Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №523/27994/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/27994/25

Провадження №2/523/994/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2026 р. Пересипський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді Сувертак І.В.

при секретарі Мельніченко Г. О.

розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 в місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про поділ спільного майна подружжя,

Установив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом його поділу та стягнення частини від різниці вартості спірного майна.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що 09.07.2014 року ОСОБА_1 , уклав шлюб з ОСОБА_3 . Шлюб був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис № 1119.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі позивача з відповідачем народилась дитина – донька ОСОБА_4 , яка проживає з матір`ю.

На даний час Пересипським районним судом м.Одеси суддею Мурмановою І.М. розглядається цивільна справа № 523/23469/25 про розірвання шлюбу.

За час шлюбу позивач та відповідач придбали у спільну сумісну власність подружжя наступне майно:

1. Земельну ділянку площею 0,0302 га, кадастровий номер 5110137600:65:026:0019, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (інформація з Державного реєстру речових прав 448743481).

2. Земельну ділянку площею 0,0324 га, кадастровий номер 5110137600:65:026:0020, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (інформація з Державного реєстру речових прав 448743316).

Зазначене вище майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.09.2022 року з зазначенням власника – ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду за захистом своїх прав позивач запропонував наступний варіант поділу спільного сумісного майна подружжя:

Визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на земельну ділянку площею 0,0302 га, кадастровий номер 5110137600:65:026:0019, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2633030051100. Вартість зазначеного об`єкту складає 60522,00 гривень, що підтверджується звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки № 02ВК-251113-014.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на земельну ділянку площею 0,0324 га, кадастровий номер 5110137600:65:026:0020, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2633040251100. Вартість зазначеного об`єкту складає 65013,00 гривень, що підтверджується звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки № 02ВК-251113-013.

Різниця у вартості об`єктів нерухомого майна, які підлягають поділу між Позивачем та Відповідачем, складає 65013,00 грн. - 60522,00 грн. = 4491,00 грн. Тому Позивач вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини від зазначеної суми, яка складає 4491,00 грн. / 2 = 2245,50 грн.

Враховуючи зазначене позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

09 січня 2026 р. (а.с. 10) провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Відповідачем 25 березня 2026 року надано відзив на позовну заяву. Відповідач частково визнав позовні вимоги щодо поділу нерухомого майна, однак заперечував проти компенсації різниці у вартості об`єктів нерухомого майна, які підлягають поділу між позивачем та відповідачем.

29 квітня 2026 р. ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд по суті позову. (а.с. 22).

Сторонами надані заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено наступне.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «устатті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить істаття 368 ЦК України. Частиною першоюстатті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

При цьому, суд виходить з того, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.

В судовому засіданні встановлено, що за час шлюбу позивач та відповідач придбали у спільну сумісну власність подружжя наступне майно:

1. Земельну ділянку площею 0,0302 га, кадастровий номер 5110137600:65:026:0019, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (інформація з Державного реєстру речових прав 448743481).

2. Земельну ділянку площею 0,0324 га, кадастровий номер 5110137600:65:026:0020, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (інформація з Державного реєстру речових прав 448743316).

Зазначене вище майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.09.2022 року з зазначенням власника – ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статті 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приписи ч. 4, 5 ст. 71 СК і ст. 365 ЦК з урахуванням принципу розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК) треба розуміти так:

(а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі ст. 365 ЦК заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);

(б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом ч. 4 ст. 71 СК згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

06 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 199/291/21, провадження № 61-932св22 (ЄДРСРУ № 110231642) вказав, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Такої ж думки притримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 08 травня 2023 року у справі № 753/1902/21, провадження № 61-12953 св 22 (ЄДРСРУ № 110692440).

Суд розглядає справу та приймає рішення на підставі доказів, які маються в матеріалах справи.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог в частині різниці у вартості об`єктів нерухомого майна, які підлягають поділу між позивачем та відповідачем, тому в цій частині позову необхідно відмовити.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 211, 206, 223, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про поділ спільного майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право особистої власності на земельну ділянку площею 0,0302 га, кадастровий номер 5110137600:65:026:0019, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2633030051100.

Визнати за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , право особистої власності на земельну ділянку площею 0,0324 га, кадастровий номер 5110137600:65:026:0020, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2633040251100.

В задоволенні позову в іншій його частині – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя