Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №504/5272/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/5272/25

Провадження №2/504/2211/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, справу за позовом ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за борговою розпискою,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 р. до суду надійшов позов про стягнення боргу за борговою розпискою на суму 7384 доларів США в гривневому еквіваленті, а також три відсотки річних за прострочення виконання зобов`язання.

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 09.10.2024 р. між ним, позивачем, та відповідачем, було укладено безвідсотковий договір позики, що підтверджується борговою розпискою, відповідно до умов якого він передав, а відповідач отримав кошти в борг в розмірі 7384,00 доларів США та зобов`язався їх повернути до 09.10.2025 р.

Незважаючи на домовленості, кошти повернуті не були, що і змусило позивача звернутися до суду за захистом порушеного права.

Позивач пан ОСОБА_1 у судовому засіданні доводи позову підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не направив, ознайомлений із позовом, про що свідчить наявна в справі його письмова розписка.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника.

Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.

Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 09.10.2024 р. між позивачем та відповідачем, було укладено договір позики у вигляді складання боргової розписки, згідно якої відповідач отримав у борг кошти в розмірі 7384,00 доларів США, з терміном повернення 09.10.2025 р.

Позивач через апарат суду надав суду для огляду оригінал розписки, який досліджений судом та повернутий позивачу, а копія розписки завірена суддею як така, що відповідає змісту оригіналу, який досліджений судом.

Згідно положень п. 4 ч. 3 статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Згідно з ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 207 ч. 1 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст. 207 ч. 2 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 530 ч. 1 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статтей 509, 525, 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов`язання не допускається

Відповідно до положень статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач свої зобов`язання за Договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу позику у розмірі 7384,00 доларів США.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач в порушення умов зобов`язання, у строк до 09.10.2025 року кошти не повернув, і тому має заборгованість у розмірі 7 384,00 доларів США.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.

Слід зазначити, що як Верховний Суд України, так і нині діючий Верховний Суд неодноразово формували правові позиції у подібних справха. Так, у постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) Верховний Суд України зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1672цс16 також зазначалось, якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов`язань, то з неї стягується сума, визначена в гривневому еквіваленті.

Подібний висновок було зроблено і у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, де вказано, що, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.

Проте, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу 373/2054/16-ц, відступила від правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-79цс14 щодо стягнення валютного боргу в гривневому еквіваленті.

Так, у постанові від 16 січня 2019 року Великої Палати Верховного Суду, справа №373/2054/16-ц, провадження №14-446цс18 висловлена нова позиція щодо правильного застосування норм права, згідно з якою, отримавши валютну позику позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення).

У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові кошти, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання.

За загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц викладено правовий висновок про те, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

В зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу саме в іноземній валюті в розмірі 7384 доларів США підлягають задоволенню, оскільки сторони не визначали у своєму договорі як передачу позичальнику гривневого еквівалента, так і повернення позики саме у гривневому еквіваленті.

Щодо платежу в порядку статті 625 ЦК України.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання.

Суд вважає, що 3 % річних мають бути стягнені у доларах США а не у гривневому еквіваленті, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і суд не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином з відповідача слід стягнути суму 3% річних саме в іноземній валюті а не еквівалент у гривнях.

Щодо розміру розрахунку 3% річних.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і суд першої інстанції не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Тобто позивач невірно нарахував як суму заборгованості в національній валюті, так і три відсотки річних в національній валюті, які нараховані на суму боргу в гривневому еквіваленті.

У цій справі суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 7384,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з суми 7 384,00 доларів США.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 7384,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 10 жовтня 2025 року до дня ухвалення судового рішення, у даному випадку рішення суду першої інстанції 22.06.2026 року, що становить 255 днів, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто 7384,00 доларів США х 255 день х 3 : 100 : 365 = 154,76 доларів США.

Оскільки на день ухвалення судового рішення боргове зобов`язання не виконане, суд здійсниврозрахунок 3 % річних з урахуванням належного тлумачення частини другої статті 625 ЦК України.

Окрім того, суд звертає особливу увагу на те, що у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.

Питання судових витрат у вигляді судового збору вирішити у відповідності до ст. 141 ЦПК України та стягнути 3229,00 грн. з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 527, 530, 533, 610, 611, 1046, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за борговою розпискою,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за борговою розпискою від 09.10.2024 р. у розмірі 7 384 доларів США 00 центів, а також три відсотки річних в порядку статті 625 ЦК України в сумі 154,76 доларів США, а всього стягнути 7 538,76 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 3229,00 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного тридцяти днів з часу його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко