач за зустрічним позовом, стверджує про те, що квартира АДРЕСА_11 , є виключно її особистою власністю, оскільки придбана за кошти від продажу квартири АДРЕСА_12 , площею 48,8 кв.м., житловою 33,3 кв.м, яка належала їй та ще двом особам (такі кошти з твердженням були спрямовані безпосередньо на придбання спірної квартири у шлюбі). Однак, достатніх, належних та допустимих доказів цьому не надано.

Так, до коштів, які належали подружжю (їй/йому) особисто відносяться:набуті до шлюбу; одержані підчас шлюбу,але як премії,нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги; як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала одному із подружжя, а також як відшкодування завданої йому моральної шкоди; як страхові суми, одержані одним із подружжя за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю; одержані під час шлюбу, але на підставі договору дарування, в порядку спадкування; одержані під час шлюбу за реалізоване майно, яке належало одному із подружжя на праві особистої приватної власності. Зокрема, кошти, одержані від реалізації спадкового майна, або майна, яке належало одному із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю цього подружжя, навіть якщо б вони були внесені в банк або іншу фінансову установу під час шлюбу.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Суд приймає до уваги той факт, що оформлення договору купівлі-продажу майнових прав та відчуження квартир збігались у часі, продаж 14.07.2016, при цьому договір купівлі-продажу нерухомого майна-квартири, яке буде створено у майбутньому №КСЗ-2-1-4-11, мав місце 18.07.2016, при цьому реєстрація права власності на нього фактично майже через два роки – 05.06.2018. Разом з тим, доказів внесення коштів за спірну квартиру та їх суму, дати, зокрема, безпосередньо позивачкою за зустрічним позовом, суду не надано.

На підставі наведеного, виходячи із вартості квартири АДРЕСА_12 , згідно офіційного документу ( договору купівлі-продажу, враховуючи презумпцію дійсності правочину), 29 151, 65 грн., те, що частки такої відчували троє осіб, відповідно такі і кошти за відчужувану набули всі троє відповідно до своїх часток, а також відсутність належних та допустимих доказів, що квартиру, яка є предметом поділу було придбано виключно за особисті кошти ( за відчуження частки 1/8 спадкового майна) відповідача-позивача, суд дійшов висновку про віднесення квартири АДРЕСА_9 до складу спільної сумісної власності майна подружжя, так як така набута у шлюбі, презумпцію спільного майна подружжя не спростовано.

Разом з тим, згідно із інформацією із баз даних Єдиного державного реєстру МВС України, що надано на запит суду ТСЦ МВС №2641, транспортний засіб Subaru Legacy, 2016 року випуску, днз НОМЕР_1 , vin НОМЕР_5 , зареєстровано 07.02.2020 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13.10.2020, що укладений у СГ №16693.

Згідно із звітом про оцінку колісного транспортного засобу №8041/25/1310, складеного ФОП ОСОБА_13 , ринкова вартість вищевказаного транспортного засобу станом на 13.10.2025 складає 456 469 грн. ( а.с. 14 т.2).

Судом встановлено, що вказаний автомобіль придбано за час шлюбу, що не оспорюється сторонами, відтак є спільною сумісною власністю подружжя.

Що стосується вимоги зустрічного позову про віднесення форматно-розкрійного верстату, вартістю 123 582,30 грн. та каліброшліфувального станку, вартістю 185 373,45 грн., до спільної сумісної власності та стягнення половини вартості, виходячи з публікацій такого обладнання в інтернет ресурсах, позивачем та його теперішньою дружиною, то такі вимоги не є доведеними.

Так, згідно із відомості із наданого інтернет –ресурсу, ОСОБА_1 з 22.04.2015 є зареєстрований як ФОП, основний вид діяльності 16.23. «виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів» ( а.с. 104-109) т.1).

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права надав змогу усталеній судовій практиці судів касаційної інстанції дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними, однак з врахуванням вимог ст.ст. 51, 52 ЦК України, ч.3 ст.71 СК України, згідно яких речі для підприємницької діяльності та професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній (підприємницькій) діяльності; вартість цих речей враховується при присуджені іншого майна другому з подружжя або стягується грошова компенсація вартості частки на користь другого із подружжя. Іншими словами, право власності іншого із подружжя (речове право), яке передано для використання в підприємницькій діяльності (як підприємств, так і фізичних осіб-підприємців), трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно).

Саме з цього виходив Пленум Верховного Суду України, зазначивши в п.29 Постанови №11 від 21.12.2007 про те, що майно фізичної особи - підприємця не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Слід зазначити, що у справах, що були предметом розгляду Верховного Суду в №314/3916/15-ц, № 2025/3868/201, №306/3460/14-ц, №389/3345/15-ц, суди дійшли висновку, що не підлягають задоволенню вимоги про поділ в натурі майна, що використовується у підприємницькій діяльності фізичної особи-підприємця, оскільки другий із подружжя має право лише на врахування вартості такого майна або ж право на стягнення вартості його частки в ньому.

