Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №469/359/25 — Миколаївський апеляційний суд

22.06.26

22-ц/812/1123/26

Провадження № 22-ц/812/1123/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 червня 2026 року м. Миколаїв

справа № 469/359/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем - Шурмою Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником -

адвокатом Дорошенко Антоніною Володимирівною,

на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області, ухвалене 26 березня 2026 року суддею Тавлуєм В.В. у приміщенні цього ж суду, (повний текст складено 06 квітня 2026 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Березанської селищної ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з указаним вище позовом.

Позивач зазначав, що з серпня 2014 року по травень 2016 року проживав з відповідачкою у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка - ОСОБА_3 , батьками якої вони записані в актовому запису про народження дитини на підставі їхньої спільної заяви, відповідно до статті 126 СК України. У травні 2016 року відповідачка забрала свої речі і разом з дитиною переїхала жити до свого батька в с. Матіясово Миколаївського району Миколаївської області. Пізніше, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не здійснювала належного догляду за дитиною, він забрав доньку проживати до себе. Спочатку відповідачка один раз на пів року навідувала доньку, а останні два роки взагалі не з`являлася. Матеріальної допомоги на утримання дитини відповідачка не надає, її життям не цікавиться, ніколи не відвідувала доньку ні в дитячому дошкільному закладі, ні у школі, не піклується про її фізичний і духовний розвиток.

Він веде впорядкований спосіб життя, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався, з 2011 року працює у ТОВ «ТІС-Зерно» слюсарем з ремонту та обслуговування перевантажувальних машин та має достатній дохід для належного забезпечення доньки.

Рішенням виконавчого комітету Березанської селищної ради №1 від 09.02.2023 року затверджено Висновок органу опіки та піклування згідно якого, враховуючи, що ОСОБА_4 не заперечувала проти проживання доньки з батьком, місце проживання дитини визначено з ним.

Висновком органу опіки та піклування Березанської селищної ради, затвердженим рішенням виконавчого комітету Березанської селищної ради від 26.02.2025 року №31, з метою захисту прав та інтересів дитини, визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до її малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Крім того, позивач зазначив, що він є військовозобов`язаним, відповідно до Порядку бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2024 р. № 1332), йому надана відстрочка від мобілізації до 17.01.2026 року, оскільки він працює на підприємстві, яке в установленому порядку визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Посилаючись на зазначене вище, та на те, що звернення до суду з позовом не пов`язане з вирішенням питання про відстрочку від мобілізації, ОСОБА_1 просив про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи інших учасників

Відповідачка участі у розгляді справи не приймала, про час, дату та місце слухання справи повідомлялася належним чином.

Представник Органу опіки та піклування Березанської селищної ради Миколаївської області позовні вимоги підтримала.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 26 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка ОСОБА_2 остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, у зв`язку з якими до відповідачки можливо застосувати таку виключну міру як позбавлення її батьківських прав.

Також, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив сімейних відносин з нею не відповідає інтересам дитини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 , діючи через свого представника - адвоката Дорошенко А.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що дитина з 2016 року проживає з батьком, за цей період відповідачка лише декілька разів бачила доньку, а останні два роки взагалі забула про існування дитини. Жодного разу не відвідувала заклади, де перебувала дитина - дитячий садочок та ліцей, де навчається донька, не цікавилася її життям та навчанням, не надавала будь-якої матеріальної допомоги, ні разу не привітала дитину ні з днем народження, ні з іншими святами. Не спілкувалася по телефону. Дитина навіть не знає де проживає її мати.

Про повну відсутність інтересу до дитини свідчать і ті факти, що відповідачка у 2024 та 2025 роках жодного разу не з`явилася на засідання комісії з питань захисту прав дитини, де розглядалося питання щодо виконання нею батьківських обов`язків, хоча була належним чином повідомлена про засідання комісії.

З квітня 2025 року на розгляді суду перебувала справа про позбавлення батьківських прав, у судові засідання відповідачка теж жодного разу не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про розгляд справи.

Також суд безпідставно проігнорував пояснення свідків та дитини, та не врахував висновок органу опіки та піклування.

Крім того апелянт зазначав, що позбавлення відповідачки батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє її прав на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, якщо в майбутньому відношення відповідачки до дочки зміниться на краще.

Узагальнені доводи інших учасників

Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Дорошенко А.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 разом з дитиною зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

За даними Краснянського ліцею Березанської селищної ради від 13.01.2025 року шкільним життям дитини ОСОБА_3 цікавиться її батько, мати дитини з класним керівником не зв`язувалася.

Поясненнями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також самої малолітньої ОСОБА_3 підтверджено, що відповідачка ОСОБА_2 зі своєю дочкою на протязі значного часу спілкується у недостатній мірі.

Позивач ОСОБА_1 на диспансерному обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, працює в ТОВ «ТІС-Зерно» з 27.01.2011 року слюсарем з ремонту та обслуговування перевантажувальних машин 6 р., за місцем проживання характеризується позитивно.

Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання родини позивача від 08.11.2024 року до складу сім`ї ОСОБА_1 входить донька - ОСОБА_3 та її мати - ОСОБА_2 , яка з родиною не проживає.

За інформацією застосунку «Резерв +» позивач ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, має відстрочку від мобілізації до 17.01.2026 року.

