Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №521/18773/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

ХАДЖИБЕЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ____ _______

Справа №521/18773/25

Пр. №2/521/1322/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Сегеди О.М.,

при секретарі – Ворона А.О.,

у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання разом із спадкодавцем,

встановив:

В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дідусь ОСОБА_4 , 1929 року народження, після смерті якого відкрилась спадщина.

Зазначив, що 11 жовтня 2024 року він звернувся до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , 1929 року народження, який на підставі його заяви завів спадкову справу №841/2024 до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказував, що він є спадкоємцем за представленням, проте державний нотаріус повідомив його про те, що крім нього, спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 є доньки померлого, а саме його мати ОСОБА_2 та його тітка ОСОБА_3 , відповідачки по справі, які на день смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , були зареєстровані з спадкодавцем за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , хоча за вказаною адресою не проживали і домоволодіння за вказаною адресою не було їх постійним місцем проживання.

Стверджував, що відповідачка ОСОБА_2 проживає в іншому місці, а відповідачка ОСОБА_3 з 1990 року проживає в Російській Федерації.

Тобто, відповідачки на час відкриття спадщини хоча і були зареєстровані за однією адресою із спадкодавцем, проте фактично за вказаною адресою не проживали та до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , не звертались.

Оскільки відповідачки на час смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживали за місцем його проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 та не звертались після його смерті до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, то за думкою позивача, відповідачки спадщину після смерті ОСОБА_4 , не прийняли.

Посилаючись на вищевказані обставини, позивач просив суд встановити факт не проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 10 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.39).

Ухвалою суду від 24 лютого 2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с.54).

Ухвалою суду від 21 квітня 2026 року підготовче провадження по справі було закрито, справа призначена до судового розгляду (а.с.93).

Представник позивача, діючий на підставі ордеру від 27 серпня 2025 року в судове засідання не з`явився, надав через канцелярію суду заяву про підтримання позовних вимог та просив суд розглянути справу за його відсутністю (а.с.85).

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву про визнання позову та просила суд розглянути справу за її відсутності (а.с.50).

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про час і місце судового розгляду повідомлялась відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України (а.с.91,95).

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є рідним сином ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про народження та свідоцтвом про шлюб (а.с.89,90).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний дід позивача, ОСОБА_4 , 1929 року народження, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.8).

Встановлено, що ОСОБА_4 , 1929 року народження, на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про реєстрацію місця проживання або місця перебування особи №Д1-235477-ю/о від 15 жовтня 2024 року (а.с.72)

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді домоволодіння по АДРЕСА_2 , яке належало йому на праві власності на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, акту відводу земельної ділянки в натурі (а.с.18-19, 19 звор. -21).

При житті, а саме 25 квітня 1995 року, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 склав заповіт, яким все майно, яке буде йому належить на день смерті заповів в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.69-70).

Встановлено, що спадкоємцями за заповітом є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рідні доньки померлого, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.88).

Факт родинних відносин між померлим та відповідачками, позивачем не оскаржується.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 рідна донька померлого, ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , та змінила своє прізвище на ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.89).

В період шлюбу у ОСОБА_5 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.90).

Отже, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач у справі є рідним онуком померлого ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено, що 11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернувся до державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за правом представлення (а.с.33,58).

З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідями з Єдиного державного демографічного реєстру №1950864, №1950815 від 30 жовтня 2025 року, а також довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №Х1-275592-ю/о від 31 жовтня 2025 року (а.с.35,36,38).

Встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 , крім ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 також були зареєстровані станом на 15 жовтня 2024 року: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , що підтверджується довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №Д1-235495-ю/о від 15 жовтня 2025 року (а.с.73-74).

Згідно з частиною першою статті4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно висновку, викладеному у постанові Об`днаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином порушуються (зачіпаються) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про встановлення факту постійного непроживання спадкоємцями разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання відповідачів такими, що не прийняли спадщину, посилався на те, що він, як спадкоємець за представленням після смерті діда, бажаючи прийняти спадщину на все майно, звернувся до державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 але свідоцтво про право на спадщину не має можливості отримати, оскільки у померлого є дві рідні доньки, які з померлим не проживали на день смерті та до нотаріальної контори з заявами про прійняття спадщини після смерті батька не звертались, а тому за його думкою, спадщину останні не прийняли.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті

Згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статей 1261-1265 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Стаття 1266 ЦК України регулює питання спадкування за правом представлення.

Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкування за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом, за якого спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що мати позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідачка у справі жива, тому за думкою суду позивач не може бути спадкоємцем за правом представлення після смерті свого діда ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на час смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Доказів того, що відповідачки не проживали за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріали справи не містять.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті1270 ЦК України).

Отже, правом на отримання спадщини наділені особи, визначені цивільним законодавством чи заповітом, які дотримались процедури отримання такої спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Виходячи зі змісту позову, суд прийшов до висновку, що позивач фактично намагається довести своє право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд і у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 (провадження № 61-403св19), від 23 квітня 2025 року у справі № 758/4148/19 (провадження № 61-12428св24).

Разом з тим, закон визначає способи захисту цивільного права, перелік яких визначено частиною другою статті16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року, у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частини першої статті175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Предметом позову ОСОБА_1 визначив вимогу про встановлення факту непроживання відповідачів із спадкодавцями на час відкриття спадщини та неприйняття відповідачками спадщини після смерті батька.

Отже, предметом заявлених вимог є встановлення факту, що має юридичне значення, з метою належного оформлення позивачем спадщини після смерті діда.

Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач фактично намагається довести те, що лише він є спадкоємцем за законом після смерті діда.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги про встановлення факту непроживання відповідача із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання осіб такими, що не прийняли спадщину, не відповідають належному способу захисту.

Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2025 року у справі №305/2221/21 звернув увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог останній не заявляв.

За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачем способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивача і не узгоджується із положеннями статті16 ЦК України.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 та від 02 квітня 2025 року у справі № 751/344/23.

Факти, про які позивач просить ухвалити рішення у цій справі щодо постійного непроживання відповідача із спадкодавцем та визнання осіб такими, що не прийняли спадщину, підлягають встановленню при розгляді позову про визнання права власності на спадщину.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18).

За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то судовий збір позивачу не повертається.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання разом із спадкодавцем – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22 червня 2026 року.

Суддя: О.М. Сегеда