Слід зазначити, що окрім узагальненої назви такого обладнання, відповідачем-позивачем жодним чином не ідентифіковано їх в змісті позовних вимог, модель, марку, час набуття. Відеозапис про огляд обладнання позивачем за первісним позовом станом на 09.12.2023, чи розміщення різного роду обладнання про продаж його теперішньою дружиною (а.с.108-109), не є належним, достовірним доказом щодо даних про набуття спірного обладнання з часу шлюбу, чи його не відчуження за час шлюбу. Також, враховуючи, що з позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів ОСОБА_2 звернулась 04.05.2023, зазначивши що з лютого 2022 разом з ОСОБА_8 не проживають. Відтак, неможливо визначити коли саме і чи дійсно таке майно купувалося у шлюбі. Вказане рухоме майно ( обладання) є знеособленим, без технічної характеристики та інших ознак ( марки), відповідач-позивач оцінила його самовільно без вказівки часу його придбання та вартості на той час. Відсутні належні докази оцінки на момент подачі позову. Тому не можливо встановити, що саме таке обладнання є спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку із чим воно не підлягає поділу.

Таким чином, суду не надано належних та достатніх доказів щодо тотожності обладнання, який є предметом позову та тих, який на даний час зберігається та реалізовуються ФОП ОСОБА_8 ; належних та достатніх доказів, що визначений у позовній заяві обладнання придбане за час шлюбу, за певною ціною і такий в певному асортименті існувало на момент розірвання шлюбу та наявне на даний час, враховуючи, що підприємницька діяльність позивача за зустрічним позовом як ФОП провадилася як до розірвання шлюбу, так і продовжує здійснюватись після розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмовими, речовими і електронними доказами.

Згідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Слід зазначити, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20.

Так, визнання ідеальних часток сторін в цьому рухомому неподільному майні без його реального поділу та залишення рухомого неподільного майна у їх спільній частковій власності не буде відповідати інтересам сторін, так як не вирішить спір по суті.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 зазначено, що у разі задоволення позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою.

Зі змісту статті 357 ЦК України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

За таких обставин, у випадку якщо неподільну річ не можна реально поділити між сторонами відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки сторін у цьому майні без його реального поділу та залишає майно у спільній частковій власності.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками, сформульованими у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15.

На підставі наведеного, беручи до уваги, що сторони не погодили порядок поділу автомобіля та квартири, а частки в цих об`єктах права спільної сумісної власності сторін є рівними; такий автомобіль та квартира придбані за час шлюбу, належних, достатніх доказів, що вони є особистою власністю будь-кого з подружжя, суду не надано, суд дійшов висновку, що в порядку спільного майна подружжя слід визнати :

-автомобіль марки «SUBARU», модель «LEGACY», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,

-квартиру АДРЕСА_9 .

Відтак, первісний позов підлягає до задоволення, а саме шляхом визнання :

-за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 , загальною площею 68,50 кв. м, житловою 35,20 кв. м.

-за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 , загальною площею 68,50 кв. м, житловою 35,20 кв. м.

Зустрічний позов підлягає до частково задоволення, шляхом стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 частину ринкової вартості автомобіля Subaru Legacy, 2016 року випуску, днз НОМЕР_1 , vin НОМЕР_5 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , 228 234,5 грн., зокрема з тих підстав, що автомобіль знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 , оскільки на думку суду такий спосіб поділу майна відповідає інтересам сторін і вирішить спір по суті.

Щодо покликання відповідача -позивача існування заборгованості по сплаті аліментів, з то з огляду на встановлені обставини, те, що згідно виписки по рахунку позивача –відповідача, такий періодично здійснює перекази хоч і безпосередньо сину сторін, а також з врахуванням та положень статті 70 СК України, саме по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, позивачем не доведено. Схожий висновок також викладено у постанові Верховного Суду 521/11825/20.

При цьому, уразі подальшої несплати відповідачем аліментів, позивачка зустрічним не позбавлена можливості у порядку статті 190 СК України укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Що стосується вимоги за зустрічним позовом про стягнення компенсації за форматно-розкрійний верстат вартістю 123 582,30 грн., та каліброшліфувальний станок, вартістю 185 373,45 грн., а квартири АДРЕСА_9 , загальною площею 68,50 кв. м, житловою 35,20 кв. м., то у таких слід відмовити за недоведеністю за наведених вище підстав.

При цьому, суд враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.

На підставі та керуючись ст.ст.12,13,81,247,259,223,263,265,268,273, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задоволити.

У порядку поділу майна подружжя:

-Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 , загальною площею 68,50 кв. м, житловою 35,20 кв. м.

-Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_9 , загальною площею 68,50 кв. м, житловою 35,20 кв. м.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю, поділ майна подружжя,- задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 частину ринкової вартості автомобіля Subaru Legacy, 2016 року випуску, днз НОМЕР_1 , vin НОМЕР_5 , що становить 228 234 (двісті двадцять вісім тисяч двісті тридцять чотири ) гривні 50 копійок.

У іншій частині зустрічного позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач – відповідач : ОСОБА_1 , РНОКПП : НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_14 ;

Відповідач – позивач : ОСОБА_2 АДРЕСА_1 .

Повне рішення 22.06.2026.

Суддя Л.Р.Кіндратишин