Згідно Висновку органу опіки та піклування Березанської селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Березанської селищної ради від 26 лютого 2025 року №31 з метою захисту прав та інтересів дитини, визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до її малолітньої доньки ОСОБА_3 . На обґрунтування висновку зазначено те, що згідно характеристики, наданої Краснянським ліцеєм Березанської селищної ради, батько цікавиться життям дитини, відвідує батьківські збори, забезпечує систематичне відвідування уроків ОСОБА_3 . Мати дівчинки до школи не з`являється, з класним керівником не зв`язується.

Питання щодо виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 було винесено на розгляд Комісії з питань захисту прав дитини 15 листопада 2024 року (задля з`ясування контактів матері, щоб служба у справах дітей змогла запросити матір на наступне засідання) та 15 січня 2025 року, мати дівчинки на засідання комісії не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена.

Позиція апеляційного суду

Підстави для позбавлення батьківських прав закріплені в статті 164 СК є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.

Звертаючись до суду з позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав посилався на ухилення відповідачкою від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування норм права щодо вирішення спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК вказує на те, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер (постанова Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», передбачає необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Проте у справах про позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом, закріплений стандарт «достатніх та переконливих доказів», який означає, що докази, надані стороною, повинні бути достатніми для переконання суду у наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Цей стандарт доказування є вищим, ніж «вірогідність доказів» (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі № 594/837/24).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини.

Взаємне задоволення батьків і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (пункт 143 рішення Європейського Суду з прав людини (від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії», заява № 36216/13).

Розрив таких зв`язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках. Необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім`ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов`язання держави вживати заходів для збереження зв`язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії, заява № 52557/14).

Вирішення питання про позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

ЄСПЛ в своїй прецедентній практиці вказує, що оцінюючи, чи був оскаржуваний захід «необхідним у демократичному суспільстві», Суд має розглянути, чи, у світлі справи в цілому, причини, наведені для виправдання оскаржуваного заходу, були «відповідними та достатніми» для цілей статті 8 Конвенції. З цією метою Суд повинен з`ясувати, чи національні суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема факторів фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку відповідних інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, яке рішення було б найкращим для дитини. Суд також повинен буде визначити, чи процес ухвалення рішення, розглядаючи його в цілому, був справедливим і забезпечив заявниці необхідний захист її інтересів, гарантований статтею 8 Конвенції (див. пункт 47 рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Для спірних правовідносин важливим є те, що стаття 8 Конвенції включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до сімейного життя (див. пункт 78 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»).

Компетентні органи держави в контексті виконання позитивних обов`язків держави зобов`язанні забезпечити систему послідовних кроків в напрямку возз`єднання одного з батьків з дитиною, щоб зашкодити негативному впливу на дитину.

Вирішальним є питання щодо того, чи було вжито національними органами влади для сприяння спілкуванню усіх необхідних заходів, що звичайно можуть вимагатись за конкретних обставин кожної справи (пункт 80 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»).

У справі, що переглядається, встановлені судами обставини не підтверджують, що відповідачка не відповідала вимогам, необхідним для виховання дітей, або що вона коли-небудь заподіювала їм шкоду, або що вона становила загрозу для здоров`я та розвитку дітей, або що спілкування з матір`ю могло порушити відповідні права дітей. Донька дійсно має міцні зв`язки з батьком, оскільки він дбає про неї та займається їх вихованням.

Однак самі по собі ці обставини не є такими, що могли б виправдати позбавлення відповідачки ОСОБА_2 можливості відновити належний зв`язок з донькою. Отже, цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення матері будь-якого спілкування з донькою і можливості такого спілкування в майбутньому.

Таким чином, позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Крім того, матеріалами справи та встановленими судами обставинами не підтверджено, що до відповідачки вживались попереджувальні заходи з метою зміни її поведінки по відношенню до дитини, що впливає на виконання державою свого позитивного обов`язку за статтею 8 Конвенції (пункт 49).

Крім зазначеного вище апеляційний суд враховує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці (пункт 70 постанови Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24).

За таких обставин колегія суддів вважає, що збереження за матір`ю можливості відновити контакт з донькою, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на благополуччі дитини. Позбавлення матері батьківських прав неможливо використовувати як засіб її виховання або покарання. Надання матері можливості спілкуватися з донькою сприятиме відновленню контактів між ними та відповідатиме найкращим інтересам дитини.

З огляду на викладене, та з урахуванням інтересів дитини, а також того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК та вважає, що суд першої інстанції правильно відмову у задоволенні позовних вимог.

За встановлених обставин неврахування висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відповідає сталій практиці Верховного Суду з цього питання, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Так, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19 (провадження № 61-9489св20)).

Таким чином, в даній конкретній ситуації, співставляючи інтереси окремої особи, в право якої здійснюється втручання (відповідачки), враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, апеляційний суд вважає, що не позбавлення відповідачки батьківських прав буде кращим заходом для дитини ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створює додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров`я, та не сприяє захисту прав дитини взагалі.

Відповідно до частини першої та другої статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Крім того слід рахувати, що залишення поза увагою необхідності змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. У разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду саме другий з батьків дитини має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанову Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 758/11262/23).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові від 14 січня 2026 року у справі № 759/16885/22 (провадження № 61-8558св25).

Також суд першої інстанції при постановленні рішення, врахував приписи пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", та попередив відповідачку ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання доньки ОСОБА_3 .

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Дорошенко А.В., задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, витрати апелянта, понесені ним при розгляді справи судом апеляційної інстанції відносяться на його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Дорошенко Антоніною Володимирівною, залишити без задоволення.

Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області, ухвалене 26 березня 2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 22 червня 2026 року