Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №161/17654/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/17654/25 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д.

Провадження № 22-ц/802/694/26 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

секретар с/з Прядун Ю. В.,

з участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що він є дідом неповнолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками яких є – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Починаючи з 2022 року батьки дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не виконують своїх батьківських обов`язків щодо дітей, а саме ухиляються від участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей, внаслідок чого діти опинились на вулиці, не відвідували навчальний заклад, вчиняли правопорушення та до 2024 року не проживали з батьками за місцем своєї реєстрації. Відповідачі неодноразово притягалися до адміністративної та кримінальної відповідальності.

З початку літа 2024 року позивач забрав дітей проживати до себе у АДРЕСА_1 , де проживає його матір, а у лютому 2025 року він за згодою обох батьків вивіз дітей до Польщі, де вони навчаються у місцевій школі у м. Шпротава та перебувають під фактичною опікою його дружини ОСОБА_7 .

Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд позбавити відповідачів ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав щодо дочок ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також просив стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2026 року у цій справі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Представник третьої особи подав суду клопотання, в якому просив провести судове засідання у відсутності представника органу опіки та піклування та вирішити спір за наявними матеріалами у справі з урахуванням пріоритету забезпечення якнайкращих інтересів дітей.

Інші учасники справи у судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьківських прав щодо дітей, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Такі висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з порушенням вимог закону.

За матеріалами справи судом встановлено, що батьками дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 5, 6).

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 та дідом цих дітей (а. с. 28).

08 травня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_8 ) уклали шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області, актовий запис № 318, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 08 травня 2011 року (а. с. 29).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2020 року у справі № 161/11545/20, яке набрало законної сили 29 жовтня 2020 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано (а. с. 30).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 вересня 2020 року у справі № 161/11544/20, яке набрало законної сили 02 листопада 2020 року, ухвалено стягувати з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 аліменти в твердій грошовій сумі на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у розмірі 1 500 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 21 липня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття (а. с. 31, 32).

Судом також встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 двічі притягувалась до адміністративної відповідальності за неналежне виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей (постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2024 року у справі № 161/4725/24 та від 19 липня 2024 року у справі № 161/8288/24) (а. с. 33, 34).

Відповідач ОСОБА_3 притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_4 (постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року у справі № 161/15153/20, від 06 листопада 2023 року у справі № 161/18404/23) (а. с. 35, 36).

Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 був обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК України. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року кримінальне провадження № 12025035580000532 по обвинуваченню ОСОБА_3 було закрито на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку з відмовою потерпілого ОСОБА_9 від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (а. с. 96, 97).

28 січня 2025 року батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підписали нотаріально посвідчені заяви, в яких зазначено, що вони надають свою згоду на тимчасовий виїзд за кордон до Республіки Польща та інші країни Шенгенської угоди з 02 лютого 2025 року по 02 лютого 2026 року їх дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також дають свою згоду на спільне проживання їх дітей ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з ОСОБА_7 та ОСОБА_1 за кордоном, а також дають згоду на відвідування дітьми медичних, лікувальних закладів, загальноосвітніх та інших закладів системи позашкільних навчально-виховних закладів тощо. В цих заявах також зазначено, що батьки дітей уповноважують вказаних осіб на прийняття будь-яких рішень, що стосуються збереження життя і здоров`я, навчання, харчування, вжиття необхідних заходів медичного характеру, страхування, перебування та проживання за кордоном їх дітей, а також на оформлення та отримання будь-яких документів на ім`я дітей. В цих заявах батьки взяли на себе обов`язок здійснювати фінансування всіх витрат, пов`язаних з перебуванням дітей за кордоном (а. с. 7, 8).

У 2024-2025 навчальному році діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 навчалися в 7а та 6а класах Початкової школи № 2 у м. Шпротава Республіки Польща, що підтверджується довідками про навчання у школі від 13 серпня 2025 року (а. с. 11-14).

07 березня 2025 року дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в Республіці Польща призначено тимчасового опікуна ОСОБА_7 , що підтверджується постановою районного суду у Жагані, ІІІ відділу у справах сім`ї та неповнолітніх від 07 березня 2025 року у справі № ІІІ Nsm. 119/25 (а. с. 9, 10).

В акті обстеження умов проживання від 18 серпня 2025 року, складеного працівниками служби у справах дітей Луцької міської ради, зазначено, що діти ОСОБА_14 та ОСОБА_15 зареєстровані разом зі своєю матір?ю ОСОБА_4 в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який є спільною частковою власністю ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 . Будинок складається з трьох кімнат, які потребують ремонту. У цьому будинку відсутні електроенергія, вода. Під час обстеження в будинку нікого не було. В цьому ж акті зазначено, що у дітей складні стосунки з батьками, які не доглядають за ними. ОСОБА_18 та ОСОБА_19 з лютого 2025 року проживають та навчаються в Республіці Польща під наглядом дружини діда ОСОБА_1 - ОСОБА_7 (а. с. 15).

16 жовтня 2025 року відповідачка ОСОБА_4 подала до Луцького міськрайонного суду Волинської області заяву у якій зазначила, що з відомостями, викладеними у позові щодо позбавлення її батьківських прав, погоджується, визнає позов у повному обсязі та просить позов задовольнити, розгляд справи провести за її відсутності (а. с. 46).

18 жовтня 2025 року відповідач ОСОБА_3 подав до Луцького міськрайонного суду Волинської області заяву, у якій зазначив, що з відомостями, викладеними у позові щодо позбавлення його батьківських прав, погоджується, визнає позов у повному обсязі та просить позов задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності (а. с. 47).

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 19 січня 2026 року № 9, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 21 січня 2026 року № 57-1, служба у справах дітей вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої дочки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 82-84).

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_3 від 09 вересня 2025 року за вихідним № 2306 (а. с. 37).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1 статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини 9, 10 статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Таким чином, судом встановлено, що батьки дітей ОСОБА_12 і ОСОБА_13 ухиляються від виконання своїх батьківських обов?язків, оскільки батьки не проживають разом зі своїми дітьми, не спілкуються з дітьми, не піклуються про їх фізичний і духовний розвиток, їх навчання, підготовку до самостійного життя.

За згодою обох батьків діти переїхали на проживання в Республіку Польща, де на підставі рішення суду тимчасовим опікуном призначена дружина позивача у цій справі ОСОБА_7 .

Відповідачі у жодне судове засідання не з?явилися, подали в суд першої інстанції заяви про розгляд справи без їх участі і не заперечували проти задоволення позову про позбавлення їх батьківських прав.

Отже, відповідачі у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не піклуються про дітей, свідомо нехтують своїми батьківськими обов?язками.

При цьому потрібно прийняти рішення про піклування над дітьми, їх місце проживання, їх навчання, тобто врахувати якнайкращі інтереси дітей.

Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідачів їх батьківських прав.

Апеляційний суд на підставі поданих доказів та з урахуванням найкращих інтересів дітей доходить висновку, що відповідачі свідомо нехтують своїми батьківськими обов?язками з виховання дітей, а тому наявні виключні обставини для застосування крайнього заходу впливу на осіб, які не виконують батьківські обов?язки – позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьківських прав.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що із-за порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_5 та щодо дочки ОСОБА_6 .

Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2026 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та щодо дочки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді