Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №490/628/26 — Миколаївський апеляційний суд

22.06.26

22-ц/812/1295/26

Провадження № 22-ц/812/1295/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 червня 2026 року м. Миколаїв

справа № 490/628/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 21 квітня 2026 року суддею Гуденко О.А., в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом

Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У січні 2026 року ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулося з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення 23 136, 55 грн боргу за спожиту теплову енергію.

Позивач зазначав, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . За вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . У період з 01.12.2021 року по 01.09.2024 року позивач надавав за вказаною адресою послуги з теплопостачання, однак відповідачі їх не оплачували. 07.10.2024 року Центральним районним судом м. Миколаєва був виданий судовий наказ про стягнення з відповідачів зазначеної вище суми боргу, однак ухвалою цього ж суду від 15.11.2024 року судовий наказ було скасовано.

Посилаючись на боргові зобов`язання відповідачів, ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» просило стягнути з до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 23 136, 55 грн за надані послуги з теплопостачання.

Узагальнені доводи інших учасників

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правом подання відзиву на позов не скористалися.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що починаючи з березня 2022 року, у зв`язку з повномасштабною збройною агресією РФ проти України та активними бойовими діями/обстрілами м. Миколаєва, жоден з відповідачів у зазначеній квартирі не проживає, не користується нею для проживання чи господарських потреб. Офіційного стабільного доходу відповідачі не мають. У зв`язку з воєнним станом та вимушеним переміщенням перебувають у скрутному матеріальному становищі.

Також відповідач зазначав, що у квартирі відсутні індивідуальні лічильники тепла, а нарахування здійснюється виключно за площею та розрахунковими методами, розробленими позивачем, без фіксації реального обсягу теплової енергії, що фактично могла надходити до саме цієї квартири.

Стаття 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, однак позивач не надав належних доказів існування індивідуального договору з відповідачами. Відсутність письмового договору не звільняє споживача від оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг, але обов`язок доказування факту надання послуги та її обсягу покладається на надавача послуг. Однак, у цій справі позивач фактично обмежився розрахунковими таблицями та загальними документами, не надавши суду жодних актів приймання-передачі послуг, актів звірки, відомостей щодо параметрів подачі тепла, аварійних відключень, перерв у наданні послуг тощо.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2026 року позов задоволено, з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Миколаївська теплоцентраль» стягнуто 23 136, 55 грн боргу за спожиту теплову енергію, та по 1 109, 33 грн судових витрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тими ж доводами, якими відповідач заперечував проти позову, а саме:

-суд першої інстанції фактично обмежився прийняттям до уваги

розрахунку заборгованості та загальних документів (нарядів на підключення будинку, довідки про реєстрацію, відомостей про будинковий вузол обліку), не вимагаючи від позивача актів приймання-передачі послуг щодо спірної квартири, актів звірки взаєморозрахунків, документів, що підтверджують параметри та безперервність подачі тепла саме до квартири відповідачів, будь-яких доказів фактичного отримання послуг у відповідному обсязі (актів або підтверджень реакції позивача на можливі звернення споживача щодо якості).

Верховний Суд у постанові від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц прямо зазначив, що фактичне користування житлово-комунальними послугами належить до предмета доказування і саме на надавачі послуг лежить обов`язок довести наявність правових підстав для нарахувань та їх обсяг.

Крім того, оскільки суд належним чином не дослідив як саме розраховано борг за відсутності індивідуального лічильника, яким чином будинкові показники були розподілені між квартирами, чи враховувалась фактична відсутність відповідачів із березня 2022 року, чи існували перерви/обмеження в наданні послуг під час активних бойових дій у Миколаєві, то висновки суду щодо наявності і розміру боргу є передчасними та необґрунтованими.

Також суд першої інстанції не врахував обов`язку позивача довести фактичне надання послуг саме до спірної квартири та коректність розрахунку.

Зазначав, що ОСОБА_2 є власником 3/8 частки у праві власності, ОСОБА_1 – 1/2 частки, ОСОБА_3 – 1/8 частки у праві спільної часткової власності на квартиру. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що при визначенні відповідальності співвласників за зобов`язаннями, пов`язаними зі спільним майном, суд повинен ураховувати розмір часток, а солідарна відповідальність можлива лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. У справі ж відсутні докази погодження сторонами саме солідарного обов`язку в тому вигляді, як це зазначено в рішенні.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач посилався на те, що послуги до належної відповідачам квартири надавалися на підставі рішень Миколаївської міської ради Про початок опалювального періоду у 2021-2024 роках, а розподіл спожитих у будівлі послуг відбувався відповідно до Методики, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 р. № 315.

Також зазначав, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач контрозрахунку заборгованості не надав.

2.Мотивувальна частина

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 22 червня 2026 року, датою ухвалення рішення є 22 червня 2026 року.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . За вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким наявна заборгованість за надані послуги з теплопостачання у розмірі 23 136, 55 грн, за період з 01.12.2021 року по 01.09.2024 року.

Позиція апеляційного суду

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про теплопостачання".

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Статтями 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.

Згідно частини першої статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

На підтвердження позовних вимог ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» надало: розрахунок заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01.12.2021 року по 01.09.2024 року, копії нарядів про включення в опалювальний період, довідку про осіб, зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 , інформацію з Державного реєстру прав власності на квартиру.

Від отримання послуг з централізованого опалення відповідачі не відмовлялися.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу позивача заперечень щодо надання послуг теплопостачання, або щодо неотримання ними щомісячних рахунків на сплату послуг.

Доказів неотримання послуг з централізованого опалення за адресою у квартирі АДРЕСА_1 відповідачами суду також не надано.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідачів ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» із заявами про здійснення перерахунку заборгованості в зв`язку з невідповідністю нарахованих позивачем сум оплати житлово-комунальних послуг обсягам споживання.

Отже, оскільки відповідачами не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано доказів виконання своїх зобов`язань, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає обґрунтованими.

Також апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги про відсутність у відповідачів солідарного обов`язку оплачувати надані послуги з тих підстав, що відповідачі є власниками різних часток у квартирі, з огляду на наступне.

Згідно з пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Пункт 18 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, зобов`язують наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги. Тому враховуючи положення статті 541 ЦК України, зобов`язання з оплати комунальних послуг мають солідарний характер, відтак, особи, що є співвласниками квартири та/або зареєстровані в ній, несуть солідарні зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами.

Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах щодо утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку, або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про недоведеність ПрАТ «Миколаївська теплоцентраль» факту надання послуг з теплопостачання, їх обсягу та вартості.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції, витрати апелянта, понесені ним при поданні апеляційної скарги, залишаються за його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повну постанову складено 22 червня 2026 року