Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №521/14802/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/858/26

Номер справи місцевого суду: 521/14802/25

Головуючий у першій інстанції Шевчук Н. О.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі судді судової колегії судової палати з розгляду цивільних справ Драгомерецького М. М.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю: представника ОСОБА_1 – адвоката Ігнатова Д. І.,

переглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №412520 від 04.08.2025, ОСОБА_1 04 серпня 2025 року о 20:30 год, в м. Одесі, по пров. Анатра, 1, керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різких запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на місці зупинки та в медичному закладі на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з судовий збір, у розмірі 605,60 гривень.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року, мотивуючи тим, що копію постанови він отримав поштою лише 13 березня 2026 року, що підтверджується трекінгом Укрпошти, копією конверта.

Статтею 289 КУпАП встановлено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частиною 2 ст. 294 КУпАП, встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується викладенні у клопотанні доводи, а також для забезпечення права особи на доступ до правосуддя, вважаю за можливе визнати причини пропущеного строку поважними та поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року.

Заслухавши представника ОСОБА_1 – адвоката Ігнатова Д. І., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив ї задовольнити, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості.

Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладаючи відповідне адміністративне стягнення, суд першої інстанції згідно вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з`ясував всі фактичні обставин, що мають істотне значення для її розгляду, ухваливши законне та обґрунтоване рішення.

Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення встановлюється шляхом дослідження доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пункт 2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Апеляційним судом встановлено, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується, наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

1)протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №412520 від 04.08.2025, який в повній мірі відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а тому є належним та допустимим доказом, й приймається судом до уваги. Окрім того підписаний ОСОБА_1 (а.с. 1);

2)актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого у ОСОБА_1 були виявлені ознаки: запах алкоголю з порожнини рота, огляд з використанням спеціальних технічних засобів не проводився, водій відмовився (а.с. 5);

3)направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КНП «ООМЦПЗ» ООР, відповідного до якого працівники поліції у ОСОБА_1 виявили ознаки сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. Огляд не проводився (а.с. 7);

4)відеозаписом з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, який відображає із достатньою повнотою стан водія ОСОБА_1 його поведінку та те, що співробітники поліції діяли у відповідності до процедури проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп`яніння та оформлення матеріалів адміністративного правопорушення (диск а.с. 8).

Таким чином, оцінюючи вищезазначені докази окремо та в їх сукупності, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме в тому, що він 04 серпня 2025 року о 20:30 год, в м. Одесі, по пров. Анатра, 1, керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN», д.н.з. НОМЕР_1 , та відмовився на вимогу працівника поліції, в якого виникла підозра, що водій може перебувати в стані алкогольного сп`яніння, від проходження огляду на визначення дійсного його стану, оскільки такий висновок ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що матеріали справи не містять доказів керування ним транспортним засобом «VOLKSWAGEN», д.н.з. НОМЕР_1 . Однак, апеляційний суд не приймає до уваги дані твердження апеляційної скарги, оскільки як було встановлено іздослідженого відеозапису, протягом всього часу спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 не заперечував факту керування саме ним транспортним засобом транспортним засобом «VOLKSWAGEN», д.н.з. НОМЕР_1 , будь-яких зауважень відносно та цього в протоколі про адміністративне правопорушення чи в окремих поясненнях не зазначав. Більш того, підтверджував даний факт в розмові. Сукупність доказів у справі дає підстави дійти висновку про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом до моменту його зупинки та подальшого спілкування з працівниками поліції.

Також апеляційним судом враховується, що під час розгляду справи не було встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що працівники поліції, які склали щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, були упередженими при складанні такого протоколу, що в них були підстав для фальсифікації протоколу чи обмови останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про їх зацікавленість у результатах розгляду справи, у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги.

Таким чином, оскільки, версія про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, заявлена лише суду, тому дане твердження оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення, та апеляційним судом не ставиться під сумнів, що саме ОСОБА_1 04 серпня 2025 року керував транспортним засобом марки «VOLKSWAGEN», д.н.з. НОМЕР_1 .

