Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №161/1132/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/1132/26 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.

Провадження № 22-ц/802/659/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Данилюк В. А., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2026 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 06 лютого 2025 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 463955-КС-008 про надання позичальнику грошових коштів у розмірі 48000 грн, строком на 24 тижні до 24 липня 2025 року, із процентною ставкою 1 % на день та сплатою одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 9600 грн.

Також позивач вказував, що відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на запропоновані товариством умови кредитного договору, підписавши цей договір через електронне повідомлення-одноразовий ідентифікатор та отримавши кредитні кошти на вказаний ним же рахунок. Однак відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку із чим виникла заборгованість на загальну суму – 131 280 грн, що складається: з прострочених платежів по тілу кредиту – 48 000 грн; прострочених платежів по процентах – 60 480 грн; заборгованості по відсотках, відповідно до ст. 625 ЦК України – 22 080 грн; прострочених платежів за комісією – 720 грн.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 463955-КС-008 від 06 лютого 2025 року в сумі 131 280 грн. та сплачений ним судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 463955-КС-008 від 06 лютого 2025 року в розмірі 88 560 грн Відшкодовано позивачу понесені судові витрати за сплачений судовий збір у розмірі 1 796 грн 06 коп.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, позивач ТОВ «Бізнес Позика» подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення всієї суми заборгованості за процентами змінити та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 109200 грн, в іншій частині рішення залишити без змін, та провести відповідний розподіл судових витрат у цій справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції задовольняючи позов частково неправильно застосував норми матеріального права та зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавав.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, учасники справи у судове засідання не з`явилися та не повідомили суд про причини неявки, а тому суд ухвалив розгляд справи провести у їх відсутності.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладений між сторонами спору вчинений у спосіб визначений чинним законодавством України. Також суд вважав, що оскільки умови вказаного кредитного договору позичальником ОСОБА_1 належним чином не виконувались, у зв`язку із чим виникла заборгованість, то вона підлягає стягненню з останнього з урахуванням сплачених сум.

Щодо стягнення заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України, нарахованих позивачем під час дії воєнного стану, то суд вважав, що до спірних правовідносин у цій частині слід застосувати вимоги п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України про звільнення позичальника від їх сплати, а тому відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Такі висновки суду є правильними.

Встановлено, що 06 лютого 2025 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 , з використанням Інформаційно-телекомунікаційної системи, був укладений договір про споживчий кредит № 463955-КС-008, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 48000 грн, строком на 24 тижні до 24 липня 2025 року року, із фіксованою процентною ставкою 1 % на день та сплатою одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 9600 грн.

ТОВ «Бізнес Позика» виконало зобов`язання за договором і перерахувало на вказану відповідачем платіжну картку № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 48000 грн, що підтверджується інформаційною довідкою оператора послуг платіжної інфраструктури ТОВ «ПрофітГід» (транзакція №43885-25049-28953).

З приєднаної до матеріалів справи довідки про заборгованість слідує, що станом на 06 січня 2026 року, за вказаним вище кредитним договором, у відповідача ОСОБА_1 існує заборгованість по кредиту в сумі 131 280 грн, а саме 48000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 60480 грн - заборгованість за процентами, 720 грн - заборгованість по комісії, 22080 грн 60 коп. – заборгованість по штрафам.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною другою статті 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частини перша-друга статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача кредит, він зобов`язаний його повернути та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Факт укладення кредитного договору та отримання коштів за ним сторонами не заперечується.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та прострочених платежів за комісією не оскаржується позивачем, а тому не перевіряється апеляційним судом.

Щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно враховано судом першої інстанції відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості по процентах за користування кредитом на суму 20 640 грн, а саме 20 лютого 2025 року в сумі 9840 грн, з яких 7200 грн. було зараховано на погашення заборгованості за процентами. 08 березня 2025 року 10 800 грн, з яких 6 720 грн зараховано на погашення заборгованості за процентами та 22 березня 2025 року сплачено 10 800 грн з яких 6720 грн зараховано на погашення процентів. Таким чином заборгованість за простроченими платежами по процентах становить 39840 грн, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача. Проведений судом першої інстанції перерахунок заборгованості по процентах позивач не спростував.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції вимог частини 2 статті 625 ЦК України, яке передбаченає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, оскільки такі вимоги про сплату процентів були передбачені договором, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Зокрема суд першої інстанції правильно застосував норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який станом на час розгляду справи є чинним та не припинений. Тому вірним є висновок суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах нарахування будь-яких грошових сум відповідно до вимог статті 625 ЦК України у період дії воєнного стану є неправомірним, а тому заявлена позивачем сума заборгованості підлягає коригуванню шляхом виключення нарахувань, здійснених на підставі статті 625 ЦК України.

Отже, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді