Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №161/22923/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/22923/25 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.

Провадження № 22-ц/802/778/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Данилюк В. А., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання - Губарик К. А.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах яких діє Виконавчий комітет Луцької міської ради, як орган опіки та піклування, про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником ОСОБА_1 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом, який мотивувала тим, що з 2016 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 .

Вказувала, що за час спільного проживання у них народилося двоє дітей - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом тривалою часу, до 21.07.2024 року, вона та ОСОБА_6 , проживаючи однією сім`єю, виховували дітей, піклувалися про них, спільно займалися побутом, вирішували питання життєзабезпечення сім`ї, витрачали кошти на спільні цілі, разом проводили дозвілля, святкували дні народження на інші події. Вони були пов`язані спільним побутом, одним місцем проживання, спільним бюджетом.

Зазначала, що ОСОБА_6 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 . Однак, 21 липня 2024 року ОСОБА_6 зник безвісти під час виконання бойового завдання. Члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.

Покликалась на те, що оскільки шлюб між нею та ОСОБА_6 не був зареєстрований, вона не може в повному обсязі реалізувати свої права, а саме: належним чином комунікувати з органами військового управління, подавати заяви до уповноважених органів щодо розшуку ОСОБА_6 та ініціювати питання виплати грошових коштів.

Ураховуючи наведене, просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_6 з 2016 року по 21 липня 2024 року .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд першої інстанції не врахував достатність належних та достовірних доказів на підтвердження факту проживання її з ОСОБА_6 однією сім`єю. Зауважує, що рішення суду не містить жодних посилань, що даний факт є недоведеним. А висновки суду про відмову в позові обґрунтовані лише тим, що встановлення даного факту для позивачки не тягне жодних юридичних наслідків. Вважає висновки суду передчасними, вказує, що про її права на виплати грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_6 не ставилось у даній справі. Наголошує на тому, що вона із ОСОБА_6 та двома спільними дітьми проживали однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, мали спільний побут та взаємні права й обов`язки, а тому позов підлягає до задоволення.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав і просив задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча відповідно до норм п.2,3,4 ч.8 ст.128 та ЦПК України повідомлені апеляційним судом про час та місце судового розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за їх відсутності.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду даного позову не встановлено легітимної мети, яка б була передбачена законом і для досягнення якої позивач просить встановити юридичний факт спільного проживання однією сім`єю її та ОСОБА_6 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому суд вважав, що даний позов задоволенню не підлягає.

Проте, погодитись із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на наступне.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Як установлено судом, ОСОБА_6 перебував на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 (а.с. 6), в період з 04.06.2024 року по 21.07.2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Берестове Куп`янського району Харківської області (а.с. 7).

21 липня 2024 року солдат ОСОБА_6 зник безвісти під час виконання бойового завдання (а.с. 24-29).

Також установлено, що зниклий безвісти ОСОБА_6 вказаний батьком спільних з позивачкою малолітніх дітей - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8-9).

На підтвердження факту проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_6 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачка покликалась на те, що вони тривалий період проживали однією сім`єю, виховували двох спільних дітей, піклувалися про них, спільно займалися побутом, вирішували питання життєзабезпечення сім`ї, витрачали кошти на спільні цілі, разом проводили дозвілля, святкували дні народження на інші події, були пов`язані спільним побутом, одним місцем проживання, спільним бюджетом.

Із пояснень відповідачки ОСОБА_3 - матері ОСОБА_6 , вбачається, що вона позов не визнала, однак підтвердила, що з 2016 року і до лютого 2022 року позивачка та її син дійсно проживали однією сім`єю як чоловік і жінка в їх спільному будинку в селі Лаврів. Зазначила, що в лютому 2022 року позивачка з дітьми виїхали за кордон, а тому вважає, що з цього часу вони не були сім`єю.

Разом з тим, доводи позивачки про існування сімейних відносин між нею та ОСОБА_6 підтверджуються наданими нею суду доказами. Зокрема, з телефонної переписки між позивачкою та ОСОБА_6 вбачається, що між ними продовжувався постійний тісний контакт з приводу інформації щодо спільних дітей, їх побуту, виховання, їх зростання та проведення ними вільного часу, в тому числі і під час їх перебування за кордоном, а його - в ЗСУ (включно до липня 2024 року).

Також із долучених ОСОБА_2 доказів убачається, що вона під час приїзду з-за кордону і перебування з ОСОБА_6 як своїм чоловіком, у будинку в с. Лаврів продовжувала здійснювати оплату комунальних послуг (електроенергію, газопостачання) за це житло, в якому вони проживали разом із ним та дітьми, що підтверджується відповідними квитанціями за серпень, за грудень 2023 року.

Суд вважає, що в сукупності із визнанням відповідачкою ОСОБА_3 факту спільного проживання її сина з позивачкою та їх дітьми до 2022 року, надані суду докази свідчать про наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , відносин, притаманних подружжю, попри те, що внаслідок війни позивачка з дітьми змушені були тимчасово виїхати з України, а ОСОБА_6 був призваний до лав ЗСУ, де зник безвісти під час виконання бойового завдання.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлення цього факту не тягне за собою для позивачки жодних правових наслідків.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження. Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зауважувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже, чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Також із посиланням на постанову від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору.

У разі існування спору про право між членами сім`ї особи, яка пропала безвісти, спір повинен вирішуватися в позовному провадженні. Такі висновки висловлені у постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 712/162/23 ,у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 759/1894/23, від 13 червня 2024 року у справі № 357/10078/22 та в багатьох інших, де Верховний Суд вказав, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу встановлюється в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.

У відповідності до норм ст.ст. 3, 4 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності в осіб спільного побуту слід враховувати ознаки, визначені в понятті домогосподарства.

Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і в чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним і достатнім підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Проте, в даній справі сам факт наявності двох дітей у чоловіка та жінки, які тривалий час - з 2016 року проживали в одному помешканні, про що не заперечувала відповідач - мати чоловіка, який зник безвісти під час війни, вели спільне господарство, виховували спільних дітей, свідчить, що відносини між ними були такими, що притаманні подружжю.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей, переваги більш вагомих доказів. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Відповідач у справі не спростувала жодними належними та допустимими доказами наведені суду позивачкою обставини.

Разом з тим, колегія суддів також вважає, що проживання ОСОБА_2 з дітьми за кордоном є вимушеною мірою захисту життя та безпеки її дітей внаслідок збройної агресії російської федерації на території України, що є загальновідомим фактом та не потребує доказування.

Суд першої інстанції не надав обґрунтовану правову оцінку поданим доказам спільного проживання заявниці однією сім`єю без реєстрації шлюбу разом із ОСОБА_6 , який є зниклим безвісті військовослужбовцем, у заявлений період правовідносин, притаманних подружжю, спільного проживання, наявності спільного побуту, ведення спільного господарства, народження в них двох дітей у 2017 та в 2022 році, та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для встановлення такого факту, вважаючи, що встановлення його не тягне для позивачки жодних юридичних наслідків.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки факт, який просить встановити позивачка, є юридичним, так як від його встановлення залежить виникнення особистих прав останньої та можливість безперешкодної реалізації її особистого права, а саме права на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_6 .

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції .

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права та справа розглянута з неповним з`ясуванням усіх фактичних обставин справи.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в її інтересах представником ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 квітня 2026 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах яких діє Виконавчий комітет Луцької міської ради, як орган опіки та піклування, про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 2016 року по 21 липня 2024 року .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: