Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №147/2021/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 147/2021/25

Провадження № 22-ц/801/1421/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Натальчук О. А.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 рокуСправа № 147/2021/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення (заочне) Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

Рішення ухвалила суддя Натальчук О. А.

Рішення ухвалено о 10:26 в с-щі Тростянець Вінницької області

Повний текст рішення складено 03 квітня 2026 року,

Встановив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, мотивуючи свої вимоги тим, що вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19 грудня 2023 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області шлюб між ними розірвано.

Після розірвання шлюбу син залишився на вихованні та утриманні батька, мати виїхала на постійне місце проживання до Німеччини.

Відповідно до інформації, наданої Державною прикордонною службою України, ОСОБА_2 виїздила за межі України 05 квітня 2023 року, потім повернулася 24 грудня 2023 року і знову виїхала 06 січня 2024 року, з тих пір відсутні відомості про повернення ОСОБА_2 до України.

З 2023 року малолітній син проживає разом з ним та зареєстрований за місцем проживання батька. Дитина систематично відвідує Тростянецький комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) загального розвитку «Дивограй» з травня 2024 року. Тісний зв`язок з працівниками закладу, батьківським колективом підтримує батько дитини та на час його відсутності - бабуся ОСОБА_4 , які ніколи не перешкоджали зустрічі матері із сином.

Відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не цікавиться його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурного і духовного розвитку, не створює умов для отримання освіти, тобто ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо сина.

У червні 2024 року він звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2

01 травня 2025 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд (справа № 495/5644/24) відмовив у задоволенні позову.

Дії відповідача свідчать про її самоусунення від виконання батьківських обов`язків по відношенню до малолітньої дитини. Відповідач не приймає участі у вихованні та утриманні сина, взагалі не спілкується із дитиною і не цікавиться його життям та здоров`ям, що свідчить про повну байдужість до подальшої долі дитини та є підставою для позбавлення її батьківських прав.

ОСОБА_5 не має батьківської турботи з боку його матері. Батьківську турбота він отримує лише від батька і його родини. Між дитиною і його матір`ю - відповідачем по справі, не існує ніяких сімейних зв`язків, а тому від їх офіційного розриву не може настати якихось негативних наслідків для інтересів дитини.

Після ухвалення рішення органу опіки і піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, вона не змінила свого ставлення до виховання дитини, батьківські обов`язки й надалі не виконує.

Докази на підтвердження вчинення дій, які би свідчили про бажання матері дитини брати участь у вихованні та розвитку сина в період з моменту ухвалення судового рішення від 01 травня 2025 року про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав до повторного звернення із цим позовом, відсутні. Відповідач не змінила своєї поведінки відносно сина, продовжує свідомо ухилятися від виконання батьківських обов`язків, жодних об`єктивних перешкод для цього не існує.

Отже, відповідач не бере участі у вихованні сина та ухиляється від виконання своїх обов`язків матері, не цікавиться життям дитини, не забезпечує сина фінансово, що ускладнює життя позивача та його сина, а також ставить під загрозу добробут малолітньої дитини.

Враховуючи, що відповідач отримує прибуток, тому має реальну можливість сплачувати аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частки всіх видів її заробітку (доходів).

З урахуванням викладеного просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як таку, що ухиляється від виконання батьківських обов`язків; стягнути із відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку щомісячно.

Рішенням (заочним) Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 квітня 2026 року позов задоволено частково.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покладено на Тростянецьку селищну раду, як орган опіки та піклування, обов`язок контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно дитини ОСОБА_3 .

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області в частині стягнення аліментів, задоволено.

Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 03 листопада 2025 року до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення суми аліментного платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржила.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду частково: в частині відмови у позбавленні батьківських прав та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , як таку, що ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Зазначив, що рішення суду в оскаржуваній частині прийняте із порушенням норм матеріального права та вважає його необґрунтованим і незаконним.

Позивач не погоджується із висновком суду про відсутність належних і допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, оскільки в матеріалах справи є такі докази. Це підтверджується довідками та матеріалами закладу дошкільної освіти, медичного закладу та іншими доказами у справі, а також довідкою Державної прикордонної служби України № 147/2021/25 від 16 грудня 2025 року про відсутність відповідача на території України, що підтверджує невиконання нею батьківських обов`язків протягом тривалого часу.

При ухваленні оскаржуваного рішення судом не враховано, що в червні 2024 року позивач звертався до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою про позбавлення батьківських прав відповідача, у якому йому було відмовлено рішенням суду від 01 травня 2025 року. І в цьому рішенні також було зазначено про попередження відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини. З часу ухвалення того рішення поведінка ОСОБА_2 не змінилася; вона не спілкується із дитиною та не виконує свої батьківські обов`язки.

Суд першої інстанції не надав оцінки факту повторного звернення до суду із таким позовом, хоча обставина зміни ставлення відповідача до виконання нею батьківських обов`язків є основним питанням, яке підлягало з`ясуванню судом. А поведінка відповідача не змінилася. Відповідач не надала у спростування цих доводів жодних документів, не надала відзив на позовну заяву, що також свідчить про її незацікавленість життям рідної дитини.

Отже, залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків є достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, про що виснує Верховний Суд у своїх постановах по цілому ряду цивільних справ. Таку судову практику суд першої інстанції не врахував.

Суд першої інстанції частково вірно встановив фактичні обставини справи, проте не надав їм належної оцінки у сукупності, не обґрунтував в чому полягають найкращі інтереси дитини в разі відмови у задоволенні позову, а наявність матері лише в свідоцтві про народження, без будь-яких об`єктивних намагань з її боку брати участь у вихованні та утриманні дитини, лише шкодить в даному випадку інтересам дитини.

Відповідач ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не надала. Направлені на зазначену в справі адресу відповідача копія ухвали суду від 11 травня 2026 про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги, повернулися не врученими адресату по зазначеній поштою причині «адресат відсутній».

Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради рішення суду не оскаржила і відзив на апеляційну скаргу не надала.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чубенко С. В. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася, надіслана на адресу її місця проживання судова повістка повернулася не врученою по зазначеній поштою причині «адресат відсутній».

Представник Служби у справах дітей Тростянецької селищої ради у судове засідання не з`явився, заяв чи клопотань не надав.

За правилами частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається із апеляційної скарги позивача, судове рішення ним оскаржується лише в частині відмови у задоволені його позивних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, а в іншій частині він рішення не оскаржує та інші учасники справи також його не оскаржують.

Тому рішення суду першої інстанції переглядається в межах доводів і вимог апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 лише в частині відмови у задоволенні його позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог і доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 22 лютого 2020 року по 19 січня 2024 року, що встановлено із рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 грудня 2023 року, яке набрало законної сили 19 січня 2024 року (а. с. 20-21).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 15 березня 2024 року Тростянецьким відділом реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 народився в м. Білгород-Дністровський Одеської області 21 жовтня 2020 року, про що 23 жовтня 2020 року складено відповідний актовий запис № 690; його батьками записано: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 (а. с. 22).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 травня 2025 року у справі № 495/5644/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав (набрало законної сили 02 жовтня 2025 року), в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради, про позбавлення батьківських прав, відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покладено на Службу у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків (а. с. 25-36).

З актів обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 від 04 червня 2024 року та 20 жовтня 2025 року встановлено, що родина проживає у власному будинку, який складається з 4-х житлових кімнат, кухні, ванни та коридору. Для дитини облаштована окрема кімната, на момент відвідування у будинку було чисто та прибрано. Мати хлопчика ОСОБА_2 зі слів ОСОБА_1 , на даний час перебуває за кордоном. З дитиною не спілкується, вихованням та розвитком не займається. Батько ОСОБА_1 мобілізований до лав ЗСУ. Поки батько несе службу за дитиною здійснює нагляд бабуся ОСОБА_4 (а. с. 37-40).

Із довідки № 76 від 21 жовтня 2025 року та довідки № 52 від 28 травня 2024 року, виданих Тростянецьким комунальним закладом дошкільної освіти (ясла-садок) загального розвитку «Дивограй», вбачається, що ОСОБА_5 систематично відвідує Тростянецький комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) загального розвитку «Дивограй» з травня 2024 року. Тісний зв`язок з працівниками закладу, батьківським колективом підтримує батько дитини ОСОБА_1 та на час його відсутності - бабуся ОСОБА_4 , які ніколи не перешкоджали зустрічі матері із сином (а. с. 41-42).

Згідно інформації, наданої Державною прикордонною службою України від 16 грудня 2025 року, ОСОБА_2 перетинала кордон України 05 квітня 2023 року (виїзд) у пп «Шагині», 24 грудня 2023 року (в`їзд) у пп «Краківець», 06 січня 2024 року (виїзд) у пп «Угринів». Відомості про повернення ОСОБА_2 до України відсутні (а. с. 120-121).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вказав на те, що обставини, на які посилається позивач у своєму позові, не можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Встановлені обставини справи свідчать лише про відсутність належного зв`язку між членами сім`ї, що може бути результатом відсутності належного спілкування, різних світоглядів, існування взаємних образ один на одного всередині сім`ї. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків; не надав доказів того, що відповідач не спілкується із сином за допомогою засобів телефонного, поштового зв`язку у месенджерах чи соціальних мережах; що відповідач не приймає участі в утриманні сина. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено, як не встановлено і того, що відповідач не бажала та не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини, оскільки судом не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю не відповідатиме його інтересам; докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла будь-яке насильство стосовно нього або в її присутності, відсутні.

Також в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 отримала і ознайомлена з рішенням Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 01 травня 2025 року, тому стверджувати про невиконання нею рішення суду є передчасним та не підтверджено належними й допустимими доказами.

Твердження позивача не можуть бути спростовані відповідачем через її перебування за кордоном, тобто поза межами місця проживання, що підтверджується відповідною довідкою Державної прикордонної служби України від 16 грудня 2025 року.

Водночас суд врахував принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішення «справедливого балансу» сторін, обов`язково враховуючи найвищі інтереси дитини.

При цьому, суд попередив відповідача ОСОБА_2 про необхідність належного виконання передбачених законодавством батьківських обов`язків, у тому числі щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітньої дитини, а також поклав на Тростянецьку селищну раду, як орган опіки та піклування, обов`язок контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду.

За змістом статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коле це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову позбавлення його батьківських право також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 7). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина 8).

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 11 цього Закону сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці. Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Частиною 1 статті 164 СК України передбачені підстави позбавлення батьківських прав. Зокрема, пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 15-16 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Із зазначених норм матеріального права та роз`яснень слідує, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях відповідача. Такий крайній захід може бути застосований судом лише у виняткових випадках, за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у цивільній справі № 607/15704/22 (провадження № 61-11993св23) від 29 листопада 2023 року та у цивільній справі № 214/5134/22 (провадження № 61-11542св23) від 22 листопада 2023 року.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та інших постановах.

При розгляді спору щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини 4-6 статті 19 СК України).

05 листопада 2025 року Тростянецький районний суд Вінницької області звернувся до Органу опіки та піклування Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області з проханням надати письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати із дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (а. с. 57-59).

Орган опіки та піклування Тростянецької селищної ради надав висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Тростянецької селищної ради № 364 від 10 грудня 2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 87-91).

При ухваленні судового рішення суд першої інстанції не погодився із таким висновком органу опіки та піклування, визнав його недостатньо обґрунтованим, суперечливим інтересам дитини, однобічним.

Зі змісту цього висновку судом встановлено, що відповідно до акту обстеження умов проживання дитини, складеного службою у справах дітей за місцем проживання дитини, умови його проживання задовільні. У будинку прибрано та тепло. У дитини наявна власна кімната, де облаштоване окреме спальне місце. У хлопчина наявні іграшки відповідно до віку та потреб. Дитина забезпечена сезонним одягом та взуттям. Протягом перебування його у групах « Сонечко » та « Курчатко », зі слів вихователів, тісний зв`язок з працівниками закладу підтримує батько, а на час його відсутності бабуся. Окрім того, докази на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання матері брати участь у вихованні та розвитку дитини відсутні.

Зі змісту статті 19 СК України вбачається, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У висновку органу опіки та піклування не вказано про обстеження умов проживання матері, інших осіб, про підтримання дитиною зв`язків із родичами по лінії матері, зокрема чи родичі проявляють інтерес до нього, чи він бажає з ними спілкуватись та чи має таку можливість. Та обставина, що вихованням і розвитком дитини займається батько та бабуся із боку батька, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Суд при оцінці висновку органу опіки та піклування також врахував те, що відповідач виїхала за межі України і на даний час знаходиться за кордоном.

Звертаючись до суду із позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_1 як підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 вказав на те, що вона не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, не спілкується з ним, не надає дитині доступу до культурного і духовного розвитку, не створює умов для отримання освіти, тобто ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо сина.

Отже заявленою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Позивачем не доведено, що відповідач самоусунулася від виконання своїх батьківських прав і обов`язків щодо сина, не підтримує з ним зв`язку, не цікавиться його життям, не спілкується з ним, внаслідок чого сімейні зв`язки між дитиною та матір`ю втрачені.

Такі обставини, що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми обов`язками щодо виховання та розвитку дитини, не піклується про стан його здоров`я, його фізичний, духовний і моральний розвиток, не забезпечує належне батьківське виховання, не утримує свого сина, не знайшли підтвердження у судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження цих обставин, а позивач у своєму позові не виклав таких обставин в обґрунтування своїх вимог і не зазначив доказів, на підтвердження таких обставин.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 89 ЦПК України).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановивши, що позивач не довів та не надав достатніх доказів в чому полягає захист інтересів неповнолітнього ОСОБА_3 шляхом позбавлення батьківських прав його матері та не надав доказів, які б беззаперечно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання нею батьківських обов`язків щодо неповнолітнього сина, та надавши оцінку висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина, визнавши його недостатньо обґрунтованим, суперечним інтересам дитини, однобічним, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та відповідно правильно відмовив у задоволенні позову.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги в тому, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач відсутня на території України, що підтверджує невиконання нею батьківських обов`язків протягом тривалого часу, що місцезнаходження відповідача не відоме, що відповідач не має будь-якого зв`язку з позивачем і їх сином і її місце перебування не відоме, оскільки зазначене не є тими належними доказами, які б беззаперечно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання нею батьківських обов`язків щодо малолітнього сина, та були б підставою для позбавлення її батьківських прав.

Неспроможними є твердження в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково обмежився констатуванням обставин про начебто відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки таку помилковість позивач не довів, як не довів у судовому засіданні належними, допустимими й достовірними, яких би було достатньо, доказами для встановлення обставин навмисного ухилення матір`ю дитини від виконання нею своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками та її винної поведінки в цьому.

Оскаржуючи рішення суду, позивач в апеляційній скарзі вказав на те, що судом першої інстанції не враховано рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 травня 2025 року у справі за його позовом про позбавлення батьківських прав відповідача, яким йому було відмовлено у задоволенні цього позову, а також цим рішенням попереджена відповідач про необхідність зміни свого ставлення до виховання дитини, і, що з того часу поведінка ОСОБА_2 не змінилася; вона не спілкується із дитиною та не виконує свої батьківські обов`язки. Відповідач не надала у спростування таких доводів жодних документів, не надала відзив на позовну заяву, що також свідчить про її незацікавленість життям рідної дитини. Суд першої інстанції не надав оцінки факту повторного звернення до суду із таким позовом.

Такі доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, не впливають на законність судового рішення з урахуванням того, що у заявленому до суду позові ОСОБА_1 на виконання вимог пункту 2 частини 3 статті 175 ЦПК України зазначив ім`я відповідача, її адресу і реєстраційний номер облікової картки платника податків (а. с. 1). Номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти, відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету не вказав. При цьому вказав і підтвердив доказами відсутність відповідача ОСОБА_2 за зазначеним ним у позовній заяві місцем проживання: АДРЕСА_1 , оскільки вона 06 січня 2025 року повторно виїхала за межі України і відомості про її повернення в Україну відсутні.

За таких же підстав не є спроможними доводи апеляційної скарги в тому, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків є достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, про що виснує Верховний Суд у своїх постановах по цілому ряду цивільних справ і таку судову практику суд першої інстанції не врахував.

Така судова практика має місце, але у випадку реального попередження відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, коли таке попередження доведено до її відома, вона із ним ознайомлена, про що мають бути відповідні докази, які згідно вимог статтей 13, 12, 81 ЦПК України має надати саме позивач і такі докази мають відповідати вимогам статтей 76-80 ЦПК України, чого у даній справі судом не встановлено.

З огляду на викладене, судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини, оскільки позивач не надав суду беззаперечних та достатніх доказів, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача ОСОБА_2 щодо ухилення її від виконання своїх обов`язків по відношенню до малолітньої дитини, про умисне та свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, а також доказів неможливості змінити її поведінку у кращу сторону.

Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними та не впливають на висновок суду по суті спору.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування в цій частині, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення (заочне) Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 квітня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин

Повне судове рішення складено 22 червня 2026 року