Щодо даних тверджень апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи фіксації факту порушення ОСОБА_1 вимог ПДР, та відсутність жодних підставі для зупинки відповідно до ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Закон України «Про національну поліцію» надає працівникам поліції повноваження зупинити транспортний засіб у випадках перелік яких міститься у статті 35 цього Закону. Відповідної вищезазначеної статті: поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Частиною 3 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» встановлений обов`язок для поліцейського поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Окрім того, згідно приписів ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема зупинення транспортних засобів та перевірку документів особи. Застосування цієї статті працівниками поліції має обумовлюватися зовнішніми чинниками або обставинами, які можуть надавати право або зобов`язувати поліцейського застосувати певні превентивні заходи.

Із наявного в матеріалах справи відеозапису встановлено, що працівники поліції повідомили ОСОБА_1 , який знаходився на місці водія в транспортному засобі «VOLKSWAGEN», д.н.з. НОМЕР_1 , що в нього не було ввімкнене ближнє світло фар.

Твердження про те, що працівники поліції не довели належними і достатніми доказами наявності причин для законної зупинки є безпідставними, оскільки нормами чинного законодавства не передбачений такий обов`язок поліцейського. Ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює для поліцейського обов`язок лише поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу, що було виконано поліцейським.

Апеляційний суд також зазначає, що з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, не згода водія із причинами зупинки, або його необізнаність про це, не позбавляє його обов`язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння, і такий обов`язок не впливає на причину зупинки.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в пункту 10 протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №412520 від 04.08.2025, не зазначено про технічні засоби відеозапису, апеляційним судом не приймається, оскільки не є суттєвими та зазначене не свідчить про недопустимість протоколу про адміністративне правопорушення або наявного в матеріалах справи відеозапис. Окрім того, в пункті 11 вказаного протоколу, працівник поліції зазначив, що до нього додається ПВР 471337.

Відхиляються також твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі, оскільки такий огляд йому не пропонувався. Так, із відеозапису апеляційним судом встановлено, що працівник поліцій запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стані алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку, на що останній чітко відмовився. Працівник поліції роз`яснив наслідки відмови від проходження огляду, а саме роз`яснив, що буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, одна ОСОБА_1 всерівно чітко відмовився пройти огляд на стані алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку.

Щодо тверджень ОСОБА_1 про те, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №412520 від 04.08.2025 складений не відносно нього, а щодо іншої особи, так як в ньому зазначено, що він складений відносно « ОСОБА_1 », тоді як його по-батькові « ОСОБА_2 », апеляційний суд зазначає наступне.

Так, на думку апеляційного сам по собі факт допущення неточності у написанні по батькові особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не свідчить про те, що протокол складено щодо іншої особи, та не є безумовною підставою для визнання його недопустимим доказом чи закриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, в протоколі правильно зазначені прізвище, ім`я особи, , яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , дата народження, місце проживання, а також інші відомості, що дають змогу однозначно ідентифікувати правопорушника. При цьому, під час складання протоколу ОСОБА_1 був ознайомлений з його змістом, отримав його копію та не заявляв зауважень щодо помилкового зазначення по батькові, не вказував на те, що протокол складено стосовно іншої особи.

Суд враховує, що розбіжність між по батькові « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_2 » має очевидно технічний характер, не створює невизначеності щодо особи щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення та не впливає на правильність встановлення його анкетних даних. Крім того, встановлено, що саме ОСОБА_1 зафіксований на відеозаписі з нагрудних камер поліції.

За таких обставин зазначена описка не є істотним порушенням вимог закону, не перешкодила реалізації особою права на захист та не ставить під сумнів належність складеного протоколу саме апелянту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення ним вимог п. 2.5 ПДР України.

В ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. п. 1.3, 1.9 ПДР України).

Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі (рішення по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати).

ОСОБА_1 реалізував своє право керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановленими нормами чинного законодавства.

Апеляційний суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для інших учасників дорожнього руху (водіїв, пішоходів, велосипедистів, власності третіх осіб) і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький